Ухвала суду № 73869191, 07.05.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

07 травня 2018 року справа № 823/1587/18

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 823/1587/18

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до голови Драбівської селищної ради Хмари Василя Івановича (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2)

про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії, прийнято ухвалу.

16.04.2018 ОСОБА_1, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до голови Драбівської селищної ради Хмари Василя Івановича, з урахуванням заяви від 27.04.2018 (вх.10463/18), просить:

- визнати протиправною бездіяльність голови Драбівської селищної ради щодо залишення рішення Драбівської селищної ради № 22-46/7 без виконання.

- зобов'язати голову Драбівської селищної ради виконати рішення Драбівської селищної ради від 16.11.2017 № 22-46/7 та укласти додаткову угоду до договору оренди землі від 05.12.2014.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.11.2016 за результатами розгляду заяви позивача про внесення змін до договору оренди землі від 05.12.2014 щодо зміни орендаря земельних ділянок у зв'язку із створенням ФГ «Перепилиця В.В.» Драбівською селищною радою прийнято рішення № 22-46/VІІ відповідно до якого вирішено укласти додаткову угоду до договору оренди від 05.12.2014, - контроль за виконанням рішення покладено на селищного голову. Станом на час звернення позивача до суду рішення не виконано. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, проявленою у залишенні рішення органу місцевого самоврядування без виконання.

Обґрунтовуючи підсудність позову Черкаському окружному адміністративному суду позивач зазначив, що враховуючи наявність акта - рішення селищної ради від 16.11.2016 № 22-46/VІІ щодо питання внесення змін до договору оренди землі - спір про право відсутній, а тому позивач вважає, що відповідно до ч.1 ст.2, п.2 ч.1 ст.4 КАС України даний спір є публічно-правовим, оскільки виник у зв'язку із невиконанням посадовою особою органу місцевого самоврядування своїх обов'язків, так як діяв з порушенням ч.2 ст.19 Конституції України. Позивач зазначив, що оскільки відповідач не підписав додаткову угоду до договору оренди землі відповідно до п.16 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та не зупинив його дію у п'ятиденний строк згідно ч.4 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», то відповідач вчинив протиправну бездіяльність, чим порушив право позивача на оформлення прав оренди.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.04.2018 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві десять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зокрема запропоновано уточнити чи позивач звертається до суду як фізична особа, чи як фермерське господарство «Перепилиця В.В.». У порядку усунення недоліків надано заяву від 02.05.2018, відповідно до якої, зокрема зазначено, що позивачем є фізична особа - ОСОБА_1.

Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, суддя дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, виходячи з такого.

Згідно ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. КАС України (ч.1 ст.2) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. КАС України (ч.1, ч.2 ст.4) встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, зокрема у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом (п. 5 ч. 1 ст. 4 КАС України). Згідно п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії є неправильним. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що належить захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений Цивільним кодексом України. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на звернення до суду із застосуванням відповідного способу захисту, що відповідає характеру порушення його права чи інтересу. Селищна рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин. Згідно ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до ст.392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз матеріалів позовної заяви дає підстави для висновку, що в оскаржуваній бездіяльності йдеться про невирішений спір про право (приватно-правові відносини у реалізації повноважень щодо розпорядження майном, а не публічно-управлінські функції), зокрема про право на укладення додаткової угоди стосовно земельної ділянки і право на яку може бути визнано судом з огляду на зміну статусу користувача. Зазначений позов вирішується із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів. Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими. Верховним Судом України, зокрема у постановах від 11.11.2014 (справа № 21-493а14), від 11.11.2014 (справа № 21-405а14), від 09.12.2014 (справа 21-308а14), 17.02.12015 (справа № 21-551а14), від 16.12.2015 (справа № 6-2510-ц15) зазначено: визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що належать захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Zand проти Австрії зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст. 6 ЄКПЛ. ЄСПЛ у п.24 рішення від 20.07.2006 у справі Sokurenko and Strygun проти України, заяви № 29458/04 та № 29465/04 зазначив, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу у власність (користування) майна подальше оспорювання правомірності набуття особою майна має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки між сторонами виник спір про право цивільне і характер спірних правовідносин не містить ознак публічно-правового спору. Зазначений висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного суду від 21.03.2018 у справі № 2а/604/9/13 (2а/604/2/13).

Судом встановлено, що 05.12.2014 між позивачем та Драбівською районною селищною радою укладено договір оренди землі стосовно земельних ділянок: кадастровий номер НОМЕР_3 площею 13,8 га та кадастровий номер НОМЕР_4 площею 8,2 га. Зазначене свідчить про наявність рішення про передачу майна (земельних ділянок) позивачеві у користування.

Судом встановлено, що 16.11.2016 за результатами розгляду заяви позивача про внесення змін до договору оренди землі від 05.12.2014 щодо зміни орендаря земельних ділянок у зв'язку із створенням фермерського господарства «Перепилиця В.В.» Драбівською селищною радою прийнято рішення № 22-46/VІІ, відповідно до якого вирішено укласти додаткову угоду до договору оренди від 05.12.2014, контроль за виконанням рішення покладено на селищного голову. Позивач оскаржує бездіяльність голови Драбівської селищної ради стосовно не підписання додаткової угоди. Зазначене свідчить, що позивач здійснює подальше оскарження набуття майна.

Згідно ст.5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Пунктами «а», «б» ч.1 ст.12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Суд дійшов висновку, що з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами та у подальшому виникають договірні відносини, що характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним. Зазначений висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 465/7909/15-а. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, зокрема, ЦК України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Відповідно до ч.1 ст.93 ЗК України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст.15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є строк дії договору оренди. У постанові Верховного суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.03.2018 у справі № 922/888/17 зазначено, що у випадку не укладення з вини орендодавця додаткової угоди до договору на погоджених між сторонами умовах орендар має правові підстави для захисту свого права в суді саме з підстав, передбачених Законом У країни «Про оренду землі».

Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, що має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, що відповідають відповідним нормам права, зокрема щодо укладення договору оренди земельної ділянки між органом місцевого самоврядування, засновником та створюваним ним фермерським господарством.

Частинами 1 та 4 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Згідно зі ст.12 Закону України «Про фермерське господарство», землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Статтею 19 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) може входити, зокрема - право користування землею.

Відповідно до ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.170, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч.6 ст.170 КАС України).

Оскільки, у якості позивача у позовній заяві зазначено фізичну особу ОСОБА_1, розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги (п.2 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2011 № 3676-VI «Про судовий збір»). Оскільки таке клопотання не надано, то відсутні підстави для вирішення питання повернення судового збору.

Керуючись ст.ст. 170, 256, ч.1 ст.287, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до голови Драбівської селищної ради Хмара Василя Івановича про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Роз'яснити позивачеві, що звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвала набрала законної сили відповідно до вимог ст.256 КАС України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В. Трофімова