Постанова № 73863422, 07.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«07» травня 2018 року

м. Харків

справа № 646/4015/17-ц

провадження № 22ц/790/2689/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи - ОСОБА_3, Харківська міська рада

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Харківської міської ради на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2018 року в складі судді Шелест І.М.,

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Харківська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що в 2000 році у житлове приміщення, а саме кімнату АДРЕСА_1 вселились вона, її чоловік ОСОБА_2 та їхній син ОСОБА_3

Зазначила, що до 2004 року це житлове приміщення знаходилось на балансі Відкритого акціонерного товариства «Харківська овочева фабрика», мало статус гуртожитку та складалося з однієї кімнати площею 13,7 кв.м. з частковими зручностями. Рішенням Червонозаводського виконкому № 293 від 03 серпня 2004 року вказане житлове приміщення виключено з числа гуртожитків, надано статус будинку готельного типу та передано у комунальну власність згідно рішення XVII сесії Харківської міської ради від 19 листопада 2003 року.

Вказала, що у травні 2009 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано, їхній син залишився проживати із нею, але ще до розірвання шлюбу у липні 2003 року ОСОБА_2 залишив їхнє житло та поїхав у невідомому напрямку.

Зазначила, що за час, що минув, ОСОБА_2 не цікавився житловим приміщенням, не приймав участі у сплаті комунальних послуг, не допомагав з ремонтом, навіть не відвідував житло, що підтверджується актами, що склали сусіди.

Вважала, що факт реєстрації ОСОБА_2 у спірному приміщенні порушує її права та погіршує умови її існування, оскільки вона самостійно сплачує комунальні послуги з розрахунку трьох осіб, що становить значну суму, а також те, що вона отримує мінімальну заробітну плату, при цьому утримує неповнолітнього сина.

Просила визнати ОСОБА_2 особою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 - задоволено, визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в кімнаті АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що позивачем не надано відомостей щодо не проживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації протягом певного періоду часу, а саме акту, складеного балансоутримувачем будинку, який містить інформацію про осіб, які не проживають за місцем реєстрації без поважних причин більше ніж шість місяців, його особистої заяви про вибуття з місця реєстрації на інше постійне місце проживання, акту про відсутність його особистих речей; що відсутня інформація про те, що відповідач не звертався протягом тривалого часу до закладів охорони здоров'я за місцем проживання та до інших установ, зокрема відділення зв'язку, правоохоронних, реєстраційних органів тощо; що позивачем не надано інформації щодо місцезнаходження чи місця роботи відповідача, інформації із закладів соціального захисту населення щодо визнання непрацездатним, знаходження його в установі соціальної допомоги або перебування у місцях позбавлення волі.

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 4 статті 274 передбачено перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. До цього переліку не входять справи у спорі провизнання особи такою, що втратила право користування квартирою та зняття її з реєстраційного обліку.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Харківської міської ради необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін.

Заочне рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що ОСОБА_1 довела, що з липня 2003 року ОСОБА_2 втратив право користування спірним житловим приміщенням в кімнаті АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 47 Конституції України та статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 71 ЖК України, за тимчасової відсутності наймача або членів сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності, та враховувати принцип пропорційності втручання у право на повагу до житла, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про права людини 1950 року.

У своїй практиці Європейський Суд з прав людини зазначає, що оцінюючи цю пропорційність, необхідно звертати увагу на те, чи було забезпечено справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту основоположних прав особи. У цьому контексті необхідно мати на увазі важливе значення права на повагу до житла, яке стосується безпеки та добробуту особи, при цьому враховується також сила зв'язку осіб із житлом (рішення від 24 березня 1988 року у справі «Олсон проти Швеції», заява № 10465/83).

Статтею 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Із роз'яснень, які містяться в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» від 12 квітня 1985 року вбачається, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у житлове приміщення - кімнату АДРЕСА_1 сім'я із трьох осіб: ОСОБА_1, її чоловік ОСОБА_2 та їхній син ОСОБА_3 вселились в серпні 2000 року.

До 2004 року житлове приміщення знаходилось на балансі Відкритого акціонерного товариства «Харківська овочева фабрика», мало статус гуртожитку та складалося з однієї кімнати площею 13,7 кв. м. з частковими зручностями.

Рішенням Червонозаводського виконкому № 293 від 03 серпня 2004 року вказане житлове приміщення виключено з числа гуртожитків Відкритого акціонерного товариства «Харківська овочева фабрика», надано статус будинку готельного типу та передано у комунальну власність згідно рішення XVII сесії Харківської міської ради від 19 листопада 2003 року та визнано вказану житлову площу однокімнатною квартирою № 4.

26 червня 2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишився проживати з матір'ю.

В спірному приміщенні станом на 28 листопада 2016 року зареєстрованими є ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Як вбачається з акту від 26 січня 2007 року, складеного майстром Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунжилкомсервіс» ОСОБА_5 та сусідами ОСОБА_6, ОСОБА_7 і затвердженого Товариством з обмеженою відповідальністю «Комунжилкомсервіс», та з акту від 29 листопада 2016 року, складеного ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, з 2003 року ОСОБА_2 в спірному приміщенні не проживає та особистих речей в квартирі не має, його місцезнаходження невідоме.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_10, допитані у суді першої інстанції, підтвердили, що ОСОБА_2 з 2003 року в спірному приміщенні не проживає, це було його особисте волевиявлення, оскільки ніхто не перешкоджав йому у користуванні житловим приміщенням.

За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Харківській області станом на 20 червня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрованим в спірному приміщенні не значиться.

Визнаючи ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з липня 2003 року, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 відсутній в спірному приміщенні без поважних причин понад шість місяців. Доказами його відсутності є акти його не проживання від 26 січня 2007 року та 29 листопада 2016 року, довідка з адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Харківській області, згідно якої станом на 20 червня 2017 року ОСОБА_2 за місцем реєстрації не значиться, тому доводи Харківської міської ради щодо недоведеності позовних вимог є безпідставними.

При цьому судова колегія звертає увагу на те, що під час подачі позову до суду першої інстанції ОСОБА_1 не було відомо, що ОСОБА_2 станом на 20 червня 2017 року знято з реєстрації, оскільки позов нею пред'явлено 07 червня 2017 року, тому вважати, що на час подачі позову її право не було порушено і воно не підлягає захисту, підстав не має.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться фактично до переоцінки доказів, що не спростовують висновки суду та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що заочне рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочне рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 07 травня 2018 року.