Постанова № 73857266, 07.05.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Максименко О.Ю.

Головуючий

Доповідач -Коновалова В.А.

Справа № 409/2474/17

Провадження № 22ц/782/314/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 травня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Коротенка Є.В., Стахової Н.В.

за участю секретаря Перишкіна Т.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Білокуракинська селищна рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 лютого 2018 року у складі судді Максименко О.Ю. ухваленого в смт. Білокуракине Луганської області,

за позовом ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно, в обґрунтування якої зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько ОСОБА_3, який проживав один, ні сім'ї, ні дітей у нього не було.

Після смерті ОСОБА_3 залишилася спадщина, про існування якої позивачу стало відомо в травні 2016 року.

В свідоцтвах про смерть його батька та дядька були розбіжності в написанні по батькові.

Рішенням Білокуракинського районного суду від 19 квітня 2016 року встановлено, що ОСОБА_3 є рідним дядьком позивача.

При зверненні до Білокуракинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 позивачу було відмовлено в прийнятті заяви та роз'яснено, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 року, а дядько позивача помер в 2003 році, а отже застосовуються положення Цивільного кодексу, які діли на момент відкриття спадщини, в яких племінники не зазначені спадкоємцями.

При повторному зверненні до Білокуракинської державної нотаріальної контори позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку з пропуском строку прийняття спадщини.

При цьому зазначав, що після смерті ОСОБА_3 єдиним спадкоємцем за законом другої черги є його батько ОСОБА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_4.Після смерті батька позивач є спадкоємцем першої черги, проте заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк він не подав, оскільки є юридично необізнаною особою.

З урахуванням викладеного, позивач просив визнати за ним право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті його дядька ОСОБА_3, а саме на земельну ділянку розміром 3,9898 га, яка належала померлому на підставі державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданого Білокуракинською райдержадміністрацією 25 червня 2003 року, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану на території земель Олексіївської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 лютого 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно, а саме, земельну ділянку розміром 3,9898 га, яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданого Білокуракинською райдержадміністрацією 25 червня 2003 року, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану на території земель Олексіївської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не взяв до уваги та не застосував Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України до правовідносин сторін. Так, якщо спадщина відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким із спадкоємців, що мають право спадкування на підставі ЦК УРСР, право спадкування виникає також у спадкоємців за законом третьої, четвертої та п'ятої черг відповідно до статей 1263-1265 ЦК України. Також позивач посилається на те, що суд не врахував його пояснення, щодо прийняття спадщини.

В установлений ухвалою Апеляційного суду Луганської області строк від Білокуракинської селищної ради не надійшло відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач, представник позивача, представник Білокуракинської селищної ради в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Позивач повідомлений про дату, час і місце судового засідання належним чином у відповідності до вимог ч.5 ст. 130 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач вчасно не звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті свого дядька ОСОБА_3, а батько позивача ОСОБА_4 прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном після померлого брата.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4, після смерті якого спадщину прийняв його син ОСОБА_5. Позивач з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 до органів нотаріату не звертався.

Враховуючи положення Цивільного Кодексу Української УРСР 1963 року, які не передбачали наявність таких спадкоємців як племінники, а також ті обставини, що спадщину після померлого ОСОБА_3 прийняв його рідний брат ОСОБА_4 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном після померлого брата, суд вважав що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, але з інших підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.21).

Після смерті ОСОБА_3, залишилося спадкове майно - земельна ділянка розміром 3,9898 га., яка належала померлому на підставі державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданого Білокуракинською райдержадміністрацією 25 червня 2003 року, кадастровий номер НОМЕР_2, розташована на території земель Олексіївської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 квітня 2016 року встановлено, що ОСОБА_2 є рідним племінником ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР (чинного на час смерті ОСОБА_3) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга) (ст. 530 ЦК Української РСР).

Відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, чинної на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 ЦК Української РСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично прийняв спадщину його брат ОСОБА_4, який провів обряд поховання померлого, протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця доглядав за будинком, сплачував комунальні платежі, фактично розпоряджався майном, що підтверджується довідкою, виданою виконкомом Білокуракинської селищної ради від 22.07.2016 року вих. №805. Дані обставини позивачем не оспорюються.

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 07 лютого 2018 року спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не заводилася.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 прийняв спадщину після померлого брата ОСОБА_3 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Посилання позивача на те, що суд не застосував до правовідносин сторін положення ЦК України, а саме, якщо спадщина відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким із спадкоємців, що мають право спадкування на підставі ЦК УРСР, право спадкування виникає також у спадкоємців за законом третьої, четвертої та п'ятої черг відповідно до статей 1263-1265 ЦК України, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

В листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 зазначено, що судам слід звернути увагу, що на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Пунктом 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.

Отже, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Як встановлено судом, після смерті ОСОБА_3, спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та була прийнята його братом ОСОБА_4, який є спадкоємцем другої черги, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, і прийнята спадщина на підставі частини другої статті 548 ЦК УРСР належить спадкоємцю з моменту відкриття спадщини.

Оскільки спадщина внаслідок смерті ОСОБА_3 відкрилася до 01 січня 2004 року і спадкоємець за законом фактично прийняв спадщину, тому до правовідносин щодо спадкування після померлого ОСОБА_3 підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року.

Разом з тим, встановивши зазначені вище обставини та правильно застосувавши до правовідносин сторін норми ЦК УРСР 1963 року, суд першої інстанції не звернув уваги чи є Білокуракинська селищна рада належним відповідачем, та не з'ясував чи порушуються права інших осіб.

Так, як встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_4.

Спадщину після смерті ОСОБА_4 у встановленому законом порядку прийняв його син ОСОБА_5, який отримав свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується інформацією від 07 лютого 2018 року, наданою в.о. завідуючого Білокуракинської державної нотаріальної контори.

Як вбачається із тексту позовної заяви, позивач ОСОБА_2, просить визнати за ним право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті його дядька ОСОБА_3, а саме на земельну ділянку.

Отже, предметом спору є визнання права власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3.

Однак, позов пред'явлений ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради, в той час як спадщину після померлого ОСОБА_3 прийняв його рідний брат ОСОБА_4, після смерті останнього спадщину прийняв його син ОСОБА_5.

Суд згідно ч.2 ст. 51 ЦПК України лише за клопотанням позивача, замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції у порушення вимог ч. 4 ст.12 ЦПК України, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема не роз'яснив особам, які беруть участь у справі їх прав, щодо можливості залучення до участі у справі або заміни відповідача, а саме спадкоємця ОСОБА_5, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, та не вирішив цього питання в порядку, передбаченому ст. 51 ЦПК України, тобто не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та ухвалив передчасне рішення з порушенням норм процесуального права.

Оскільки позивач пред'явив позов до Білокуракинської селищної ради яка є неналежним відповідачем, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу не може усунути порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки не наділений повноваженнями залучення до участі у справі сторін на стадії апеляційного провадження, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, у задоволенні такого позову слід відмовити з цих підстав, що не позбавляє права позивача повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але з залученням до справи належного відповідача.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалити по справі нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно. При скасуванні рішення суду з зазначених підстав апеляційний суд вважає також недоцільним робити аналіз іншим доводам апеляційної скарги, так як вони можуть стати предметом розгляду справи при зверненні позивача до суду з позовом до належного відповідача.

Керуючись, ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 383,384 ЦПК України, Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 травня 2018 року.

Головуючий В.А.Коновалова

Судді: Є.В.Коротенко

Н.В.Стахова