Постанова № 73857028, 03.05.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 травня 2018 року м. Кропивницький

справа № 404/10441/14-ц

провадження № 22-ц/781/29/18

Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Дуковського О.Л., Письменного О.А.,

секретар судового засідання Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2017 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу від 17.12.2013 року недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ОСОБА_2 17.12.2013 року оформив договір купівлі-продажу будинку по вул. Ціолковського, 88 в м. Кіровограді з ОСОБА_3 Відповідач шляхом обману знижав ціну домоволодіння за допомогою підставних покупців. Крім цього, продаж будинку за меншу суму, а саме за 144600 грн. був його помилкою, вчиненою через низку причин, а саме необхідність коштів на лікування онука, із-за багатьох хвороб на які хворіє позивач він не усвідомлював в повному обсязі значення своїх дій, відповідач через змову із сусідами та незнайомими йому особами зменшив вартість домоволодіння, що призвело до пошкодження фундаменту будинку, інших руйнувань.

Також, в договорі купівлі-продажу датою звільнення будинку було зазначено 01.02.2014 року, однак відповідач 02.01.2014 року приїхав до будинку та почав погрожувати позивачу фізичною силою та виганяти з дому. 30.01.2014 року ОСОБА_2 дозволив відповідачу завезти свої меблі та майно до будинку, під час завезення майна, ОСОБА_3 вчинив сварку з позивачем, принижував, тероризував його.

Крім цього, зазначає, що домовився з відповідачем, що залишить на деякий час у будинку своє майно, а пізніше його забере, але при спробі забрати свої речі ОСОБА_2 від ОСОБА_3 в телефонній розмові дізнався, що останній не пустить його у двір, при цьому висловлювався нецензурною лайкою. Позивач звернувся до органів міліції з заявою про те, що ОСОБА_3 не віддає йому майно, дана заява була передана до відділу МВС, проте станом на 21.11.2014 року не розглянута.

Позивач звертав увагу, що відповідач, скориставшись тим, що ОСОБА_2 проживав один, своїми шахрайськими діями знущався над ним.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане судове рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що суд неповно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Так, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції послався лише на докази, надані стороною відповідача, не взяв до уваги пояснення позивача, висновки спеціаліста, якими встановлено вартість домоволодіння.

Позивач вказує, що кошти в розмірі 52 000 доларів США йому відповідачем не передавались. Речі та будівельні матеріали, які залишив на тимчасове зберігання відповідачу після продажу будинку, які відповідач відмовився повертати, ним не продавались, оскільки не досягнуто згоди щодо ціни. Відповідач ввів його в оману щодо дійсної вартості будинку, у зв’язку з чим підписано договір купівлі-продажу за надто заниженою ціною, дійсна ринкова вартість спірного домоволодіння на момент укладення договору купівлі-продажу складала 100000 доларів США.

Відповідно до положень частини 3 статті 3 ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно підпункту 9 пункту 1 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIІІ справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення позивача та його представника адвоката ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, відповідача та його представника адвоката ОСОБА_5, які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір купівлі-продажу житлового будинку укладений сторонами, які своїми підписами засвідчили, що перебували при здоровому розумі та ясній пам’яті, діяли добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, розуміли значення своїх дій, були попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема щодо недійсності правочину). Вказаний договір був підписаний позивачем без будь-яких застережень чи зауважень.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про недійсність оспорюваного правочину з наведених ним підстав.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 17.12.2013 року ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: м. Кіровоград, вул. Ціолковського, 88. Договір посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №5347(а.с.6-8 т.1).

Згідно п.п. 2.1. договору, продаж вказаного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за домовленістю сторін вчиняється за 144 600 грн., які отримані продавцем від покупця повністю до підписання цього договору. Зазначену в цьому договорі купівлі-продажу ціну, продавець та покупець вважали прийнятною та вигідною для себе, її розмір повністю їх задовольнив.

Загальна вартість житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, відповідно до відомостей, викладених у звіті про оцінку майна, виданого 30 жовтня 2013 року суб’єктом оціночної діяльності ПП «МилВІ» становить 144 600 грн. (п.п.2.3. договору).

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 10.08.2016 року була призначена судова будівельно-технічна експертиза, на вирішення якої було постановлено питання: яка була ринкова вартість житлового будинку №88, розташованого по вул. Ціолковського в м. Кіровограді станом на 17.12.2013 року, без врахуванням переобладнання, змін екстер’єру та інтер’єру, які відбулися після продажу будинку 17.12.2013 року (а.с.107-108 т.1).

Згідно повідомлення ТОВ «Науково-виробниче підприємство УкрСпецБудЕкспертиза» №313 від 22.12.2016 року призначену експертизу не можливо провести у зв’язку з не проведенням оплати вартості призначеної експертизи, (а.с.199 т.1).

Відповідно до звіту на проведення незалежної експертної оцінки житлового будинку з надвірними будинками за адресою: вул. Ціолковського, 88 в м. Кіровограді вартість вказаного будинку станом на 30.10.2013 року становила 144 600 грн. (а.с.182-193 т.1).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна станом на 11.05.2011 року будинок за адресою: вул. Ціолковського, 88 в м. Кіровограді може коштувати 383 864 грн., що еквівалентно 48 299 дол. США (а.с.128-165 т.1).

Як вбачається з наданих позивачем документів, 26.11.2013 року ОСОБА_2 звертався до міського голови з питання неправомочних дій з боку сусіда ОСОБА_7 та його батьків, які всупереч вимогам земельного законодавства провели земельно-будівельні роботи, що призвели до підтоплення його будинку та утворення тріщин на фундаменті (а.с.10 т.1).

Згідно листа від 11.12.2013 року першого заступника міського голови ОСОБА_8, встановлено, що побудовані господарські споруди на земельній ділянці по вул. Ціолковського, 86 розміщені відповідно до технічного паспорта. Крім цього, додатково встановлено, що можливою причиною підтоплення будинку ОСОБА_2 може бути відсутність водовідведення на даху будинку (а.с.11 т.1).

Аналогічну заяву від 28.11.2013 року позивач подавав до начальника архітектурно-будівельної інспекції з питанням щодо неправомірних дій сусідів (а.с.13 т.1).

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Кіровоградській області надала відповідь ОСОБА_2 про те, що питання щодо можливого порушення земельного законодавства не внесені до повноважень Інспекції (а.с.14 т.1).

ОСОБА_2 звертався до правоохоронних органів з заявою про те, що відповідач шахрайським шляхом заволодів його речами, що підтверджується згідно талону-повідомлення від 20.10.2014 року та заяви (а.с.17-19 т.1). Згідно з довідкою виданою МВС України в Кіровоградській області заява ОСОБА_9 зареєстрована в ЄРДР та розпочато досудове розслідування (а.с.39 т.1).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред’явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).

За положеннями статей 626–628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір купівлі-продажу є двостороннім договором за умовами якого в силу положень ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу жилого будинку, земельної ділянки або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Підстави недійсності правочину встановлені ст.ст. 215, 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі – вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов’язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 – 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

У пункті 20 цієї постанови роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частиною першою статті 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (частина перша статті 233 ЦК України).

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України (2004 р. в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції), положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно змісту оспорюваного договору купівлі-продажу, у пункті 2.1. міститься застереження про те, що вказаний договір купівлі-продажу вчинений за 144 600 гривень, які отримані продавцем від покупця повністю до підписання договору, що не спростовано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, обставини, на які позивач посилається як на підставу недійсності оспорюваного ним договору купівлі-продажу житлового будинку не підтверджено належними та допустимими доказами, оскільки вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладений сторонами у справі, їм було роз’яснено нотаріусом. Підписуючи власноруч подавець та покупець стверджували, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного: не є зловмисним і відповідає їх дійсним намірам створити для себе юридичні наслідки. Сторони засвідчили, що цей договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин, і вартість відчужуваного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями не є нижчою від ринкової вартості (п. 4.1. договору).

Позивач не довів також і обставини щодо наявності тяжких обставин, що змусили його укласти договір купівлі-продажу будинку з відповідачем для усунення або зменшення таких обставин. Не доведено й те, що укладення спірного договору стало наслідком введення його в оману відповідачем щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, що останній своїми діями сприяв зменшенню ціни спірного будинку, або вводив в оману позивача щодо обставин, які мали істотне для вчинення оспорюваного правочину.

З метою повного і об’єктивного з’ясування обставин справи, належної перевірки доводів позивача та заперечень відповідача щодо ринкової вартості домоволодіння на період укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня 2017 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Згідно висновку судового експерта від 23.03.2018 року за № 1 ринкова вартість домоволодіння за адресою: вул. Ціалковського, 88, в м. Кропивницькому, станом на 17.12.2013 року могла складати 208 358,43 грн. Визначення вартості проводилось порівняльним підходом, що ґрунтується на порівнянні об'єкта дослідження з подібними майном. У якості об’єктів порівняння відбиралися приміщення, подібні за своїм місце розташуванням, функціональним використанням та іншими характеристиками відповідно до даних, які містяться в мережі Інтернет, з даних щодо пропозицій на ринку нерухомості, що містяться у щотижневій газеті "Все про все". Експерт вказав, що оскільки площі земельних ділянок об’єктів порівняння знаходяться в одному діапазоні із досліджуваним будинковолодінням, коригування на загальну площу земельної ділянки будинковолодіння не проводиться.(а.с.125-142 т.2).

Відповідно до наданого відповідачем і долученої до матеріалів справи копії договору купівлі-продажу, земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, була відчужена позивачем на користь відповідачана підставі нотаріально посвідченого договору (а.с.113), який сторонами не оспорюється, і не є предметом даного позову.

Як вбачається з висновку судової експертизи, дані щодо ринкової ціни аналогічних домоволодінь є відкритими і могли були відомі і враховані позивачеві при вчиненні оспорюваного правочину.

Будь-яких прихованих або створених відповідачем обставин та чинників, які могли вплинути на волевиявлення позивача при формуванні ціни продажу спірного будинку, не встановлено.

Встановивши, що позивач не довів обману зі сторони відповідача під час укладення спірного договору купівлі-продажу будинку, договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконав його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи скарги, зокрема щодо незаконного утримання відповідачем речей та будівельних матеріалів, які позивач залишив на тимчасове зберігання після продажу будинку, не обговорюються судом апеляційної інстанції, тому що виходять за межі , передбачені ст. 367 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв’язку з наведеним, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанову) складено 08.05.2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: О.Л. Дуковський

ОСОБА_10