Рішення № 7385630, 23.12.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.09                                                                                 Справа № 8/103пн

За позовом Луганської обласної ради, м. Луганськ,

до 1.Сєвєродонецької міської ради Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

          2.Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

          3.Товариства з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство «Здоров’я», м. Сєвєродонецьк Луганської області,

за участю Третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація»», м. Луганськ,

та Третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів –громадянина Коробки Романа Вікторовича, місто Сєвєродонецьк Луганської області, -

про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна –нежитлового приміщення №7/99, визнання права спільної комунальної власності на нежитлове приміщення та повернення нежитлового приміщення.

          Колегія суддів господарського суду Луганської області у складі: головуючого –судді Середи А.П., членів колегії –суддів Ворожцова А.Г., Лісовицького Є.А.,

при секретарі судового засідання Качановській В.О.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Карпова І.Г. - представник за довіреністю № 1/10-2086 від 25.11.08 року;

від 1-го відповідача –представник не з’явився;

від 2-го відповідача –Іванов В.І., - начальник відділу відчуження та реформування комунальної власності, - довіреність № 01-09/872 від 08.10.09 року;

від 3-го відповідача –Юсупжанов Р.А. –представник, - довіреність №б/н від 10.01.09 року;

від 3-ої особи на стороні позивача –Карпова І.Г., - представник за довіреністю № 1348 від 13.10.09 року;

від 3-ї особи на стороні відповідачів –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и л а :

          суть спору: позивачем заявлено вимоги про:

1.Визнаня за територіальними громадами сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради права спільної комунальної власності на нежитлове вбудоване приміщення, розташоване за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Новикова, 15 Луганської області, яке складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв.м.

2.Визнання недійсним договору №7/99 купівлі-продажу комунального майна –нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15 Луганської області, яке складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв.м., - укладеного 30 липня 1999р. між Фондом комунального майна Сєвєродонецької міської ради Луганської області та Товариством з обмеженою відповідальністю - спільним підприємством «Здоров’я».

3.Покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю –спільне підприємство «Здоров’я»обов’язку повернути територіальній громаді сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради вбудоване нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15 Луганської області, яке складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв.м (з урахуванням уточнення до позовної заяви № б/н від 26.03.09).

Господарським судом Луганської області у зв’язку з надходженням цього позову 25.11.08 року порушено провадження по справі №8/103пн.

Ухвалою суду від 09.12.08 року провадження по ній було зупинено на підставі ч.1 ст. 79 ГПК України –у зв’язку з надходженням від 2-го та 3-го відповідачів апеляційних скарг на ухвалу суду про порушення провадження по справі.

Луганським апеляційним господарським судом ухвалою від 12.12.08 року відмовлено у прийнятті вищезгаданої апеляційної скарги.

22.12.08 року господарським судом Луганської області провадження по справі поновлено.

Ухвалою господарського суду від 06.01.09 року провадження по справі зупинено на підставі ч.1 ст. 79 ГПК України –у зв’язку з надходженням касаційної скарги на вищезгадану ухвалу Луганського апеляційного господарського суду.

Вищий господарський суд України ухвалою від 04.02.09 року касаційну скаргу повернув без розгляду.

Господарським судом Луганської області 11.03.09 року провадження по справі поновлено, а ухвалою від 24.03.09 року –знову зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України - у зв’язку з надходженням другої касаційної скарги на вищезгадану ухвалу Луганського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.05.09 року останню касаційну скаргу повернуто без розгляду.

Розпорядженням заступника голови –в.о. голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 22.07.09 року справу передано судді Пономаренку Є.Ю. –для поновлення провадження по справі та призначення її до слухання для судді Середи А.П.

Ухвалою суду від 22.07.09 року провадження по справі поновлено, а ухвалою від 07.08.09 року –зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України –у зв’язку з надходженням від 2-го відповідача касаційної скарги на вищезгадану ухвалу Вищого господарського суду України від 26.05.09 року.

Верховний Суд України своєю ухвалою від 03.09.09 року відмовив у порушенні касаційного провадження за вищезгаданою касаційною скаргою.

Справа надійшла до господарського суду Луганської області та передана судді Середі А.П. для подальшого розгляду.

          Ухвалою заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 05.10.09 року на підставі ч. 4 ст. 69 ГПК України термін судового розгляду справи продовжено на 1 місяць –до 05.11.09 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 20 жовтня до 03 листопада 2009 року –у зв’язку з неявкою 3-го відповідача.

          У зв’язку зі складністю даної справи розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 03.11.09 року розгляд справи доручено колегії суддів у складі: головуючого –судді Середи А.П., членів колегії –суддів Ворожцова А.Г., Яреська Б.В.

          Розпорядженням заступника голови –в.о. голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 20.11.09 року до складу колегії суддів внесені зміни: у зв’язку з закінченням терміну повноважень зі складу колегії суддів виведено суддю Яреська Б.В., а натомість до складу колегії суддів введено суддю Лісовицького Є.А.

          На підставі ст.75 ГПК України розгляд справи відкладено з 20 листопада до 08 грудня 2009 року та з 08 грудня до 23 грудня 2009 року –у зв’язку з неявкою третьої особи (Коробки Р.В.) та з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

          16.12.09 року від позивача, через канцелярію суду, надійшла заява про зміну позовних вимог (вих. №б/н від 15.12.09 року), згідно якій він зменшив обсяг позовних вимог, залишивши незмінними пункти 1 та 2 первісно заявлених вимог, але відмовившись від вимоги, викладеної у п.3 первісних вимог - про покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю –спільне підприємство «Здоров’я»обов’язку повернути територіальній громаді сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради вбудоване нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15 Луганської області, яке складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв.м.

          Позивач надав документальні докази спрямування цієї заяви відповідачам та третім особам по цій справі.

          З урахуванням того, що дана заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача та інших осіб, колегія суддів прийняла часткову відмову позивача від позову.

          До початку судового засідання, призначеного на 23.12.09 року, від представників позивача, 2-го і 3-го відповідачів та третьої особи на стороні позивача надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його задоволено судом.

Представник позивача позов (з урахуванням внесених до нього змін) підтримав у повному обсязі, мотивуючи його незаконністю дій щодо спірного нерухомого майна, вчинених відповідачами по цій справі; він стверджує що позивач про порушення свого права дізнався «у жовтні 2008 року у зв’язку з подачею позову про визнання права власності на ряд об’єктів нерухомості, до числа яких відносилося і спірне майно»(том 1, а.с.3-5) .

Представник третьої особи на стороні позивача дотримується аналогічної думки.

1-й відповідач до судового засідання не з’явився, участь свого повноважного представника у судовому засіданні не забезпечив, про причини неявки до суду у документальній формі не повідомив, заяву про розгляд спору за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи.

Позов він не визнав з підстав, про які йдеться у відзиві на нього (вих. №4678 від 20.10.09 року).

Представник 2-го відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вих. №04-09/917 від 19.10.09 року), та просить залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що Сєвєродонецька міська рада на законних підставах набула права власності на спірний об’єкт нерухомого майна, а 2-й відповідач, здійснюючи його відчуження, лише виконував рішення міської ради.

В ході судового розгляду цієї справи встановлено, що у назві 3-го відповідача припущено описку, а саме: у процесуальних документах його названо «Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Здоров’я»(ідентифікаційний код 21779453, місцезнаходження: місто Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15), - в той час, як правильною його назвою з 27.05.05 року за даними довідки №2708170 від 08.12.08 року, виданої державним реєстратором виконкому Луганської міської ради (том 1, а.с.66-71) є «Товариство з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство «Здоров’я» (ідентифікаційний код та місцезнаходження –ті ж самі).

          З урахуванням викладеного правильною назвою 3-го відповідача є Товариство з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство «Здоров’я»(далі –ТОВ СП «Здоров’я»), - що і належить відобразити у подальшому викладі цього рішення.

Представник 3-го відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вих. №297 від 15.10.09 року), та просить відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що: по-перше, - приміщення, яке є предметом спору по цій справі, - не існує, оскільки 3-й відповідач займав приміщення за вказаною вище адресою площею 506,8 кв.м, а не площею 352,7 кв.м, як вказує позивач; по-друге, 3-й відповідач вважає себе добросовісним набувачем; по-третє, ТОВ СП «Здоров’я»на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.09 року здійснило відчуження приміщення площею 506,8 кв.м; по-четверте, - від дня укладення спірного договору №7/99 від 30.07.99 року минув 3-річний термін позовної давності, з огляду на що 3-й відповідач просить відмовити у задоволенні позову за скінченням терміну позовної давності.

Третя особа на стороні відповідачів –громадянин Коробка Р.В. - повторно відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судового засідання не з’явився, участь у ньому свого представника не забезпечив, але електронною поштою спрямував на адресу суду повідомлення №2, у якому стверджує, що «у зв’язку з хворобою прибути на засідання суду по справі №8/103пн»не може. Будь-які докази дійсної наявності у нього будь-якого захворювання Коробка Р.В. до суду не надав.

Представник позивача та третьої особи на стороні позивача заявив клопотання про вирішення спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності представників 1-го відповідача та третьої особи на стороні відповідачів (Коробки Р.В.), вважаючи їх дії такими, що спрямовані на навмисне затягування судового процесу.

Представники 2-го та 3-го відповідачів вважають, що розгляд спору по суті за відсутності 1-го відповідача та третьої особи на стороні відповідачів у цьому судовому засіданні є неможливим, оскільки третьою особою на стороні відповідачів не надано документальні докази, які мають суттєве значення для вирішення спору.

          Заслухавши клопотання представників сторін та третьої особи, які прибули до судового засідання, враховуючи наявні у справі докази (у тому числі – докази, надані на вимогу суду в частині відчуження 3-м відповідачем на користь громадянина Коробки Р.В. спірного приміщення) та приймаючи до уваги те, що позивачем змінено позовні вимоги, - колегія суддів, керуючись ст.ст.4-3,22,32-34,36,43 та 75 ГПК України, вважає за можливе здійснити розгляд спору по суті у цьому судовому засіданні, за відсутності 1-го відповідача та третьої особи на стороні відповідачів, - на підставі наявних у справі доказів.

          І.Заслухавши представників сторін та третьої особи, дослідивши наявні докази, колегія суддів встановила наступні фактичні обставини справи.

          1. З наявних у справі доказів вбачається, що спірні правовідносини виникли у 1992 році.

          На цей час були чинними Закон Української РСР від 07.12.1990 року №533-ХІІ «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування»(далі – Закон №533-ХІІ) та Закон України від 07.02.1991 року №697-ХІІ «Про власність».

          Статтею 31 останнього Закону було встановлено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

          Статтею 7 Закону УРСР від 07.12.1990 року №533-ХІІ було визначено, що комунальна власність становить основу місцевого господарства.

          Верховна Рада України 08.12.1990 року прийняла постанову «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування», а 26.03.1991 року –постанову «Про порядок введення в дію Закону України «Про власність», - якими зобов’язала Кабінет Міністрів України (далі –КМУ) визначити порядок передачі і перелік майна, яке за плату або безоплатно передається до складу комунальної власності різних територіальних рівнів.

          На виконання вищеназваних законів та постанов КМУ 05.11.1991 року прийняв постанову №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)»(далі –Постанова №311), відповідно до п.1 якої затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності); пунктом 3 цієї постанови встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

          Розділом І Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), постановою №311 до власності областей віднесено аптечні склади, магазини аптечні та оптики.

          Виконавчий комітет Луганської обласної Ради народних депутатів на виконання постанови КМУ №311 29.02.1992 року прийняв рішення №56 «Про розмежування комунального майна між власністю області та власністю районів, міст обласного підпорядкування», з додатками №1 та №2 (далі –Рішення №56) (том 1, а.с.15-22), згідно п.1 якого здійснено розмежування об’єктів комунальної власності між обласною (додаток №1), районною та міською власністю (додаток №2).

          Згідно додатку №1 до цього рішення до обласної комунальної власності віднесено, зокрема, Обласне виробниче об’єднання «Фармація»(його правонаступником є Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація»», - третя особа на стороні позивача), а також 376 аптек, що входили на той час до складу цього об’єднання (том 1, а.с. 19).

Відповідно до додатку № 2 до Рішення № 56, а саме до Переліку державного майна, що передається до комунальної власності міських та районних Рад народних депутатів, - до комунальної власності міських та районних Рад народних депутатів було передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів (крім майнових вбудовано –прибудованих комплексів та інших приміщень, що відносяться до обласної комунальної власності, строком на 1992-1993 роки).

В подальшому рішенням Луганської обласної Ради народних депутатів від 29.07.1992 року «Про перелік об’єктів комунальної власності області» був затверджений перелік об’єктів комунальної власності області, у відповідності з яким до обласної комунальної власності було віднесено Обласне виробниче об’єднання «Фармація»та низку міських аптек (том 2, а.с. 49-58).

          Як вбачається з Дислокації роздрібних аптек виробничого об’єднання «Фармація»Ворошиловградського облвиконкому станом на 01.01.1990 року (назва виконкому –також на вказану дату), до вищеназваного числа аптек належить і аптека №356, розташована за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, - яка є предметом спору по даній справі (том 1, а.с. 23-33).

          У зв’язку з неналежним виконанням вищезгаданого рішення облвиконкому Представник Президента України у Луганській області 21.02.1994 року видав розпорядження №62 «Про виконання рішення виконкому обласної Ради народних депутатів від 29.02.1992 року №56 «Про розмежування комунального майна між власністю області та власністю районів, міст обласного підпорядкування», - яким зажадав безумовного виконання цього рішення; крім того, поставив вимогу про внесення змін до абзацу 1 пункту «Житлово-комунальне господарство»додатку 2 шляхом викладення його у наступній редакції: «Житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів (крім майнових вбудовано-прибудованих комплексів та інших приміщень, які належать до обласної комунальної власності)», - тобто з цього абзацу були виключені слова «терміном на 1992-1993 роки» (том 1. а.с.34).

          14.08.1996 року Луганською обласною радою прийнято рішення №12/6 «Про вбудовано-прибудовані приміщення обласної комунальної власності у житловому та нежитловому фондах, а також про можливість передачі майна аптек державного комунального виробничого підприємства «Фармація»до комунальної власності Луганської міської Ради народних депутатів», яким:

клопотання Луганської міської Ради в частині передачі їй вбудовано-прибудованих приміщень обласної комунальної власності у житловому та нежитловому фондах, а також про можливість передачі майна аптек державного комунального виробничого підприємства «Фармація»до комунальної власності, - відмовлено (пункти 1 та 3);

          підтверджено правомочність та правомірність рішення виконавчого комітету Луганської обласної ради від 29.02.1992 року №56 (п.2) (том 1, а.с.35).

          Луганською обласною радою 20.02.1998 року прийнято рішення №22/5 «Про перелік об’єктів власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, якими керує обласна Рада», яким затверджено названий перелік (том 1, а.с. 36-38).

          1.1.Рішенням Луганської обласної ради від 18.12.2003 року №11/31 «Про делегування деяких повноважень по управлінню об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, які перебувають в управлінні обласної ради»- керівникам таких об’єктів надано низку повноважень по управлінню цим майном, у т.ч. пов’язаних з оформленням та реєстрацією права власності на нерухоме майно (том 1, а.с. 41).

          Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація»(далі –КП «ЛО «Фармація»») на виконання рішення облради, про яке сказано у попередньому абзаці, 11.08.08 року за вих. №790 звернулося до Сєвєродонецького міського голови з листом-клопотанням про оформлення права власності за територіальною громадою сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради на низку об’єктів нерухомого майна –приміщень аптек, до числа яких увійшла і аптека №356, розташована у місті Сєвєродонецьку, по вул. Новікова, 15, - пославшись при цьому на те, що даний об’єкт нерухомого майна перебуває на балансі КП «ЛО «Фармація»»та відповідно до рішення Луганської обласної ради від 23.12.05 року №22/36 є об’єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (том 1, а.с. 39).

На цей лист-клопотання Сєвєродонецький міський голова повідомив (лист від 11.09.08 року за вих. №3992), що право власності на нежитлове вбудоване приміщення площею:

159,7 кв.м, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр.Гвардійський, 43;

          137,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Леніна, 39;

          152,2 кв.м, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Гвардійський, 11;

          1017,7 кв.м, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Гвардійський, 65;

          116,7 кв.м, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Науки, 5;

          52,5 кв.м, розташоване за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр.Космонавтів, 4, - зареєстроване за Сєвєродонецькою міською громадою Луганської області в особі Сєвєродонецької міської ради, а з приводу реєстрації права власності на нежитлове вбудоване приміщення, розташоване у місті Сєвєродонецьку по вул. Новікова, 15, - на думку міського голови, слід звернутися до Комунального підприємства «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації»(далі –БТІ) (том 1. а.с. 40).

          З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає доведеним, що позивач про порушення свого права дізнався у вересні 2008 року –після отримання вищезгаданого листа, - тобто термін позовної давності позивачем за цим спором не пропущено, а його перебіг розпочався з вересня 2008 року.

          Відповідачі та третя особа на їх стороні не спростували цей довод.

2.Лист-відповідь Сєвєродонецького міського голови від 11.09.08 року за вих. №3992 стала підставою для звернення позивача –Луганської обласної ради – до господарського суду Луганської області з позовом до Сєвєродонецької міської ради, Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація»»та Третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів –Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Здоров’я»»- про визнання права спільної комунальної власності на нежитлові приміщення за територіальними громадами сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради (справа №11/218пн), - при цьому в якості предмету спору по названій справі було вказано 8 нежитлових вбудованих приміщень, у т.ч. і приміщення за адресою: вул. Новікова, 15, яке є предметом спору по даній справі (№8/103пн), а саме: м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 43; вул. Леніна, 39; проспект Гвардійський, 11; проспект Гвардійський, 65; вул. Науки, 5; проспект Космонавтів, 4; вул. Новикова, 15 та шосе Будівельників, 23.

Рішенням господарського суду від 01.12.08 року по справі №11/218пн позов задоволено частково: визнано право спільної комунальної власності на 7 нежитлових вбудованих приміщень, крім приміщення по вул. Новікова, 15.

          Рішення набрало законної сили.

Що стосується приміщення, розташованого по вул. Новікова, 15, - то позов щодо нього в рамках справи №11/218пн залишено без розгляду у зв’язку з поданням позивачем до господарського суду Луганської області окремого позову, на підставі якого порушено провадження по даній справі (№8/103пн) (вих. №б/н від 24.11.08 року, - до суду надійшов 25.11.08 року).

          2.1.Керуючись ч. 2 ст. 35 ГПК України, виходячи з того, що у спорі по справі №8/103пн беруть участь ті ж самі сторони, колегія суддів вважає доведеними та такими, що не потребують нового доведення, факти, встановлені рішенням суду від 01.12.08 року по справі №11/218пн.

          Так, вищеназваним рішенням, крім вищенаведеного, встановлено також наступне (том 2, а.с. 49-58).

Незважаючи на вищецитовані рішення Луганської обласної ради, - рішенням Сєвєродонецької міської Ради народних депутатів від 26.03.1992 року № 291 (тобто після прийняття Рішення №56), був затверджений перелік об’єктів комунальної власності Сєвєродонецької міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонди місцевої ради народних депутатів, зокрема, будинок №15 по вул. Новікова, 15 у м. Сєвєродонецьку, та низку інших будинків, що були предметом спору по справі №11/218пн, які були передані з балансу місцевого виробничого об’єднання ЖКГ на баланс Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради (2-го відповідача у справі).

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України, у редакції станом на дату прийняття першим відповідачем вказаних вище рішень про затвердження переліку об’єктів комунальної власності, житловий фонд включає в себе жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд), жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд), жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово–будівельних кооперативів).

Згідно із ст. 5 Житлового кодексу України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Таким чином, станом на дату прийняття першим відповідачем рішень про затвердження переліку об’єктів комунальної власності зазначені вище житлові будинки входили до державного житлового фонду, а тому підпадали під дію Постанови КМУ №311.

Відповідно до рішення Сєвєродонецької міської ради від 26.03.1992 року № 291 до комунальної власності територіальної громади м. Сєвєродонецька було передано об’єкти нерухомості, які входять до державного житлового фонду, у т.ч. вбудовано-прибудовані приміщення, які є в останньому.

На виконання вказаного рішення тією ж радою було видано свідоцтво про право власності територіальної громади міста Сєвєродонецька в особі Сєвєродонецької міської ради на вказане вбудоване приміщення по вул. Новікова, 15.

Як сказано вище у цьому рішенні, комунальну власність як вид державної власності було визначено ст. 31 Закону України «Про власність».

Спірний об’єкт нерухомості будувався до 1991 року і належав до державної власності, оскільки до того часу державна власність не розподілялась на загальнодержавну та комунальну.

Як чинним Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», так і законодавством, яке було чинним на час виникнення правових конструкцій права комунальної власності в Україні, суб’єктів та об’єктів цього права, передбачалися правові підстави набуття права комунальної власності відповідними суб'єктами.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 року (ст.7 Закону №533-ХІІ від 07.12.1990 року) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до Розділу І Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого Постановою КМУ № 311, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, підлягали передачі до комунальної власності областей.

Відповідно до пункту 3 Постанови КМУ №311 розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Ані Конституцією України, ані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ані будь-якими іншими законодавчими актами (у т.ч. ЗУ №№533-ХІІ від 07.12.1990 року), не передбачено право міських рад та їх посадових осіб приймати рішення про перехід об’єктів загальнодержавної власності у комунальну власність.

Тому будь-які рішення Сєвєродонецької міської ради Луганської області про передачу спірного майна до комунальної власності не відповідають ст. ст. 24, 25, 60 нині чинного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(ст.19 ЗУ №733-ХІІ від 07.12.1990 року).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові судової колегії Вищого господарського суду України від 15.11.2006 року по справі № 2-26/5261.2-2006.

У пункті 7 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 року №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»зазначено, що суди, вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, повинні виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

З огляду на наведені норми матеріального права посилання відповідачів на факт передачі спірних приміщень на баланс Фонду комунального майна Сєвєродонецької міської ради судом до уваги не приймається.

В порушення Постанови КМУ № 311 та Рішення № 56, прийнятого на виконання вказаної постанови, спірне майно не було передане до обласної комунальної власності.

Посилання відповідачів у справі на те, що спірні об’єкти нерухомості раніше орендувалися КП «Луганська обласна «Фармація»», та вказане підприємство судовими рішеннями було зобов’язане звільнити орендовані нежитлові приміщення, - не відносяться до суті спору у даній справі, оскільки предметом спору у справах, за результатами розгляду яких прийняті вказані судові рішення, не було право власності на це нерухоме майно.

          3.Колегією суддів встановлено, що вищенаведені порушення чинного законодавства стали підставою для вчинення відповідачами низки інших порушень.

Як вбачається з наявних у справі доказів, вважаючи Сєвєродонецьку міську раду законним власником спірного об’єкту нерухомого майна, Фонд комунального майна (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Здоров’я»(покупець; назва останнього –станом на 30.07.99 року) уклали договір №7/99 купівлі-продажу комунального майна –нежитлового приміщення, згідно якому продавець продав, а покупець купив способом викупу комунальне майно –вбудоване нежитлове приміщення, що складається з приміщення та підвалу загальною площею 352,7 кв.м, знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, та належить продавцю на підставі рішення 14-ї сесії Сєвєродонецької міської ради 21-го скликання від 26.03.1992 року за №291 п.1.1 договору).

          Право власності до покупця переходить з моменту нотаріального посвідчення цього договору (п.1.2).

          Предмет договору куплено за 54174,00 грн. (пункти 1.4 та 2.1).

Передача об’єкту продавцем на користь покупця посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами (п. 3.2).

Договір нотаріально посвідчено Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою 30.07.1999 року, за реєстром №3719 (том 1, а.с. 12-14).

3.1.Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради 27.01.09 року прийнято рішення №161 «Про об’єднання двох суміжних нежитлових приміщень, розташованих за адресою: вул. Новікова. 15, та зміну їх функціонального призначення на аптеку».

Як вбачається з наявних у справі доказів, 03.02.09 року тим же виконавчим комітетом на користь ТОВ СП «Здоров’я»видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого об’єктом нерухомості є приміщення аптеки літ А-1, а,а-2,а-3, Пд - загальною площею 506,8 кв.м, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, до складу якого увійшло і спірне приміщення площею 352,7 кв.м (том 2, а.с. 64); право власності на вказаний об’єкт нерухомості зареєстровано у встановленому законом порядку (том 2, а.с.65).

10.02.09 року ТОВ СП «Здоров’я»(продавець) здійснило продаж цього майна громадянину України Коробці Р.В. (третя особа на стороні відповідачів), що підтверджується договором купівлі-продажу об’єкту –приміщення аптеки, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С.О. 10.02.09 року, за реєстром №381, зареєстрованим у Державному реєстрі правочинів (том 2, а.с. 66-68).

Позивач, з урахуванням змін до позову, просить визнати недійсним договір №7/99 купівлі-продажу комунального майна –нежитлового приміщення, нотаріально посвідчений 30.07.1999 року, за реєстром №3719, та визнати за територіальними громадами сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради право спільної комунальної власності на нежитлове вбудоване приміщення, розташоване за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Новикова, 15 Луганської області, яке складається з приміщення та підвалу, загальною площею 352,7 кв.м.

          ІІ.Заслухавши представників сторін та третьої особи, оцінивши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням внесених до нього змін) з наступних підстав.

1.Спірний договір укладено 30.07.1999 року, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР).

          Статтею 4 ЦК УРСР встановлено, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

Згідно ст. 5 Цивільного кодексу при здійсненні прав і виконанні обов’язків громадяни і організації повинні додержувати законів, поважати правила соціалістичного співжиття і моральні принципи суспільства.

          Виходячи з обставин справи та наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що відповідачі, укладаючи спірний договір, не дотрималися вищеназваних вимог закону.

Як сказано у ст. 41 Кодексу, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

          Угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР, - повинні укладатися у письмовій формі (п.1.ч.1 ст. 44 ЦК УРСР).

Предметом спору по даній справі є договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

          Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (ст. 225 ЦК).

          Вирішуючи питання про те, чи був 1-й відповідач власником спірного майна на момент його продажу (30.07.1999 року), колегія суддів виходить з наступного.

          Згідно ст. 86 ЦК УРСР (ст.2 ЗУ «Про власність») правом власності є врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

          Оскільки позивач набув права власності на спірний об’єкт нерухомого майна 29.02.1992 року, - колегія суддів при вирішенні цього спору керується статтею 90 ЦК УРСР (ст. 34 ЗУ «Про власність»), яка була чинною на вказану дату та згідно якій земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки у користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв’язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

          Чинним на той час ЦК УРСР (ст. 91) було врегульовано порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР, - згідно якому будівлі і споруди передаються від однієї державної організації іншій безоплатно. Зазначене в цій статті державне майно не підлягає відчуженню громадянам, крім окремих видів майна, продаж якого громадянам допускається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

          Отже, суд вважає, що позивач станом на 29.02.1992 року у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно, що витікає з викладеного вище у цьому рішенні.

          В той же час 1-й відповідач в особі Сєвєродонецької міської ради у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів суду, що він станом на 26.03.1992 року (дата прийняття рішення сесії міської ради за №291) законно набув право власності на об’єкт нерухомості, що є предметом спору по цій справі.

З наявних у справі доказів вбачається, що спірне майно 1-м відповідачем набуто всупереч порядку, встановленому ст. 7 чинного на 26.03.1992 року Закону Української РСР від 07.12.1990 року №533-ХІІ «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування»та ч.2 ст. 60 нині чинного Закону України від 21.05.1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні», - якими встановлено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

По справі незаперечно встановлено, що державне майно, яке стало предметом купівлі-продажу на підставі спірного договору №7/99 від 30.07.99 року, - 1-му відповідачу у власність не передавалося, а тому він не мав права його відчужувати шляхом укладення цього договору.

З вищевикладеного витікає, що спірна угода не відповідала вимогам закону, чинного на час її укладення.

Як встановлено ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі—відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

          Позивач в рамках цього спору не ставить питання про застосування вищезгаданих наслідків недійсності правочину.

          Враховуючи обставини даної справи, колегія суддів також їх не застосовує.

          З огляду на те, що правовідносини щодо права власності позивача на спірне майно виникли 29.02.1992 року та продовжують мати місце до цього часу, суд вважає, що при вирішенні цього спору відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року (далі –ЦКУ) підлягає застосуванню також цей Кодекс.

          Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Статтею 203 Цивільного кодексу (частини 1-5) визначено наступні вимоги до правочину як безумовної вимоги щодо його законності та чинності, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Як встановлено статтею 204 ЦКУ, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Спірний договір не відповідає вимогам ч.ч.1-2 ст. 203 нині чинного Цивільного кодексу України.

За таких обставин він підлягає визнанню недійсним, - тобто позов у цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі.

2.Що стосується вимоги про визнання права власності за позивачем на спірне майно, то колегія суддів при вирішенні спору керується наступним.

За приписами статті 327 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивач довів правомірність набуття ним права власності на спірне нерухоме майно.

Оскільки це право не визнають відповідачі по справі, - відповідно до ст. 392 ЦКУ власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право власності не визнається іншою особою, - що фактично і вчинено позивачем.

           Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного вище колегія суддів доходить висновку про доведеність матеріалами справи, її фактичними обставинами права спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради на спірне нерухоме майно –вбудоване нежитлове приміщення площею 352,7 кв.м , розташоване за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15, а також доведеність факту порушення відповідачами вказаного права власності, яке підлягає захисту.

За таких обставин позовні вимоги у цілому є обґрунтованими, такими, що підтверджені матеріалами справи та її фактичними обставинами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі (з урахуванням внесених до позову змін).

          Колегія суддів, керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, судові витрати покладає на 1-го відповідача як на сторону, яка попри все припустилася порушення вимог чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

          Судом встановлено, що позивач при зверненні з позовом до суду державне мито сплатив не у повному обсязі.

          Так, ним заявлено майнову та немайнову позовні вимоги.

          Згідно п. «а»ч.2 ст. 3 Декрету КМУ від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»за розгляд господарським судом спору майнового характеру стягується на користь Державного бюджету України державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

          Колегія суддів виходить з того, що спірний об’єкт нерухомого майна слід оцінити на суму 54174,00 грн., - тобто за його ринковою ціною (п.2.1 спірного договору), з огляду на що державне мито підлягало сплаті у сумі 541,74 грн. (1% вартості).

          За розгляд господарським судом немайного спору на користь Державного бюджету України підлягає стягненню державне мито у сумі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85,00 грн.).

Таким чином, загальна сума державного мита повинна скласти 626,74 грн. (541,74 грн. + 85,00 грн.).

Позивач держмито сплатив у загальній сумі 456,74 грн. (350,10 грн. + 106,64 грн.), а тому сума недоплати становить 170,00 грн. (626,74 грн. –456,74 грн.), яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного, ст.ст.4,5,41,43,48,86,224,225 Цивільного кодексу Української РСР; ст.ст.16,202,203,204,215, 327,392 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.4-3,22,32.34,36,443,44,47-1,49,66-67,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

                                                  в и р і ш и л а :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати недійсним договір №7/99 купівлі-продажу комунального майна –нежитлового приміщення, укладений 30.07,1999 року, у місті Сєвєродонецьку Луганської області, між Фондом комунального майна Сєвєродонецької міської ради Луганської області (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю - спільне підприємство «Здоров’я»(правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецьке підприємство «Здоров’я») (покупець), нотаріально посвідчений Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою Луганської області 30.07.1999 року, за реєстром №3719, - предметом якого є вбудоване нежитлове приміщення, що складється з приміщення та підвалу загальною площею 352,7 кв.м та знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15 (п’ятнадцять) Луганської області.

3.Визнати право спільної комунальної власності на нежитлове вбудоване приміщення, яке складється з приміщення та підвалу загальною площею 352,7 кв.м та знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15 (п’ятнадцять) Луганської області, - за територіальними громадами сіл, селищ, міст Луганської області в особі Луганської обласної ради.

Відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України це рішення є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

4.Заходи забезпечення позову у вигляді заборони громадянину України Коробці Роману Вікторовичу (зареєстрований за адресою: місто Сєвєродонецьк, просп. Гвардійський, 77-а, кв. 38 Луганської області) та будь-яким іншим особам відчужувати у будь-який спосіб спірний об’єкт нерухомого майна, про який йдеться у пунктах 2 та 3 резолютивної частини цього рішення, - вжиті згідно ухвали господарського суду Луганської області по цій справі від 03.11.09 року, - залишити чинними до набрання рішенням суду по даній справі законної сили.

5.Стягнути з Луганської обласної ради, яка знаходиться за адресою: місто Луганськ, площа Героїв Великої вітчизняної війни, 3, - на користь Державного бюджету України на рахунок 31118095700006, банк –ГУ ДКУ у Луганській області, одержувач –УДК у місті Луганську ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, ОКПО - 24046582; КБК - 22090200, символ звітності банку –095, державне мито у сумі 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп.; наказ видати Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у місті Луганську.

6.Стягнути з Сєвєродонецької міської ради Луганської області, ідентифікаційний код 26204220, яка знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Леніна, 32 Луганської області, - на користь Луганської обласної ради, яка знаходиться за адресою: місто Луганськ, площа Героїв Великої вітчизняної війни, 3, - судові витрати, а саме: державне мито у сумі 626 (шістсот двадцять шість) грн. 74 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України за згодою представників сторін та третьої особи у судовому засіданні 23.12.09 року оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у десятиденний термін з дня його підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано –28 грудня 2009 року.

          Колегія суддів:

Головуючий-суддя А.П. Середа

          Члени колегії-судді:                                                             А.Г.Ворожцов

                                                                                                     Є.А.Лісовицький