Постанова № 73855927, 26.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/519/17 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков Д.І.

Провадження № 22-ц/783/4647/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. І.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м.Львів

Колегія суддів Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого Приколоти Т.І.

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 15 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про стягнення процентів за користування коштами, інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду, 3% річних та стягнення моральної шкоди, -

встановила:

У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви від 4 квітня 2017 року, просив стягнути з відповідача на його користь 45 812, 45 грн. процентів за користування коштами; 3498, 87 грн. - 3% річних; 11126, 14 грн. – інфляційних витрат; 10000 грн. – моральної шкоди. Свої вимоги обгрунтовував тим, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27 травня 2016 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 січня 2017 року у справі № 459/992/16-ц за його позовом до ТзОВ «Євролізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення процентів за користування коштами та коштів, сплачених на виконання договору частково задоволено його позовні вимоги. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №002359 від 19 червня 2015 року та стягнуто з відповідача 65999, 20 грн., сплачених на виконання умов договору фінансового лізингу. Зазначає, що ст. 1214 ЦК України передбачено нарахування процентів за користування коштами у разі безпідставного їх одержання чи збереження. Розрахунок процентів за користування коштами за період із 20 червня 2015 року до 26 березня 2017 року становить 45812, 45 грн.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 15 травня 2017 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ТзОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_3 11 126,14 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 травня 2016 року у справі № 459/992/16-ц, з урахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 січня 2017 року, та 3 498,87 грн. 3% річних.

В решті позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Вважає, що грошове зобов’язання у відповідача виникло на підставі рішення суду, яким йому повернуто кошти. Оскільки ТзОВ «Євролізинг Україна» кошти повернуло лише 27 березня 2017 року, нарахування інфляційних втрат та 3% річних належить проводити із 20 червня 2015 року до фактичного виконання зобов'язання 26 березня 2017 року. Зазначає, що відповідно до розрахунку розмір інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов’язання становить 11 126,14 грн., розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання становить 3498,87 грн. Крім того, у зв’язку із протиправними діями відповідача, він позбавлений права користуватися, розпоряджатися належними йому коштами; у зв’язку із цим переносить душевні страждання. Через відсутність коштів у сім’ї виникають постійні сварки та непорозуміння, оскільки сума значна, а коштів немає, він позбавлений засобів для існування. Внаслідок таких обставин, він та його сім’я переживають душевні та психологічні страждання у зв’язку із відсутністю коштів, оскільки це призвело до вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках. Заподіяну моральну шкоду оцінює в 10 000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЦПК України у чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення редакції, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

На підставі ст.ст.10-11, 58-61 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України у чинній на даний час редакції суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27 травня 2016 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 січня 2017 року, у справі № 459/992/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ «Євролізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення процентів за користування коштами та коштів, сплачених на виконання договору частково задоволено позовні вимоги, визнано недійсним договір фінансового лізингу №002359 від 19 червня 2015 року та стягнуто з відповідача 65999, 20 грн. сплачених на виконання умов договору фінансового лізингу. Рішенням суду встановлено, що 19 червня 2015 року ОСОБА_3 та ТзОВ «Євролізинг Україна» уклали договір № 002359 фінансового лізингу відповідно до якого предметом лізингу є автомобіль «Renault Sandero Stepway». За вказаний автомобіль ОСОБА_3 повинен був сплатити перший платіж, що складається з адміністративного платежу та авансового платежу, а надалі мав сплачувати щомісячний платіж, що сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця в розмірі та в строки, визначені договором. Предмет лізингу, відповідно до умов договору, передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця встановлених платежів. За умовами договору до отримання в користування предмету лізингу лізингоодержувач повинен сплатити лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з таких платежів: адміністративний платіж - 10 %, авансовий платіж - 50 %, комісія за передачу - 3 % від ціни предмета лізингу. ОСОБА_3 сплатив на рахунок ТзОВ «Євролізинг Україна» платежі на загальну суму 65 999, 20 грн.

Кошти у сумі 65 999, 20 грн., сплачені на виконання умов договору фінансового лізингу повернуто позивачу 26 березня 2017 року, що підтверджується випискою по надходженнях по карті від 3 квітня 2017 року.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов’язання, то його невиконання зумовлює застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України.

Є встановленим, що загальна сума 3% річних від простроченої суми за період з 20 червня 2015 року по 26 березня 2017 року становить 3498,87 грн. Ця сума підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється у національній валюті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується у періодичних офіційних виданнях. Цей показник характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні.

Згідно наданого позивачем розрахунку за період з 20 червня 2015 року по 26 березня 2017 року розмір інфляційних витрат становить 11 126, 14 грн. (65999,20х116,858(середній індекс інфляції)/100% - 65999, 20 грн. Отже, позов у частині стягнення з відповідача 11126, 14 інфляційних витрат та 3498, 87 - 3% річних підлягає до задоволення.

На підставі аналізу наявних у справі доказів суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача 45 812, 45 грн. процентів за користування коштами не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до приписів ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Частиною 2 ст. 1214 ЦК України, встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Встановлено, що у відповідача виникло грошове зобов’язання перед позивачем на підставі рішення суду. Невиконання цього обов'язку, в свою чергу, породжує відносини із прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідальність за яке визначено ст.625 ЦК України і такі вимоги позивача задоволені.

Вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає, так як не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що регулює відповідні правовідносини, а також Закону України «Про захист прав споживачів», який не передбачає можливості відшкодування моральної шкоди, яка не пов’язана із заподіянням шкоди здоров’ю або життю споживача. Окрім того, будь-яких належних і допустимих доказів, що внаслідок нечесної підприємницької діяльності відповідача, позивачу була завдана моральна шкода, останнім суду не представлено та у судовому засіданні таких не здобуто.

Виходячи із встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову.

З висновками суду належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Залишити рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 15 травня 2017 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 3 травня 2018 року.

Головуючий_______Т. ОСОБА_4

Судді: ______ Ю. Р. Мікуш _____О. ОСОБА_5