Рішення № 73855405, 26.04.2018, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 471/1309/16-ц

2/467/7/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Догарєвої І.О., при секретарі Фесенко К.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Арбузинка Миколаївської областіпозовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_5 про вселення,

в с т а н о в и в:

26 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про вселення до квартири АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира АДРЕСА_1 придбана позивачем та ОСОБА_4 в період шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, тому позивач має право як власник проживати в даній квартирі. Проте відповідач, після розірвання шлюбу, протиправно позбавила ОСОБА_1 житла та користуючись його тимчасовою відсутністю змінила замки, та перешкоджає його доступу до житла. На підставі положень ст.ст.60, СК України, ст. 150 ЖК України, ст.ст.319, 321 ЦК України просив вселити його до квартири АДРЕСА_2.

Ухвалою від 09 березня 2017 року провадження у справі було зупинене за клопотанням представника позивача до набрання законної сили судовим рішенням по справі №471/1308/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя. Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2017 року по справі №471/1308/16-ц, яка набрала законної сили 17 жовтня 2017 року, позовна заява ОСОБА_1 залишена без розгляду, в зв’язку з чим 26 жовтня 2017 року провадження у справі відновлено.

В судовому засіданні 19 січня 2018 року позивачем змінено підставу позовних вимог. З урахуванням змін позивач просить на підставі положень ст. 156 ЖК України, ст.405 ЦК України, вселити його до квартири АДРЕСА_1, як члена сім’ї власника, вказуючи, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє його права користування займаним приміщенням. Ухвалою від 19 січня 2018 року до розгляду прийняті позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням зміни підстави позовних вимог.

Ухвалою від 05 лютого 2018 року з метою дотримання процесуальних прав сторін у справі призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою від 02 березня 2018 року до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про вселення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спорузалучено ОСОБА_5.

Ухвалою від 12 квітня 2018 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до розгляду в судовому засіданні на 26 квітня 2018 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що перебував у шлюбі з відповідачем у справі, ОСОБА_4 в період з 11 вересня 1999 року по 29 січня 2016 року. У квартирі АДРЕСА_1 він проживав та був зареєстрований з 05 червня 2008 року. На момент реєстрації місця проживання у спірній квартирі, квартира належала матері його дружини – ОСОБА_5 В подальшому вони з дружиною ОСОБА_4 купили у ОСОБА_5 дану квартиру, про що між відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 05 серпня 2012 року був укладений договір купівлі-продажу, що в подальшому визнаний дійсним рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2012 року. В грудні 2016 року він прийшов за місцем свого проживання до ІНФОРМАЦІЯ_1 та виявив, що його речі зібрані, а замок на вхідних дверях змінений, таким чином позивач був позбавлений можливості користуватись своїм житлом і змушений звернутись до суду за захистом свого права на житло. З приводу вселення до квартири він до ОСОБА_5 не звертався, одного разу телефонував ОСОБА_4, яка щодо проживання його в спірній квартирі відповіла відмовою. Зазначив, що сам факт не проживання його в спірному житлі вже є доказом порушення його прав.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, вказуючи, що хоч право власності на спірне житло на момент розгляду справи і не належить ОСОБА_4, проте відповідати за позовом повинна саме вона.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вказуючи, що рішення Братського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2012 року про визнання договору дійсним та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасоване апеляційним судом Миколаївської області 02 березня 2017 року з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 На даний час власником квартири є ОСОБА_5, відтак, ОСОБА_4 не є тією особою, що має відповідати за позовом. Крім того, вважав, що факт порушення прав ОСОБА_1 належним чином позивачем не доведений.

Відповідач в судове засідання не з’явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Від неї надійшла заява про розгляд справи без її участі, проти позовних вимог заперечує.

Суд, вислухав доводи сторін, дослідив матеріали справи та встановив наступне.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 26 грудня 2016 року №00017479577, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 11 вересня 1999 року по 29 січня 2016 року (а.с.49). Шлюб розірвано рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2016 року (а.с.48).

Згідно довідки №483 від 03 березня 2017 року виданої Братською селищною радою Братського району Миколаївської області, ОСОБА_1 зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2, та фактично проживає у ІНФОРМАЦІЯ_3 і має склад сім’ї – донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.66).

Зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 з 05 червня 2008 року підтверджується також даними його паспорту (а.с.№5).

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2012 року у справі № 1405/1121/12 задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.45,93). З даного рішення також встановлено, що право власності продавця, ОСОБА_5 на спірну квартиру виникло на підставі

рішення Братського районного суду від 23 листопада 2004 року та було зареєстроване у Вознесенському МБТІ 16 листопада 2011 року. Відтак, на момент реєстрації місця проживання позивача у квартирі АДРЕСА_3 дана квартира належала ОСОБА_5

Станом на момент звернення з позовом, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №76635398 від 22 грудня 2016 року, на підставі рішення Братського районного суду Миколаївської області від 25 жовтня 2012 року у справі № 1405/1121/12 14 листопада 2012 року право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_4 (а.с.44).

Актом обстеження житлово-побутових умов від 02 березня 2017 року (а.с.65) складеним депутатом Братської селищної ради ОСОБА_7 за участю сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виявлено, що ОСОБА_1 зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2 , а проживає у квартиру ІНФОРМАЦІЯ_5.

Крім того позивачем на підтвердження позовних вимог надані пояснення сусідів ОСОБА_8 від 02 березня 2017 року (а.с.67) та ОСОБА_9 від 01 березня 2017 року (а.с.68) про те, що ОСОБА_1 покинув зареєстроване місце проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2 не зі своєї волі, а ОСОБА_4 виставила його з єдиного житла. Дані пояснення уповноваженими особами не посвідчені, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні не допитувались в якості свідків, хоча право заявляти відповідні клопотання судом позивачу неодноразово роз’яснювалось, пояснення не містять відомостей щодо джерела обізнаності даних осіб про обставини, викладені в поясненнях, відтак дані пояснення не можуть бути прийняті судом в якості доказів.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №105587597 від 29 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 не володіє жодним нерухомим майном (а.с.113).

Відтак, оцінюючи в сукупності викладені докази, суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 за своїм зареєстрованим місцем проживання фактично не проживає з грудня 2016 року.

В той же час, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року у справі №1405/1121/12 (а.с.94-95), що набрало законної сили з моменту його проголошення (ст.319 ЦПК України в чинній на момент ухвалення рішення редакції), рішення Братського районного суду від 25 жовтня 2012 року скасоване та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на неї. Рішення апеляційного суду оскаржене позивачем в касаційному порядку (а.с.115), що не зупиняє дії рішення апеляційного суду. Відомості щодо призначення справи до розгляду судом касаційної інстанції відсутні.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №82391950 від 14 березня 2017 року (а.с.96), право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстроване 10 березня 2017 року на підставі рішення Братського районного суду від 23 листопада 2004 року у справі №2-603/2004 за ОСОБА_5.

Відтак, на момент розгляду справи власником спірного житла є ОСОБА_5

Стаття 41 Конституції України гарантує право володіння та користування своєю власністю, а також вказує що право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статті 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.150 Житлового кодексу України РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відтак, вселення членів сім’ї, або інших осіб у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника, в результаті якого у таких осіб виникає право на користування чужим майном.

В процесі розгляду справи судом було поставлено на обговорення учасників процесу питання про заміну неналежного відповідача на належного, проте позивач та його представник категорично заперечували щодо проведення такої заміни, вважаючи визначеного ними відповідача належним. Тому, ухвалою від 02 березня 2018 року ОСОБА_5 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Крім того, в процесі судового розгляду справи судом неодноразово було роз’яснено позивачу право на заміну відповідача по справі, але позивач та його представник категорично заперечували проти заміни відповідача ОСОБА_4 на належного відповідача ОСОБА_5

Суд з власної ініціативи не вправі проводити заміну неналежного відповідача на належного. Право визначення особи відповідача покладено на позивача, суд не вправі втручатися у визначення позивачем особи відповідача.

Відповідно до положень ст.33 ЦПК України редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 з позовом, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

За змістом ст.51 ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Як вбачається зі змісту ст.33 ЦПК України, в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 з позовом та зі змісту ст.51 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.

Зважаючи на викладене, з урахуванням того, що судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_4 є неналежним відповідачем по справі, позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, клопотання про заміну неналежного відповідача на належного позивачем в судовому засіданні не заявлялись, хоч судом позивачу неодноразово роз’яснювалось це право, наведене є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про вселення.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 43, 49, 81, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_5 про вселення - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 05 травня 2018 року.

Суддя І.О.Догарєва