Рішення № 73854036, 04.05.2018, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №440/166/18

Провадження № 2/440/670/2018

04 травня 2018 року

Буський районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді - Кос І.Б.,

за участю секретаря - Дутка С.І.,

без участі сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буськ без фіксації технічним засобом «Камертон» цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

в с т а н о в и в :

ПАТ СК «Галицька» звернулось в суд із указаним позовом. Просить стягнути із відповідача ОСОБА_1, у зв’язку із дорожньо-транспортною пригодою, в порядку регресу збитки в сумі 4624,07 грн. та судові витрати в розмірі 1762 грн.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 27.08.2015 року між ПАТ СК «Галицька» та ОСОБА_2 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, підтвердженням чого є страховий поліс АЕ № 4837619, предметом якого є страхування цивільно-правової відповідальності забезпеченого транспортного засобу марки «Мерседес Бенц 410», реєстраційний номер НОМЕР_1. До позивача надійшла заява від 11.05.2016 року від ЛКП «Львівавтодор» ЛМР про виплату страхового відшкодування у зв’язку із пошкодженням відповідачем ОСОБА_1 як винуватцем ДТП, під час керування ним зазначеним вище автомобілем, світлофора інвентарний номер 71, що належить територіальній громаді міста Львова. Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 25.05.2016 року, яка набрала законної сили 06.06.2016р., відповідача по цій справі ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, ст. 124 КУпАП за те, що 06.04.2016 року близько 13 год., водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «Мерседес Бенц 410», реєстраційний номер НОМЕР_1 на вул. Кульпарківська, 96 у м. Львові, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду (світлофор), що призвело до його механічних пошкоджень, після чого залишив місце ДТП, чим порушив п. 10.1, п. 2.10 «а» ПДР України. На підставі страхового акту № ГСК000003138-01М та розрахунку страхового відшкодування від 17.01.2017 року, позивачем була здійснена виплата страхового відшкодування ЛКАТДП № 1339 у розмірі 4624,07 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6366 від 17.01.2017 року. Оскільки виплата позивачем страхового відшкодування мала місце з вини відповідача, який добровільно відшкодувати збитки не бажає, а тому позивач звернувся із даною вимогою про її відшкодування за рахунок відповідача в порядку регресу в судовому порядку.

Позивач в судове засідання не з’явився, представник позивача за дорученням ОСОБА_3 звернувся до суду із письмовим клопотанням, у якому просить суд розглянути дану справу у відсутності представника позивача, повідомивши суд про підтриманням ним заявленого позову у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про що вбачається із наявних у матеріалах справи його письмових розписок. Однак, будучи присутнім в підготовчому судовому засіданні 27.03.2018 року, заявлений позов заперечив повністю, повідомивши про те, що вищевказаний транспортний засіб йому на законній підставі передав ОСОБА_2, а також зауваживши те, що він звільнений від такої відповідальності, оскільки являється учасником бойових дій, про що долучив суду відповідне посвідчення.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з’ясувавши дійсні обставини справи, всебічно, повно та об’єктивно оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку, виходячи із таких мотивів.

Відповідно до статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_3 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 10 ЦПК).

Згідно частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 27 серпня 2015 року між позивачем ПАТ СК «Галицька» та ОСОБА_2 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що вбачається із страхового поліса АЕ № 4837619, предметом якого є страхування цивільно-правової відповідальності забезпеченого транспортного засобу марки «Мерседес Бенц 410», реєстраційний номер НОМЕР_1, строком до 27.08.2016 року.

Крім того, як установлено судом, 06 квітня 2016 року близько 13 год., водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «Мерседес Бенц 410», реєстраційний номер НОМЕР_1 на вул. Кульпарківська, 96 у м. Львові, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду (світлофор), що призвело до його механічних пошкоджень, після чого залишив місце ДТП, чим порушив п. 10.1, п. 2.10 «а» Правил дорожнього руху України.

Вищевказані обставини встановлені постановою Залізничного районного суду міста Львова від 25 травня 2016 року, що набрала законної сили 06.06.2016 року, а тому в силу частини шостої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Відповідач у даній справі ОСОБА_1 на підставі вказаної постанови суду був притягнутий до адміністративної відповідальності та визнаний винним за ст. 122-4, ст. 124 КУпАП, із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Як слідує зі страхового акту № ГСК000003138-01М та розрахунку страхового відшкодування від 17.01.2017 року позивача, вищевказана подія була кваліфікована як страховий випадок, а сума страхового відшкодування склала 4624,07 грн., що була сплачена позивачем на користь Львівського комунального автотранспортно-дорожнього підприємства №1339 у вищезазначеному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням № 6366 від 17.01.2017 року.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання матеріальної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Таким актом є, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який містить спеціальні норми щодо регулювання даних правовідносин.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно статті 1187 ЦК України обов’язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки, покладається на його володільця.

В силу положення статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналогічна за своїм змістом норма закріплена у статті 27 Закону України «Про страхування».

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Нормою вже згаданої вище статті 121 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Таким актом є, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який містить спеціальні норми щодо регулювання даних правовідносин.

Так, згідно з пунктом 38.1.1. «в» статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо, зокрема, він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Проте, у відповідності до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Як роз’яснив Конституційний суд України у пункті першому свого рішення від 23 грудня 2014 року у справі № 1-6/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі.

Окрім цього, пунктом 1.6 статті 1 згаданого Закону визначено, що власниками транспортних засобів є юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Системно аналізуючи зміст пункту 2.1 Правил дорожнього руху України, який визначає, що повинен мати при собі водій механічного транспортного засобу, то документами, які підтверджують законність володіння водієм транспортним засобом, є зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як убачається із матеріалів даної справи, відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій і, відповідно на нього поширюються пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, учасників бойових дій, що підтверджується онглянутим судом посвідченням серії АА № 339063, яке видане відповідачеві 09.04.2015 року.

За таких обставин, позовні вимоги ПАТ СК «Галицька» до ОСОБА_1, який є учасником бойових дій, про відшкодування в порядку регресу збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої він був, до задоволення не підлягають.

За таких обставин, оцінюючи надані сторонами та досліджені безпосередньо в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх необгрунтованістю.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 1, 2, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги через Буський районний суд Львівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 04.05.2018 року.

Суддя: І. Б. Кос