Рішення № 73849625, 20.04.2018, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/4089/17

Провадження № 2/242/19/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 р. м.Селидове

Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської РУА в м.Києві, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду із позовом про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем від якого мають малолітню дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

08.12.2015 р. шлюб було розірвано.

Починаючи з лютого 2015 р. відповідач проживає окремо та не виконує жодного покладеного на батьків обов'язку щодо виховання дитини.

Після встановлення порядку спілкування відповідача з дитиною відповідачем жодного разу не було виконано цього порядку, він жодного разу не проявив бажання зустрітись з дитиною.

Зазначене розцінює як ухилення від виховання дитини відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків.

А тому просила суд позбавити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали та просили його задовольнити.

Також додали, що факт дарування квартири АДРЕСА_1, свідчить лише про те, що між батьком та матір'ю відбулись певні дії щодо розпорядження майном. Сімейний кодекс України не передбачає такого способу утримання дитини або її грошового та іншого матеріального забезпечення як дарування квартири матері для проживання з нею дитини. Дитина може бути самостійним власником нерухомого майна, а майно батьків і дітей є роздільним. За життя батьків діти не мають права на власність батьків. Дитина, яка проживає разом з батьками в належному їм будинку, отримує право користування, право сервітуту. Відповідно, вчиняючи правочин, відповідач свідомо відчужував належне йому майно не дитині, а саме матері ОСОБА_1

Відповідач у судове засідання не з'явився, про день слухання справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.

Надав заперечення проти позовних вимог в яких зазначив, що після розлучення з позивачем ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_4 піклуючись про свою дитину, про забезпечення її належними житловими умовами, подарував колишній дружині, а, відповідно, і своєму сину, належну йому на праві власності квартиру у м.Києві. Сам відповідач постійно мешкає у м.Донецьку. Не зважаючи на це, знаходив можливість для побачення із сином приїздити до м.Києва і до м.Буковель у 2015 р. Натомість, позивачка не дуже позитивно відноситься до зустрічей та спілкуванню відповідача з дитиною, чинить перепони в передані фінансової допомоги та подарунків для дитини. У зв'язку з цим відповідач був вимушений звернутися до органу опіки та піклування для встановлення порядку спілкування із сином. Це підтверджується відповідним розпорядженням Дніпровської районної в м.Києві адміністрації від 06.05.2016 р. З урахуванням політичної ситуації в Україні та наявним конфліктом відповідач обмежений у виїзді за межі м.Донецька, що створює для нього об'єктивні труднощі у спілкуванні з сином. Також зазначив, що наданий позивачем висновок органу опіки та піклування від 24.11.2017 р. не може бути прийнятим до уваги, оскільки не досліджувались обставини за місцем мешкання відповідача, висновок суперечить вимогам Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 р.

Представником позивача надано відзив на заперечення, у якому зазначено, що надане представником відповідача заперечення на позовну заяву не обґрунтоване, не конкретизоване та не містить даних щодо обставин, які спростовуються або заперечуються відповідачем по суті, які ним доводяться факти, що свідчать на користь відповідача та спростовують твердження та вимоги позивача. Так, зазначена квартира була подарована ОСОБА_1 у зв'язку з наявністю непогашеного грошового зобов'язання перед її батьками з боку відповідача. Стосовно висновку Органу опіки та піклування, то відповідач був повідомлений належним чином, проте на розгляд не з'явився, письмові заперечення не надав. Що стосується дослідження умов за місцем проживання відповідача, тобто у м.Донецьку, то виконання закону буквально в даному випадку некоректно. Представниками органу опіки та піклування було вивчено усі можливі обставини щодо обох батьків. Вважає очевидним, що ОСОБА_4 умисно ухиляється від приїзду на територію України з тимчасово окупованої території Донецької області, оскільки жодних обмежень для його перебування на території України він не має. Його тривала відсутність на території України створює значні складнощі для реалізації позивачем своїх батьківських прав. Так, позивач не має нормальної можливості виїхати разом з дитиною на відпочинок за межі України, оскільки кожного разу необхідно нотаріально посвідчений дозвіл батька. З цією метою позивач змушена звертатись до суду, оскільки не має зв'язку з відповідачем. Сам відповідач жодного разу навіть не намагався зв'язатись з позивачем з будь-якого приводу. Це порушує Конституційні права малолітньої дитини, що є неприпустимим.

Представник органу опіки і піклування позов підтримала в повному обсязі.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що відповідач ОСОБА_4 практично ніколи не проживав із родиною. Квартиру подарував дружині.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду та свідка, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та законодавство, що регулює спірні правовідносини, судом встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про народження, батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.21).

Згідно Акту № 86 обстеження умов проживання, ОСОБА_1 мешкає разом із сином за адресою: АДРЕСА_3(а.с.14).

Згідно повідомлення ТОВ «Медичний центр «Добробут-Поліклініка», супровід пацієнта - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та оплату здійснювала мати.

Згідно розпорядження Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 06.05.2016 р. визначено участь батька ОСОБА_4 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у формі спілкування з малолітнім сином один раз на місяць та два тижні під час відпустки за попередньою домовленістю та в присутності матері(а.с.15).

Згідно повідомлення Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації від 07.12.2016 р. спеціалістами служби з ОСОБА_4 в телефонному режимі проведено профілактично-роз'яснювальну роботу щодо дотримання ним прав дитини та ознайомлено про відповідальність, передбачену законодавством України в разі порушення прав малолітнього. Зі слід ОСОБА_4 на даний час він проживає за межами Києва, неодноразово намагався зустрітись з сином та йому чинились перешкоди (а.с.17).

Згідно Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно його малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини(а.с.119).

Згідно довідки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідує Приватний дошкільний навчальний заклад «Академія Сучасної Освіти» з 01.09.2017 р. Дитина проживає разом з матір'ю, яка бере активну участь у вихованні сина. Батько дитини в дошкільному закладі жодного разу не був, з вихователями та адміністрацією не спілкувався.

Згідно заяв ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які є сусідами позивачки та мешкають за адресою: АДРЕСА_4, з 01.11.2012 р. з ними по сусідству мешкає ОСОБА_1 із сином. Батька дитини вони не бачили на протязі останніх 2,5 років. Зі слів матері, вони розірвали шлюб і він перестав спілкуватися з дитиною та брати участь у його вихованні та забезпеченні.

Згідно заяви ОСОБА_13, яка допомагає по господарству ОСОБА_1, батька ОСОБА_6 вона не бачила два з половиною роки (а.с.58).

Згідно заяви ОСОБА_14, він мешкає за адресою: АДРЕСА_5, з січня 2013 р. По сусідству у квартирі № 36 мешкає ОСОБА_1 зі своїм малолітнім сином. Батька дитини, який раніше поживав разом з дитиною, він не бачив (а.с.61).

Згідно повідомлення Державної прикордонної служби у період з 01.01.2016 р. по 01.12.2017 р. ОСОБА_4 перетинав лінію розмежування між Донецькою та Луганською областями 16.02.2016 р., 18.02.2016 р., 25.03.2016 р., 25.03.2016 р., 06.04.2016 р., 06.04.2016 р., 22.04.2016 р., 26.04.2016 р (а.с.105).

Також, судом досліджені такі письмові докази: витяг з реєстру платників єдиного податку відносно ОСОБА_1; довідка , видану фізичній особі-суб'єкту господарської діяльності ОСОБА_1; виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ОСОБА_1; заява ОСОБА_15 щодо надання згоди своїй дружині ОСОБА_16 на дарування на ім'я ОСОБА_4 квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Даючи оцінку доказам по справі, суд, встановивши фактичні обставини справи, зокрема: які правовідносини випливають з установлених обставин; які безспірні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини; у чому полягає винна поведінка відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками; які умови проживання кожного з батьків дитини; чи вживались до відповідача заходи реагування за заявами позивачки в органи поліції; чи виходячи з інтересів дитини та конкретних обставин справи існує можливість попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав не буде сприяти позитивному впливу на долю дитини, є недоцільним і таким, що не відповідає інтересам дитини, оскільки вважає, що відповідач має бажання проте не має можливість спілкуватися та брати участь у вихованні та утриманні сина.

Так, статтею 164 СК України визначено, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є підставою позбавлення батьківських прав. Разом з тим, судом враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків і можливе лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" Верховний суд дає більш ширше тлумачення ст. 150 Сімейного Кодексу України. А саме, ухилення батьків від виконання батьківського обов'язку має місце коли вони не забезпечують: необхідного харчування; медичного догляду; лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

З точки зору судової практики, а саме Постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" - позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейним Кодексом України.

Згідно з абз.2 п.18 даної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволені позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Суду не надано позивачкою достатніх та переконливих доказів про те, що відповідач своїх батьківських обов'язків по утриманню та вихованню малолітньої дитини не виконує умисно та злісно ухиляється від надання допомоги, тобто позивачкою не доведено факт ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини з огляду на те, що він позбавлений можливості виконувати ці обов'язки, оскільки дитина проживає з матір'ю в м.Києві. Відповідач мешкає у місті Донецьку, яке на даний час знаходиться на тимчасово непідконтрольній території, має складнощі перетину лінії розмежування та побоюється кримінальної відповідальності, що також ускладнює побачення з дитиною. Доказів того, що до відповідача раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини суду також не надано. Крім того, суд вважає, що факт заперечення ним позовних вимог про позбавлення батьківських прав свідчить про наявність у нього бажання піклуватись про свою дитину.

Таким чином, суд вважає, що відсутні правові підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 з огляду на недоведеність його ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, а тому позовна заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 164-167 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 133, 141, 264, 265 ЦПК України , суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, мешкає: АДРЕСА_1, до ОСОБА_4, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 25.12.2004 р., мешкає: АДРЕСА_6, третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської РУА в м.Києві, ЄДРПОУ НОМЕР_3, розташоване за адресою: м.Київ, вул.Жмаченка, 10, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 30.04.2018 року.

Суддя