Рішення № 73849403, 05.05.2018, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/2811/17

Провадження № 2/191/1328/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2018 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Матіяш С.К.

за участю секретаря – Якимчук Я.С.,

згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про захист прав споживачів та визнання частково недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

10.08.2017 року позивач звернувся до відповідача із позовною заявою про захист прав споживачів та визнання частково недійсним кредитного договору, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та ПАТ Банк «Траст» укладено 09.03.2016 року кредитний договір №R111.0065178 за умовами якого ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у сумі 12401,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12% річних та кінцевим строком повернення до 09.03.2018 року. Згідно п. 5.7 пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 09.03.2016 року, яка є складовою кредитного договору, позичальник сплачує банку щомісячну комісію від початкової суми кредиту розмірі 3,89 %, що становить 482,40 гри. Відповідно до п. 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 09.03.2016 року, які є складовою кредитного договору, позичальник сплачує банку щомісячну комісію за супроводження кредиту в розмірі 3,89 %, що становить 482,40 грн. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 09.03.2016 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. У відповідності зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України,нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів і робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.В силу положень п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).Щомісячна сплата за супроводження кредиту є послугою, яку банк здійснює на власну користь за рахунок позивача, що є незаконним. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що положення п. 5.7 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 09.03.2016 року та п. 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 09.03.2016 року суперечать вимогам діючого законодавства, тому ОСОБА_1 просить суд визнати недійсними:

-пункт 5.7 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 09 березня 2016р., яка є складовою кредитного договору №R111.0065178, укладеного 09 березня 2016р. між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст»;

-пункт 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 09 березня 2016р., яка є складовою кредитного №R111.0065178, укладеного 09 березня 2016р. між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст»;

-зобов'язати Публічне акціонерне товариство Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором №R111.0065178, укладеного 09 березня 2016р. між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст», зарахувавши в погашення основної суми боргу сплачену ОСОБА_1 щомісячну комісію за супроводження кредиту за весь час дії вказаного кредитного договору.

Відповідно до п.9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15.12.2017 року, встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

До початку слухання справи позивач надав суду заяву про уточнення заявлених вимог шляхом визнання нікчемними пунктів правочину, що стосуються щомісячної сплати за супроводження кредиту. Розгляд справи просив здійснити без його участі, а також зазначив, що споживчий кредит ним було взято на наступні цілі: - оплату оренди житла у м. Дніпро за перший та останній місяці; - оплати комунальних послуг; - переїзду до орендованого приміщення з попереднього місця проживання; - дострокове погашення кредитів, отриманих в інших кредитних установах для оптимізації оплати в одному банку.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, але у заяві наданій суду 04.04.2018 року, зазначив, що заявлені вимоги позивача вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, про що в матеріалах справи знаходиться відповідне заперечення.

У наданому суду представником відповідача відзиві на позов ОСОБА_1, вказано, що останній не виконує належним чином взяті на себе зобов’язання перед відповідачем, чим порушує умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість на яку нараховується пеня. Вважає, що позивач звернувся до суду із позовом маючи намір уникнути виконання взятих на себе договірних зобов’язань, а умови кредитного договору не порушують норми ЦК України, вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ від 10.05.2007 року №168.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.

09.03.2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Траст» про надання кредиту на споживчі цілі №R111.0065178, позичальником отримано споживчий кредит у сумі 12401 грн. 00 коп., строком на 24 міс., з процентною ставкою за кредитом 12% річних. Відповідно до п. 2.6 вказаної заяви, щомісячна комісія за супроводження кредиту становить 3,89% (а.с. 6).

Також, 09.03.2016 року між сторонами у справі підписано Умови надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі та пам’ятку про основні параметри кредитування ПАТ Банк «Траст», яка є невід’ємною частиною договору, пунктом 5.7 якої визначено щомісячну комісію від початкової суми кредиту у розмірі 3,89% (а.с.7-10).

Згідно підпунктів 1.6, 1.7, 1.9, 1.23 пункту 1 Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі ПАТ Банк «Траст» надано наступне визначення понять:

- пам’ятка – є пам’яткою клієнта про основні параметри % ставка, комісії, пеня, строки, суми кредиту) споживчого кредиту ПАТ Банк «Траст»;

- щомісячна комісія – комісія кредитора за супроводження кредиту клієнта, який надано кредитором, розмір якої визначений у пам’ятці;

- заява – документ, який підписує заявник та який передається ним кредиторові, що містить пропозицію укласти договір, та є невід’ємною частиною договору;

- тарифи РКО – тарифи (R)* на розрахунково-касове обслуговування поточних рахунків фізичних осіб або тарифи ПАТ Банк «Траст» на розрахунково-касове обслуговування поточних рахунків фізичних осіб, відкритий для здійснення операцій із застосуванням міжнародних платіжних карток VISA INSTANT (в залежності від обраного клієнтом типу рахунку, про що зазначається у заяві), які затверджені кредитором і встановлюють розмір і порядок стягнення з клієнта комісій та інших належних до сплати коштів за обслуговування рахунку, та які є невід’ємною частиною договору.

Згідно підпункту 3.3.2 пункту 3.3 Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі встановлено черговість погашення заборгованості по кредиту клієнта, де до другої черги віднесено суми простроченої щомісячної комісії (за наявності таких), та до шостої черги – суми строкової щомісячної комісії.

Додаток №1 до договору №№R111.0065178 від 09.03.2016 року містить таблицю обов’язку сплати ОСОБА_1 в період з 08.04.2016 року по 09.03.2018 року процентів та погашення основної суми боргу не пізніше визначених термінів та розмірів, де визначено комісію у сумі 482 грн. 40 коп., яка становить 3,89 % від суми кредиту у розмірі 12401 грн. 00 коп. (а.с.11).

З наданої суду копії Додатку 2 до договору №№R111.0065178 від 09.03.2016 року, за підписом сторін, встановлено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячна, за період з 08.04.2016 року по 09.03.2018 року, становить 11577 грн. 60 коп. (а.с.12)

Суд зазначає, що кредитор ПАТ Банк «Траст», встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, що є супутньою послугою, не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, що в свою чергу є незаконним.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до абз. 2 п. 2 Постанови ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року №9, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що діяли на час виникнення договірних відносин між сторонами у справі, кредитодавцю заборонялося встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 (чинний на час виникнення спірних правовідносин) статті 1).

Відповідно до п. 5 Постанови ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року №9, зазначено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Отже, виходячи з теорії права, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Роз’яснити сторонам, що згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, про наявність обґрунтованих підстав ОСОБА_1 щодо визнання пункту 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 09 березня 2016р., та пункту 5.7 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст», які є складовими кредитного договору №R111.0065178, укладеного 09 березня 2016р. між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст», нікчемними, виходячи з того, що в момент укладення правочину вони прямо суперечили вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та щодо них на сьогодні існує спір.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за вищевказаним кредитним договором, а також здійснити зарахування в погашення основної суми боргу сплаченої позичальником щомісячної комісії за супроводження кредиту за весь час дії вказаного кредитного договору, суд вбачає їх такими, що є передчасними, оскільки останні є наслідком підтвердження судом нікчемності умов договору, які є предметом розгляду даної справи. Однак, позивач, в разі подальшого виникнення спору з приводу розміру заборгованості, не позбавлений права на звернення до суду із позовними вимогами до кредитодавця про правові наслідки недійсності нікчемного правочину в частині сплати комісії від початкової суми кредиту та комісії за супроводження кредиту.

Крім того, згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи зазначене, стягненню підлягає з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 640 грн. 00 коп. за вимогою немайнового характеру.

На підставі викладеного, Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 203, 215, 216, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Встановити нікчемними:

-пункт 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 09 березня 2016року, яка є складовою кредитного договору №R111.0065178, укладеного 09 березня 2016року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст»;

-пункт 5.7 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 09 березня 2016 року, яка є складовою кредитного договору №R111.0065178, укладеного 09 березня 2016 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк «Траст», код ЄДРПОУ 35371070, розташованого за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, на користь ОСОБА_1, який народився 04 травня 1992 року у м. Макіївка Донецької області, ІПН НОМЕР_1, судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області або через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області безпосередньо шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: ОСОБА_3