Рішення № 73848261, 25.04.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/791/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/М о т и в о в а н е/

25 квітня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого - судді Наумик О.О., за участі секретаря Клугер Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 233/791/17-ц

за позовом ОСОБА_1 (представник ОСОБА_2Г.) до ОСОБА_3 (представник ОСОБА_4А.), ОСОБА_5 «про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та про поділ спільного майна»,-

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 (представник ОСОБА_4А.) до ОСОБА_1 (представник ОСОБА_2Г.) «про визнання житлового будинку спільною власністю»,

В С Т А Н О В И В:

У поданому нею 21 лютого 2017 року позові, уточненому у заяві від 26.12.2017 р. (т.1, а.с.211-213) та підтриманому у судовому засіданні, до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1 просить:

встановити факт спільного проживання однією сім’єю її (позивачки) і ОСОБА_3 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2001 по 2016 роки;

визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 25.02.2017 р. №1443/2017/348443, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про відчуження автомобіля марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який змінено на номер НОМЕР_2), кузов №SALLSAAF4DA786548);

визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов №SALLSAAF4DA786548),

пославшись на таке:

У період з 2001 року по лютий 2016 року вона відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України постійно спільно проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу як жінка та чоловік за однією адресою, де вони зареєстровані, вели спільне господарство, мали спільний побут та спільний бюджет, здійснювали спільні витрати і придбання за рахунок спільних коштів та трудових зусиль, здійснювали стосовно один одного взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю.

За змістом ч.4 ст.3 Сімейного Кодексу України сім'я створюється не тільки на підставі шлюбу, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відтак, з огляду на вказані норми та наведені обставини, вона та відповідач в зазначений період фактично проживали однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу.

При цьому під час спільного проживання однією сім'єю ані вона, ані відповідач в іншому зареєстрованому шлюбі не перебували.

За час їхнього з відповідачем спільного проживання однією сім'єю як жінки та чоловіка за рахунок спільних коштів та спільних трудових зусиль було придбано майно, а саме: у 2015 році - автомобіль марки BMW, 2012 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_4) та у 2013 році - автомобіль марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_5).

Спочатку автомобіль LAND ROVER був зареєстрований за нею, а згодом обидва зазначених автомобіля були зареєстровані за відповідачем та знаходились у його фактичному користуванні.

Отже, ці автомобілі за змістом ст.ст.60,61,63,74 Сімейного Кодексу України є об’єктами права спільної сумісної власності її та відповідача.

Згідно зі ст.ст.69, 70 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами 1, 2 ст.71 Сімейного Кодексу України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

При цьому згідно з ч.3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ч.2 ст.183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відтак, зазначені автомобілі є неподільними речами та мають бути поділені в натурі шляхом присудження кожній стороні окремого автомобіля.

З урахуванням вищевикладених обставин та дотримання балансу інтересів обох сторін і з огляду на те, що вона з відповідачем не домовилися про порядок поділу спільного рухомого майна вважає, що при поділі спірних автомобілів, автомобіль марки LAND ROVER (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1) має бути переданий у її власність, оскільки спочатку був зареєстрований саме за нею, а автомобіль марки BMW (державний реєстраційний номер НОМЕР_3) слід передати у власність відповідача.

Разом з тим, після припинення фактичних шлюбних відносин з нею, відповідач ОСОБА_3 самостійно на власний розсуд та без її згоди розпорядився обома вищевказаними автомобілями.

Згідно з договором купівлі-продажу №2197 від 15.04.2016 р автомобіль BMW, 2012 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_3, кузов № WВAXH31090DX39042) був відчужений відповідачем ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5

В подальшому даний автомобіль було відчужено ОСОБА_5, від імені якого діяв ОСОБА_6, на користь ОСОБА_7, на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 05.01.2017 р. №5141/2017/277721.

Згідно з договором купівлі-продажу від 25.02.2017р. № 1443/2017/348443 відповідач ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_5 А С. автомобіль марки LAND ROVER 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов №SALLSAAF4DA786548).

Згідно з довідкою ТСЦ 1443 РСЦ МВС в Донецькій області від 23.06.2017 р. повідомлено, що 03.06.2017 р. на даному автомобілі була проведена заміна номерного знаку та на теперішній час цей автомобіль має номерний знак - АН 8888 МР.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.65 Сімейного Кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч.3 ст.65 СК України).

Разом з тим, вона не надавала відповідачу ОСОБА_3 згоди на відчуження вищевказаних автомобілів, які є їх спільною сумісною власністю, а тому ОСОБА_3 не мав права їх самостійно відчужувати, оскільки зазначені договори купівлі-продажу виходять за межі дрібних побутових, а відчужені автомобілі є цінним майном з огляду на їх вартість, що зумовлювало необхідність отримання - ОСОБА_3І письмової згоди від неї на відчуження цих автомобілів.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

За змістом ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За таких обставин існують підстави для визнання вищевказаних договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними як таких, що суперечать ст.203 ЦК України та ст.65 СК України.

Разом з тим, оскільки одним із спірних автомобілів - автомобілем BMW, 2012 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_3, кузов № WВAXH31090DX39042) відповідач ОСОБА_3 самостійно вже розпорядився на власний розсуд та у своїх власних інтересах, то в даному позові вважає за потрібне ставити питання про визнання недійсним лише договору купівлі-продажу автомобіля марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (який змінено на номер НОМЕР_2), кузов № НОМЕР_5), який згідно із вищезазначеним запропонованим нею варіантом поділу спільного сумісного майна вона бажає набути у свою власність.

З цих же підстав питання про визнання права власності ставиться лише щодо автомобіля марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (який змінено на номер НОМЕР_2), кузов № НОМЕР_5), на який вона претендує, оскільки автомобілем BMW, 2012 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_3, кузов №WVAXH31090DX39042) відповідач ОСОБА_3 самостійно вже розпорядився на власний розсуд та у своїх власних інтересах.

Крім того, після продажу ОСОБА_3 автомобіля марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (який змінено на номер НОМЕР_2), кузов № НОМЕР_5) ОСОБА_5 фактичне користування та безпосереднє володіння вказаним автомобілем продовжує здійснювати ОСОБА_3, що свідчить про відсутність намірів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на реальне створення правових наслідків, які обумовлювалися договором купівлі-продажу автомобіля марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (який змінено на номер НОМЕР_2), кузов № НОМЕР_5) від 25.02.2017 р. №1443/2017/348443.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Отже, договір купівлі-продажу транспортного засобу від 25.02.2017 р. №1443/2017/348443, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про відчуження автомобіля марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (який змінено на номер НОМЕР_2), кузов № НОМЕР_5) має ознаки фіктивності, що є додатковою підставою для визнання його недійсним.

11 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, у заяві від 01.02.2018 р. уточнив первісно заявлені позовні вимоги (т.2, а.с.39-41) і просить визнати житловий будинок за адресою: Донецька обл., м. Костянтинівка, пр. Ломоносова, буд. 213, житловою площею – 43,0 кв.м, який придбаний за договором купівлі-продажу житлового будинку від 19.09.2000 р., посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №1929, спільною власністю його та ОСОБА_1 з рівними частками кожного у такому майні, пославшись на таке:

Він та ОСОБА_1 з початку 2000 року стали постійно та спільно проживати разом. ОСОБА_1 разом із своїм сином ОСОБА_8 переїхали до нього після фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_9 Від попереднього шлюбу ОСОБА_1 ніякого майна не мала. З початку сумісного життя, тобто з початку 2000 року, вони почали вести спільне господарство, побут та бюджет. Він працював, і на зароблені ним грошові кошти вони створювали (придбавали) майно.

Саме тоді, проживаючи на орендованій житловій площі – квартирі АДРЕСА_1 вони сумісно на зароблені ним грошові кошти (на той час він працював зам. директора підприємства ТОВ «ЕКОРЕСУРС») придбали нерухоме майно, а саме: житловий будинок номер 213 по проспекту Ломоносова у м. Костянтинівка Донецької області, житловою площею – 43,0 кв.м. Придбання цього нерухомого майна було здійснено за 18338,00 грн. Після придбання цього будинку вони разом переїхали в нього та зареєструвалися за цією адресою.

При цьому, за документами (договір купівлі-продажу жилого будинку від 19.09.2000 р., посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №1929) право власності було оформлено на ОСОБА_1 У подальшому право власності було зареєстровано в електронному реєстрі 25.09.2000 р. також за ОСОБА_1

Після припинення сумісного проживання ОСОБА_1 у судовому порядку визнала його таким, що втратив право користування спірним будинком. Окремо ОСОБА_1 подала позов про поділ майна. Предметом поділу визначено рухоме майно - автомобілі. Проте, до цього переліку ОСОБА_1 не включила сумісно придбане нерухоме майно, а саме житловий будинок номер 213 по проспекту Ломоносова у м. Костянтинівці Донецької області, житловою площею – 43,0 кв.м.

Йому відомо, що на час початку їхнього сумісного проживання та ведення спільного господарства, ОСОБА_1 ще знаходилася у зареєстрованому шлюбі із людиною, яка відбувала покарання у місцях позбавлення волі.

Під час розгляду справи №233/1796/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, свідками було засвідчено факт придбання житлового будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як сім’єю та факт вселення в будинок як сім’ї.

Тому вважає, що нерухоме майно, а саме: житловий будинок номер 213 по проспекту Ломоносова у м. Костянтинівка Донецької області, житловою площею – 43,0 кв.м. є таким, що придбаний хоча і за його кошти, але за час ведення спільного господарства, побуту та бюджету, а відтак має бути включений до переліку майна, яке підлягає поділу шляхом визнання спільною власністю його та ОСОБА_1 з рівними частками кожного у такому майні.

Позивач за первісним позовом – відповідач за зустрічним позовом, представник позивача за первісним позовом – відповідача за зустрічним позовом адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні первісний позов підтримали за підстав, наведених у позовній заяві, зустрічний позов не визнали, заперечуючи факт придбання спірного будинку в період спільного проживання сторін та за спільні кошти сторін.

Відповідач за первісним позовом – позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3, представник відповідача за первісним позовом – позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилися: представник ОСОБА_3 надав суду заяву про відкладення розгляду справи, пославшись на поважність причин неможливості прийняття участі у судовому засіданні на призначену дату через зайнятість в іншому судовому процесі.

З урахуванням тієї обставини, що стороною відповідача за первісним позовом – позивача за зустрічним позовом клопотання про відкладення розгляду справи поспіль заявлено втретє (22.03., 06.04., 25.04.2018 р.), дата кожного наступного судового засідання при цьому погоджувалась зі сторонами, керуючись ч.ч.1, 3 п.2 ст.223 ЦПК України суд ухвалив про вирішення справи на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце його проведення був повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву суду не надав.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що вона приблизно з 2001 року є близькою подругою ОСОБА_1

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тривалий період часу проживали однією сім’єю як жінка і чоловік, мали спільний бюджет, спільно придбавали майно, в тому числі два автомобіля - LAND ROVER та BMW. Розсталися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 приблизно два роки тому. Будинок, в якому проживає ОСОБА_1, був придбаний під час зареєстрованого браку ОСОБА_1 з колишнім чоловіком, ще до того, як ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розпочали проживати разом. За чиї кошти був придбаний будинок, їй не відомо.

З’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дістає таких висновків.

Відповідно до ст.74 Сімейного Кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ч.1). На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (ч.2).

Відповідно до п.1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України, цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року, та до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного Кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з ОСОБА_3 проживали однією сім'єю з 17.04.2001 р., про що свідчить довідка КП «Служба єдиного замовника №3» №615 б/д, згідно з якою за адресою: м. Костянтинівка, пр. Ломоносова, буд. 213, зареєстровані з 03.10.2010 р. ОСОБА_1 та її син ОСОБА_8, а також з 17.04.2001 р. - ОСОБА_3 (т.1, а.с.13).

Факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю підтверджується також поясненнями свідка ОСОБА_11 та спільними фото сторін (т.1, а.с.79-87).

Фактичні шлюбні відносини між собою весь такий період сторони не реєстрували.

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи, що питання правового режиму майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано Сімейним кодексом України, що набрав чинності 01.01.2004 р., а Кодекс про шлюб та сім’ю України, що діяв до набрання чинності СК України, в тому числі з початку 2001 року до 01.01.2004 р., не мав такого регулювання, вимоги встановлення факту спільного проживання сторін однією сім’єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2001 по 2016 роки за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає встановленню факт такого проживання в період з 01.01.2004 р. по 2016 рік, що має юридичне значення та необхідне для вирішення питання про поділ майна, набутого ОСОБА_1 і ОСОБА_3 в цей період.

Щодо вимог визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 25.02.2017 р. №1443/2017/348443, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про відчуження автомобіля марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який змінено на номер НОМЕР_2), кузов №SALLSAAF4DA786548) та визнання за позивачкою права власності на автомобіль марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов №SALLSAAF4DA786548), суд дістає такого висновку.

За час проживання сторін однією сім'єю як жінки та чоловіка без шлюбу ними було придбано два автомобілі: у 2015 році - автомобіль марки BMW, 2012 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_4) та у 2013 році - автомобіль марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_5).

Стаття ст.74 СК України презумує належність такого майна сторонам на праві спільної сумісної власності. Про наявність письмового договору про інше сторонами не заявлено.

Згідно з договором купівлі-продажу №2197 від 15.04.2016 р. автомобіль BMW, 2012 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_3, кузов № WВAXH31090DX39042) був відчужений ОСОБА_3 ОСОБА_5 (т.1, а.с.126-133)

В подальшому цей автомобіль було відчужено ОСОБА_5, від імені якого діяв ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 05.01.2017 р. №5141/2017/277721 ОСОБА_7 (т.1, а.с.102-104).

Згідно з договором купівлі-продажу від 25.02.2017р. № 1443/2017/348443 ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_5 А С. автомобіль марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов №SALLSAAF4DA786548) (т.1, а.с.106-108)

Вирішуючи питання щодо можливості поділу спільно нажитого сторонами за час проживання однією сім'єю як жінки та чоловіка без шлюбу майна за запропонованим позивачкою за первісним позовом варіантом, судом враховано таке:

За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

Вищезгадувана стаття 74 СК України визначає лише майнові права та обов'язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому закон встановлює загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України.

Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Задля можливості поділу спільного майна позивачкою за первісним позовом порушене питання визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля марки LAND ROVER, 2012 року випуску, від 25.02.2017 р. №1443/2017/348443, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Відповідно до інформації, наданої Територіальним сервісним центром №1442 Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області, автомобіль марки LAND ROVER RANGE ROVER, 2012 року випуску (ідентифікатор ТЗ (VIN)/ номер кузова №SALLSAAF4DA786548), державний номерний знак НОМЕР_6, 25.02.2017 р. центром №1443 (м. Краматорськ, Донецька обл.) зареєстрований за ОСОБА_5 на підставі договору №11443/2017/348443 від 25.02.2017 р., укладеному ТСЦ (т.1, а.с.77).

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу №11443/2017/348443 від 25.02.2017 р., ОСОБА_3 продав ОСОБА_5 автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER, білого кольору, номер кузова НОМЕР_5, номерний знак НОМЕР_6. Купівлю-продаж вчинено за 905916,40 грн. (т.1, а.с.107,108).

Відповідно до інформації, наданої Територіальним сервісним центром №1443 Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області, на автомобілі марки LAND ROVER RANGE ROVER SPORT, кузов SALLSAAF4DA786548) (попередній номерний знак НОМЕР_6) була проведена заміна номерного знаку 03.06.2017 р. на АН8888МР (т.2, а.с.139).

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства на момент вчинення правочину.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

За змістом частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Згода другого подружжя на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

ОСОБА_3 не доведено, що ОСОБА_1 надавала згоду на укладення спірного Договору, цю обставину ОСОБА_1 категорично заперечила.

За правовою позицією ВСУ у справі за № 6-533цс16 від 30.03.2016 р. така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Щодо добросовісності дій сторін оспорюваного Договору, суд приходить до висновку про недобросовісність їх характеру, виходячи з недоведеності відповідачами за первісним позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_5 зворотного.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права.

Оскільки укладенням оспорюваного Договору порушено право ОСОБА_1 на належне їй майно, договір купівлі-продажу автомобілю LAND ROVER №11443/2017/348443 від 25.02.2017 р. слід визнати недійсним, позов в цій частині – задовольнити.

Щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов №SALLSAAF4DA786548):

Заявляючи запропонований поділ нею майна, ОСОБА_1 виходила з того, що, відчужуючи автомобіль марки BMW 5281, номерний знак НОМЕР_7, кузов № WВAXH31090DX39042, ОСОБА_3 тим самим визначив те майно, яке має бути закріплено за ним.

З таким доводом сторони позивача за первісним позовом суд не може погодитися, виходячи з такого.

За роз’ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - п.24 «До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб».

З урахуванням тієї обставини, що вимоги щодо автомобілю марки BMW до позовних вимог не включені, його вартість при запропонуванні варіанту поділу позивачкою не врахована, а також, що на час розгляду справи наявне майно лише у вигляді спірного автомобіля LAND ROVER, 2012 року випуску, договір купівлі-продажу якого між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 визнаний судом недійсним, суд вважає за необхідне вирішити питання поділу лише цього автомобіля.

У відповідності до ч.1 ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними; у відповідності до ч.1 ст.65 СК України - розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч.1 ст.70 Сімейного Кодексу України уразі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Неподільні речі за ч.2 ст.71 СК України присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно з ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Пленум Верховного Суду України в Постанові від 21.12.2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз’яснив:

п.22 - Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи;

п.25 - Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З наведеного випливає, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 кожен мають право на 1/2 частку спірного автомобілю.

Тож, оскільки вартість спірного автомобіля LAND ROVER належними доказами не підтверджена, ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_3 згоди на отримання грошової компенсації не надав та відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду попередньо не вніс, в цій частині позов підлягає частковому задоволенню, спірний автомобіль поділу в рівних ідеальних частках без його реального поділу між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, залишивши це майно у їхній спільній частковій власності.

Таким чином первісний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо зустрічного позову.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 19 вересня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрованого у реєстрі за №1929, ОСОБА_1 придбано жилий будинок номер двісті тринадцять по проспекту Ломоносова у м. Костянтинівка Донецької області, який зареєстрований за нею 25.09.2000 р. (т.1, а.с.14, 15).

Спірний житловий будинок було придбано ОСОБА_1 19 вересня 2000 року у період перебування її у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 до 14 березня 2001 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії І-НО №320998 (т.1, а.с.16).

Як на правову підставу заявлених ним вимог позивач за зустрічним позовом посилається на норми діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства – ст.112 ЦК України, ст.22 КпШС України, ст.ст.16,17 Закону України «Про власність».

Проте факт спільного придбання спірного жилого будинку стороною позивача за зустрічним позовом не доведений, будь-яких належних та допустимих доказів цього суду не надано.

При цьому посилання ОСОБА_3 за текстом зустрічної позовної заяви на покази свідків на підтвердження факту придбання спірного жилого будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як сім’єю та факт вселення в будинок як сім’ї у цивільній справі № 233/1796/17 суд вважає неспроможними, оскільки спір за зазначеною справою вирішувався з приводу права користування ОСОБА_3 житловим приміщенням у жилому будинку, що належить ОСОБА_1

Також не зважає суд на такий доказ сторони позивача за зустрічним позовом як трудова книжка ОСОБА_3, оскільки цей доказ не містить відомостей щодо сумісного придбання спірного жилого будинку ним та ОСОБА_1.

Тож у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

У зв’язку із частковим задоволенням позову, суд у відповідності до приписів ст.141 ЦПК України, присуджує позивачеві за первісним позовом з відповідачів понесені нею судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 141 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8, зареєстроване місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1)

до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_9, зареєстроване місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1),

ОСОБА_5 (паспорт серії ВН №337213, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2)

«про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та про поділ спільного майна» задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 1 січня 2004 року по 2016 рік.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 25.02.2017 р. № 1443/2017/348443, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про відчуження автомобілю марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (змінений на реєстраційний номер НОМЕР_2), кузов № НОМЕР_5).

Поділити рухоме майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку транспортного засобу - автомобіль марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (змінений на реєстраційний номер НОМЕР_2), кузов № НОМЕР_5), та визнавши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку транспортного засобу - автомобіль марки LAND ROVER, 2012 року випуску (модель RANGE ROVER, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (змінений на реєстраційний номер НОМЕР_2), кузов № НОМЕР_5).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_9, зареєстроване місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8, зареєстроване місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) «про визнання житлового будинку спільною власністю» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4640 (чотири тисячі шістсот сорок) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя