Окрема думка судді № 73847189, 08.05.2018, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/5684/16-к

1-кп/204/116/2018

"08" травня 2018 р.

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

ОКРЕМА ДУМКА

судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Некрасова О.О. по кримінальному провадженню № 12016040670002384 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України щодо питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою

В провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження № 12016040670002384 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.

Так, за вказаним кримінальним провадженням - обвинуваченому під час досудового слідства, 31 липня 2016 року було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Загальний строк перебування ОСОБА_1 під вартою з часу фактичного затримання складає 1 рік 9 місяців 12 днів.

Ухвалою суду від 08.05.2018 року було прийнято рішення про задоволення клопотання сторони обвинувачення та запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 продовжений на строк до 60 днів, а саме з 08 травня 2018 року по 06 липня 2018 року включно.

Відповідно до ст. 375 КПК України судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів, що входять до складу суду.

Якщо рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утриматися ніхто з суддів. У разі ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді.

Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

У зв’язку з наведеним, вважаю за необхідне, висловити окрему думку.

Частина 5 ст. 9 КПК України передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Тому, для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 суд мав врахувати викладені в п.47 рішення Європейського суду з прав людини від 20.01.2011 у справі «Болдирєв проти України» висновки про те, що згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції зі спливом певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення волі і судові органи мають навести інші підстави для подальшого тримання такої особи під вартою (див. рішення у справах «Яблонський проти Польщі» (Jablonski v. Poland), заява № 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року, та «І. А. проти Франції» (I. A. v. France), заява №28213/95, п.102, Reports of Judgments and Decisions 1998VII). До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані національними судами (див. рішення у справі «Іловецький проти Польщі» (Ilowiecki v. Poland), п. 61).

Відповідно до конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання, під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Згідно параграфу № 51 рішення Європейського суду з прав людини Летелье (Letellier) проти Франції від 26.06.1991 року, суд визнає, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє ув’язнення по крайній мірі протягом певного часу. При виняткових обставинах цей момент може бути врахований в світлі Конвенції (995_004, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право (стаття 144 Кримінально-процесуального кодексу) визнає поняття порушення громадського порядку внаслідок вчинення злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить громадський порядок, або якщо цей порядок дійсно знаходиться під загрозою. Попереднє ув’язнення не повинно передбачати покарання у вигляді позбавлення волі, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку.

Також, в справі «ОСОБА_2 проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року зазначено, що суд вже кілька разів постановляв, що деякі злочини, внаслідок їхньої особливої тяжкості й суспільної реакції на них, можуть стати причиною таких порушень громадського порядку, яка може виправдовувати досудове тримання під вартою, принаймні протягом певного часу. Тож за виняткових обставин це міркування може бути враховане для цілей Конвенції, в усякому разі тією мірою, якою внутрішнє право визнає поняття порушення громадського порядку, спричинене злочином. Проте цю підставу можна вважати такою, що має стосунок до справи, та достатньою лише за умови її підкріплення фактами, здатними довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку. Окрім того, тримання під вартою буде й далі правомірним, тільки якщо загроза громадському порядку справді ще є, до того ж продовження його строку не можна застосовувати в передбаченні вироку до позбавлення волі...

У цій справі такі умови дотримані не були. Крім того, що в російському законодавстві поняття порушення громадського порядку не наведене в переліку допустимих підстав для тримання обвинувачуваного під вартою, Суд також відзначає, що представники уряду посилалися на гіпотетичну загрозу громадському порядкові з винятково абстрактного погляду, поклавши в основу своїх припущень лише тяжкість злочинів, нібито вчинених заявником. Уряд не представив жодних доказів і не вказав ні на один приклад, який свідчив би, що звільнення заявника могло становити реальну загрозу громадському порядкові.

Виходячи з аналізу рішень Європейського суду з прав людини, КПК України та встановлених в судовому засіданні обставин, оцінюючи наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному повному й неупередженому дослідженні всіх обставин при вирішенні питання доцільності продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, приходжу до висновку, що прокурором не доведено обставини, існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Крім того, судом не враховано положення ч.1 ст. 183 КПК України, згідно із якою тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Також судом при продовженні обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою не були враховані вимоги ст. 178 КПК України.

Вважаю, що на даний час існують підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з використанням електронного засобу контролю обвинуваченому ОСОБА_1, оскільки відсутня небезпека, що обвинувачений переховуватиметься від суду, так як пасторти ОСОБА_1 зберігаються в органах Національної поліції, що унеможливлює його виїзд за межі України. Тим більш, ОСОБА_1 має постійне місце проживання, нерухоме та рухоме майно у м. Дніпро.

В справі ж «Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року, ЄСПЛ зазначив, що коли єдиною підставою продовження строку тримання під вартою є побоювання, що обвинувачений зникне і таким чином уникатиме потім явки на судовий процес, його належить звільнити, якщо він у змозі забезпечити достатні гарантії такої явки — наприклад, через внесення застави … Суд зазначає, що ... відділи у справах обвинувачення не встановили, що в конкретному випадку це було не так.

Вся належна обвинуваченому зброя знаходиться на зберіганні в органах Національної поліції, що відповідно до ст. 178 КПК України мало б бути враховано судом.

Також, відсутні об’єктивні підстави того, що обвинувачений ОСОБА_1 незаконно впливатиме на свідків, експертів, спеціалістів у цьому провадженні, оскільки у судовому засіданні допитані потерпіла, свідки, експерти, спеціалісти.

Обвинувачений ОСОБА_1 має постійне місце проживання, у цьому місті проживає його матір ОСОБА_3, котра є особою пенсійного віку, має захворювання серцево-судинної системи (медичні документи досліджувалися судом), підтримує зв’язки з близькими родичами, друзями, знайомими, що свідчить про стійкі соціальний зв’язки. Цей факт підтверджується й дослідженим в судовому засіданні клопотання мешканців будинку № 18 по вул. Антоновича, будинків 31-б, 33 по пр. Пушкіна в м. Дніпро, на адресу ДОП ГУНП України в Дніпропетровській області, згідно якого ОСОБА_1 характеризується як спокійна, врівноважена, чуйна та уважна до прохань та проблем сусідів людина, яке знаходиться в матеріалах кримінального провадження. До взяття під варту був зареєстрований як фізична особа – підприємець та здійснював підприємницьку діяльність у м. Дніпро, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.

При цьому, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є формальним та не може вважатися обґрунтованим, більш того, зміст його залишається незмінним у порівнянні з клопотаннями поданими прокурором раніше.

Фактично, обвинувачений ОСОБА_1 перебуває під вартою з 31.07.2016 року.

Будь-яких фактів, здатних довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку, прокурором надано не було. Таким чином, продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою є "формою очікування" обвинувального вироку та перетворюється на фактичне відбування покарання обвинуваченим.

Щодо клопотання сторони захисту про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, то його можливо застосувати до обвинуваченого з покладанням на обвинуваченого обов’язків, передбачених п.п.4, 9 ч.5 ст. 195 КПК України.

Крім того, в разі визнання обвинуваченого ОСОБА_1 винним та призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі, суд не позбавлений можливості вирішити питання про взяття під варту в порядку виконання вироку.

Суддя Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська О. О. Некрасов