Рішення № 73847063, 08.05.2018, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

08.05.2018 227/127/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року. м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - Левченка А.М.,

за участю секретаря судового засідання - Черкасової О.В.,

за участю:

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональна філія «Донецька залізниця» структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» про стягнення суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2018 року позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, уточнив свої позовні вимоги заявою від 12.03.2018 року просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональна філія «Донецька залізниця» структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» суму заборгованості по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, всі належні компенсації та серідній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за кожен день до часу фактичного розрахунку чи постановлення рішенням судом. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 11.04.2005 року. Згідно наказу № 6248/ДН-ОС від 10.07.2017 року позивача було звільнено з посади начальника дільниці виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв’язку» з 17.07.2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату працівників. В день звільнення остаточного розрахунку проведено не було. Згідно з розрахунком заробітної плати за липень 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати склав 19194,32 грн., за вирахуванням обов’язкових платежів із заробітної плати до виплати належить сума у розмірі 15627,96 грн. Також, позивач зазначив, що у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольної українській владі територією з 20 березня 2017 р. було встановлено простій для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції на підставі наказу ПАТ «Українська залізниця» філії «Донецька залізниця» № 384 від 15.03.2017 р. та наказу Дирекції №236/ДНД від 17.03.2017 р., проте з березня 2017 року по липень 2017 року заробітна плата у розмірі 9100,27 грн. за час знаходження підприємства в простої виплачена не була.

Позивач звернувся до суду із заявою, згідно якої просить розглянути справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, також 28.02.2018 року, надав відзив на позовну заяву у якому зазначив, що з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року позивачу було здійснено нарахування та перерахування заробітної плати у розмірі 1879,42, що підтверджується копією відомості про сплату грошей. 16.03.2017 р. у зв’язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію ОСОБА_3 Президента України від 15.03.2017 р. № 62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв’язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів. На підставі викладеного, у зв’язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» нарахування заробітної плати здійснити неможливо. Вважає, що надані позивачем копії розрахунку заробітної плати за березень 2017 року – липень 2017 року, не є первинним документом для нарахування заробітної плати, та ставить під сумнів достовірність наданого позивачем документа. Копії наказів та додатків до них, розрахунки оплати відпустки, середньої заробітної плати та заробітної плати за березень, квітень, травень, липень 2017 року надані позивачем засвідчені посадовими особами, не уповноваженими на підписання у зв’язку з втратою чинності довіреності.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Судом встановлено, що позивач з 11.04.2005 року перебував у трудових відносинах з ДП «Донецька залізниця» «Іловайська дистанція сигналізації та зв’язку». З 11.07.2016 року згідно наказу № 303 від 15.04.2016 року у зв’язку з реорганізацією ДП «Донецька залізниця» шляхом злиття у виробничий рідрозділ «Іловайська дистанція сигналізації та зв’язку структурного підрозділу «Донецька дирекція звалізничих перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного товариства «Українська залізниця» продовжено дію безстрокового трудового договору ОСОБА_2 Вікторовіча на посаді начальника дільниці ремонтно-технологічної дільниці, що підтверджєтться копією трудової книжки серії АХ № 682696 виданої на ім’я позивача.

На підставі долученого до матеріалів справи наказу (розпорядження) № 6248/ДН-ос від 10.07.2017 року ОСОБА_2 звільнено з 17.07.2017 року з посади начальника дільниці виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв’язку» 25. ремонтно-технологічної дільниці у зв’язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

До матеріалів прави також долучено розрахунок заробітної плати:

за березень 2017 року з якого вбачається, що розмір нарахованої заробітної плати склав 5273,84 грн., з яких оплата простоїв становить 1636,77 грн. за вирахуванням обов’язкових платежів із заробітної плати до виплати належить сума у розмірі 4271,81 грн.

за квітень 2017 року розмір нарахованої заробітної плати склав 4558,94 грн., з яких оплата простоїв становить 4475,55 грн., за вирахуванням обов’язкових платежів із заробітної плати до виплати належить сума у розмірі 3625,19 грн.

за травень 2017 розмір нарахованої заробітної плати склав 4558,94 грн., з яких оплата простоїв становить 4475,55 грн., за вирахуванням обов’язкових платежів із заробітної плати до виплати належить сума у розмірі 3625,19 грн.

за червень 2017 розмір нарахованої заробітної плати склав 0,00 грн.

за липень 2017 розмір нарахованої заробітної плати склав 19401,85 грн., з яких оплата простоїв становить 213,12 грн., за вирахуванням обов’язкових платежів із заробітної плати до виплати належить сума у розмірі 15627,96 грн.

Згідно інформаційного листа в.о. начальника Донецької дирекції ОСОБА_4, щодо надання інформації про виплату заробітної плати за період з березня по липень 2017 року ОСОБА_2, у липні 2017 року було нараховано до видачі заробітну плату за першу половину березня 2017 року, у розмірі 1879,42 грн. котру останній отримав 11.07.2017 року.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ОСОБА_5 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці» а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Як роз’яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі – наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз’яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Поняття "простій" законодавчо дано у ст. 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Статтею 113 КЗпП України встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.

Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суд повинен з'ясовувати факт простою й наявність чи відсутність вини працівника в цьому.

Крім того, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника.

Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України. Відповідні роз'яснення містяться і в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

На підставі наказу ПАТ «Українська залізниця» філії «Донецька залізниця» № 384 від 15.03.2017 р. та наказу Дирекції №236/ДНД від 17.03.2017 р. у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольної українській владі територією, з 20 березня 2017 р. встановлено простій для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції.

Згідно наказу № 236/ДНД від 17.03.2017 року за підписом начальника дирекції Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" регіональна філія «Донецька залізниця» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» ОСОБА_6, «Про встановлення простою» було встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всії працівників виробничих підрозділів, встановлено щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язав всіх працівників дирекції, які знаходяться на простої, зявлятися на свої робочі місця, актові зали, кабінети технічного навчання та т.і., розписуватися в «Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої».

Відповідачем не надано доказів порушення з боку позивача встановленого режиму роботи при простої. Припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, як обставина, на яку посилається відповідач для обґрунтування причин не нарахування заробітної плати позивачу, не спростовує можливість підтримання зв’язку із структурним підрозділом підприємства для передання відомостей про виконану роботу працівників.

Зазначені відповідачем ОСОБА_3 Президента України, Рішення ради національної безпеки і оборони України жодним чином не перешкоджали відповідачу проводити виплати заробітної плати позивачу.

Будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність фінансування відповідача з наведених у цих документах підстав, або про настання обставин непереробної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, суду не надавалось.

Заперечення відповідача ґрунтуються на твердженні про відсутність первинних документів, при цьому відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростували твердження та докази позивача.

Суд відхиляє посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Крім того, суд звертає увагу на ті обставини, що структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здійснює господарську діяльність на підконтрольній Україні території, починаючі з квітня 2016 року, а позивача звільнено 17.07.2017 року.

Відповідач належними та допустимими доказами у відповідності зі ст. 76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у вказаних документах (довідках), наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними,

З наведеного випливає, що позивач має право на отримання заробітної плати у спірний період, в тому числі за час простою на підприємстві не з його вини за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, включно у розмірі 25270,73грн. (березень 2017 року – 2392,39 грн., квітень 2017 року–3625,19грн., травень 2017 року –3625,19 грн., липень 2017 року –15627,96 грн.) з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме по день винесення судового рішення по справі, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

На підставі довідки № 65/1 від 22.02.2018 року виданої структурним підрозділом « Донецька дирекція залізничних перевезень» середня заробітна плата ОСОБА_2 становить 157,57 грн.

Згідно додатків до листів Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік», з урахуванням розрахункового періоду, кількість робочих днів: у липні 2017 року - 7; у серпні 2017 року – 22; у вересні 2017 року – 21; у жовтні 2017 року – 21; у листопаді 2017 року – 22; у грудні 2017 року – 21; у січні 2018 року -21; у лютому 2018 року -20; березні 2018 року-21, квітні 2018 року - 20, травні 2018 року – 2, а разом 198 днів.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, становить 157,57 х 198 = 31198,86 грн.

Тому суд вважає можливим стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненіза період з 17.07.2017 року по 03.05.2018 року, у розмірі 31198,86грн., яка на думку суду є співрозмірною компенсацією, враховуючи те, що вина відповідача в затримці розрахунку при звільненні за вищезазначений період встановлена в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 1762 грн.

Позивач звільнен від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у сумі 704,80 грн.

На підставі викладеного, ст ст. ст. 116,117 КЗпП України, ст. 2, 10, 12, 13, 27, 81, 82, 89, 141, 211, 258-259, 263, 265, 268, 273, 280-282, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональна філія «Донецька залізниця» структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» про стягнення суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії «Донецька залізниця» (юридична адреса: 84404, м. Лиман, вул. Привокзальна (Кірова), 22), ідентифікаційний код 40150216) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1 з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів, заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, у розмірі 25270,73грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул.. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії «Донецька залізниця» (юридична адреса: 84404, м. Лиман, вул. Привокзальна (Кірова), 22), ідентифікаційний код 40150216) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,РНОКПП: НОМЕР_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2017 р. до 04.05.2018 року, включно у сумі 31198,86 грн., з яких підлягають утриманню податки і обов’язкові платежі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул.. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії «Донецька залізниця» (юридична адреса: 84404, м. Лиман, вул. Привокзальна (Кірова), 22), ідентифікаційний код 40150216) на корить держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Левченко А.М.

Повний текст ріщення складений 08.05.2018р.

08.05.2018