Рішення № 73845993, 07.05.2018, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/5248/17

Провадження № 2/211/505/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 травня 2018 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гулько А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні працівника, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, вказавши, що працювала на посаді провідного менеджера з 03.09.2014 р. по 17.10.2016 р. та на посаді начальника кошторисно-економічного відділу з 17.10.2016 р. по 04.01.2017 р. Судовим наказом Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 01 грудня 2016 р. стягнуто з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з червня по жовтень 2016 року в розмірі 16236,14 грн. Однак станом на 04.01.2017 р. відповідачем було лише частково виплачено заборгованість по зарплаті в розмірі 2850,00 грн. Судовим наказом від 15 березня 2017 року з відповідача стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 17113,60 грн. за період з листопада 2016 року по січень 2017 року включно. Однак відповідачем це судове рішення також не виконано, станом на 07.11.2017 р. заборгованість становить 27899 грн. 74 коп. Тому з врахуванням розміру її середньої заробітної плати, просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яка станом на 04.11.2017 р. складає 33397 грн. та моральну шкоду в сумі 5000 грн. в зв’язку з невиконанням судових наказів відповідачем.

В судове засідання позивач не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги позову підтримала, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, відзиву не подав.

Згідно вимог ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити по цій справі заочне рішення на підставі доказів, що є в матеріалах справи, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з’явився в судове засідання, не надав суду належних доказів на підтвердження причини неявки, не подав відзив, представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Як встановлено судом, судовим наказом від 01 грудня 2016 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 16236 грн. 14 коп. за період з червня 2016 року по жовтень 2016 року включно (а.с.7 – копія судового наказу).

Судовим наказом від 15 березня 2017 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 17113,60 грн., за період з листопада 2016 року по січень 2017 року включно (а.с.9 – копія судового наказу).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 18 січня 2017 року по справі № 6-2912цс16; від 29 січня 2014 року по справі № 6-144цс13 та від 22 січня 2014 року по справі № 6-159цс13 та Верховним Судом в постанові від 21 лютого 2018 року по справі №331/4222/16-ц, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин

Так, затримка розрахунку виплати з моменту звільнення (04.01.2017 р.) до моменту подання позову до суду (15.11.2017 р.) складає 215 робочих днів (січень 2017 р. – 18 днів, лютий – 20 днів, березень – 22 дні, квітень – 19 днів, травень – 20 днів, червень – 20 днів, липень – 21 день, серпень – 22 дні, вересень – 21 день, жовтень – 21 день, листопад – 11 днів по 15.11.2017 р.).

Виходячи з середньоденної заробітної плати 349,28 грн. (зарплата за грудень 2016 р. – 5379,43 грн. (кількість робочих днів 21) за листопад 2016 р. – 9639,73 грн. (кількість робочих днів 22) – (5379,43 грн. +9639,73 грн.) : (21+22)) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: 349,28 грн. * 215 днів = 75095,20 грн.

Оскільки однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що належним чином повідомлений про дату слухання справи відповідач відзиву до суду та доказів на його підтвердження, суду не надав, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, стороною відповідача не було надано належного чи допустимого доказу на підтвердження того, що підприємством вживаються залежні від нього заходи щодо належного виконання покладеного на нього зобов'язання по відношенню до позивача.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку в розмірі 33397,00 грн., тому оскільки суд не може вийти за межі заявлених вимог, стягненню підлягає саме заявлена позивачем сума.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статей 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Враховуючи викладене, обґрунтованість заявлених позивачем вимог, беручи до уваги конкретні обставини по справі, тривалу затримку у виплаті заробітної плати позивачу, суд вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди в сумі 2000,00 грн.

Так як позивач на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Так, згідно ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем надано в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано оригінал квитанції про сплату 600,00 грн. та розрахунок суми гонорару на правову допомогу.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги позивачу (посилання на якого зазначено в розрахунку), свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю, тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

За таких умов суд вважає недоведеним розмір витрат на правничу допомогу, тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 280-284 ЦПК ЦПК України,суд ,-

вирішив:

позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет», код ЄДРПОУ 04689352, місцезнаходження: 50086, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, вул. Телевізійна, буд. 3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04 січня 2017 року по 15 листопада 2017 року в сумі 33397 (тридцять три тисячі триста дев’яносто сім) гривень та моральну шкоду в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

В задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет» на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачами протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 07 травня 2018 року.

Суддя Д.М.Ніколенко