Ухвала суду № 73844475, 07.05.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/10861/17

Провадження № 2/161/720/18

У Х В А Л А

07 травня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої – судді Плахтій І.Б.,

з участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

позивача – ОСОБА_2,

представника позивача – ОСОБА_3,

представника відповідача – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитних договорів недійсними з підстав вчинення їх під впливом обману з боку банку і такими, що містять дискримінаційні умови по відношенню до споживача та договорів іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з даним позовом до відповідача, в якому просив визнати недійсним кредитний договір №ML-601/28/2007 та договір іпотеки №PCL-601/64/2007, укладені між ним та відповідачем 07.09.2007, а також визнати недійсним кредитний договір №CrL-SME A00/109/2008 та договір іпотеки №PM-SME A00/109/2008, укладені між ним та відповідачем 15.08.2008.

Позов мотивував тим, що при укладенні договорів банк приховав від нього повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав занижені значення показників суттєвих умов договорів, чим фактично ввів його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку він сплатив банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. При чому, покликався на висновок експертного економічного дослідження №7543-7544 від 06.08.2015, проведеного Волинським відділенням Львівського НДІСЕ щодо кредитних договорів №ML-601/28/2007 та № CrL-SME A00/109/2008, яким було встановлено реальні відсоткові ставки за договорами.

В судовому засіданні представник відповідача клопотав про закриття провадження у справі з тих підстав, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 11.12.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23.09.2015, у справі №161/10102/13-ц було відмовлено у задоволенні аналогічного позову ОСОБА_2 Оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то провадження у даній справі підлягає закриттю.

Позивач та його представник заперечували вимоги клопотання. Вказували на те, що позов у справі, яка нині розглядається судом, заявлений на підставі висновків експертного економічного дослідження №7543-7544 від 06.08.2015, проведеного Волинським відділенням Львівського НДІСЕ, яких на було на час розгляду попередньої справи. А тому, підстави позову різні. Просили в задоволенні клопотання відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Судом встановлено, що Луцьким міськрайонним судом розглянута справа №161/10102/13-ц за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Луцької філії ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитних договорів та договорів іпотеки недійсними, у якій позивач заявляв вимоги про визнання недійсним кредитного договору №ML-601/28/2007 та договору іпотеки №PCL-601/64/2007, укладених між ним та відповідачем 07.09.2007, а також визнання недійсним кредитного договору № CrL-SME A00/109/2008 та договору іпотеки №PM-SME A00/109/2008, укладених між ним та відповідачем 15.08.2008.

Тобто, спір був між тими самими сторонами і про ті самі предмети (договори).

Позов у справі №161/10102/13-ц мотивований тим, що при укладенні кредитних договорів, не було додержано вимог Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема: - вимог ч. 2 ст. 11 Закону, зміст якої зобов’язує кредитодавця повідомити споживача у письмовій формі 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування;

- вимоги ч. 5 ст. 11 Закону, згідно якої до договорів про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема що стосується правил зміни відсоткової ставки за кредитом, які позивач вважав дискримінаційними стосовно себе.

Крім того, позивач вважав, що при укладенні кредитних договорів не було додержано вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а саме:

- п.8, ч. 1 ст. 6 Закону, який визначає як обов’язковою у договорах про надання фінансових послуг, умову про порядок зміни і припинення дії договору. При цьому позивач зазначав, що встановлений кредитним договором 1 порядок зміни та припинення договору є дискримінаційним та не справедливим стосовно нього, зокрема в частині припинення договору та дострокового повернення кредиту у випадку незгоди позичальника з підвищенням процентної ставки;

- ч. 2. ст. 6 Закону, яка забороняє в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом.

Уточнюючи попередній позов позивач зазначав, що в матеріалах справи відсутні будь які дані в підтвердження тієї обставини, що до кредитного договору 2 позивачу надавався графік погашення заборгованості, що свідчить про порушення п.п. 1.2, 3.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року.

Позивач вважав, що допущені порушення вище перелічених законів України при укладенні кредитних договорів, з посиланням на ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України, є підставами для визнання їх недійсними в цілому. В тому числі посилався на ст.230 ЦК України (введення в оману).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 11.12.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23.09.2015, у задоволенні позову у справі №161/10102/13-ц було відмовлено.

У справі, що розглядається, позивач як на підставу своїх вимог покликається на недотримання відповідачем при укладенні оспорюваних договорів Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року а також вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо ненадання в письмовій формі інформації про умови кредитування, заборони нечесної підприємницької практики, що вводить споживача в оману (ст.230 ЦК України).

Тобто, правові підстави позовів аналогічні.

Що стосується висновку експертного економічного дослідження №7543-7544 від 06.08.2015, проведеного Волинським відділенням Львівського НДІСЕ щодо кредитних договорів №ML-601/28/2007 та № CrL-SME A00/109/2008, то з матеріалів справи №161/10102/13-ц вбачається, що цей висновок подавався суду стороною позивача в ході апеляційного розгляду.

Суд вважає, що оскільки таке дослідження було проведене після ухвалення рішення у справі №161/10102/13-ц судом першої інстанції, і ним, можливо, встановлені істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, то такий висновок, може бути підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами в порядку ст. 423 ЦПК України.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у даній справі, має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є рішення суду, яке набрало законної сили, а тому провадження у справі слід закрити.

Керуючись ст.ст. 255, 260 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитних договорів недійсними з підстав вчинення їх під впливом обману з боку банку і такими, що містять дискримінаційні умови по відношенню до споживача та договорів іпотеки недійсними.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій