Постанова № 73842975, 28.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3428/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову від 01 грудня 2017 року, ухвалену Одеським окружним адміністративним судом у складі головуючого-судді Потоцької Н.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про зобов'язання вирішити питання щодо прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №104 від 06.06.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати вирішити питання щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою від 01 грудня 2017 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Одеський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги ГУ ДМС України в Одеській області обґрунтовує тим, що оскаржене рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так апелянт зазначає, що позивач з 2014 року по 2017 рік перебував на території України нелегально та за міжнародним захистом до органів міграційної служби не звертався, що підтверджує відсутність побоювань позивача за власне життя.

Також, апелянт зазначає, що позивач не надав документи, які можуть бути доказом того, що йому загрожує небезпека, а також не навів жодного аргументу, усного твердження власних побоювань у разі повернення до країни громадянської належності, які б ґрунтувалися на реальних подіях, прикладах або інших доказах, що можуть вказувати на реальність ймовірних побоювань.

Крім того, апелянт зазначає, що позивач надав інформацію, яка містить суттєві відмінності та недостовірні дані стосовно причин виїзду з країни громадянської належності.

Апелянт вважає, що причини звернення за міжнародним захистом, які повідомив позивач - ускладнення соціально-політичної ситуації в регіоні постійного проживання (м. Кананга, ДР Конго), соціальна напруженість та військові дії, які можуть створювати загрозу життю, не є тими причинами за яких позивач не бажає повернутись до країни громадянської належності, оскільки такими причинами є те, що позивач не хоче покидати своїх неповнолітніх дітей на території України без батька, адже в 2015 році позивач познайомився з громадянкою ДР Конго, з якою наразі має двох неповнолітніх дітей, які є громадянами України.

На думку апелянта, позивач повідомив суперечливі відомості при зверненні до Головного управління ДМС України в Одеській області та при зверненні до суду.

Апелянт зазначає, що у рамках цієї справи не порушується питання про примусове видворення позивача за межі України, а оскаржена відмова не позбавляє його можливості залишитись на території України, якщо на те є інші законні підстави.

ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надав.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому залишає апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Одеській області без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, позивача та його адвоката, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Суд першої інстанції встановив, що громадянин ДР Конго ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є уродженцем м. Мбужі-Маї (ДР Конго). За національністю конголезець, етнічна група - луба (балуба), за віросповіданням християнин-католик. Рідна мова - французька мова, а також заявник володіє російською, англійською та мовою лінгала. Неодружений, проживає в цивільному шлюбі з громадянкою ДР Конго - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, з якою має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, які є громадянами України. Позивач має незакінчену вищу освіту, у період 2011-2014 років проходив навчання в Луганському національному аграрному університеті. Невійськовозобов'язаний. Працює різноробочим на промисловому ринку « 7 кілометр».

З Конго виїхав 02 жовтня 2011 року автобусом Кананга (ДР Конго) - Кіншаса (ДР Конго). Далі авіарейсом Кіншаса (ДР Конго) - Лібревіль (Габон) - Касабланка (Марокко) - Москва (РФ) - Донецьк (Україна). На територію України потрапив легально на підставі національного паспорта та студентської візи 04 жовтня 2011 року.

Під час проведення анкетування та протоколу співбесіди ОСОБА_1 зазначив, що вирішив виїхати з ДР Конго з метою навчання у Луганському національному аграрному університеті. Навчався до 2014 року, після початку військових дій в м. Луганськ він виїхав з міста та переїхав до м. Одеси. Протягом 2014 - 2017 років заявник проживав у м. Одесі та перебував у категорії нелегального мігранта.

ОСОБА_1 пояснив, що не має змоги повернутись до країни громадянської належності (ДР Конго) через соціальну напруженість та військові дії, які можуть створювати загрозу життю, а також через те, що не хоче покидати своїх неповнолітніх дітей на території України без батька.

Також суд першої інстанції встановив, що позивач зазначив, що на території ДР Конго триває збройний конфлікт між представниками збройних сил країни і членами народного ополчення Камуіна Нсапу, які виступали на боці свого лідера, вбитого військовими в 2016 році. Він підтримує сторону народного ополчення Камуіна Нсапу і таким чином існує загроза його життю з боку державної влади країни.

З огляду на встановлені обставини справи суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що доводи позивача та його представника цілком обґрунтовані, та такі, що знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги дублюють доводи, викладені у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 19-24).

Відхиляючи доводи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, як помилкові та такі, що не підтверджені у судовому засіданні, суд першої інстанції правильно встановив, що:

- інформація по країні походження, яка врахована Головним управлінням ДМС України в Одеській області, стосується провінції Танганьика, района Санге на території Касенга і датована ця інформація 28 липня 2016 року;

- інформація щодо необхідності проведення виборів президента датована 07 квітня 2017 року. При цьому, вона не висвітлює ситуації по провінції Касаі, а носить інформативний характер щодо можливої зміни політичних лідерів;

- інформація по країні походження, яка була надана представником відповідача у судовому засіданні, "Інформаційний звіт ДР Конго" датується 30 грудня 2014 року, а тому викликає сумнів у її актуальності станом на червень 2017 року;

- доповідь Генерального секретаря про Місію ООН по стабілізації в ДР Конго датована 03 жовтня 2016 року і стосується політичної ситуації, виборчого процесу, ситуації по безпеці, захисту мирних громадян та інше. Однак, ця доповідь актуальна на жовтень 2016 року, тоді як інформація (а.с. 152-157, 181-184), надана Головним управлінням ДМС України в Одеській області та його представником, спростовує вказані висновки.

Апеляційний суд зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Апеляційний суд погоджується із зауваженням суду першої інстанції стосовно того, що ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при прийнятті оскарженого рішення Головним управлінням ДМС України в Одеській області не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, що призвело до передчасного висновку про очевидну необґрунтованість заяви позивача.

Враховуючи приписи п. 1, п. 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо помилковості та необґрунтованості доводів Головного управління ДМС України в Одеській області.

Згідно Розділу А Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, термін «біженець» означає особу, яка вважалася біженцем:

- згідно з угодами від 12 травня 1926 року і 30 червня 1928 року або згідно з конвенціями від 28 жовтня 1933 року і 10 лютого 1938 року, Протоколом від 14 вересня 1939 р. або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців;

- згідно постанови про відмову в праві вважатися біженцями, ухвалені Міжнародною організацією у справах біженців у період її діяльності, не перешкоджають тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють умовам, викладеним у пункті 2 цього розділу;

- внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів, знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Так, відповідно до положень ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Пунктом 4 статті 8 цього Закону визначено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Далі, положеннями пункту 6, пункту 7 статті 8 цього Закону зазначається, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Згідно зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) у разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву;

- всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви і встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до положень Розділу ІV Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

- проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

- розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Пункт 4.3 Розділу ІV Правил передбачає, що на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

- про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п. 4.4 Розділу ІV Правил рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14).

Так, відповідно до п. 4.6 Розділу ІV Правил, у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16).

Апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції була досліджена інформація з офіційних сайтів задля з'ясування ситуації в країні походження ОСОБА_1, у судовому засіданні дослідженні відео файли на сайті «YOUTUBE.COM», а саме випуски новин телеканалу «Франція 24» від 19 лютого 2017 року, 23 березня 2017 року та 01 квітня 2017 року (а.с. 209-212) внаслідок чого, суд першої інстанції дійшов висновку, що отримана інформація яскраво свідчить про переслідування етнічної групи - Луба (балуба) саме в провінції Касої в ДР Конго, тобто етнічної групи до якої саме і належить позивач. При цьому апеляційна скарга не містить заперечень стосовно досліджених доказів та встановлених обставин щодо наявності переслідування етнічної групи - Луба (балуба) саме в провінції Касої в ДР Конго.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність умов, за яких стосовно позивача може бути прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для надання особі додаткового захисту в Україні, оскільки ці доводи необґрунтовані та недоведені Головним управлінням ДМС України в Одеській області, а також не знайшли підтвердження матеріалами справи.

Статтею 19 Конституції України наголошується, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Понесені апелянтом - суб'єктом владних повноважень судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають, оскільки стаття 139 КАС України, передбачає відшкодування суб'єкту владних повноважень, у разі ухвалення судового рішення на його користь, з іншої сторони тільки здійснених таким суб'єктом владних повноважень документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2-9, 72-78, 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ч. 1 ст. 325, ст. ст. 328, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 17.04.2018 року.

Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Коваль М.П. Кравець О.О.