Рішення № 73841474, 04.05.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/798/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання – Панькіної А.С.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального центру Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

12 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального центру Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради про визнання протиправними дій Територіального центру Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради щодо відмови у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 з 23.11.2017; зобов'язання призначити та виплатити щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 з 23.11.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 23.11.2017 вона звернулася до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам. Однак, 26.12.2017 відповідач відмов у призначенні виплати такої допомоги, оскільки населений пункт, в якому прописаний позивач - м. Краматорськ, Донецької області, - не входить до затвердженого КМУ переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження. На переконання позивача така відмова є протиправною, оскільки до моменту переїзду до м. Полтава досить тривалий час - понад п'ять років, позивач з родиною проживали у м. Донецьк, а не за місцем реєстрації позивача. м. Донецьк перебуває у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження. У зв'язку з цим, просив задовольнити позов.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статтей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 816/798/18 та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи.

06.04.2018 відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на відстуність порушення прав позивача, оскільки в матеріалах справи на призначення допомоги немає відомостей про те, що сім'я гр. ОСОБА_1 фактично проживала в м. Донецьк. Тому в даному випадку на підставі наданих позивачем документів, в управління не було підстав для призначення допомоги.

19.04.2018 позивач надав до суду відповідь на відзив на адміністративний позов, в якому вказав про безпідставність твердження відповідача про відсутність відомостей про те, що сім'я гр. ОСОБА_1 фактично проживала в м. Донецьк, оскільки відповідач відмовив ОСОБА_1 у прийнятті наявних доказів фактичного проживання в м. Донецьк, наголосивши на тому, що заява на отримання грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам оформляється на підставі відомостей саме щодо реєстрації місця проживання особи та штамп в паспорті з відповідною відміткою про реєстрацію є беззаперечним доказом фактичного місця проживання особи та підставою для здійснення виплат. Зазначив, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті. Докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснено внутрішнє переміщення сім'ї позивача, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, відповідач прийняти від позивача відмовився.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позву заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши докази по справі, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що згідно з довідкою від 23.11.2017 №4241 позивач перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 С, м. Полтава, Полтавська область, 36020. При цьому, зареєстроване місце проживання позивача: вул. Сімферопольська, 8, м. Краматорськ, Донецька область.

З матеріалів справи вбачається, що сім'я отримувала щомісячну адресну допомогу на проживання з серпня 2016 року по листопад 2017 року. Дана обставина також підтверджується копіями рішень відповідача від 05 серпня 2016 року, 16 лютого 2017 року.

23 листопада 2017 року ОСОБА_1, як уповноважений представник всієї сім'ї, звернулась до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради із заявою про призначення її сім'ї щомісячної адресної допомоги.

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 19.12.2017 №63 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Листом від 26 грудня 2017 року № 05-12257 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради повідомило ОСОБА_1 про те, що оскільки м. Краматорськ Донецької області, у якому зареєстрована ОСОБА_1, не входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, відповідно до п. 2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, права на призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 не має.

Не погоджуюсь із такою відповіддю та вважаючи своє право на призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг порушеним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб" підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб". Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина 1,2 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб").

Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505.

Грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Згідно з п.3 Порядку №505 грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах: для непрацездатних осіб (пенсіонери, діти) - 884 гривні на одну особу (члена сім'ї); для осіб з інвалідністю I групи та дітей з інвалідністю - 130 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для осіб з інвалідністю II групи - 115 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для осіб з інвалідністю III групи - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність; для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім'ї).

Загальний розмір допомоги на сім'ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім'ї та не може перевищувати 2400 гривень або 3400 гривень, якщо до складу сім'ї входять особи з інвалідністю або діти з інвалідністю.

Якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім'ї або інформацією, поданою компетентним органом.

Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім'ї.

Пунктом 8 Порядку №505 передбачено, що уповноважені органи протягом 10 днів після подання уповноваженим представником сім'ї заяви та документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, призначають грошову допомогу або відмовляють у її призначенні, про що надають відповідне повідомлення уповноваженому представнику сім'ї.

Відтак, законодавством передбачено право внутрішньо переміщеної особи, яка стоїть на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення, отримати грошову допомогу з дня звернення із заявою за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно.

З аналізу даних норм законодавства слідує, що право на отримання грошової допомоги мають особи, які перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи, що перемістилися з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження або які розташовані на лінії зіткнення. При цьому перелік таких населених затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085.

Суд встановив, що відповідач відмовив позивачу у призначенні адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що не належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення.

При цьому, з витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №5312-785401-2017 та довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.11.2017 вбачається, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення (відновлення) соціальних виплат щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Крім того, з витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №1443-813242-2017 та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.11.2017 вбачається, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення (відновлення) соціальних виплат щомісячної адресної допомоги, місце проживання ОСОБА_4 (чоловіка позивача) зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4

Позивачем не надано суду доказів, зокрема акту технічного стану, на підтвердження того, що наведене житло непридатне для проживання. В судовому засіданні позивач зазначила, що в будинку, у якому зареєстрована позивач, проживає її бабуся.

Зважаючи на вказане суд зазначає, що місто Краматорськ Донецької області на час виникнення спірних правовідносин не було зазначено у Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, а тому суд вважає правомірним висновок відповідача про відсутність правових підстав для призначення позивачеві виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам за її заявою від 23.11.2017 року.

Посилання позивача на факт проживання на території м. Донецьк, з якого здійснено внутрішнє переміщення сім'ї позивача, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, суд вважає безпідставним, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона разом із родиною проживала в м. Донецьку (договір найму, укладений між наймачем та наймодавцем у встановленій законом формі та відповідно зареєстрованого належним чином, письмових доказів щодо сплати грошових коштів за користування чужим житлом, сплату наймодавцем необхідних податків з отриманих за передачу в найм житла доходів, тощо) позивачкою до суду не представлено.

Ті обставини, що молодша донька позивача ОСОБА_5 народилася у м. Донецьк, старша донька ОСОБА_6 навчалася у 1 класі загальноосвітньої школи №14 м. Донецьк та прийняття чоловіка позивача ОСОБА_7 у 2013 році в члени автогаражного кооперативу не є беззаперечним доказом проживання ОСОБА_1 із родиною у м. Донецьк.

Таким чином, проживання ОСОБА_1 із родиною у м. Донецьк, не підтверджено позивачем.

Крім того, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем відповідача про наведені факти. Жодного письмового звернення до відповідача із поясненням викладених обставин, підтвердження надання відповідачеві будь-яких письмових доказів фактичного проживання сім'ї у м. Донецьк позивачем до матеріалів адміністративної справи не надано.

Таким чином, за відсутності будь яких належних повідомлень відповідача про обставини фактичного проживання сім'ї позивача, у відповідача відсутня була можливість прийняття рішення про надання допомоги особі, що переміщена з м. Донецьк.

Щодо посилань позивача на порушення статтей 3, 46, 24, 33 Конституції України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Одним з конституційних прав осіб є право на соціальний захист, що закріплено у ст. 46 Конституції України, згідно з якою громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Також згідно з ст. 22 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

При цьому, відповідно до ст. 29 Загальної декларації при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Слід зазначити, що соціальні права за своїм характером не є абсолютними, визнаються невіддільними від обовя'зків громадян і залежать від економічного та фінансового стану держави, можуть бути обмежені за певних обставин.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в даній державі.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Право особи на отримання адресної щомісячної допомоги на покриття витрат на проживання не визначається безпосередньо Конституцію або будь-яким законом України. Порядок надання такої допомоги визначається підзаконним нормативно-правим актом, який також визначає умови її призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування, довів правомірність власних дій, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонам судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36020, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Територіального центру Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 03195317 ) про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08 травня 2018 року.

Суддя ОСОБА_8