Рішення № 73841405, 26.04.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/928/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Шулик Н.І.

відповідача – ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

1. визнати протиправним та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора відділу у Кобеляцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 № РВ-5300923222018 від 21.02.2018 року про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру;

2. зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області в особі державного кадастрового реєстратора відділу у Кобеляцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 внести відомості до Державного земельного кадастру щодо зміни виду використання земельної ділянки, розташованої за адресою: с.Світлогірське Кобеляцького району Полтавської області по вул.Гагаріна, земельна ділянка № 59, кадастровий номер 5321886401:01:001:0730 з "для ведення особистого селянського господарства" на "для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

21 березня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 26 березня 2018 року, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідач направила до суду відзив на позовну заяву, що надійшов 16.04.2018 року.

Позивач 18.04.2018 року надала до суду відповідь на відзив, у якому наполягала на задоволенні її вимог.

Правом подати заперечення на відповідь на відзив відповідач не скористалася.

У судове засідання позивач не з’явилася, подавши до суду клопотання про проведення судового засідання без її присутності. Відповідач у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову.

Аргументи сторін

Свої вимоги позивач вмотивувала твердженням про протиправність оскаржуваної відмови державного кадастрового реєстратора у внесенні відповідних даних до Державного земельного кадастру.

Позивач вказувала, що у її власності з 2014 року перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 5321886401:01:001:0730 у с.Світлогірське Кобеляцького району Полтавської області по вул.Гагаріна, № 59. Цільове призначення земельної ділянки – для ведення особистого селянського господарства. Дана земельна ділянка правомірно набута у власність, щодо неї відсутні будь-які обмеження у її використанні, як відсутня і реєстрація таких обмежень. Маючи наміри побудови житлового будинку, позивач звернулася до проектної організація зі заявою про виготовлення проекту щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення земельної ділянки на «будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». З виготовленим проектом позивач звернулася у передбаченому порядку до органів, уповноважених на прийняття рішень щодо такої зміни цільового призначення, шляхом затвердження відповідного проекту. Відповідним рішенням Світлогірської сільської ради № 129 від 23.12.2016 року проект землеустрою щодо зміни цільового призначення цієї земельної ділянки було затверджено та прийнято рішення про зміну цільового призначення ділянки на «будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Діючи відповідно до чинного законодавства, позивач звернулася до відповідача зі заявою та відповідними доданими документами з приводу внесення відповідних змін (на підставі прийнятого рішення) до даних Державного земельного кадастру. Однак, державний кадастровий реєстратор 21.02.2018 року прийняла рішення про відмову у внесенні відомостей (змін) до даних Державного земельного кадастру № РВ-5300923222018.

Таке рішення державний кадастровий реєстратор прийняла внаслідок висновку про невідповідність проекту землеустрою вимогам Закону України «Про землеустрій», оскільки, на її думку, дана земельна ділянка перебуває у межах прибережної водозахисної зони, у якій забороняється будівництво будь-яких споруд.

Такі висновки позивач спростовувала, стверджуючи, що межах водозахисної смуги відповідна земельна ділянка не перебуває, відповідні висновки кадастрового реєстратора є припущеннями і не доведені належним чином, у даних Державного земельного кадастру, як і у правовстановлюючих документах відсутні будь-які обмеження щодо використання цієї земельної ділянки. Позивач вказувала, що у разі перебування земельної ділянки у межах прибережної водозахисної зони, ця земельна ділянка не могла б бути їй виділена навіть для ведення особистого селянського господарства. Відповідно оскаржувана відмова державного кадастрового реєстратора є протиправною, а позивач потребує захисту свого порушеного права, яке порушене безпідставною відмовою відповідача у вчиненні відповідної адміністративної послуги.

Відповідач заперечувала проти адміністративного позову, стверджуючи про обґрунтованість і відповідність закону прийнятого нею рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

У своєму відзиві на позов, а також у поясненнях, наданих у судовому засіданні, відповідач вказувала, що згідно кадастрової карти земельна ділянка позивача, щодо якої просили внести відомості до Державного земельного кадастру, знаходиться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги Дніпродзержинського водосховища. Вважала, що довести зворотнє повинна була сама позивач, адже проект, що розроблений, мав би містити таку інформацію. У той же час проект, поданий на розгляд відповідачу, інформації щодо меж прибережної захисної смуги не містить. Тому відповідач вважала, що проект не відповідає вимогам чинного законодавства і прийняте рішення про відмову у внесенні даних до Державного земельного кадастру є правомірним та не підлягає скасуванню.

Фактичні обставини справи

У ході розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 має у власності земельну ділянку з кадастровим номером 5321886401:01:001:0730 у с.Світлогірське Кобеляцького району Полтавської області по вул.Гагаріна, № 59 загальною площею 0,11 га.

Право власності підтверджене Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САА № 647519 від 21.02.2014 року, зареєстроване реєстраційною службою Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області (а.с.49), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.50). Цільове призначення земельної ділянки – ведення особистого селянського господарства. Перебуває у межах населеного пункту – с.Світлогірське Кобеляцького району Полтавської області.

02 квітня 2015 року ОСОБА_3 (на даний час ОСОБА_2 у зв’язку зі зміною прізвища) звернулася до приватного підприємства «АЛАН-ЗЕМ» зі заявою про виготовлення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення цієї земельної ділянки зі земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На підставі укладеного договору відповідний проект було виготовлено та подано на погодження.

Відповідно до проекту, земельна ділянка має єдине обмеження у вигляді заборони зміни цільового використання без проекту землеустрою (ст. 20 Земельного кодексу України) (а.с.25).

12.06.2015 року відділом Держземагенства у Кобеляцькому районі Полтавської області було надано висновок по проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки гр.ОСОБА_3 (ОСОБА_2В.). Згідно даного висновку, відділ вважав за можливе погодити даний проект за умови дотримання вимог чинного законодавства та затвердити його в установленому порядку. Також згідно висновку, земельна ділянка має обмеження, встановлені ст.20, 96, 111 Земельного кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України № 205 – заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки без проекту (а.с. 26).

Також 12.06.2015 року Сектором житлово-комунального господарства, будівництва, містобудування та архітектури Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області було надано висновок щодо погодження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки гр.ОСОБА_3 (ОСОБА_2В.). (а.с.27).

Рішенням сесії Світлогірської сільської ради № 129 від 23.12.2016 року проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 було затверджено; прийнято рішення змінити цільове призначення земельної ділянки, належної гр.ОСОБА_2, для ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (а.с. 29).

По закінченню виконання проектних робіт та після затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_2 звернулася 19.02.2018 року до державного кадастрового реєстратора відділу у Кобеляцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (відповідача) зі заявою про внесення відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Розглянувши цю заяву, державний кадастровий реєстратор прийняла 21.02.2018 року рішення № РВ-5300923222018 про відмову у внесенні відомостей (змін) до Державного земельного кадастру (а.с.13-14).

Дане рішення про відмову відповідач вмотивувала висновком про те, що розроблений проект землеустрою не відповідає вимогам щодо його розробки ст.50 Закону України «Про землеустрій» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення». Зокрема, у рішенні про відмову вказано з посиланням на норми Земельного та Водного кодексів України щодо правового режиму використання прибережних смуг водоохоронних зон, у яких забороняється розорювання земель, садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, влаштування літніх таборів для худоби, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, тощо.

Позивач не погодилася з даним рішенням та, вважаючи, що порушені її права, звернулася до суду з даним позовом.

Нормативно-правові акти, що підлягають застосуванню

Стаття 19 Конституції України (частина друга) приписує суб’єкту владних повноважень, яким у спірних відносинах є відповідач, державний кадастровий реєстратор, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Нормативні вимоги до рішення суб’єкта владних повноважень та критерії правомірності такого рішення встановлені також статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню державного кадастрового реєстратора з точки зору їх відповідності наведеним вище критеріям, суд аналізував відповідність такого рішення законодавству, яке внормовує процедуру й підстави зміни цільового призначення земельної ділянки та процедуру й підстави внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Процедура та підстави зміни цільового призначення земельної ділянки врегульована нормами Земельного кодексу України.

Відповідно до частин 1-3 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться:

щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою;

щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Відповідно до частини 5 цієї ж статті, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Статтею 96 Земельного кодексу України визначені обов’язки землекористувачів, серед яких обов’язок забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Стаття 111 Земельного кодексу України внормовує можливі обтяження земельної ділянки: обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження. Згідно частини 5 цієї ж статті, відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Процедура й підстави внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру врегульовані Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051.

У статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 №3613-VI указано, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно зі частин 1, 5 статті 5 Закону, ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: внесення відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Відповідно до положень частини першої статті 9 Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Надання відомостей з Державного земельного кадастру у визначених частиною першою статті 38 цього Закону випадках може здійснюватися також адміністраторами центрів надання адміністративних послуг у порядку, встановленому Законом України "Про адміністративні послуги", або уповноваженими посадовими особами виконавчих органів місцевого самоврядування, які успішно пройшли стажування у сфері земельних відносин та відповідають кваліфікаційним вимогам, зазначеним у частині третій цієї статті.

Частиною 8 вказаної статті Закону встановлено, що державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим (частина 2 статті 20 Закону).

Приписами статті 21 Закону визначено підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Так, згідно зі пунктом "б" частини другої цієї статті Закону, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про цільове призначення земельних ділянок щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель:

на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються;

на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони);

на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.

За змістом частини 14 статті 21 Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється у строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів з дня отримання відповідних документів, якщо цим Законом не встановлено інший строк для здійснення цих дій.

Відповідно до пункту 116 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровану земельну ділянку, зазначених у пункті 24 цього Порядку, здійснюється шляхом внесення таких відомостей до відповідної Поземельної книги.

Внесення до Поземельної книги відомостей (змін до них) про зареєстровану земельну ділянку (крім випадків, зазначених у пункті 119 цього Порядку) здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності відповідно до документації, що є підставою для внесення відповідних відомостей (змін до них) (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання) (пункт 118 Порядку).

Згідно зі пунктом 121 Порядку, для внесення до відомостей про земельну ділянку змін щодо цільового призначення земельної ділянки, складу угідь, нормативної грошової оцінки, а також до відомостей про межі земельної ділянки (у разі їх встановлення (відновлення) за фактичним використанням земельної ділянки) Державному кадастровому реєстраторові подаються: заява за формою згідно з додатком 12; оригінал документації із землеустрою або оцінки земель, яка є підставою для внесення таких змін (крім випадків зміни виду використання земельної ділянки в межах земель певної категорії); електронний документ (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).

Підставою для відмови у внесенні до Поземельної книги змін до відомостей про земельну ділянку (пункт 122 Порядку) є:

1) розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

2) звернення із заявою неналежної особи;

3) невідповідність поданих документів вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 пункту 111 цього Порядку;

4) наявність заявлених відомостей у Поземельній книзі.

Підпунктом 1 пункту 111 Порядку визначено, що Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку.

Відповідно – пунктом 67 Порядку встановлено, що внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

Забороняється вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Документи, які є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам:

текст документів має бути написаний розбірливо;

документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст;

документи мають відповідати вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

Пунктом 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Також суд вважає за доцільне процитувати статтю 50 Закону України «Про землеустрій», щодо порушення якої стверджувала відповідач у оскаржуваному рішенні та у відзиві на позов: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

завдання на розроблення проекту землеустрою;

пояснювальну записку;

копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;

розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

кадастровий план земельної ділянки;

матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

матеріали погодження проекту землеустрою.

Висновки щодо правозастосування

Вище викладені фактичні обставин справи щодо прийнятого позивачем рішення про зміну цільового призначення (виду використання) належної їй на праві власності земельної ділянки, а також щодо нормативного регулювання відповідної процедури.

За наслідками судового розгляду цієї справи суд прийшов до висновку, що позивачем ОСОБА_2 виконано у відповідності зі законом усі необхідні дії для реалізації свого права на зміну цільового призначення (виду використання) належної їй на праві власності земельної ділянки. Так, задля такої зміни позивачем замовлено й на її замовлення виготовлено проект землеустрою у відповідності зі статтями 20, 96 Земельного кодексу України. Даний проект погоджено та затверджено у передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України порядку.

Суд звертає увагу, що й відповідач по справі не заперечував та не спростовував правомірності рішення про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення/виду використання земельної ділянки, належної гр.ОСОБА_2

У передбаченому порядку позивачем подано відповідачу заяву про внесення відомостей/змін до них до даних Державного земельного кадастру.

При виконанні відповідних дій щодо внесення відомостей/змін до них, відповідач зобов’язана діяти відповідно до приписаного їх законами та підзаконними нормативними актами, зміст яких викладено вище, способу дій.

Вище описано нормативно визначені підстави внесення до даних Державного земельного кадастру відомостей/змін до них щодо зміни цільового призначення/виду використання земельної ділянки (пункти 67, 116-122 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051).

За наслідком аналізу оскаржуваного рішення про відмову у внесенні відомостей суд прийшов до висновку, що позивачем ОСОБА_2 подано усі необхідні документи у належному вигляді для вчинення відповідної дії, а державним кадастровим реєстратором порушено вимоги вказаних норм і відмова вчинена без наявних на те підстав.

Так, пунктом 122 Порядку передбачено вичерпний перелік підстав для відмови державного кадастрового реєстратора у внесенні за заявою особи відомостей/змін до них щодо зміни цільового призначення/виду використання земельної ділянки.

Такими підставами можуть бути виключно 1) розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; 2) звернення із заявою неналежної особи; 3) невідповідність поданих документів вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 пункту 111 цього Порядку; 4) наявність заявлених відомостей у Поземельній книзі.

Жодна з таких підстав судом не встановлена.

Натомість відповідач посилалася на невідповідність проекту вимогам статті 50 Закону України «Про землеустрій» щодо відсутності у проекті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності. При цьому наполягала на тому, що земельна ділянка відповідно до даних публічної кадастрової карти перебуває у межах водоохоронної зони.

Суд наголошує на тому, що статтею 50 Закону України «Про землеустрій» вимоги до проекту землеустрою щодо наявності у ньому перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності встановлені лише у разі формування земельної ділянки.

У даному ж випадку земельна ділянка є сформованою, право власності на неї вже зареєстровано та відомості внесено як до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так і до Державного земельного кадастру. Тобто, про формування земельної ділянки в даному разі не йдеться.

Тому відповідна вимога державного кадастрового реєстратора до проекту землеустрою зміни цільового призначення земельної ділянки гр.ОСОБА_2 не ґрунтується на законі. На даній стадії реалізації позивачем своїх повноважень власника земельної ділянки державний кадастровий реєстратор не була уповноважена здійснювати перевірку відповідності проекту на предмет дотримання вимог щодо визначення в ньому даних про природоохоронні зони – така перевірка, як на думку суду, мала місце на стадії отримання у власність ділянки та первинної реєстрації права власності і формування у Державному земельному кадастрі цієї земельної ділянки.

У той же час суд звертає особливу увагу, що у правовстановлюючих документах та у самому Державному земельному кадастрі відсутні обмеження щодо використання земельної ділянки, наявність яких логічно слідувала б зі заперечень реєстратора. Єдиними існуючими обмеженнями є заборона зміна цільового призначення землі без виготовлення проекту і така заборона позивачем дотримана – задля зміни цільового призначення було виготовлено та належним чином затверджено відповідний проект.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довела суду обґрунтованості свого рішення.

Відтак, суд приходить до висновку, що оскаржувана відмова державного кадастрового реєстратора у внесенні відомостей (змін) до даних Державного земельного кадастру (рішення від 21.02.2018 року № РВ-5300923222018) не ґрунтується на законі, а отже є протиправною і підлягає скасуванню.

Що ж до захисту порушено права позивача, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).

За наявності визначених законом умов, обставин справи, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

"Ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку з нормами Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

За наведених вище обставин, суд приходить до висновку, що для повного захисту позивача необхідно задовольнити вимогу щодо зобов'язання державного кадастрового реєстратора відділу у Кобеляцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області внести зміни до відомостей про земельну ділянку, стосовно зміни виду використання земельної ділянки, належної ОСОБА_2, місцезнаходження: с.Світлогірське Кобеляцького району Полтавської області вул.Гагаріна, 59, кадастровий номер 5321886401:01:001:0730 з "для ведення особистого селянського господарства" на "для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Таким чином, суд констатує, що позов ОСОБА_2 є обґрунтованим та задовольняє його у повному обсязі.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 (вул.Уютна, 23 м.Полтава, код ЄДРПОУ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області 39767930) задовольнити.

Рішення Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 № РВ-5300923222018 від 21.02.2018 року про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру - визнати протиправним та скасувати.

Зобов"язати Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 внести відомості до Державного земельного кадастру щодо зміни виду використання земельної ділянки, належної ОСОБА_2, місцезнаходження: с.Світлогірське Кобеляцького району Полтавської області вул.Гагаріна, 59, кадастровий номер 5321886401:01:001:0730 з "для ведення особистого селянського господарства" на "для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02 травня 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_4