Рішення № 73840971, 20.04.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2018 року справа № 810/3507/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Київської обласної державної адміністрації, у якому позивач просить суд:

- визнати неправомірною відмову Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації від 09.02.2017 щодо визначення позивачу статусу учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС;

- зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію видати позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №810/3507/17, витребувано докази по справі від сторін, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2018 постановлено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона у період з 1984 року по 1987 рік навчалась в Чорнобильському медичному училищі і під час навчання 26.04.1986 за розпорядженням адміністрації вказаного навчального закладу була направлена на роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивач наголошує, що у період з 27.04.1986 по 29.04.1986 вона перебувала у м.Чорнобиль і брала участь у роботах по проведенню йодопрофілактики населення м.Чорнобиль в аптеці та по обслуговуванню працівників у Чорнобильському об'єднанні громадського харчування.

Позивач зазначає, що звернулась до Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році для надання позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Проте, позивачу було відмовлено у наданні статуту учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зв'язку з відсутністю довідки про виплату потрійного розміру заробітної плати за час роботи по ліквідації аварії.

Позивач вважає вказану відмову необґрунтованою та протиправною, оскільки під час участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 була студенткою Чорнобильського медичного училища, а тому, відповідно, не отримувала заробітну плату і виплату в потрійному розмірі, у той час як участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується відповідними документами.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає про те, що 09.02.2017 Комісією Київської обласної державної адміністрації по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження 1986 року було прийнято рішення про відсутність підстав для зміни рішення Комісії Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09.08.1993 протокол №61 щодо ОСОБА_1, яким позивачу було відмовлено у встановлені статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідач зазначив, що рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження 1986 року є обґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 під час звернення до комісії не було надано довідку про підвищену оплату праці в зоні відчуження, а у наданій позивачем довідці Яготинського медичного училища від 19.11.1992 №92 про роботу в м.Чорнобиль у відділі громадського харчування та обслуговування працівників МВС з 26.04.1986 по 29.04.1986 зазначено про те, що позивачу заробітна плата у підвищеному розмірі не виплачувалась.

В судових засіданнях 07.11.2017, 18.01.2018, 05.02.2018, 05.03.2018 позивач та її представник підтримали позов в повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.03.2018 проти задоволення позову заперечував та просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 05.02.2018 були допитані як свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які разом з позивачем приймали участь по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 27.04.1986 по 29.04.1986.

У судове засідання, призначене на 05.03.2018, з'явились позивач та її представник.

Відповідач у судове засідання, призначене на 05.03.2018, не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно.

Присутній у судовому засіданні 05.03.2018 позивач подав суду клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача.

Частиною 3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Протокольною ухвалою суду від 05.03.2018 року, враховуючи клопотання позивача та неявку представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, ухвалено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Макарівським РВ ГУ МВС України в Київській області 17 червня 1997 року (а.с.5-6).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 20.12.1986 серії НОМЕР_3 20 грудня 1986 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, після укладення шлюбу позивачу присвоєно прізвище ОСОБА_1 (а.с.13).

Судом встановлено, що у період з 1984 року по 1987 рік позивач навчалась у Чорнобильському медичному училищі за спеціальністю медична сестра, що підтверджується дипломом від 04.07.1987 серії НОМЕР_4 (а.с.13).

З довідки Яготинського медичного училища від 02.11.1992 №65, яке є правонаступником Чорнобильського медичного училища, слідує, що випускник Яготинського медичного училища ОСОБА_1 дійсно під час аварії на Чорнобильській АЕС брала участь в роботах по обслуговуванню працівників МВС в Чорнобильському об'єднанні громадського харчування м.Чорнобиля з 26.04.1986 р. по 29.04.1986 р. (а.с.32).

Відповідно до довідки Яготинського медичного училища від 19.11.1992 №92, яке є правонаступником Чорнобильського медичного училища, слідує, що ОСОБА_1 за період роботи в м.Чорнобилі в відділі громадського харчування по обслуговуванню працівників МВС - ліквідаторів аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 по 29.04.1986 по місцю основної роботи в Чорнобильському медучилищі додаткова заробітна плата в підвищеному розмірі відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР Укрпрофради від 10.06.1986 р. №207 - не виплачувалась (а.с.91).

Згідно з довідкою Яготинського медичного училища від 16.12.1992 №121, яке є правонаступником Чорнобильського медичного училища, слідує, що ОСОБА_1 дійсно під час аварії на Чорнобильській АЕС навчалася в Чорнобильському медичному училищі на медсестринському відділенні і направляється в зону відчуження для проведення робіт по проведенню йодопрофілактики населення м.Чорнобиль. З 28.04.1986 р. працювала в м.Чорнобилі в відділі громадського харчування по обслуговуванню працівників МВС - ліквідаторів аварії на ЧАЕС (збирала і мила брудний посуд, мила підлогу, чистила овочі) Підставою видання даної довідки зазначено усне розпорядження адміністрації медичного училища (а.с.18).

Як вбачається з довідки Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради «Чорнобильський медичний коледж» від 08.08.2016 №19, який є правонаступником Чорнобильського медичного училища, ОСОБА_1 на час аварії на Чорнобильській АЕС навчалась у Чорнобильському медичному училищі і направлялась 27 квітня 1986 року для участі у роботах по проведенню йодопрофілактики населення м.Чорнобиля. З 28 квітня 1986 року по 29 квітня 1986 року працювала в м.Чорнобилі, відділі громадського харчування, обслуговуванню працівників МВС - ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Підставою видання даної довідки зазначено розпорядження адміністрації в усній формі та графік робіт в відділі громадського харчування (а.с.15).

Відповідно до довідки Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради «Чорнобильський медичний коледж» від 15.09.2017 №16, який є правонаступником Чорнобильського медичного училища, ОСОБА_1 на час аварії на Чорнобильській АЕС дійсно навчалась у Чорнобильському медичному училищі. З 27 квітня 1986 року до 29 квітня 1986 року працювала в м.Чорнобилі, відділі громадського харчування, по обслуговуванню працівників МВС - ліквідаторів аварії на ЧАЕС, також приймала участь у роботах по проведенню йодопрофілактики населення м.Чорнобиля. За виконану роботу оплата не передбачалась і не нараховувалась. Підставою видання даної довідки зазначено розпорядження Чорнобильського райвиконкому в усній формі та графік робіт в відділі громадського харчування (а.с.19).

Як пояснила позивач в судових засіданнях під час навчання на 2 курсі Чорнобильського медичного училища, а саме 26.04.1986 року вона проживала в селі Залісся Чорнобильського району Київської області. Позивач повідомила, що вона навчалась на денній формі навчання у Чорнобильському медичному училищі у період з 1984 р. по 1987 р. 27.04.1986 заступник директора медичного училища з виховної роботи зібрав студентів усіх курсів, хто не роз'їхався по домах, тому що це був вихідний день, та повідомив про аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Надалі студентів на підставі усного розпорядження і без запитання про їх згоду було розподілено на роботи з ліквідації наслідків аварії у м.Чорнобиль. Позивач повідомила про те, що 27.04.1986 вона була направлена до аптеки в м.Чорнобиль, з метою виконання робіт з йодопрофілактики населення, зокрема, як уточнила позивач, вона здійснювала фасування йоду у пакети, які безкоштовно роздавали населенню. На питання суду чи оплачувались такі роботи пояснила, що такі роботи оплачені не були. Як пояснила позивач, 27.04.1986 ОСОБА_1 цілий день працювала в аптеці, а в період з 28.04.1986 по 29.04.1986 два повні робочі дні вона разом із іншими студентами працювала у відділі громадського харчування по обслуговуванню працівників МВС у приміщенні ресторану у м.Чорнобиль, зокрема, працювали офіціантами, мили посуд, підлогу, виконували іншу роботу на кухні, зокрема, чистили овочі. Зазначила, що на той час не було усвідомлення про вплив опромінення на організм та тяжкі наслідки, до яких може призвести знаходження на таких роботах, в тому числі у спілкуванні з людьми, які також були піддані опроміненню. Повідомила, що під час радянських часів в людей не запитували про їх бажання взяти участь в таких роботах, тим більше не гарантували будь-яких компенсацій у разі ушкодження здоров'я.

Суд зазначає, що згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 08.07.2011 №4135-0186 на засіданні цієї комісії №09 від 05.07.2011 року за результатами розгляду звернення позивача та наданої документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено основний діагноз: ранній церебральний атеросклероз. Дисциркулярторна енцефалопатія ІІ ст. з координаторними порушеннями, вегетативною дисфункцією, церебрастенічним синдромом. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. ІХС. Стенокардія напруги, ФКІІ. Атеросклеротичний кардіосклероз. СНІІА ст.

Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 08.07.2011 №4135-0186 захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.30).

Відповідно до довідки до акта огляду Медико-соціальної експертної комісії від 30.08.2011 №0395972 позивачу з 26 серпня 2011 року встановлена третя група інвалідності та зазначено причину інвалідності - захворювання позивача, пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, згідно висновку про умови та характер праці позивач визнана обмежено працездатною в своїй професії (а.с.31).

Позивачу 18.01.1993 року Київською обласною державною адміністрацією було видано посвідчення громадянина, евакуйованого у 1986 році із зони відчуження категорії 2 серії НОМЕР_6 (а.с.103).

13.09.2011 року Київська обласна державна адміністрація видала ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 серії НОМЕР_5 (а.с.10).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у 1993 році зверталась до Комісії при Мінчорнобилі України по вирішенню спірних питань, пов'язаних з визначенням статусу осіб, які брали участь у ліквідації насідків аварії на Чорнобильській АЕС із заявою про визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Як вбачається з витягу з протоколу №61 засідання Комісії при Мінчорнобилі України по вирішенню спірних питань, пов'язаних з визначенням статусу осіб, які брали участь у ліквідації насідків аварії на Чорнобильській АЕС від 09.08.1993, ОСОБА_1 було відмовлено у визначенні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зв'язку з тим, що вона знаходилась до евакуації м.Чорнобиль як студентка медучилища, отже комісія прийшла до висновку про відсутність підстав (т.33). З матеріалів справи слідує, що 16.09.2016 позивач звернулась із заявою до Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження 1986 року Київської обласної державної адміністрації, у якій просила визначити її статус ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.90).

До вказаної заяви додані довідки від 29.11.1992 №92, від 08.08.2016 №19 та від 08.08.2016 №20.

Судом встановлено, що за результатами розгляду вказаної заяви Комісією по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження 1986 року Київської обласної державної адміністрації було прийнято рішення про відсутність підстави для зміни рішення комісії Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09.08.1993 протокол №61 щодо ОСОБА_1, що підтверджується витягом з протоколу №189 засідання комісії від 09.02.2017 (а.с.12).

Як зазначає відповідач, витяг з протоколу №189 засідання комісії від 09.02.2017 був направлений на адресу позивача простим поштовим відправленням із супровідним листом Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації від 28.02.2017 №05-59-457 (а.с.11).

Проте позивач факт отримання поштою витягу з протоколу №189 засідання комісії від 09.02.2017 із супровідним листом Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації від 28.02.2017 №05-59-457 заперечує та стверджує, що отримала цей лист із витягом з протоколу 12.04.2017 року від Куліковської Кароліни Віталіївни, начальника відділу у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Макарівської РДА, про що позивачем надано суду письмові пояснення (а.с.28).

В матеріалах справи наявні письмові пояснення Куліковської Кароліни Віталіївни, начальника відділу у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Макарівської РДА від 31.10.2017, яка пояснила, що 06.04.2017 у відділі організації господарської роботи (канцелярія) департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації нею було отримано лист від 28.02.2017 №05-59-457 та витяг з протоколу №189 засідання комісії від 09.02.2017 на ім'я ОСОБА_1 для вручення їй вказаних документів. Куліковська К.В. пояснила, що 12.04.2017 лист та витяг були вручені ОСОБА_1 особисто в руки.

Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача у визначенні ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, позивач звернулась з даним позовом до суду про визнання неправомірної відмови та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі-Закон №796).

Відповідно до ст.9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих. Згідно зі ст.10 Закону №796 учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.15 Закону №796 передбачено, що підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування (ч.5 ст.15 Закону №796). Отже, підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи у зоні відчуження, що підтверджується довідкою про період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видача якої здійснюється підприємствами, установами та організаціями.

В даному випадку період роботи позивача у зоні відчуження підтверджується такими довідками :

- Яготинського медичного училища від 02.11.1992 №65, яке є правонаступником Чорнобильського медичного училища (а.с.32);

- Яготинського медичного училища від 19.11.1992 №92, яке є правонаступником Чорнобильського медичного училища (а.с.91);

- Яготинського медичного училища від 16.12.1992 №121, яке є правонаступником Чорнобильського медичного училища (а.с.18);

- Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради «Чорнобильський медичний коледж» від 08.08.2016 №19, який є правонаступником Чорнобильського медичного училища (а.с.15);

- Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради «Чорнобильський медичний коледж» від 15.09.2017 №16, який є правонаступником Чорнобильського медичного училища (а.с.19).

Дослідивши зміст зазначених довідок вбачається, що ОСОБА_1 дійсно під час аварії на Чорнобильській АЕС з 1984 по 1987 рік навчалася в Чорнобильському медичному училищі на медсестринському відділенні і направлена в зону відчуження для проведення робіт по проведенню йодопрофілактики населення м.Чорнобиль на підставі усного розпорядження адміністрації медучилища, та для роботи в відділі громадського харчування по обслуговуванню працівників МВС - ліквідаторів аварії на ЧАЕС (збирала і мила брудний посуд, мила підлогу, чистила овочі) в період з 27.04.1986 по 29.04.1986, робота не була оплачуваною.

Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи визначені Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановоюКабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок №51).

Відповідно до п.10 Порядку №51 видача посвідчень провадиться: іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською

катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.

Пунктом 12 Порядку №51 передбачено, що спірні питання визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вирішуються комісією при Мінпраці, до складу якої, крім спеціалістів зазначеного Міністерства включаються спеціалісти МОЗ, МНС, Мінюсту, Міноборони, Держкомгідромету та Київської облдержадміністрації за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Рішення зазначених комісій є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії. Відповідно до п.4 Положення про комісію Київської облдержадміністрації по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 05.11.1998 №594, комісія в межах своїх повноважень: приймає рішення про визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; про відмову у визначенні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або евакуйованого із зон відчуження в 1986 році (а.с.131-135).

Отже, враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що необхідною обставиною, з існуванням якої законодавець пов'язує наявність у особи права на отримання статусу учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, є факт участі у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у певний період.

Такий факт повинен підтверджуватись документами, вичерпний перелік яких зазначений в п. 10 Порядку. Як зазначено вище, підставою відмови у визначенні позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є відсутність у ОСОБА_1 довідки про підвищену оплату праці за час перебування в зоні радіоактивного забруднення. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначила про те, що вона під час роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у м.Чорнобиль у період з 26.04.1986 по 29.04.1986 була студенткою, а тому не отримувала і не могла отримувати ані заробітну плату, ані додаткову заробітну плату за роботу у м.Чорнобиль, студентів направляли на роботу за усним розпорядженням адміністрації медцчилища.

Проте суд не може погодитися із твердженням відповідача про те, що відсутність довідки про заробітну плату в даному випадку свідчить про невиконання позивачем вимог п.10 Порядку №51, адже вказаний пункт Порядку №51 передбачає надання особою одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Аналізуючи зміст кожного з вказаних документів, слід прийти до висновку, що метою подання документів, зазначених в пункті 10 Порядку №51, є доведення факту участі особи у роботах в зоні відчуження, і тому лише відсутність довідки про заробітну плату не спростовує факту участі позивача у роботах по ліквідації наслідків аварії, оскільки сам факт участі позивача у таких роботах безперечно підтверджений матеріалами справи і не заперечувався самим відповідачем.

З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, у судовому засіданні 05.02.2018 були допитані в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Вказані особи були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Свідок ОСОБА_2 повідомила про те, що на момент аварії на ЧАЕС вона проживала в селі Залісся Чорнобильського району Київської області. Свідок повідомила, що вона навчалась на денній формі навчання у Чорнобильському медичному училищі у період з 1984 р. по 1987 р. Свідок зазначила про те, що 26.04.1986 вона була на навчанні. 27.04.1986 заступник директора медичного училища з виховної роботи зібрав студентів усіх курсів та повідомив про аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Надалі студентів на підставі усного розпорядження і без запитання про їх згоду було розподілено на роботи з ліквідації наслідків аварії у м.Чорнобиль. Свідок повідомила про те, що 27.04.1986 вона була направлена до аптеки в м.Чорнобиль, з метою виконання робіт з йодопрофілактики населення, зокрема, як уточнила свідок, вона здійснювала фасування йоду у пакети, які в подальшому безкоштовно роздавали населенню. ОСОБА_2 зауважила, що такі роботи оплачені не були. Також свідок повідомила про те, що у складі 15 студентів, які були направлені в м.Чорнобиль, була і ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_1), з якою свідок навчалась на одному курсі, але в різних групах. Свідок зазначила, що 27.04.1986 ОСОБА_1 цілий день разом із ОСОБА_2 працювала в аптеці. ОСОБА_2 зазначила, що у період з 28.04.1986 по 29.04.1986 вона разом із ОСОБА_1 працювала у відділі громадського харчування по обслуговуванню МВС (приміщення ресторану, єдиного у м.Чорнобиль), зокрема, працювали офіціантами та мили посуд. Свідок зазначила, що 04.05.2018 було евакуйовано жителів села Залісся в селище Немінаєво Бородянського району Київської області, в якому розмістили всіх по сім'ям. ОСОБА_2 зазначила, що на сьогоднішній день вона має статус потерпілої від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії. Також свідок повідомила, що в 1991 році вона отримала статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а в 1992 році її було позбавлено такого статусу, у зв'язку з наявністю позиції про те, що ОСОБА_2 не отримувала стипендію в підвищеному розмірі.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 повідомила про те, що у період з 1984 по 1987 рр. вона навчалась у Чорнобильському медичному училищі. Свідок повідомила, що ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1) вона знає з 1984 року, з моменту навчання, оскільки ОСОБА_3 навчалась з позивачем в одній групі. Свідок зазначила , що з 26.04.1986 по 27.04.1986 у студентів мала бути практика у лікарні, але викладачі у м.Чорнобиль не приїхали. ОСОБА_3 зазначила, що 26.04.1986 замість практики її з іншими студентами розпустили, а 27.04.1986 частина студентів була направлена на роботу в аптеку, у т.ч. і ОСОБА_1 Свідок повідомила, що 28.04.1986 студентів направили працювати в їдальню-ресторан для того, щоб допомагати готувати і обслуговувати працівників МВС. ОСОБА_3 вказала на те, що 28.04.1986 -29.04.1986 вона і ОСОБА_1 працювали цілий день разом у ресторані. Свідок зазначила, що 30.04.1986 вона ще працювала у ресторані, а надалі вона була евакуйована до м.Київ. ОСОБА_3 повідомила, що вона має статус постраждалої особи 2 категорії з 1991 року.

Також свідок зазначила, що статус ліквідатора їй надано не було, у зв'язку з відсутністю у неї документів про відрядження та документів про виплату грошових коштів за роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Свідки надали суду документи, які підтверджують навчання у Чорнобильському медичному училищі (копії дипломів), довідки про направлення в м.Чорнобиль для участі у роботах по йодопрофілактиці та у відділі громадського харчування по обслуговуванню працівників МВС - ліквідаторів аварії на ЧАЕС (а.с.104-117).

Отже ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як і ОСОБА_1, будучи студентами Чорнобильського медичного училища, у період з 27.04.1986 по 29.04.1986 були направлені до м.Чорнобиль для участі у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. При цьому, з наданих пояснень свідків вбачається, що свідкам також було відмовлено у встановленні у статусі учасника ліквідації аварії на ЧАЕС.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що участь позивача у роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС як підстава для визначення статуту учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується довідками про участь ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, зокрема, роботах по проведенню йодопрофілактики населення м.Чорнобиль та роботах в відділі громадського харчування по обслуговуванню працівників МВС - ліквідаторів аварії на ЧАЕС в м.Чорнобиль в період з 27.04.1986 по 29.04.1986.

При цьому суд звертає увагу й на те, що досліджені судом довідки підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 у період з 27.04.86 по 29.04.86 в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тобто її участь в роботах, що передбачені постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 29.12.87 № 1497-378 "Про умови оплати праці та пільги для працівників, зайнятих на експлуатації Чорнобильської АЕС і ліквідації наслідків аварії в зоні відселення" та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 06.06.86 N 336-195 "Про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забруднення навколишнього середовища", які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку № 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.56 №» 1173.

Так, довідкою Комунального вищого навчального закладу Київської обласної ради «Чорнобильський медичний коледж» від 08.08.2016 №20, який є правонаступником Чорнобильського медичного училища, підтверджується те, що ОСОБА_1 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 29.12.87 № 1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 05.06.1986 р. №665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності із списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.56 №» 1173 (а.с.93).

Суд погоджується з позицією відповідача щодо того, що одним із обов'язкових документів, який в силу вимог чинного законодавства має бути наданий для отримання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є довідка про підвищену оплату праці, проте не погоджується із тим, що така довідка є виключним документом для надання позивачу статусу учасника ліквідації аварії на ЧАЕС.

Пари цьому суд звертає увагу на те, що позивач в силу свого правового статусу на час участі у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 27.04.1986 по 29.04.1986 була студенткою, а тому не отримувала та не могла отримувати заробітну плату та, відповідно, доплату до заробітної плати, що своєю чергою свідчить про наявність об'єктивних обставин, що зумовлюють неможливість надання позивачем довідки про підвищену оплату праці.

На думку суду, наявність ситуації, за якої позивач позбавлений можливості реалізації свого права на отримання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в силу обставин, які об'єктивно не залежать від волі позивача, а саме відсутність довідки про доплату до заробітної плати у зв'язку з відсутністю у позивача як у студента заробітної плати у період участі у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в м. Чорнобиль, свідчить про порушення прав позивача на повагу до його приватного і сімейного життя, встановлених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до с.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.

Європейський Суд у справі «Бігаєва проти Греції» стверджує, що немає ніяких принципових підстав вважати, що «приватне життя» виключає професійну діяльність. На обмеження, що накладаються на професійну діяльність, може поширювати свою дію стаття 8 Конвенції, якщо вони впливають на те, яким чином індивідуум формує свою соціальну ідентичність, розвиваючи спілкування з іншими людьми. У зв'язку з цим досить вказати, що саме в рамках своєї роботи більшість людей мають можливість зміцнювати безліч, тобто максимум, своїх зв'язків із зовнішнім світом. Крім того, професійне життя дуже часто переплетене з приватним життям в строгому сенсі цього поняття таким чином, що завжди важко розрізнити, в якій якості виступає індивідуум наразі. Коротко кажучи, професійне життя, будучи частиною зони взаємодії одних індивідуумів з іншими, навіть в публічному контексті може підпадати під поняття «приватне життя».

Європейський Суд нагадує, що стаття 8 Конвенції по суті має на меті захистити індивідуума від свавільного втручання публічної влади у здійснення ним своїх прав. Згідно передбачених пунктом 2 статті 8 Конвенції умов таке втручання повинно бути «передбачено законом» і виправдано необхідністю досягнення законної мети або цілей (див. рішення Європейського Суду від 23 березня 2006 р справі «Вітьелло проти Італії» [Vitiello c. Italie] (скарга № 77962/01), § 51).

Європейський Суд зазначає, що в даних обставинах відмова в клопотанні заявниці допустити її до іспитів на включення до реєстру адвокатів Колегії адвокатів вочевидь є втручанням публічної влади у здійснення права на захист приватного та сімейного життя заявниці. Суд також констатує, що це втручання було передбачено законом, а саме статтею 3 Кодексу адвокатської діяльності і переслідувало законну мету захисту порядку, оскільки мало на меті обмежити доступ до адвокатури, тобто до професії, що бере участь у здійсненні правосуддя.

Європейський Суд, розглядаючи питання про те, чи було оскаржуване втручання «необхідним у демократичному суспільстві» за змістом положень пункту 2 статті 8 Конвенції і чи були необхідними та достатніми підстави, на які посилається держава-відповідач, в першу чергу зазначає, що Колегія адвокатів спочатку прийняла заявницю на стажування і що заявниця пройшла 18-місячне стажування, передбачене для вступу до адвокатури. Таким чином, колегія адвокатів в певній мірі справді дала заявниці надію на можливість участі в складанні підсумкових іспитів. У зв'язку з цим доречно згадати, що відповідно до пункту 3 статті 3 декрету-закону № 3026/1954 проходження вісімнадцятимісячного стажування є не можливим вибором на розсуд зацікавленої особи, а обов'язковою умовою для подальшого складання іспитів для внесення до реєстру адвокатів Колегії адвокатів. Отже, професійна діяльність являє собою для стажера етап sine qua non, необхідний для можливості повноцінно займатися адвокатською діяльністю.

У даному випадку суть проблеми полягає в тому факті, що Колегія адвокатів повернулася до свого первісного рішення дозволити заявниці пройти передбачене стажування, але врешті-решт не дозволила їй брати участь у відповідних іспитах. Європейський Суд підкреслює, що названа відмова Колегії адвокатів булав зроблена на фінальній стадії процесу, пов'язаного із зарахуванням до реєстру адвокатів Колегії адвокатів, на стадії, коли вперше виникло питання про громадянство заявниці як про перешкоду для її участі в складанні іспитів, організованих Колегією. Отже, цим маневром Колегія раптово підірвала професійну ситуацію заявниці після того, як сама ж привела її до того, що вісімнадцять місяців свого професійного життя вона посвятила виконанню умови про передбачене Колегією стажування. З урахуванням природи і підстав цього стажування, як вони встановлені відповідним національним законодавством, заявниця не могла в силу будь-яких видимих ??причин пройти зазначене стажування, якщо Колегія адвокатів ab initio негативно відповіла б на її клопотання про стажування.

Європейський Суд вважає, що, навіть якщо припустити, що спочатку заявниця була допущена до стажування внаслідок помилки з боку Колегії адвокатів, і що, відповідно, мова не йшла про мовчазне визнання її права на участь в іспитах всупереч її громадянству, одного цього елемента було б недостатньо, щоб бути посяганням на професійне життя заявниці. Дійсно, питання про те, чи був мотив недопущення заявниці до здачі організованих Колегією адвокатів іспитів, а саме її громадянство, досить обґрунтованим, не є першочерговим у цій справі; навпаки, суттєвим є той факт, що влада дозволила заявниці пройти передбачене стажування, хоча було ясно, що по завершенні стажування вона не отримає права брати участь у складанні іспитів для вступу до адвокатури.

З урахуванням вищевикладених міркувань Європейський Суд вважає, що в діях компетентної влади не було достатньої послідовності і поваги до особистого і професійного життя заявниці і що держава-відповідач також порушила цими діями право заявниці на повагу її приватного життя за змістом положень статті 8 Конвенції.

Слід зазначити, що "трискладовий тест" для визначення виправданості втручання за статтями 8-11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією і передбачає наявність всіх елементів, що вказує на те, що будь-яке обмеження права має пройти перевірку на відповідність сукупності трьох умов: 1) втручання здійснене «згідно із законом»; 2) воно відповідає законній (легітимній) меті; 3) воно «необхідне в демократичному суспільстві».

Отже, обмеження, що не відповідає таким умовам, порушує право особи.

Так, у рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) від 2.12.2010 р., заява № 30856/03, ЄСПЛ зазначив: 42. Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи кілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Така концепція міститься і в інших рішеннях ЄСПЛ, наприклад у рішеннях у справах «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18.12.2008 р., заява № 39948/06, п. 47; «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine) від 11.04.2013 р., заява № 20372/11, п. 51; «Сергій Волосюк проти України» (Sergey Volosyuk v. Ukraine) від 12.03.2009 р., заява №1291/03, п. 81, та інших рішеннях ЄСПЛ). Тобто її можна вважати усталеною практикою ЄСПЛ.

Застосовуючи прецедентну практику у розглядуваній справі та дотримуючись правил для визначення виправданості втручання держави за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як засобу для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією, суд у розглядуваній справі констатує, що примусове направлення студентки Чорнобильського медучилища ОСОБА_1 у м.Чорнобиль у період з 27.04.1986 по 29.04.1986 для участі у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС без отримання та запитання згоди особи про те, чи бажає вона взяти участь у роботах по ліквідації найбезпечнішої в історії людства аварії на атомній станції, відсутність будь-яких правових гарантій захисту від наслідків впливу іонізуючого випромінювання на організм молодої дівчини, якій на час участі у роботах по ліквідації ще не виповнилось 18 років, відсутність будь-яких механізмів контролю про вплив іонізуючого випромінювання для життя і здоров'я позивача та не створення в подальшому правових механізмів для реалізації позивачем свого права на отримання відповідного статусу учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, свідчить про порушення прав позивача, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки таке втручання не було здійснено «згідно із законом» - адже відповідачем не надано жодних посилань на наявність закону, який би передбачав примусове направлення студентів для участі у роботах по ліквідації наслідків аварії, які є безоплатними; таке втручання не відповідало законній (легітимній) меті через відсутність будь-яких механізмів захисту прав студентів, яких примусово направляли для участі у безоплатних роботах по ліквідації наслідків аварії без будь-якої компенсації за виконувану нарівні з дорослими роботу, тим більше в підвищеному розмірі; і головне, що таке втручання не було необхідним в демократичному суспільстві.

У справі «Рисовський проти України» (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії", п. 38).

Отже, направляючи студентів медучилища на роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, дії держави не були послідовними з огляду на те, що факт безоплатної участі студентів у таких роботах завадив останнім розраховувати на отримання статусу учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, що не може свідчити про дотримання державою принципу "належного урядування".

Частиною 3 ст. 65 Закону № 796 передбачено, що посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

У своїх висновках Європейський Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Водночас ст. 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Європейський Суд зауважує, що принцип захисту легітимних очікувань належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

Європейський Суд враховує, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди мають проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевнізаложнапріа та інші проти Чеської Республіки»; п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телеквіжнлтд. проти Кіпру»; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства»; п.п 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телеквіжнлтд. проти Кіпру»; п.4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі «ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства»; п. 47-56 рішенні від 2 грудня 2010 року в справі «Путтер проти Болгарії».

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що направлення ОСОБА_1 у м.Чорнобиль у період з 27.04.1986 по 29.04.1986 та не створення в подальшому правових механізмів для реалізації позивачем свого права на отримання відповідного статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, свідчить про порушення прав позивача, гарантованих статтею 8 Конвенції.

Отже, з огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про те, що наявність певних прогалин у законодавстві, зокрема, в частині відсутності окремих положень щодо порядку набуття статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС особами, які в силу свого правового статусу як студентів, тобто непрацюючих осіб, взагалі не повинні були бути залучені до виконання відповідних робіт, свідчить про створення перешкод у реалізації такими особами, у тому числі і позивачем, свого права на отримання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та, відповідно, обмежує право позивача на мирне володіння своїм майном під яким, в даному випадку, розуміється право на отримання певних пільг та компенсацій для лікування захворювання, пов'язаного із впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, на думку суду, відсутність у ОСОБА_1 довідки про підвищену оплату праці не є в даному випадку підставою для відмови у визначенні позивачу статусу учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС, оскільки відсутність у позивача такої довідки зумовлена виключно тим, що позивач як студент не отримувала заробітну плату та доплату до неї у період з 27.04.1986 по 29.04.1986, а працювала безкоштовно, у той час як безпосередня участь ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується відповідними довідками, які безпідставно не були прийняті до уваги відповідачем, що в свою чергу, мало наслідком прийняття Комісією неправомірного рішення.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу позивача та визнати протиправним рішення Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації, оформлене протоколом №189 від 09.02.2017, про відсутність підстав для зміни рішення комісії Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09.08.1993 (протокол №61) щодо ОСОБА_1.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Київської обласної державної адміністрації видати позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Враховуючи те, що оскаржувана відмова відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача видати позивачу посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Суд не приймає до уваги пояснення відповідача про порушення позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який був передбачений статтею 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017), оскільки відповідачем не було надано суду належним доказів направлення та вручення позивачу витягу з протоколу №189 засідання комісії від 09.02.2017 із супровідним листом Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації від 28.02.2017 №05-59-457, а твердження про направлення на адресу позивача вказаних документів простим поштовим відправленням суд не вважає належним доказом направлення.

При цьому суд приймає до уваги пояснення позивача про отримання листа від 28.02.2017 №05-59-457 із витягом з протоколу №189 засідання комісії від 09.02.2017 саме 12.04.2017 року від Куліковської Кароліни Віталіївни, начальника відділу у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Макарівської РДА, про що позивачем надано суду письмові пояснення, оскільки такі твердження підтверджуються письмовими поясненнями самої Куліковської Кароліни Віталіївни, начальника відділу у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Макарівської РДА від 31.10.2017, яка пояснила, що 06.04.2017 у відділі організації господарської роботи (канцелярія) департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації нею було отримано лист від 28.02.2017 №05-59-457 та витяг з протоколу №189 засідання комісії від 09.02.2017 на ім'я ОСОБА_1 для вручення їй вказаних документів, які 12.04.2017 були вручені ОСОБА_1 особисто в руки.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію, яка є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним рішення Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації, оформлене протоколом №189 від 09.02.2017, про відсутність підстав для зміни рішення комісії Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09.08.1993 (протокол №61) щодо відмови у визначенні статусу ОСОБА_1 як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

3. Зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію (ідентифікаційний код 00022533, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1) видати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1) посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

4. Зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду - 20.04.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.