Рішення № 73840930, 03.05.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2018 р. справа № 809/626/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки в розмірі 28980 грн з підстав невиконання положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) 05.04.2018 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (надалі, також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки в розмірі 28980 грн з підстав невиконання положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до особливостей розгляду окремих категорій справ незначної складності, передбачених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.1-2).

Позивач в позовній заяви свою позицію мотивує тим, що він являється інвалідом ЧАЕС ІІ групи, І категорії, та перебуває на обліку у відповідача з 1992 року, а тому, відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (надалі, також - Закону №796) позивачу встановлена щорічна разова грошова допомога на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат. Однак, відповідачем, в порушення вказаної статті Закону №796 вказана допомога не виплачувалася в повному обсязі протягом 2015-2017 років, в результаті чого позивачу недоплачено 28980 грн. Тому, просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача по невиконанню положень статті 48 Закону №796, яка призвела до порушення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги на оздоровлення в належних розмірах та стягнути з відповідача на користь позивача суму недоплати щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки в розмірі 28980 грн, а також в подальшому проводити виплату виходячи з розміру 5-ти мінімальних зарплат.

Відповідач проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позов №14/45.1-33/707 від 24.04.2018, який надійшов на адресу суду 25.04.2018. Заперечуючи проти заявленого позову відповідач зазначив, що позивачу надано роз'яснення, що виплата одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки становила по 120 грн. Така виплата проводилася на підставі статті 48 Закону №796, в редакції чинній на момент здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення, за приписами якої компенсація та допомога, передбачена цією статтею виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Відповідач наголосив, що відповідно до рішення Конституційного Суду України, визначальним у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень, а тому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою. Також, відповідач вказав про наявність підстав для застосування статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із порушенням строку звернення до суду. Просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив таке.

ОСОБА_1 являється учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській атомній електростанції 1 категорії, що підтверджується копією посвідчення особи, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 від 30 березня 2005 року (а.с.6) та перебуває на обліку у Департаменті соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Позивач 04.01.2018 звернувся до відповідача із заявою про надання відомостей щодо виплат за 3 роки (2015-2017), з врахуванням, в тому числі одноразової щорічної допомоги на оздоровлення, як учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.22).

Відповідачем, на виконання вищевказаного звернення надано позивачу запитуваний розрахунок виплат, оформлений листом від 24.01.2018 за №Г/11 (а.с.19-21), в якому визначено розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2015 рік - 120 грн, дата виплати на особовий рахунок 17.06.2015, за 2016 рік - 120 грн, дата виплати 26.12.2016, за 2017 рік - 120 грн, дата виплати 16.06.2017.

Не погоджуючись із розміром щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки по 120 грн, позивач звернувся 20.02.2018 із заявою до відповідача з проханням провести перерахування щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015, 2016, 2017 роки з розрахунку 5-ти мінімальних зарплат за даний період часу відповідно до вимог статті 48 Закону №796 (а.с.7,18).

Департаментом соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради листом від 27.02.2018 за №Г/149 надано роз'яснення, що згідно із статтею 48 Закону №796, компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, 2 групи інвалідності, щорічну допомогу на оздоровлення за 2015-2017 роки нараховано і виплачено у розмірі 120 грн. Постанова Кабінету Міністрів України від 16.07.2005 №562 не суперечить Закону і видана на його виконання (а.с.14).

Не погоджуючись із наданою відповіддю, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Судом встановлено, що зміст спірних правовідносин полягає у застосуванні приписів статті 48 Закону №796 в різних редакціях. Позивач, вказуючи на право отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних зарплат не врахував приписів Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, пунктом 8 частини 4 якого, у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами), статтю 48 викладено у такій редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що статтею 48 Закону №796, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що допомога виплачується в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Правильними також є аргументи відповідача про можливість зміни державою механізму нарахування певних видів соціальних виплат, що підтверджується позицією Конституційного Суду України у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 та покладення такої функції на Кабінет Міністрів України, що випливає із змісту статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Враховуючи вищевказані зміни до Закону №796, доводи позивача про право на щорічну грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, є помилковими.

Виходячи із правової оцінки спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що права та інтереси позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, не були порушені виходячи із наступних норм права та мотивів.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові підстави та порядок виплати, в тому числі, щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, визначені у статті 48 Закону №796.

Відповідно до положень статті 48 Закону №796 в редакції згідно із Законом України № 76-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», що набрав чинності з 01 січня 2015 року, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». При цьому, у частині 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796, в редакції чинній до 01.01.2015 року, було встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення інвалідам I і II групи виплачується в розмірі - 5 мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - 4 мінімальні заробітні плати; евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, виплачується в розмірі 3 мінімальних заробітних плат.

Враховуючи наведене, оскільки протягом 2015, 2016, 2017 років, стаття 48 Закону №796 була чинною в редакції згідно із Законом України № 76-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не містила і не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.

Згідно положень статті 48 Закону №796 в редакції Закону України № 76-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, порядок та розміри виплати щорічної допомоги на оздоровлення позивача у 2015, 2016, 2017 роках на підставі статті 48 Закону №796 визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 562 від 12.07.2005 року. Згідно з пунктом 1 вказаної постанови розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме: інвалідам І-ІІ групи становить 120 грн.

Таким чином, відповідачем нараховано та виплачено допомогу на оздоровлення в розмірі, установленому законом.

Вказана правова позиція також наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 2 березня 2017 року в справі №752/1057/16-а.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 визначено, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначено право Кабінету Міністрів України, як державного органу, що має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, на визначення механізму реалізації законів України, в тому числі встановлення порядку та розміру соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.

Крім вищенаведеного, суд виходить з того, що в рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року Європейський суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.

У зазначеному рішенні Європейський суд з прав людини підтримав позицію держави України, наголосивши на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що Департаментом соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у відповідності до положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 562 від 12.07.2005 року правомірно здійснено нарахування та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2015, 2016, 2017 роках в розмірі 120 грн.

Доводи відповідача, в частині застосування до спірних правовідносин приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає помилковими, оскільки предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є, в тому числі, відмова відповідача у здійсненні перерахунку і виплаті одноразової грошової допомоги на оздоровлення, оформлена листом від 27.02.2018 №Г/149 (а.с.17) та стягнення відповідних сум. Слід зазначити, що строк звернення до суду і строк, впродовж якого, особа має право на перерахунок і виплату соціальної допомоги не є тотожними. Таким чином, на думку суду позивачем не пропущено строку звернення до суду у зв'язку з тим, що останній дізнався про порушення свого права 27.02.2018.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що дії відповідача вчинені з дотриманням вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстав для задоволення даного адміністративного позову немає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 122, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, 76000, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.

Відповідач: Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, адреса: вул. Грушевського, 29, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ - 36733431.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.