Ухвала суду № 73840626, 02.05.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

02 травня 2018 року Справа № 808/472/18 м. ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу реєстрації виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Відділу реєстрації виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, в якому просить:

скасувати рішення відповідача від 24.01.2018 №39341015;

зобов'язати відповідача здійснити реєстраційні дії за заявою позивача про скасування запису, внесення запису про скасування державної реєстрації розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 232257523107 Спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві посилається на приписи Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», Порядок державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, та зазначає, що у провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебувають справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 визнання недійсним договору позики. Пояснює, що ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27.05.2015 скасовано запис про реєстрацію за позивачем права власності на 2/5 частини комплексу будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 що зареєстроване на підставі ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.11.2013 у справі №320/11380/13-ц, скасований запис про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 Приазовського району, що зареєстроване на підставі ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.11.2013 у справі №320/11380/13-ц. Проте, у подальшому 23.11.2016 Апеляційний суд Запорізької області ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27.05.2015 скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду позову про стягнення боргу за договором позики на новий розгляд питання за заявою про поворот виконання ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.11.2013. Вказує, що 24.01.2018 подав до відповідача заяву для скасування запису, внесення запису прос скасування державної реєстрації розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 232257523 107/ спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до якої додано ухвалу Апеляційного суду Запорізької області №320/11380/13-ц від 23.11.2016, проте відповідачем винесене рішення про відмову у проведенні такої реєстрації. На підставі викладеного, просить адміністративний позов задовольнити.

Ухвалою судді від 12.02.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 06.03.2018. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

27.02.2018 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на адміністративний позов (№ 6643), у яких, зокрема, зазначає, що як вбачається з адміністративного позову ОСОБА_1 має цивільні правовідносини з іншими особами стосовно стягнення за договором позики. На думку відповідача, рішення даного спору не підлягає розгляду в рамках адміністративного судочинства, оскільки вимога про скасування розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за 232257523107 є необґрунтованою та такою, що не регламентується нормами чинного законодавства у сфері державної реєстрації речових прав. Крім того, така вимога зачіпає права та інтереси інших осіб, оскільки у відкритому розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на цей час зареєстровано право власності на 2/5 частки за ОСОБА_3, на 1/5 частку на ОСОБА_4, на 2/5 частки за ОСОБА_1, предметом спору є повернення боргу за договором позики, а вимога до суб'єкта владних повноважень є похідною. Ураховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

06 березня 2018 року підготовче засідання було відкладене на 30 березня 2018 року.

Відповідно до ухвали суду від 30.03.2018 закрите підготовче провадження у справі та призначене судове засідання у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте звернувся до суду із заявою (вх. № 10530 від 30.03.2018) про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження. Позов підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача 27.02.2018 звернувся до суду з клопотанням (вх. № 6643) про розгляд справи без його участі за матеріалами справи на розсуд суду.

Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом»поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною першою статі 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, при цьому, публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди (договір позики), що випливають із договірних відносин, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.03.2018 у справі №802/1792/17 (Провадження № 11-109апп18).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин суд, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК.

Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частини першої цієї статті, - повністю.

В матеріалах справи містяться квитанції від 29.01.2018 №38 та від 31.01.2018 №34, згідно із якими встановлено, що під час звернення до суду із даним позовом позивачем був сплачений судовий збір у загальній сумі 1 409,60 грн.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що сплачений судовий збір підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 238, ст.241-243, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Відділу реєстрації виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області (місцезнаходження: 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Михайла Грушевського (К. Маркса), буд. 27, код ЄДРПОУ 02140811) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України сплачену квитанціями від 29.01.2018 №38 та від 31.01.2018 №34 (оригінали містяться в матеріалах справи №808/472/18) суму судового збору у загальному розмірі 1 409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок).

Роз'яснити позивачу, що на підставі ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала, постановлена судом в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, у відповідності до ч. 2 ст. 256 КАС України набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В.Батрак