Рішення № 73839488, 27.04.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2005/17

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №220/435/д від 24.12.2016р.;

Від прокурора: Риженко М.О. /посвідчення/;

Від відповідачів:

– товариства з обмеженою відповідальністю „Данлін”: не з’явився;

– публічного акціонерного товариства „Одесагаз”: не з’явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю „Данлін”, публічного акціонерного товариства „Одесагаз”, за участю військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України про визнання недійсним договору, –

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Данлін” (далі по тексту – ТОВ „Данлін”), публічного акціонерного товариства „Одесагаз” (далі по тексту – ПАТ „Одесагаз”) про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги №1 від 01.12.2015р. та договору про відступлення права вимоги №2 від 01.12.2015р. Позовні вимоги обґрунтовані фактом укладення відповідачами удаваного правочину – договору факторингу із порушенням вимог Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та ст. 1079 Цивільного кодексу України, оскільки ТОВ „Данлін” не є фінансовою установою, не може надавати фінансові послуги, а, отже, не може виступати фактором у договірних відносинах.

Ухвалою від 30.08.2017р. господарський судом Одеської області було повернуто зустрічну позовну заяву ТОВ „Данлін” з підстав, передбачених ст. 60, п. п. 1, 4, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Ухвалою від 15.09.2017р. господарським судом було зупинено провадження по даній справі до завершення розгляду Одеським апеляційним господарським судом апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Данлін” на ухвалу господарського суду Одеської області від 30.08.2017р. по справі №916/2005/17 про повернення зустрічної позовної заяви.

Ухвалою від 12.12.2017р. господарським судом було поновлено провадження по справі на підставі ч. 3 ст. 79 ГПК України, у зв’язку з усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження у справі №916/2005/17.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII ,,Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, яким, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України було викладено в новій редакції. З огляду на викладене, дана справа була розглянута господарським судом з урахуванням приписів ГПК України у новій редакції.

Ухвалою від 31.01.2018р. господарським судом у відповідності до вимог ст. 53 ГПК України було допущено до участі у даній справі для представництва інтересів держави заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України.

27.04.2018р. Міністерством оборони України було подано до суду клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державне підприємство Міністерства оборони України „Одеський автомобільний ремонтний завод”. В обґрунтування поданого клопотання позивачем було зауважено, що предметами оспорюваних договорів є відступлення права грошової вимоги до державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський автомобільний ремонтний завод”, а, отже, рішення по даній справі може вплинути на права та обов’язки останнього.

Положеннями ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Господарським судом було відмовлено Міністерству оборони України у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, оскільки ухвалою від 02.04.2018р. судом, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, що, відповідно до вимог ст. 50 ГПК України, виключає можливість залучення до участі у справі третьої особи.

ТОВ „Данлін” та ПАТ „Одесагаз” не скористались наданим законом правом на участь своїх представників у судовому процесі, відзиву на позовну заяву Міністерства оборони України з боку названих учасників судового процесу до господарського суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

01.12.2015р. між ПАТ „Одесагаз” (Первісний кредитор) та ТОВ „Данлін” (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №1, відповідно до п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредитору до боржника – державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський автомобільний ремонтний завод”.

Відповідно до п. п. 2, 3 договору про відступлення права вимоги №1 від 01.12.2015р. за цим договором Новий кредитор набуває права вимагати від боржника належного виконання обов’язку за рішенням господарського суду Одеської області по справі №10/57-08-2730 від 29.09.2008р., підтверджене ухвалою по справі №1-23-32/135-08-4825 від 08.02.2010р., а саме сплати заборгованості у розмірі 24 409,22 грн. Сума цього договору складає 24 409,22 грн. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму, вказаному у цьому пункті договору, в день укладання цього договору на рахунок №26001121611 в ПАТ „Марфін Банк”, МФО 328168.

Згідно з п. 4 договору про відступлення права вимоги №1 від 01.12.2015р. права вимоги переходять до Нового кредитора після повної сплати на користь Первісного кредитора суми, передбаченої п. 3 даного договору та підписання цього договору. До Нового кредитора переходять права вимогами в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та зазначені у п. 2 цього договору.

Відповідно до п. 17 договору про відступлення права вимоги №1 від 01.12.2015р. договір набирає чинності з моменту його укладання сторонами та діє до повного виконання прийнятих на себе зобов’язань. Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.

З матеріалів справи вбачається, що 01.12.2015р. між відповідачами на виконання умов договору №1 від 01.12.2015р. було складено акт приймання-передачі відступлених прав, відповідно до якого ПАТ „Одесагаз” було передано, а ТОВ „Данлін” набуто належне Первісному кредитору право вимагати від Боржника належного виконання обов’язку за рішенням господарського суду Одеської області по справі №10/57-08-2730 від 29.09.2008р., підтверджене ухвалою по справі №1-23-32/135-08-4825 від 08.02.2010р., а саме сплати заборгованості у розмірі 24 409,22 грн. При цьому, 01.12.2015р. ТОВ „Данлін” на виконання умов договору №1 від 01.12.2015р. було переказано на рахунок ПАТ „Одесагаз” грошові кошти у розмірі 24 409,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9 від 01.12.2015р.

Господарським судом під час вирішення справи було встановлено, що 01.12.2015р. між відповідачами також було укладено договір про відступлення права вимоги №2, відповідно до п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредитору до боржника – державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод”.

Відповідно до п. п. 2, 3 договору про відступлення права вимоги №2 від 01.12.2015р. за цим договором Новий кредитор набуває права вимагати від боржника належного виконання обов’язку за рішенням господарського суду Одеської області по справі №32/31-09-869 від 06.04.2009р. та рішенням господарського суду Одеської області по справі №23/79-09-3177 від 09.09.2009р., підтверджене ухвалою по справі №1-23-32/135-08-4825 від 03.03.2014р., а саме сплати заборгованості у розмірі 87 013,13 грн. та 1147,00 грн. судового збору. Сума цього договору складає 88 160,13 грн. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму, вказаному у цьому пункті договору, в день укладання цього договору на рахунок №26001121611 в ПАТ „Марфін Банк”, МФО 328168.

Згідно з п. 4 договору про відступлення права вимоги №2 від 01.12.2015р. права вимоги переходять до Нового кредитора після повної сплати на користь Первісного кредитора суми, передбаченої п. 3 даного договору та підписання цього договору. До Нового кредитора переходять права вимогами в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав та зазначені у п. 2 цього договору.

Відповідно до п. 17 договору про відступлення права вимоги №2 від 01.12.2015р. договір набирає чинності з моменту його укладання сторонами та діє до повного виконання прийнятих на себе зобов’язань. Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги №2 від 01.12.2015р., між відповідачами 01.12.2015р. було складено акт приймання-передачі відступлених прав за договором №2. Окрім того, 01.12.2015р. ТОВ „Данлін” на виконання умов договору №2 від 01.12.2015р. було переказано на рахунок ПАТ „Одесагаз” грошові кошти у розмірі 88 160,113 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8 від 01.12.2015р.

Варто зазначити, що укладені між відповідачами договори про відступлення прав вимоги стали підставою для звернення ТОВ „Данлін” до господарського суду із заявою про заміну кредитора по справі №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод” з ПАТ „Одесагаз” на ТОВ „Данлін”.

Посилаючись на те, що спірні договори про відступлення прав вимоги №1, №2 від 01.12.2015р. за своєю правовою природою є договорами факторингу, а ТОВ „Данлін” не є фінансовою установою та не має відповідних ліцензій на здійснення факторингових операцій Міністерство оборони України, наполягає на недійсності даних договорів. Крім того, заявлені вимоги позивач обґрунтовує порушення його прав, як уповноваженого органу на управління державним майном, а саме нежитловими будівлями державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод”, оскільки відчуження у межах справи про банкрутство №1-23-32/135-08-4825 вказаного майна з метою задоволення, в тому числі і кредиторських вимог ТОВ „Данлін”, може призвести до набуття останнім права власності на державне майно.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно зі ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положеннями п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” від 29 травня 2013 року N 11 встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Господарський суд зауважує, що відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Необхідно зазначити, що відступлення права вимоги за своєю правовою природою означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті ЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

Верховним Судом у постанові від 31.01.2018р. по справі № 910/7038/17 зауважено, що однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними. Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором. Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги). Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ст. ст. 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року N 2664-III (з наступними змінами та доповненнями) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансовою вважаються така послуга як факторинг. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Приписами ст. 1084 ЦК України визначено наступне. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.

Господарський суд також зазначає, що відмінність договору про відступлення права вимоги та договору факторингу полягає в наступному: при укладанні договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника, що має наслідком припинення взаємовідносин з боржником та новим кредитором, оскільки по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. Щодо договору факторингу, то фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, оскільки останні розраховуються із фактором відповідно до вимог ст. 1084 ЦК України.

Викладене вище дозволяє господарському суду дійти висновку, що укладені між відповідачами договори про відступлення прав вимоги №1, №2 від 01.12.2015р. не є договорами факторингу, оскільки ТОВ „Данлін” було сплачено на користь ПАТ „Одесагаз”

грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги до державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод”, а тому відсутній факт отримання прибутку новим кредитором за даною угодою. При цьому, суд зауважує, що до ТОВ „Данлін” перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам ст. 514 ЦК України.

Правова позиція суду з цього питання узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 06.07.2015р. по справі №6-301цс15, у постанові від 13.04.2016р. по справі № 3-253гс16 (№910/5928/15-г), та правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 16.02.2016р. по справі №910/17428/15, у постанові від 28.03.2017р. по справі №908/1977/16, у постанові від 20.07.2017р. по справі №910/11550/16.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку, що між ТОВ „Данлін” та ПАТ „Одесагаз” було укладено договори про відступлення права вимоги, оскільки предметами спірних договорів є передача грошової вимоги від однієї до іншої особи, розмір якої дорівнює загальному розміру боргових зобов'язань державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод”. Позиція суду з цього питання підтверджується в тому числі обсягом обов’язків відповідачів, прийнятих на себе умовами договорів №1 та №2 від 01.12.2015р., які з моменту сплати грошових коштів, передачі необхідних документів та повідомлення боржника про відступлення права вимоги є виконаними, а договір таким, що припинив свою дію.

При наданні оцінці доводам Міністерства оборони України щодо порушення укладеними між відповідачами договорами №1 та №2 від 01.12.2015р. прав та охоронюваних законом інтересів Міністерства як уповноваженого органу на управління майном державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод”, господарський суд виходить з наступного. Безпосередньо сам факт відступлення прав вимоги до державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод” не свідчить про порушення прав Міністерства оборони України, оскільки у будь-якому випадку у межах справи №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство державного підприємства з метою задоволення вимог кредиторів реалізація майна боржника можлива у випадку відсутності у останнього коштів для задоволення вимог як ТОВ „Данлін” , так і інших кредиторів.

Позиція господарського суду із даного питання підтверджується в тому числі правовими висновками Верховного Суду у справах про банкрутство за січень - лютий 2018 року, прийнятими 19.03.2018р., відповідно до п. 4 яких особа, до якої перейшли права кредитора під час провадження у справі про банкрутство, отримує статус учасника провадження відповідно до статті 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на права та обов'язки боржника і не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом (постанова Верховного Суду від 22.02.2018 у справі N 44/497-б).

Викладене дозволяє господарському суду дійти висновку, що Міністерство оборони України у встановленому чинним законодавством порядку не було доведено суду належними та допустимими доказами факту порушення прав як уповноваженого органу на управління майном державного підприємства „Одеський автомобільний ремонтний завод”, так і охоронюваних законом інтересів укладеними між відповідачами договорами про відступлення права вимоги №1, №2 від 01.12.2015р., що, в свою чергу, виключає можливість задоволення заявлених позовних вимог.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання договору про відступлення права вимоги №1 від 01.12.2015р. та договору про відступлення права вимоги №2 від 01.12.2015р. недійсними, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю „Данлін”, публічного акціонерного товариства „Одесагаз”.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 215, 235, 509, 510, 512, 626, 628, 656, 1077, 1079, 1084 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст. 207 Господарського кодексу України, позов Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю „Данлін”, публічного акціонерного товариства „Одесагаз” про визнання недійсними договорів, задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються судом відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 – 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07 травня 2018 р.

Суддя С.П. Желєзна