Рішення № 7383867, 23.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/488 23.12.09

За позовом Приватного підприємства «Ізумруд-С»

до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»

про зобовязання перерахувати кошти та стягнення штрафних санкцій

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_2, адвокат;

від відповідача Шкідченко Д.В., представник за дов. №Л-2 від 11.12.2009.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2009 року Приватне підприємство «Ізумруд-С»(далі позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»(далі відповідач) про зобовязання перерахувати кошти з поточного рахунку №260013124601 в Акціонерному банку «Банк регіонального розвитку»в сумі 411181,15 грн. на поточний рахунок Приватного підприємства «Ізумруд-С»№26004113162 в Київській регіональній дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, стягнення 11275,38 грн. індексу інфляції, 3949,39 грн. 3% річних, 4264,06 грн. державного мита та 315 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов укладеного між ними договору банківського рахунку від 31.10.2007 (далі Договір), зокрема щодо своєчасного здійснення перерахування коштів третім особам, що, як пояснив, позивач негативно відбивається на господарській діяльності його підприємства.

З звязку з несвоєчасним списанням (зарахуванням) коштів, позивач посилаючись на п.п.4.1, 4.2 Договору нарахував Банку індекс інфляції за період з 24.03.2009 до 02.07.2009 в сумі 11275,38 грн. та 3% річних за період з 30.03.2009 до 02.07.2009 в сумі 3949,39 грн.

Позивач неодноразово подавав заяви про збільшення позовних вимог, зокрема 07.10.2009 та 02.11.2009.

01.12.2009 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній, в звязку з систематичним порушенням, укладеним між ними умовами Договору, зокрема невиконанням розпорядження про перерахування грошових коштів підприємства позивача з його банківського рахунку просив суд:

- визнати розірваним укладені між ПП «Ізумруд-с»та АБ «Банк регіонального розвитку» Договір і договір №400 на банківське обслуговування з використанням системи «Клієнт-Банк»від 31.10.2007;

- зобовязати Банк перерахувати грошові кошти з поточного рахунку №260013124601 в сумі 929238,34 грн. на його поточний рахунок №26004113162 в Київській регіональній дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805;

- стягнути з відповідача індексу інфляції за період з 24.03.2009 до жовтня 2009 року, за 254 дні, в сумі 20372,50 грн. та 3% річних за період з 24.03.2009 до 02.12.2009 в сумі 10416,57 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 40000 грн.

Частиною 4 статті 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Подані позивачем заяви про збільшення позовних вимог в частині розірвання Договору судом не приймаються, оскільки даними вимогами позивач одночасно збільшує і предметі, і підставу позовних вимог.

Відповідач письмового відзиву, в порядку ст. 59 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) не подав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.10.2007 між сторонами укладено договір на банківське обслуговування з використанням системи «Клієнт-Банк», предметом якого є забезпечення оперативного ведення Клієнтом своїх рахунків у Банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в цьому договорі та в Договорі банківського рахунку між Банком та Клієнтом, за допомогою систем дистанційного обслуговування.

31.10.2007 між позивачем як Клієнтом, відповідачем як Банком укладено Договір, відповідно до умов якого за цим Договором Банк відкриває Клієнту поточний рахунок №260013124601/980, 260013124601/840; (далі Рахунок), відповідно до Інструкції НБУ «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюта», зобовязується приймати та зараховувати на Рахунок грошові кошти, виконувати розпорядження Клієнта про перерахування та видачу відповідних сум з Рахунку, проведення операцій по Рахунку.

Відповідно до п.п.2.3.3 п.2.3 Банк взяв на себе зобовязання виконувати розпорядження Клієнта про перерахування і видачу грошових коштів з рахунку. У разі купівлі безготівкової іноземної валюти за дорученням Клієнта Банк нараховує, утримує та сплачує суму збору на обовязкове державне пенсійне страхування від імені та за рахунок Клієнта.

Згідно з п.п.2.3.6 п.2.3 Договору Банк також зобовязаний здійснювати розрахунково-касові операції за Рахунком відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України у межах залишків коштів на початок операційного дня за умови сплати комісії Банку, передбаченої у додатку №1 до цього договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що операції по рахунку, порядок їх проведення, форми розрахунків та послуг, які надаються Банком Клієнту по обслуговування рахунку, визначаються та регулюється чинним законодавством України, нормативними актами Національного банку України і здійснюються на підставі розрахунково-касових документів встановлених форм.

Розрахункові документи Банк приймає від Клієнта (будь-якої особи, зазначеній в картці із зразками підписів та відбитком печатки, або від уповноваженої особи Клієнта за наявністю доручення) і виконує в день їх надходження, якщо вони надані в Банк в операційний час.

Додатком до Договору сторони визначили тарифи комісійної винагороди за обслуговування рахунків в національній валюті.

Протягом березня квітня 2009 року позивач ініціював переказ грошових коштів відповідно до поданих до Банку платіжних доручень:

№28 від 04.03.2009 на суму 1460,80 грн.;

№30 від 04.03.2009 на суму 105,60 грн.;

№31 від 04.03.2009 на суму 51,04 грн.;

№32 від 04.03.2009 на суму 26,40 грн.;

№33 від 04.032009 на суму 70,40 грн.;

№34 від 04.03.2009 на суму 636,24 грн.;

№35 від 04.03.2009 на суму 51,14 грн.;

№36 від 04.03.2009 на суму 114,41 грн.

№37 від 04.03.2009 на суму 11,44 грн.;

№38 від 23.03.2009 на суму 68 грн.

Статтею 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»(далі Закон) визначено, що платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання.

Відповідно до п.23.2 Закону розрахунковий документ може бути відкликаний тільки в повному обсязі.

Однак, Банком вказані платіжні доручення виконані не були, у звязку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку, що підтверджується повідомленнями про невиконання розрахункових документів №11/1465 від 13.03.2009, №11/1924 від 23.04.2009, №11/1955 від 24.04.2009, №11/3213 від 09.06.2009 та повернутими без виконання платіжними дорученнями №2 від 08.01.2009, №3 від 12.01.2009, №6 від 12.01.2009, №28 від 04.03.2009, №29 від 04.03.2009, №30 від 04.03.2009, №31 від 04.03.2009, №32 від 04.03.2009, №33 від 04.03.2009, №34 від 04.03.2009, №35 від 04.03.2009, №36 від 04.03.2009, №37 від 04.03.2009, №38 від 23.03.2009, №39 від 22.04.2009, №40 від 23.04.2009, №41 від 04.06.2009, №42 від 04.06.2009.

04.06.2009 позивач звернувся до Банку з листом за вих. №1-04/06-09 та, у звязку з невиконання АБ «Банк регіонального розвитку»своїх зобовязань по здійсненню платежів ПП «Ізумруд-С»просив анулювати не проведені платіжні доручення №№39 від 22.04.2009 на суму 1000 грн. та 40 від 23.04.2009 на суму 45 грн.

Одночасно, ПП «Ізуміруд»просив перерахувати залишок власних коштів з поточного рахунку №260013124601 в АБ «Банк регіонального розвитку»в сумі 396003,07 грн. на поточний рахунок ПП «Ізумруд-С»№26004113162 в КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805.

Вказаний лист був отриманий Банком 04.06.2009 та зареєстрований за вих. №3757/11, що підтверджується відтиском печатки на ньому.

Цього ж дня позивач надав до Банку платіжні доручення №№41, 42 на перерахування на його поточний рахунок №26004113162, відкритий у КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»власних коштів в сумі 396003,07 грн. та 8493,15 грн. відповідно.

Платіжні доручення №№41, 42 були отримані Банком 04.06.2009, що підтверджується відтиском печатки Банку у правому верхньому куті платіжного доручення, у графі «одержано банком».

Відповідно, до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України»банки зобов'язані виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобовязаний виконати доручення клієнта, що мітиться в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Згідно п.1.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України»визначено, що операційний час частина операційного дня банку або іншої установи члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Проте, і вказані платіжні доручення Банком не були виконані, з підстав недостатності коштів на кореспондентському рахунку. Банк взяв вказаний розрахунковий документ для облікування за позабалансовим рахунком №9804.

У відповідності до п.п.2.2.1 п.2.2 Договору Клієнт має право, зокрема самостійно розпоряджатися коштами на Рахунку з дотриманням встановленого порядку та режиму функціонування рахунку, за винятком випадку, передбачених законодавством та цим договором.

Банк же в свою чергу зобовязався належним чином виконувати умови цього Договору (п.п.2.3.5 п.2.3 Договору).

Як слідує з матеріалів справи, відповідач, 19.10.2009 по закінченню дії депозитного договору перерахував на поточний рахунок позивача 500000 грн. депозитного вкладу та 2958,90 грн. відсотків по депозиту, тому залишок коштів на поточному рахунку позивача станом на 02.11.2009 становить 929238,34 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (п.3 ст. 1066 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

30.07.2009 позивач звернувся до Банку з листом за вих. №1-30/07-09, та у відповідності до ст. 1075 ЦК України повідомив, що розриває з Банком укладені між ними Договір №400 та Договір банківського рахунку, а відтак просив перерахувати на його поточний рахунок №26004113162 в Київській регіональній дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805 залишок грошових коштів.

Частиною статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що цей Договір розривається, Рахунок закривається на підставі та в порядку, встановленому чинним законодавством, Інструкцією «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» та цим договором.

Зокрема, п.5.4 Договору передбачено, що Договір може бути розірвано за ініціативою однієї з сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством та цим Договором.

Відтак, укладені між сторонами договори були розірвані за ініціативою позивача 30.07.2009.

Однак, як слідує з матеріалів справи, Банк після надходження відповідної заяви позивача про розірвання договорів, залишку коштів з поточного рахунку позивача на його інший поточний рахунок, відкритий у Київській регіональній дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805 не перерахував.

Враховуючи той факт, що відповідачем порушено договірні зобовязання щодо своєчасного здійснення перерахування прийнятих від позивача, як Клієнта Банку готівкових коштів, суд визнає вимогу про зобовязання перерахувати власних коштів позивача з поточного рахунку №260013124601 в АБ «Банк регіонального розвитку»в сумі 929238,34 грн. на його інший поточний рахунок, зокрема №26004113162, відкритий в Київській регіональній дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805 законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивач також просив стягнути з Банку 20372,50 грн. індексу інфляції, нарахованого за період з 24.03.2009 до жовтня 2009 року в сумі 20372,50 грн. та пеню нараховану за період з 24.03.2009 до 02.12.2009.

Постановою Правління Національного банку України від 23.03.2009 №157 «Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному банку «Банк регіонального розвитку»призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік, з 24.03.2009 до 23.03.2010, мораторій на задоволення вимог кредиторів введено з 24.03.2009 до 23.09.2009 .

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 11.09.2009 №548 продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 24.09.2009 до 23.03.2010, крім зобовязань за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобовязаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором банку і погоджених Національним банком України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 3 статті 85 Закону України передбачено, що протягом дії мораторію:

1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України;

2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається із зазначеної норми (зокрема назви статті), вона містить положення про відповідальність за порушення грошового зобовязання.

Частиною 2 статті 58 Закону передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Відтак, суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 20372,50 грн. та 3% річних в сумі 10416,57 грн. такою, що не підлягає задоволенню, оскільки останні були нараховані за період дії мораторію в Банку.

Позивач також просив стягнути з відповідача 40000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Дані витрати позивач мотивував тим, що Адвокатське обєднання «Консулат»надає послуги з правової допомоги, юридичні послуги (за КВЕД 74.11.1 Діяльність адвокатських обєднань та індивідуальна адвокатська діяльність) різним юридичним та фізичним особам, в тому числі Приватному підприємству «Ізумруд-С»при розгляді справи №34/488, яка розглядається Господарським судом м. Києва.

Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру»адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Відповідно до п. 5 ст.4 Закону України «Про адвокатуру»адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2240/10 від 24.04.2003.

На думку адвоката, основними факторами, що повинні баритися до уваги при визначені обґрунтованого розміру гонорару є, зокрема:

- обсяг часу і роботи, що вимагається для належного виконання доручення;

- ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення;

- важливість доручення для клієнта;

- роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

- характер і тривалість відносин адвоката (обєднання) з клієнтом;

- враховувати розмір стягнення (ціни позову) з врахування конкретної справи;

- професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Як свідчать матеріали справи, 01.06.2009 між позивачем та Адвокатським обєднанням «Консулат»(Виконавець) укладено угоду №92/09-ГС про надання правової допомоги (юридичних послуг) (далі Угода №92/09-ГС), за умовами якої Виконавець зобовязується надати правову допомогу (юридичні послуги), а Замовник прийняти та оплатити їх (сплатити гонорар).

Сума угоди (гонорар) без врахування ПДВ складає 40000 грн.

На виконання умов зазначеної Угоди позивач сплатив за правову допомогу, згідно Угоди №92/09-ГС від 01.06.2009 АО «Консул»40000 грн. гонорару, що підтверджується платіжним дорученням №48 від 05.10.2009.

При цьому, суд враховує положення статті 627 ЦК України, у якій закріплено принцип свободи договору, який полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори або утримуватися від їх укладання, а також визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Відповідно до Розяснень Вищий арбітражний суд, від 04.03.1998, № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»(в редакції розяснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/609 «Про внесення змін і доповнень і про визнання такими, що втратили чинність, деяких розяснень президії Вищого арбітражного суду Україна») вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до ст.33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 1999р. №6/VI),єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту 6 гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатам за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Частинами 1,2,3 статті 28 ГПК України передбачено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, залучення до участі у справі в якості представника іншої особи є правом, а не обовязком сторони, і повязано лише з волевиявленням самої сторони, як і визначення між цією стороною та найнятим представником оплати останнього за надані цим представником послуги.

При цьому суд зазначає, що результати розгляду справи у суді залежить не від того хто представляє інтереси тієї чи іншої сторони у суді, а від встановлення судом наступних обставин: наявності у позивача права, на захист якого ним подано позов, а також наявності чи відсутності факту порушення такого права або його оспорення.

Отже, враховуючи зазначене, беручи до уваги встановлені у процесуальному законодавстві обмеження розміру оплати послуг адвоката, а також враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягає задоволенню у сумі 10 000 грн.

Що ж стосується посилання відповідача на введений мораторій на задоволення вимог кредиторів Банку, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону (у редакції статті, що діяла станом до 06.08.2009, яка поширюється на спірні правовідносини сторін) мораторій на задоволення вимог кредиторів станом до 06.08.2009 поширювався на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Дана норма кореспондувалась з поняттям мораторію наведеного у статті 2 вказаного Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009). Зазначене поняття мораторію відображало його суть, та під яким розумілося зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію , та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання Банком своїх зобовязань за Договором щодо своєчасного перерахування власних коштів позивача після призначення тимчасової адміністрації у Банку.

Конституцією України закріплений обовязок держави забезпечувати захист прав усіх субєктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обовязку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобовязаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси субєктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань під час дії мораторію, не звільняють ці банки від обовязку виконувати зазначені зобовязання.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобовязань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих субєктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України), а також вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, повязані з розглядом справи, відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з тим, позивач при зверненні до суду сплатив 315 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, платіжним дорученням №28 від 22.07.2009.

08.07.2009 прийнята постанова Кабінету Міністрів України №693 «Про скасування постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 №361», якою відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 №361.

Позивач з даним позовом звернувся до суду 27.07.2009, що підтверджується штемпелем на поштовому конверті, тобто тоді, коли розмір оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення підлягав сплаті в сумі 118 грн.

Враховуючи той факт, що позивач при зверненні до суду сплатив 315 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, платіжним дорученням №28 від 22.07.2009, 197 грн. цих витрат підлягає поверненню останньому як зайво сплачених.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобовязати Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку»(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А, ідентифікаційний код 19338316, к/р 32000190901 в ГУ НБУ по Києву і Київській області, МФО 300540) перерахувати грошові кошти Приватного підприємства «Ізумруд-С»(04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 34355592) з його поточного рахунку №260013124601, відкритому в Акціонерному банк «Банк регіонального розвитку»(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А, ідентифікаційний код 19338316) в сумі 929238 (девятсот двадцять девять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 34 коп. на поточний рахунок Приватного підприємства «Ізумруд-С»(04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 34355592) з його поточного рахунку №260013124601) №26004113162 в Київській регіональній дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А, ідентифікаційний код 19338316) на користь Приватного підприємства «Ізумруд-С»(04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 34355592) 9292 (девять тисяч двісті девяносто дві) грн. 38 коп. витрат по сплаті державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 10000 (десять тисяч) грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Видати наказ.

Повернути Приватному підприємству «Ізумруд-С»(04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 34355592) з Державного бюджету України зайво сплачених 197 (сто девяносто сім) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених платіжним дорученням №28 від 22.07.2009, оригінал якого знаходиться в матеріалах господарської справи №34/488.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя Сташків Р.Б.