Постанова № 73838296, 03.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/567/18 Справа № 209/4318/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Решетник Т. О. Доповідач - Демченко Е.Л.Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 рокуколегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за позикою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_4, про визнання договору позики недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за позикою, обґрунтовуючи вимоги тим, що 11 грудня 2013 року між ним та ОСОБА_3 було укладено усний договір позики, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі 28.535 доларів США, які зобов'язувався повернути частинами, по 1.000 доларів США щомісяця.

Зазначав, що передача обумовлених грошових коштів відбулась 11 грудня 2013 року, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_3 розпискою.

Вказував, що ОСОБА_3 умови договору у повному обсязі не виконав та повернув лише 535 доларів США.

Посилаючись на те, що він направив ОСОБА_3 вимогу від 20 серпня 2015 року про виконання зобов’язання за розпискою та повернення грошових коштів, яка була останнім отримана 02 вересня 2015 року, однак суму позики повернуто не було, а грошові кошти були отримані ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4, а тому, уточнивши позов, просив суд ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кошти у розмірі 608.692 грн., що еквівалентно 28.000 доларів США станом на день звернення до суду за офіційним курсом НБУ.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 25 травня 2017 року прийнято відмову ОСОБА_2 від позову до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за позикою та провадження в цій частині позову закрито (т.2 а.с.139).

В грудні 2015 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, мотивуючи тим, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Вказував, що наданий ОСОБА_2 договір позики від 11 грудня 2013 року не містить місця укладання договору, предметом договору є іноземна валюта та не містить будь-яких вказівок щодо грошового еквіваленту гривні відповідно із ч.2 ст.533 ЦПК України.

Посилаючись на те, що ніяких усних договорів позики із ОСОБА_2 не укладав, розписки не писав, не підписував її, грошових коштів не отримував, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним з моменту укладання договір позики від 11 грудня 2013 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за позикою відмовлено у повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_3 та ухвалення нового рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що у зв’язку з давніми дружніми відносинами він передав грошові кошти ОСОБА_3, що підтверджується розпискою.

11 грудня 2017 року від відповідача ОСОБА_3 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він наполягає на залишенні рішення суду без змін у зв’язку з тим, що в дійсності передачі грошових коштів позивачем ОСОБА_2 йому не було.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 11 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики про отримання останнім в борг суми в розмірі 28.535 доларів США, за умови повернення ОСОБА_3 боргу частинами, по 1.000 доларів США щомісяця, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 11 грудня 2013 року (т.1 а.с.127).

За період з 14 грудня 2013 року по 11 липня 2015 року ОСОБА_3 сплачував позивачу ОСОБА_2 грошові кошти в рахунок погашення позики, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 (т.2 а.с.157-158).

Вищенаведені обставини визнані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції.

27 липня 2015 року ОСОБА_2 надіслав ОСОБА_3 вимогу про дострокове виконання грошового зобов’язання, в якому зазначив про необхідність повернення останнім 28.535 доларів США.

Вимога відповідачем була отримана 02 вересня 2015 року (т.1 а.с.20,21).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти не передавалися, а тому підстави для їх повернення шляхом стягнення з ОСОБА_3 відсутні, як і відсутні підстави для визнання договору позики недійсним у зв’язку з тим, що він є неукладеним.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній ОСОБА_2 частині.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, а надана позивачем розписка підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки нею підтверджується як факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її повернення.

Дане положення міститься в правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 листопада 2015 року №6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року №6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року №6-996цс17, а також в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року №61-12412св18.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.ч.1,5,6,7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів наголошує, що згідно з висновком експерта №5965-16 від 28 лютого 2017 року, складеного Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 14 листопада 2016 року, рукописні записи, якими виконаний текст розписки від 11 грудня 2013, що починаються словами «ОСОБА_3» та закінчуються «...11.12.2013 года» - виконані ОСОБА_3

Підпис від імені ОСОБА_3, що розташований під текстом розписки від 11 грудня 2013 року - виконаний ОСОБА_3 Виявлені у рукописних записах та підпису розписки від 11 грудня 2013 року діагностичні ознаки, являються нормою писемно-рухового навику ОСОБА_3 (а.с.91-104 т.2).

З письмової розписки та пояснень сторін вбачається, що позивач передавав відповідачу кошти, який визнає обов'язок по їх поверненню, та між сторонами, відповідно до ст.1046 ЦК України, виникли правовідносини позики.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься розписка, з якої вбачається, що в період з 14 грудня 2014 року по 11 липня 2015 року ОСОБА_3 повертав ОСОБА_2 грошові кошти за спірною розпискою та сума повернутих грошових коштів склала 4.475 доларів США. В решті своїх зобов’язань відповідач не виконав (т.2 а.с.157-158).

Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 11 грудня 2013 року, та частина отриманих грошових коштів за цією розпискою була повернута, що також підтверджується матеріалами справи. А тому вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з урахуванням повернутих грошових коштів у розмірі 4.475 доларів США, до стягнення підлягає саме сума у розмірі 24.060 доларів США, яка, з урахуванням позовних вимог, підлягає до стягненню у гривні відповідно до курсу Національного банку України на час ухвалення рішення (100 доларів США = 2.620 грн.) та становить 630.372 грн.

Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_6 зазначила, що грошові кошти у сумі 4.475 доларів США відповідачем були повернуті за іншою розпискою, оскільки ОСОБА_3 неодноразово брав гроші у борг, втім колегія суддів вважає дані пояснення безпідставними та не приймає до уваги, оскільки він спростовується датами повернення грошових коштів, які співпадають саме з датою написання спірної розписки, а також поясненнями представника позивача ОСОБА_7

Оскільки судом допущені порушення норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем ОСОБА_2 частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення його позову з зазначених вище підстав.

У відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивач слід стягнути фактично понесені судові витрати по оплаті судового збору за подачу позову та за подачу апеляційної скарги в розмірі 13.318 грн.47 коп. Керуючись ст.ст.367,374,376,379,381,382,383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року в частині відмови в позові ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за позикою від 11 грудня 2013 року в розмірі 630.372 грн. та судові витрати в розмірі 13.318 грн.47 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.