Рішення № 7383807, 17.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 8/44617.12.09 За позовом Приватного підприємства "Альппром-центр"

до Приватного підприємства "Дюбот"

про стягнення 42 593,35 грн.

Суддя В.С. Катрич

Представники:

Від позивача провідний юрисконсульт - Дмитренко Д.І. (дов. № 1012/09-3 від 10.12.09)

Від відповідача не з`явились

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 25541,60 грн., що становить заборгованість за договором № 33 від 30.05.2006р. та 2786,02 грн. пені, 11965,10 грн. збитків від інфляції, 2300,63 грн. трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 30.11.2009р. порушено провадження у справі № 8/446, розгляд справи призначений на 17.12.2009р.

У судове засідання, призначене на 17.12.2009р. зявився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не зявився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Від відповідача клопотань та заяв не надходило.

Представник позивача надав документи на вимогу ухвали суду, підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити повністю.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача відповідно до вимог ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з його правами та обовязками передбаченими ст.ст. 20, 22 ГПК України. Крім цього, у судовому засіданні розяснені положення ст.81-1 ГПК України.

Господарським судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ :

30.05.2006р. між ПП «Дюбот»- «замовник»та ПП «Альппром - Центр»- «підрядник»був укладений договір № 33 (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого «замовник»доручив, а «підрядник»зобовязався на власний ризик виконати у відповідності до умов даного договору миття вікон, ремонт та фарбування фасаду будівлі, а «замовник»зобовязався прийняти цю роботу та оплатити її.

Вартість робіт за договором склала 51081,60 грн. (у т.ч. ПДВ).

Умовами договору сторони погодили, що «замовник»здійснює попередню оплату в розмірі 50 % від кошторисної вартості робіт (п.5.3 договору).

На виконання прийнятих на себе зобовязань відповідач перерахував на рахунок позивача 25540,00 грн., що підтверджується випискою з банку за 26.06.2006р. (копія в матеріалах справи).

Роботи виконуються поетапно, на кожний етап робіт «підрядник»щомісяця складає і надає «замовнику»акти виконаних робіт по формі КБ-2в та довідки про їх вартість по формі КБ-3 (п.2.2 договору).

Акти виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки за формою КБ-3 підписуються «замовником»в разі відсутності зауважень щодо обсягів та якості фактично виконаних робіт (п.4.2 договору).

Сторонами по договору були складені, підписані та скріплені печатками сторін акти приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2006р. на суму 51081,60 грн. та довідка про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2006р. на суму 51081,60 грн., які свідчать про виконання «підрядником»робіт та прийняття їх «замовником»без претензій та зауважень, що є підставою для проведення розрахунків.

Згідно з п.7.3 договору акти виконаних робіт КБ-2В та довідки КБ-3 є незаперечними документами для проведення грошових розрахунків.

Відповідно до п.5.1 договору оплата вартості виконаних робіт здійснюється протягом 5-ти днів після підписання акту здавання-приймання виконаних робіт по формі КБ-2В та довідки по формі КБ-3.

Відповідач не виконав власні зобовязання належним чином, за виконані позивачем роботи у повному обсязі не розрахувався.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Станом на день розгляду справи відповідач за виконані позивачем роботи у повному обсязі не розрахувався, доказів проведених розрахунків суду не надав, заборгованість відповідача перед позивачем не погашена та становить 25541,60 грн.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 25541,60 грн. основного боргу за договором № 33 від 30.05.2006р. правомірна та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 2786,02 грн. пені, 11965,10 грн. збитків від інфляції, 2300,63 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання відповідача по оплаті виконаних робіт виникло на підставі укладеного між позивачем і відповідачем договору № 33 від 30.05.2006р., відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, за виконані позивачем роботи у повному обсязі не розрахувався, відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 2300,63 грн. та збитків від інфляції в розмірі 11965,10 грн. зазначених позивачем в розрахунку, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 2300,63 грн. та збитків від інфляції в сумі 11965,10 грн. правомірні та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Умовами договору сторони погодили, що за порушення строків оплати (п.5.1) відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості неоплати за кожний день затримки (п.10.2 договору).

З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача 2786,02 грн. пені за період з 11.05.2009р. по 10.11.2009р. При цьому позивач не врахував положень ст. 258 ЦК України.

Відповідно до ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в одних рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 2 статті 9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст. 175 ГК України).

Нормами ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ст. 261 ЦК України).

Таким чином враховуючи те, що позивач дізнався про порушення свого права у листопаді 2006р. та саме з цієї дати почався строк позовної давності встановленої для вимог про стягнення пені, проте позовна заява була подана позивачем до Господарського суду міста Києва 24.11.2009р., тобто після спливу позовної давності встановленої для вимог про стягнення пені.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2786,02 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 25541,60 грн. основного боргу, 11965,10 грн. збитків від інфляції, 2300,63 грн. трьох відсотків річних, відповідач не довів протилежне, тому суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково в сумі 39807,33 грн. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 9, 258, 261, 267, 525, 526, 546, 547, 549, 611, 625, 837 ЦК України, ст. ст. 175, 193, 232 ГК України, ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Дюбот" (01021, м.Київ, вул. Грушеввського, 28/2, н/п № 4; код 30185394) на користь Приватного підприємства "Альппром-центр" (03055, м.Київ, пров. Політехнічний, 1/33, кв. 53; код 30021915) 25541 (двадцять пять тисяч пятсот сорок одну) грн. 60 коп. основного боргу, 11965 (одинадцять тисяч девятсот шістдесят пять) грн. 10 коп. збитків від інфляції, 2300 (дві тисячі триста) грн. 63 коп. трьох відсотків річних, 398 (триста девяносто вісім) грн. 07 коп. державного мита, 220 (двісті двадцять) грн. 56 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

СуддяВ.С. Катрич

Дата підписання: 24.12.2009р.