Постанова № 73836360, 26.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/6204/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Мінаєвої О.М.

суддів: Макаренко Я.М. , Бартош Н.С.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2018 по справі № 820/6204/17, суддя Мороко А.С., м. Харків

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просила суд скасувати податкове повідомлення-рішення форми В1 №0005561315 від 12.10.2017 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 9842,00 грн та донарахування штрафних санкцій у розмірі 4921,00 грн за листопад 2016 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2018 по справі № 820/6204/17 адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення форми В1 № 0005561315 від 12.10.2017 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 9842,00 грн та донарахування штрафних санкцій у розмірі 4921,00 грн за листопад 2016 року.

Відповідач, Головне управління ДФС у Харківській області, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з рішенням суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме неправильно застосовано приписи пп. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2018 по справі № 820/6204/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

16.04.2018 р. позивачем через канцелярію суду надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги.

Позивач в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДФС у Харківській області було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо повноти декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2016 р. по 30.11.2016 р., правомірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за листопад 2016 року, про що було складено акт № 10980/20-40-13-15-07/НОМЕР_2 від 29.08.2017 року (а.с. 57-70).

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по деклараціях з податку на додану вартість за травень - листопад 2016 року та пункту 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по деклараціях з податку на додану вартість за травень - листопад 2016 року, а також завищення заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку по декларації з податку на додану вартість за листопад 2016 року.

На підставі акту перевірки відповідачем 12.10.2017 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005561315, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за платежем податок на додану вартість на суму 9842,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції - 4921,00 грн.

Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правильно внесено дані до податкової декларації за листопад 2016 року з податку на додану вартість, в зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято незаконно та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

З акту перевірки встановлено, що згідно даних книги обліку доходів та витрат за період з 01.05.2016 р. по 30.11.2016 р. ФОП ОСОБА_1 доходів не отримувала, а отже, господарську діяльність не здійснювала. Фахівцем контролюючого органу вказано на те, що позивачем в перевіряємий період задекларовано податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 0 грн та встановлено, що причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту є сплата витрат на утримання будівлі (електроенергія, теплова енергія).

З матеріалів справи встановлено, що позивачка 10.12.2016 р. подала податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2016 р. № 9237951134, в якій платником податків задекларовано суму позитивного значення, що сплачується до бюджету - 0 грн, суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у розмірі 16023,00 грн та суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку в сумі 9842,00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що вона використовує нежитлову будівлю літ. А-2, загальною площею 1370,6 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. С. Потоцького (був. Сімнадцятого Партз'їзду), буд. 11, у своїй підприємницькій діяльності, в рамках якої частина вказаної будівлі, площею 20,6 кв.м використовується для отримання доходу від здавання майна в оренду; частина вказаної будівлі, площею 62,5 м.кв. використовується для власного офісу (робоче місце); частина, площею 23.4 м.кв, використовуються в якості технічних приміщень, серед яких щитова, рамка опалення; частина площею 340,3 м.кв. є приміщеннями загального користування, серед яких коридори, тамбури, сходові клітинки, вбиральні; частина приміщення ремонтується для подальшого здавання в оренду. Проте, як зазначає ФОП ОСОБА_1, у січні 2016 року приміщення здавалися в оренду фірмам ТОВ "Укрлюкс ЛТД" та ТОВ "Олімпія Компані", від яких переплата була отримана за оренду ще у 2015 році, а тому, не відображена у Книзі обліку доходів та витрат ФОП ОСОБА_1 у 2016 році. В подальшому були укладені договори з тими ж контрагентами на періоди з 01 березня по 31 травня 2016 року.

Матеріалами справи підтверджено, що між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "Укрлюкс ЛТД" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1/16 від 01.03.2016 р., відповідно до пункту 1.1. якого, орендодавець передає орендарю в строкове платне користування без права викупу нежитлове приміщення (к.14/2) загальною площею 10,3 кв. м. на строк, зазначений в п. 6.1 цього договору (а саме з 01.03.2016 р. по 31.05.2016 р.), приміщення розташоване на 2-му поверсі 2-поверхової будівлі, яка знаходиться за адресою: 61115, м. Харків, вул. Сімнадцятого Партз'їзду, 11. Також, відповідно до пункту 3.2. вказаного договору, вартість комунальних послуг (водо-, тепло-, телекомунікаційні-) не входять до складу орендної плати (а.с. 36-37).

На підтвердження того, що ФОП ОСОБА_1 у травні 2016 року передала підприємству зазначене приміщення в оренду, в матеріалах справи міститься акт виконання робіт № 5 від 31.05.2016 р. (а.с. 38).

01 березня 2016 року між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "Олімпія Компані" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2/16, згідно пунктом 1.1. якого, орендодавець передає орендарю в строкове платне користування без права викупу нежитлове приміщення загальною площею 10,3 кв. м. на строк, зазначений в п. 6.1 цього договору (а саме з 01.03.2016 р. по 31.05.2016 р.), приміщення (к.14/2) розташоване на 2-му поверсі 2-поверхової будівлі, яка знаходиться за адресою: 61115, м. Харків, вул. Сімнадцятого Партз'їзду, 11. Також, відповідно до пункту 3.2. вказаного договору, вартість комунальних послуг (водо-, тепло-, телекомунікаційні-) не входять до складу орендної плати (а.с. 39-40).

Відповідно до акту виконаних робіт № 6 від 31.03.2016 р., ФОП ОСОБА_1 передала у березні 2016 року підприємству вказане приміщення в оренду (а.с. 41).

Під час, періоду, що перевірявся, частина будівлі за адресою: АДРЕСА_1 в оренду не здавалась, хоча оскільки нежитлове приміщення є одним цілим, то позивачу довелось сплачувати комунальні послуги за все приміщення.

Відповідно до договору постачання електричної енергії № 011977 від 07.06.2005 р., тимчасового договору про постачання теплової енергії № 8902 від 01.04.2005 р., додаткової угоди до договору про постачання теплової енергії № 8902 від 01.04.2005 р., договору про надання телекомунікаційних послуг № 057014819/36593 від 28.03.2013 р., рахунків-актів за телекомунікаційні послуги за травень-листопад 2016 року згідно з договором № 057014819/36593 від 28.03.2013 р., копії виписок, позивачем понесено витрати щодо послуг теплопостачання, телекомунікаційних послуг, послуг водопостачання, оплати за електроенергію будівлі, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності за 2016 рік.

У відповідності до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбечено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем правильно внесено дані до податкової декларації за листопад 2016 року з податку на додану вартість, оскільки, з матеріалів справи встановлено, що частина будівлі, що належить позивачці на праві власності, в оренду не здавалась, але при цьому, позивачка була зобов'язана оплачувати комунальні послуги за все приміщення. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку існував саме факт ризику господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, а посилання податкового органу на відсутність такої діяльності не відповідає приписам чинного законодавства.

Відповідачем в акті перевірки не заперечуються обставини фактичності придбання позивачем комунальних послуг від їх постачальників, а також підтвердження відповідних господарських операцій належними первинними документами, зокрема, податковими накладними, тоді як до формування показників податкової звітності з приводу відповідних господарських операцій, висувається лише один недолік, пов'язаний із нібито відсутністю факту

подальшого використання придбаних позивачем комунальних послуг в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

Колегія суддів вважає, що з таким висновком неможливо погодитися, оскільки використання комунальних послуг для обслуговування належних позивачеві на праві власності приміщень нежитлової будівлі, які надаються ним в оренду, тобто, використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємця.

При цьому не приймається оцінити посилання відповідача на невикористання позивачем у власній господарській діяльності отриманих комунальних послуг для обслуговування приміщень будівлі, які тимчасово або постійно не здаються в оренду, оскільки відповідно до технічного паспорту належної позивачеві на праві власності будівлі, до її складу входять допоміжні та технологічні приміщення, призначені для обслуговування всіх приміщень будівлі, як складових, чим визначається пов'язаність витрат на утримання таких приміщень із

господарською діяльністю позивача.

Враховуючи ризиковий характер підприємницької діяльності, що у ст. 42 Господарського кодексу України визначено як ознаку підприємницької діяльності, колегія суддів вважає, що тимчасове ненадання окремих приміщень в оренду не може розглядатись як фактор, що виключає пов'язаність витрат на утримання такого майна із господарською діяльністю платника податку, яка полягає у наданні ним у платне користування відповідного майна іншим

особам.

Колегія суддів вважає за необхідним зауважити, що використання отриманих позивачем комунальних послуг для обслуговування належних на праві власності приміщень торгівельного комплексу, які тимчасово або постійно не здаються в оренду, також пов'язане з господарською діяльністю позивача, оскільки, відповідно до технічних паспортів, належних позивачеві на праві власності будівель, до їх складу входять допоміжні та технологічні приміщення, призначені для обслуговування всіх об'єктів оренди, як складових комплексу, чим визначається пов'язаність витрат на утримання таких приміщень із господарською діяльністю позивача, в той час як тимчасове ненадання окремих приміщень в оренду не може розглядатись як фактор, що позбавляє зв'язку витрат на утримання такого майна із господарською діяльністю платника податку, яка полягає у наданні ним у платне користування відповідного майна іншим особам, оскільки такий фактор є фактором ризику господарської діяльності, що встановлено ст. 42 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті.

Відповідно до п. 200.12 ст. 200 Податкового кодексу України, зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат:

а) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки;

б) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, з обов'язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна);

в) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для складення акта перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату складення акта перевірки;

г) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення;

ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення.

У випадках, передбачених підпунктами "б" і "в" цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування в автоматичному режимі на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

У випадках, передбачених підпунктами "а", "г" і "ґ" цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України".

З матеріалів справи встановлено, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 року у справі № 820/6771/16 було вирішено питання щодо сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2016 року, оскільки вказана сума визнана судом узгодженою. Вказане рішення 20.09.2017 року набрало законної сили.

Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Колегія суддів зазначає, що, незважаючи на наявність рішення суду, яке набрало законної сили 20.09.2017 р., контролюючим органом в порушення норм чинного законодавства у податковому повідомлення-рішенні від 12.10.2017 р. № 0005561315 зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування за платежем податок на додану вартість на суму 9842,00 грн. З цих же підстав неправомірним є застосування штрафних санкцій.

В силу ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2018 по справі № 820/6204/17 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2018 по справі № 820/6204/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)О.М. МінаєваСудді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 07.05.2018 р.