Постанова № 73835543, 25.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2018 р. Справа№ 910/16860/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.04.2018.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Корпорації "ВЕЕСВІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017

у справі № 910/16860/17 (суддя Усатенко І.В. )

за позовом Корпорації "ВЕЕСВІ"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІПЕР-ІНВЕСТ-БУД"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Саарланд Буд Інвест"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулась з позовом Корпорація "Веесві" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпер-Інвест-Буд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Саарланд Буд-Інвест" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі №904/10253/16.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що укладаючи договір про відступлення права вимоги від 14.02.2017 сторони фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, а тому вказаний договір суперечить вимогам чинного законодавства та має бути визнаний судом недійсним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.12.2017 року у справі №910/16860/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/16860/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2018 апеляційну скаргу Корпорації "ВЕЕСВІ" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Яковлєва М.Л., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Корпорації "ВЕЕСВІ" у справі № 910/16860/17, розгляд справи призначено на 22.03.2018.

Розпорядженням № 09.1-08/776/18 від 22.03.2018 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку із перебуванням судді Гончарова С.А., яка входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці.

Відповідно до протоколу автоматизованої зміни складу суддів від 22.03.2018, у зв'язку із перебуванням судді Гончарова С.А., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя: Куксов В.В. судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 (у складі: головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.) прийнято справу № 910/16860/17 за апеляційною скаргою Корпорації "ВЕЕСВІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 до свого провадження, розгляд справи призначено на 25.04.2018.

29.03.2018 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого, останній просить суд апеляційну скаргу Корпорації «ВЕЕСВІ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 11.12.2017 у справ №910/16860/17 без змін.

В судове засідання 25.04.2018 представники сторін не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача, відповідача-1, відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №904/10253/16 за позовом ТОВ "Саарланд Буд-Інвест" до Корпорації "ВЕЕСВІ" про стягнення 120000,00 грн. скасовано. Прийнято нове рішення, позов задоволено повністю, стягнуто з Корпорації "ВЕЕСВІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Саарланд Буд-Інвест" 120000,00 грн. безпідставно набутих коштів, 3780,00 грн. витрат по сплаті судового збору, у тому числі за розгляд справи апеляційною інстанцією.

Згідно із постановою Самарського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 22.03.2017 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2017 у справі №904/10253/16.

22.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Саарланд Буд-Інвест" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіпер-Інвест-Буд" (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги за постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі №904/10253/16 (далі - договір відступлення).

У відповідності до п. 1. договору відступлення, первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі №904/10253/16 про стягнення з Корпорації "ВЕЕСВІ" грошових коштів у розмірі 120000,00 грн., а новий кредитор приймає відповідне право вимоги, яке належить первісному кредитору в порядку та на умовах, які передбачені цим договором та чинним законодавством України.

У пункті 2 договору відступлення сторони домовились про те, що у відповідності до умов цього договору до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні, яке виникло із судового рішення - постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі №904/10253/16 в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав.

Відповідно до п. 4 договору відступлення, право вимоги первісного кредитора до Корпорації "ВЕЕСВІ" на момент укладення даного договору складає 120000,00 грн., яке підтверджується постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017. Вказана заборгованість на момент укладення цього договору не погашена. До нового кредитора, крім іншого, переходить право на стягнення санкцій і збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань.

Згідно із п. 5 договору відступлення сторони погодили, що ціна даного договору складає 70000,00 грн., які новий кредитор зобов'язується сплатити на розрахунковий рахунок первісного кредитора вказаний в даному договорі не пізніше 31 грудня 2018 року.

Моментом переходу права вимоги первісного кредитора за Основним договором до нового кредитора є підписання даного договору сторонами (п. 6 договору відступлення).

Відповідно до п. 7 договору відступлення, новий кредитор зобов'язаний повідомити боржника про відступлення права вимоги.

Первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору всі відповідні документи, з яких випливає право вимоги, що відступається за цим договором (п. 8 договору відступлення).

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься акт приймання-передачі документів за договором відступлення права вимоги від 22.05.2017, відповідно до якого ТОВ "Саарланд Буд-Інвест" передало, а ТОВ "Гіпер-Інвест-Буд" прийняло засвідчену судом копію постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від суду від 14.02.2017 у справі № 904/10253/16, засвідчену судом копію ухвали Вищого господарського суду України від 20.04.2017 та виписку з рахунку ТОВ "Саарланд Буд-Інвест" щодо перерахування коштів в сумі 120000,00 грн. на рахунок Корпорації "ВЕЕСВІ".

Пунктом 3 договору сторони погодили, що в розумінні ст. 25 Господарського процесуального кодексу України (у редакції чинній до 15.12.2017), новий кредитор є процесуальним правонаступником первісного кредитора та набуває всіх процесуальних прав.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору (п. 11, п. 12 договору).

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладаючи договір про відступлення права вимоги за постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі №904/10253/16 сторони фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, не зважаючи на те, що відступлення права стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди не передбачена, у зв'язку із чим, згідно із ст. 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним.

11.07.2017 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області здійснено заміну сторони у справі № 904/10253/16, а саме: замінено позивача у справі (стягувача у виконавчому провадженні) Товариство з обмеженою відповідальністю "Саарланд Буд-Інвест" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіпер-Інвест-Буд". Підставою для заміни позивача (стягувача) слугувала укладена між ТОВ "Саарланд Буд-Інвест" та ТОВ "Гіпер-Інвест-Буд" угода про відступлення права вимоги від 22.05.2017.

11.08.2017 між ТОВ "Саарланд Буд-Інвест" (первісний кредитор) та ТОВ "Гіпер-Інвест-Буд" (новий кредитор) укладено договір про внесення змін до договору від 22.05.2017 про відступлення права вимоги за постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 904/10253/16.

В договорі від 11.08.2017 сторони зазначили, що вони керуючись ст. ст. 512 - 519 Цивільного кодексу України, вирішили викласти положення договору від 22.05.2017 про відступлення права вимоги за постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 904/10253/16 у наступній редакції: назву Договору від 22.05.2017 про відступлення права вимоги за постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 904/10253/16 викласти наступним чином: "Договір про відступлення права вимоги за правочином щодо безпідставного набуття Корпорацією "ВЕЕСВІ" грошових коштів у розмірі 120 000 грн". Пункт 1 такого Договору викласти наступним чином: "1. Первісний кредитор передає належне йому право вимоги за правочином щодо безпідставного набуття Корпораціє "ВЕЕСВІ" грошових коштів у розмірі 120000,00 грн., стягнення, яких на користь Первісного кредитора підтверджується постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 904/10253/16, яка залишена без змін ухвалою Вищого господарського суду України від 20.04.2017, а Новий кредитор приймає відповідне право вимоги, яке належить Первісному кредитору в порядку та на умовах, які передбачені цим Договором та чинним законодавством України". Пункт 2 Договору викласти наступним чином: " 2. Сторони домовились про те, що у відповідності до умов цього Договору до Нового кредитора переходять права Первісного кредитора у зобов'язанні, яке виникло із правочину щодо безпідставного набуття Корпорацією "ВЕЕСВІ" грошових коштів у розмірі 120000 грн., стягнення яких на користь Первісного кредитора підтверджується постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 904/10253/16, яка залишена без змін ухвалою Вищого господарського суду України від 20.04.2017, в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав". Усі інші положення договору від 22.05.2017 про відступлення права вимоги за постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 904/10253/16 залишаються в силі та без змін. Дані зміни до Договору від 22.05.2017 про відступлення права вимоги за постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 904/10253/16 жодним чином не впливають на обсяг прав та обов'язків Боржника щодо повернення безпідставно одержаних грошових коштів в сумі 120000 грн. 00 коп.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони внесли зміни до умов спірної угоди, відступивши право вимоги не за рішенням суду, а за правочином щодо безпідставного набуття позивачем грошових коштів у сумі 120000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом вище, 22.05.2017 з урахуванням змін внесених договором від 11.08.2017 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір про відступлення права вимоги за правочином щодо безпідставного набуття Корпорацією "ВЕЕСВІ" грошових коштів у розмірі 120000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Колегією суддів встановлено, що у договорі відступлення права вимоги сторони передбачили заміну кредитора безпосередньо у зобов'язанні з повернення 120000,00 грн. безпідставно набутих коштів, обставини щодо наявності яких були встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі №904/10253/16 і визначили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіпер-Інвест-Буд" стає новим кредитором за зобов'язанням (правочином) щодо безпідставного набуття боржником суми грошових коштів у розмірі 120000,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 11-14 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може відмовитися від свого майнового права. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 400 ЦК України визначений обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №904/10253/16 за позовом ТОВ "Саарланд Буд-Інвест" до Корпорації "ВЕЕСВІ" про стягнення 120000,00 грн. скасовано. Прийнято нове рішення, позов задоволено, стягнуто з Корпорації "ВЕЕСВІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Саарланд Буд-Інвест" 120000,00 грн. безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України врегульовано загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу) (ч.2. ст.2014 ЦК України). Обов'язок відповідача повернути позивачу грошові кошти виник з вимог Закону.

Цивільним Кодексом України (статтею 512 Цивільного кодексу України тощо) не заборонено право на заміну кредитора в зобов'язанні щодо повернення боржником безпідставно набутих коштів. Ті обставини, що відповідачі в договорі від 11.08.2017 року про внесення змін до Договору від 22.05.2017 назвали зобов'язання за яким передаються права новому кредитору щодо безпідставного набуття позивачем грошових коштів - правочином, не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки не змінює суть зобов'язання: повернути безпідставно отримані кошти.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Проаналізувавши зміст оспорюваного правочину, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що договір від 22.05.2017 про відступлення права вимоги з урахуванням договору про внесення змін від 11.08.2017 укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 512 ЦК визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст.516 ЦК заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Колегія суддів не вважає, що уклавши спірний договір відповідачі порушили права боржника, які підлягають судовому захисту, оскільки, борг переданий за спірним договором, не сплачений та існує у визначеному договором розмірі.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не зазначив, які саме його права та охоронювані законом інтереси порушені та яким чином обраний ним спосіб захисту відновить його права.

Суд зауважує, що при обранні конкретного способу захисту цивільного права особа, яка звернулася до суду за захистом, повинна враховувати характер порушеного права та можливість його захисту в обраний нею спосіб. Під захистом права розуміється державно- примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обв'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушення його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Суд не вбачає, які саме права позивача порушені та яким чином вони будуть відновлені обраним способом захисту.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не надав належних та допустимих доказів порушення його прав, шляхом укладення спірного правочину т а не надав належних та допустимих доказів того, що спірний договір суперечить норам чинного законодавства, що може бути підставою для визнання його недійсним. З огляду на вищевказане, судом першої інстанції вірно відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Корпорації "ВЕЕСВІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/16860/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Корпорації "ВЕЕСВІ" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/16860/17 - без змін.

Матеріали справи №910/16860/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 27.04.2018.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

О.В. Тищенко