Рішення № 73835498, 04.05.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 року м. Черкаси

справа № 925/186/18

Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Копистири В.М., у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еквівес», м. Київ, вул. Г.Хоткевича, 1, оф. 199

до публічного акціонерного товариства «Азот», м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72

про стягнення 8 216,45 грн. заборгованості у виді курсової різниці,

за участю повноважних представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: ОСОБА_1 – за довіреністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквівес» звернулось в господарський суд Черкаської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення 8 216,45 грн. заборгованості по оплаті курсової різниці за поставлене насосне обладнання згідно договору від 19.05.2016р. №272-411, та відшкодування судових витрат.

Позивач, належним чином повідомлений про дату та час засідання, представника у судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача подав до суду відзив від 26.03.2018р. №501-06/154 на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити повністю, оскільки додаткові угоди до договору про продовження терміну його дії між позивачем та відповідачем не укладались та не підписувались. Враховуючи факт виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань, належну оплату та закінчення строку дії договору, ПАТ «Азот» вважає, що не зобов’язане здійснювати оплату курсової різниці за договором від 19.05.2016р. №272-411, укладеним між ПАТ «Азот» та ТОВ «Еквівес» - без підписання додаткових угод.

У судовому засіданні:

Позивач чи його представник витребуваних судом документів не надали. Відзиву на позов не спростував. Доказів укладення додаткових угод про сплату курсової різниці, корегування специфікації, рахунків – не подано.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач предмет чи підставу спору не змінив. Пропозицій по призначенню справи до судового розгляду не надав.

Представник відповідача заявив, що ним подані всі документи для вирішення спору та повідомлено про всі обставини справи.

Судом встановлені та перевірені доказами такі взаємовідносини сторін та обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еквівес» та Публічним акціонерним товариством «Азот» 19 травня 2016 року №272-411 було укладено договір поставки насосного обладнання.

29.11.2016р. сторони підписали додаткову угоду №1 до договору. Відповідно до п. 1 додаткової угоди, яким змінено п.1.5 договору, у випадку зміни збільшення чи зменшення офіційного курсу української гривні до долара США, встановленого Національним Банком України на дату проведення оплати більше ніж на 1,5% по відношенню до курсу на дату 26.04.2016р.(як зазначеного у п.1.4. договору), сума цього платежу буде перерахована у відповідності з офіційним курсом НБУ на дату проведення оплати (п.2.1) про що сторони підписують додаткову угоду. Оплата курсової різниці по п. 2.1.договору, якщо така матиме місце, буде здійснюватися на протязі 15 робочих днів після підписання відповідної додаткової угоди.

Згідно з п.2 додаткової угоди, яким змінено п.1.6 договору, протягом 5-ти календарних днів з дати здійснення оплати відповідно до п.2.1, продавець зобов’язується (при наявності підстав для зміни ціни продукції і загальної вартості договору), надати покупцю додаткову угоду до договору (з новою (відредагованою) специфікацією) на продукцію з цінами, перерахованими у відповідності з п.1.5 договору, для оформлення додаткової угоди до договору та оплати курсової різниці по п.2.1 якщо така матиме місце.

Таким чином, саме на позивача покладено обов’язок підготувати додаткову угоду до договору на оплату курсової різниці та надіслати її на адресу відповідача.

Товар (насосне обладнання) було поставлено та отримано відповідачем відповідно до видаткової накладної №Е-2493 від 06.12.2016p. (а.с. 10) та довіреності №385075/922 від 30.11.2016р. (а.с. 11), в кількості 4 шт. на загальну суму 231776,62 грн.

Позивачу перераховані кошти відповідачем в обумовленій сумі 22.09.2017р. (а.с. 23).

У зв’язку з коливанням валютного курсу та зміни вартості товару позивач запропонував відповідачу додатково сплатити заборгованість в сумі 8216,45 грн., про що направлена письмова вимога відповідачу за вих. №90 від 24.01.2018р. (а.с. 12-13). Тексту додаткової угоди відповідачу не направлено.

Ухилення відповідача від сплати курсової різниці в сумі 8216,45 грн. стали причиною звернення до суду для примусового стягнення боргу з відповідача.

Інших документів позивачем не надано.

Доказів судового спору з відповідачем з цього ж предмету чи з цих же підстав – суду не надано.

Відповідач вимоги заперечує та зазначає про відсутність обов’язку оплатити курсову різницю, оскільки додатковий договір з таким предметом між сторонами не укладався. Просить в позові відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення з таких підстав:

Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Сторони за договором поставки №272-411 від 19.05.2016р. (а.с 16-21) є суб’єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ – положення ст. 93 Цивільного кодексу України.

Між сторонами виникли та існують договірні відносини оплатної поставки товару (насосного обладнання) чотири позиції на суму 231776,62 грн. - на підставі письмового строкового оплатного двостороннього консенсуального договору.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов’язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За правовою природою договір поставки №272-411 від 19.05.2016р. відповідає вимогам статті 712 ЦК України, якою передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу з використанням майна не для власного (особистого) споживання.

Згідно ч.1 ст. 173 ГК України зобов’язання, що виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, є господарським зобов’язанням.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Договір від 19.05.2016р. №272-411 не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (положення ст. 204 ЦК України).

Згідно п. 1.1, 1.3 Договору Відповідач повинен був поставити на склад покупця насосне обладнання за правилами «Інкотермс-2010» – на умовах DDP.

29.11.2016р. між ПАТ «Азот» та ТОВ «Еквівес» була підписана Додаткова угода №1 до Договору (далі - Додаткова угода).

Відповідно до п.1 Додаткової угоди, яким змінено п.1.5. Договору, у випадку зміни в сторону збільшення чи зменшення офіційного курсу української гривні до долара США, встановленого Національним Банком України на дату проведення оплати більше ніж на 1,5 % по відношенню до курсу на дату 26.04.2016р. (як вказано у п. 1.4. Договору), сума цього платежу буде перерахована у відповідності з офіційним курсом НБУ на дату проведення оплати (п. 2.1) про що Сторони підписують Додаткову угоду. Оплата курсової різниці по п. 2.1., якщо така матиме місце, буде здійснюватись на протязі 15 робочих днів після підписання відповідної додаткової угоди.

Згідно з п.2 Додаткової угоди, яким змінено п.1.6. Договору, протягом 5-ти календарних днів з дати здійснення оплати відповідно до п. 2.1., Продавець зобов'язується (при наявності підстав для зміни ціни Продукції і загальної вартості Договору), надати Покупцю додаткову угоду до договору (з новою (відредагованою) Специфікацією) на Продукцію з цінами, перерахованими у відповідності з п. 1.5 Договору для оформлення Додаткової угоди до Договору та оплати курсової різниці по п. 2.1. якщо така матиме місце.

Таким чином, саме на Позивача покладено обов'язок підготувати додаткову угоду до договору на оплату курсової різниці та надіслати її на адресу Відповідача.

Позивач, при наявності підстав для зміни ціни Продукції і загальної вартості Договору, зобов'язаний був надіслати на адресу Відповідача додаткову угоду до договору про сплату курсової різниці.

Відповідач розрахувався за замовлений товар повністю на умовах договору, про що свідчить платіжне доручення №14900 від 22.09.2017р. на суму 231776,62 грн., що є предметом договору (а.с. 43).

Статтею 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Згідно з приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статі 533 Цивільного кодексу України).

Норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Сторони у Договорі визначили частину імпортної складової суми договору та грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (п. 1.4 Договору).

За змістом положень ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Крім того, за змістом чч.2, 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після виконання не допускається.

Проте, Позивач не виконав взятий на себе обов'язок та не надіслав у встановлені строки на адресу Відповідача проект додаткової угоди з цінами на Продукцію, перерахованими у відповідності з п. 1.5. Договору для підписання Додаткової угоди до Договору для оплати курсової різниці. А тому між ПАТ «Азот» та ТОВ «Еквівес» не укладалась та не підписувалась додаткова угода до Договору на сплату курсової різниці та відсутні такі письмові грошові зобов’язання.

Тобто, суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами підписання з відповідачем нового чи додаткового договору на оплату курсової різниці при розрахунках за поставлене насосне обладнання, нової специфікації між сторонами з коригуванням ціни, виставлення відповідачу рахунку на оплату з новими цінами за вже отримане відповідачем насосне обладнання.

Спірні зміни до договору (додаткова угода №1 від 29.11.2016р., а.с. 22-23) суд розцінює як наміри позивача в майбутньому урегулювати ціну на товар, що придбавається, з урахуванням можливої курсової різниці.

Суд враховує, що всі зміни до основного договору можуть бути укладені лише за взаємною згодою учасників і лише в такій формі, як основний договір.

Позивач також не підтвердив як доказ рішення господарського суду Черкаської області у справі №925/129/147 (на яке йде посилання у позовній заяві, а.с. 5), та направлення відповідачу проекту додаткової угоди та відкоригованого рахунку на оплату насосного обладнання.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов’язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав їх необґрунтованості, недоведеності та безпідставності.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення.

Повне рішення складено 07.05.2018р.

Суддя Г.М. Скиба