Рішення № 73835316, 03.05.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" травня 2018 р. Справа № 918/77/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. при секретарі Коваль С.М. розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

до відповідача ОСОБА_1 підприємство "Костопількомуненергія"

про стягнення заборгованості в сумі 1 261 078, 76 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_2

від відповідача: представник ОСОБА_3

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 35, 37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Костопількомуненергія" в якому посилаючись на неналежне виконання Відповідачем покладених на нього обов'язків відповідно до заяви - приєднання № 09420U3OIOFT016 від 01.01.2016 року до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) просить стягнути заборгованість в сумі 1 203 496,86 грн. за період листопад-грудень 2017 року та січень 2018 р., 3 % річних в сумі 3 508,87 грн., пені в сумі 34 000,33 грн. та інфляційних в сумі 20 072,70 грн.

Ухвалою суду від 16.02.18р. відкрито провадження у справі № 918/77/18 та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження 05.03.2018 р.

28 лютого 2018 року Відповідач через відділ канцелярії та документального забезпечення суду подав відзив на позовну заяву, в якому погодився із наявною заборгованістю та наголосив на тому, що КП «Костопількомуненергія» є підприємством, яке використовує отриманий газ для виробництва та забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам для потреб опалення. Відповідач є комунальним підприємством Костопільської міської ради, не має права здійснювати і не займається будь якою іншою діяльністю. Здійснення оплати за розподіл природного газу залежить виключно від розрахунків споживачів з Відповідачем за спожиту теплову енергію. Крім того, як зауважує Відповідач, підприємство не може самостійно розпоряджатися своїми коштами, адже відповідно до Постанови КМУ від 18.06.2014р. №217 Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг розраховує і затверджує нормативи перерахування коштів, що надходять, як оплата за теплову енергію від усіх споживачів на спецрахунки Ощадбанку, який в свою чергу автоматично розподіляє їх між НАК "Нафтогаз України", ПАТ "Рівнегаз", "Укртрансгаз" і підприємством. Кошти, що поступають на основний рахунок підприємства використовуються на придбання твердого палива, податки, плату за електроенергію та заробітну плату.

Відповідач також зазначає, що за рахунок щоденних відрахувань коштів на погашення заборгованості з розподілу природного газу заборгованість за дану послугу зменшилась і станом на 23.02.2018р. становить - 1 063 580, 80 грн.

Крім того, як наголошує Відповідач 11.12.2017р. було оформлено Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 347/ІТІ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, яким передбачено погашення заборгованості з розподілу природного газу. На сьогоднішній день кошти з Державного бюджету не поступили і Спільне протокольне рішення залишилось не профінансоване.

Як зазначає Відповідач, аналізуючи ст. 16 ЦКУ, яка визначає, що саме може бути збитками, збитків в розумінні цієї статті Позивачу не завдано.

Також Відповідач посилається на ч.3 ст. 551 ЦК України, якою встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення та на ст. 233 ГК України, яка також передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Враховуючи вищевикладене, на думку Відповідача, та те, що підприємство за 2017 р. отримало 114, 00 тис. грн. збитків і станом на 01.02.2018р. заборгованість споживачів перед Відповідачем за послуги теплопостачання склала 9 077, 6 тис. грн. та те, що закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини виконавців і споживачів комунальних послуг, в тому числі з теплопостачання, не сприяють підвищенню платіжної дисципліни, а масове невиконання судових рішень, відповідно до яких на користь КП «Костопількомуненергія» стягнута заборгованість громадян та юридичних осіб за надані послуги теплопостачання, ускладнює належне виконання підприємством своїх зобов’язань по сплаті договірних зобов’язань, просить суд застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 2 ст. 233 ГК України та відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені.

У відповіді на відзив, який подав представник Позивача 03.03.18 р. до суду, останній наголосив на тому, що підстав для зменшення пені за прострочення оплати немає, оскільки право на зменшення неустойки у суду є виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" та як вбачається зі змісту зазначених вище норм законів, на думку Позивача, зменшення розміру заявленої Позивачем до стягнення пені, що є правом суду, можливе лише за виняткових обставин, а оскільки такий перелік виняткових обставин відсутній, то господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, має відмовити в задоволенні клопотання Відповідача про відмову у стягненні пені.

Водночас, вказує на те, що несвоєчасне проведення оплати за надану послугу з розподілу, ПАТ "Рівнегаз" завдаються збитки, так як останній немає можливості проводити своєчасні розрахунки з ПАТ ''Укртрансгаз". Крім того ПАТ "Рівнегаз" також знаходиться в тяжкому фінансовому стані, а сума нарахованої пені не є надмірно великою до суми наданих послуг, яка становить 1 203 496, 86 грн.

Ухвалою суду від 13.03.18 р. розгляд справи призначено на 27.03.2018 р.

В судовому засіданні 27.03.2018 року оголошено перерву до 16.04.2018 року.

Ухвалою суду від 16.04.18 р. підготовче провадження закрито та призначено до судового розгляду по суті на 03.05.18 р.

03.05.18р. позивач подав через відділ канцелярії та документального забезпечення суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 34 000, 33 грн., 3% річних в розмірі 3 508, 87 грн. та 7 202, 33 грн. та винести ухвалу про повернення судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог.

Крім того, позивачем також подана заява про закриття провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 1 203 496, 86 грн. у зв'язку із її оплатою відповідачем та повернення судового збору в розмірі 18 052, 45 грн.

03.05.18 р. від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому просить зменшити на 99% суму пені, посилаючись на складну фінансову ситуацію на підприємстві та те, що відповідачем самостійно було погашено основну заборгованість в повному обсязі і термін прострочення договірних зобов'язань не був значним.

Відповідно до ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а відтак дані заяви приймаються судом до розгляду.

В судовому засіданні 03.05.18р. представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог та закриття провадження в частині стягнення основного боргу та просив їх задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.05.18р. не заперечив проти закриття провадження у справі та просив зменшити нараховану позивачем пеню в сумі 34 000, 33 грн. на 99% .

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

При цьому господарський суд керувався наступним.

Типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об’єктів споживача.

Умови типового договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року № 2494. Типовий договір розподілу природного газу (надалі-Договір) є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов вказаного договору (акцептування договору) є вчиненням Споживачем дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за встановленою формою.

1 січня 2016 року ОСОБА_1 підприємством "Костопількомуненергія" (як Споживачем) була підписана заява-приєднання № 09420U3OIOFT016 до умов Договору розподілу природного газу.

Відповідно до 1.3. Договору, цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання написаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку у встановленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

За цим Договором Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Відповідно до п. 6.1.оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до п. 6.2. Договору тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.

Відповідно до п.6.3. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Згідно п. 6.4. Договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з рахуванням раніше перерахованих коштів.

Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та смунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494.

Так, в листопаді-грудні 2017 року та січні 2018 р. відповідачу надано послугу з розподілу природного газу на суму 1 637 916, 37 грн., що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу:

- акт № РВ000014351 від 30.11.2017 року на суму 481 165, 82 грн.;

- акт № РВ000016318 від 31.12.2017 року на суму 537 247, 26 грн.;

- акт № РВ000000645 від 31.01.2018 року на суму 619 503, 29 грн.

підписаними позивачем та відповідачем, та не заперечується відповідачем.

Внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо оплати за відповідачем станом на 12.02.18р. утворилась заборгованість на суму 1 203 496, 86 грн. за період з 01.12.17р. по 31.01.2018 р.

3 травня 2018 року Позивач через відділ канцелярії та документального забезпечення суду подав заяву, в якій у зв'язку із оплатою Відповідачем основної суми боргу в сумі 1 203 496, 86 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками долученими до матеріалів справи (а.с. 119-150, 153-157, 163-177) просить закрити провадження у справі в цій частині стягнення.

У судовому засіданні 03.05.2018 року представник позивача підтримав подану заяву про закриття провадження у справі, просив суд її задоволити, представник відповідача не заперечив проти задоволення даної заяви судом.

В судовому засіданні 03.05.2018 року сторонам було роз'яснено, що відповідно до частини 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що відповідачем до початку розгляду справи по суті добровільно сплачено основну заборгованість в розмірі 1 203 496, 86 грн., то відповідно, відсутній предмет спору, а відтак провадження в частині стягнення 1 203 496, 86 грн. у справі № 918/79/18 підлягає закриттю.

Водночас позивач у заяві про закриття провадження у справі просить вирішити питання про повернення судового збору відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи вищевказане та те, що заява про закриття провадження в частині стягнення 1 203 496, 86 грн. основного боргу подана позивачем до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про повернення судового збору в розмірі 18 052, 45 грн. позивачу в порядку частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Щодо вимог Позивача про стягнення з Відповідача пені в розмірі 34 000, 33 грн., 3% річних в розмірі 3 508, 87 грн. та 7 202, 33 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з рахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до п. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 40 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов’язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 2498 від 30.09.2015 р. (зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 36.11.2015 р. за № 1384/27829) затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі - повний договір).

Заявою-приєднання № 09420U3OIOFT016 від 01.01.2016р. відповідач приєднався до умов Договору розподілу природного газу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до статті 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В зв'язку з простроченням Відповідача Позивачем нарахована пеня у розмірі 34 000, 33 грн. за період з 10.12.2017р. по 12.02.2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов’язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Поданий позивачем розрахунок пені та період її нарахування перевірено судом та визнано обґрунтованим.

При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо заявленої суми пені та просить зменшити її на 99%, посилаючись на складну фінансову ситуацію на підприємстві та те, що відповідачем самостійно було погашено основну заборгованість і термін прострочення договірних зобов'язань не був значним.

Пунктом 3 ст.3 ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В той же час, відповідно до норм статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи норми статті 233 Господарського кодексу України суд враховує, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Частина третя ст. 551 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При дослідженні матеріалів справи судом було встановлено, що Відповідач є комунальним підприємством Костопільської міської ради який не має права здійснювати і займатися будь якою іншою діяльністю. Здійснення оплати за розподіл природного газу залежить виключно від розрахунків споживачів з Відповідачем за спожиту теплову енергію, заборгованість яких перед Відповідачем за послуги теплопостачання склала 9 077, 6 тис. грн., що ускладнює належне виконання підприємством своїх зобов’язань по сплаті договірних зобов’язань.

Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності суд, з урахуванням всіх конкретних обставин справи, має право при винесенні рішення про стягнення пені зменшити її розмір.

З огляду на викладене, враховуючи наявні у справі матеріали, наведені доводи сторін, а також той факт, що у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків чи настання для нього інших негативних наслідків, а також поведінку кожної із сторін під час виконання умов договору, суд вбачає можливим зменшити розмір пені на 90% - до 3 400, 03 грн.

При цьому, суд повідомляє, що судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі, оскільки позивачем було заявлено правомірні вимоги про стягнення пені, а зменшення судом його розміру не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши поданий Позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що розрахунок здійснено арифметично вірно, відповідно до чинного законодавства, відтак суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 508, 87 грн. за період з 10.12.2017р. по 12.02.2018 року.

Перевіривши поданий Позивачем уточнений розрахунок інфляційних втрат в розмірі 7 202, 33 грн. за період з 01.01.2018 р. по 31.01.2018 р. судом встановлено, що розрахунок здійснено Позивачем арифметично вірно, а відтак дана вимога підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 3 400, 03 грн. пені за період з 10.12.2017р. по 12.02.2018р., 3% річних у розмірі 3 508, 87 грн. за період з 10.12.2017р. по 12.02.2018р. та 7 202, 33 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2018р. по 31.01.2018р. В задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 30 600, 30 грн. слід відмовити.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 129, 231-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 1 203 496,86 грн. в зв"язку з відсутністю предмету спору.

2. Позов задоволити частково.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Костопількомуненергія" (35000, Рівненська обл., Костопільський р-н, м. Костопіль, вул. Нова, 1, ЄДРПОУ 301322672) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, ЄДРПОУ 03366701) 3400 грн.03 коп. пені, три відсотки річних в розмірі 3508 грн. 87 коп., 7 202 грн. 33 коп. інфляційних та 863 грн. 73 коп. судового збору.

4. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 30600 грн. 30 коп..

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 07.05.18р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.