Рішення № 73832788, 07.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2018 р. Справа№236/3781/17

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аляб'єва І.Г., при секретарі судового засідання Козирєвій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

У лютому 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області (далі - Управління ПФ), у якому Позивач просить зобов'язати Управління ПФ поновити йому пенсійні виплати з моменту припинення такої виплати.

Зазначає, що є пенсіонером з числа працівників міліції, та отримував з 2011 року пенсію за вислугу років. У грудні 2016 року Позивач виїхав на постійне проживання до Республіки Білорусь, після чого виплату пенсії йому припинено.

Позов обґрунтований тим, що права на отримання відповідного виду пенсії у Республіці Білорусь він не має, відтак згідно з Угодою про порядок пенсійного забезпечення та державного страхування співробітників органів внутрішніх справ держав-учасниць СНД від 24 грудня 1993 року, пенсію має отримувати в Україні.

Також зазначає, що виїзд за кордон не є підставою для припинення пенсійних виплат.

Ухвалою суду від 12 лютого 2018 року відкрито загальне провадження у справі.

Ухвалою суду від 26 лютого 2018 року до участі у справі залучено співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Головне управління ПФ).

Ухвалою суду від 12 квітня 2018 року вирішено закінчити підготовче провадження у справі та призначити її до судового розгляду на 07 травня 2018 року.

Управління ПФ надало до суду відзив на позов та зазначає, що не є належним відповідачем у справі, оскільки Позивач на обліку в ньому не знаходиться.

Головне управління ПФ також надало до суду відзив на позов та просить у його задоволенні відмовити.

Посилаються на те, що Позивач є внутрішньо переміщеною особою, і для перевірки його фактичного місця проживання в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, направлено запит до органів соціального захисту населення, а виплата пенсії Позивачу припинена до з'ясування.

До судового засідання, 07 травня 2018 сторони не з'явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

На підставі статей 205, 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за відсутності представників сторін та без здійснення фіксування судового процесу.

Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 у 2014 році виїхав з м. Донецька та зареєструвався як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2.

У грудні 2016 року Позивач переїхав на постійне місце проживання до Республіки Білорусь та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 28 вересня 2011 року, ОСОБА_1 є пенсіонером та йому призначена пенсія за вислугу років довічно, перебуває на обліку в Головному управлінні ПФ.

Також встановлено, що виплату пенсії Позивачу призупинено Головним управлінням ПФ з 01 грудня 2016 року до з'ясування місця проживання Позивача у зв'язку з направленням органам соціального захисту відповідного запиту.

Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 62 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Положення другого речення цієї статті втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року.

Пунктом 2 частини першої статті 49 цього ж Закону передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Вказана норма також втратила чинність, як така, що є неконституційною на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року.

З викладеного вбачається, що правових підстав для припинення виплати пенсії особі, яка виїхала на постійне проживання за кордон відсутні.

Суд також звертає увагу, що відповідно до статті 1 Угоди про порядок пенсійного забезпечення та державного страхування співробітників органів внутрішніх справ держав-учасниць СНД від 24 грудня 1993 року пенсійне забезпечення співробітників органів внутрішніх справ Сторін, а також пенсійне забезпечення їх сімей здійснюються на умовах, за нормами і в порядку, які встановлені або будуть встановлені законодавством Сторін, на території яких вони постійно проживають, а до прийняття цими Сторонами законодавчих актів з цих питань - на умовах, за нормами і в порядку, встановленим законодавством колишнього Союзу РСР.

Вказана угода набрала чинності для України 10 квітня 1996 року.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26 листопада 2015 року № 01-1/2-15 надано тлумачення вищенаведеної статті (право суду на тлумачення угод СНД передбачено Угодою про статус Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 06 липня 1992 року) та зроблено такий висновок: виплата пенсії за вислугу років пенсіонерам - колишнім співробітникам органів внутрішніх справ триває державою їхнього колишнього місця проживання, яка раніше призначила такий вид пенсії, якщо в державі нового постійного місця проживання їм відмовлено у виплаті пенсії за вислугу років у зв'язку з недотриманням передбачених законодавством цієї держави умов призначення такої пенсії (не досягнуть граничний вік перебування на службі і (або) наявної вислуги років недостатньо для призначення пенсії за вислугу років).

Згідно з листом Департаменту фінансів та тилу МВС Республіки Білорусь від 02 лютого 2017 року № 34/ФЭУ/П/420 Позивач отримає право на виплату пенсії за вислугу років за законодавством Республіки Білорусь по досягненню 45 річного віку. На момент судового розгляду справи, Позивач цього віку не досяг.

З викладеного вбачається, що припинення виплати Позивачу пенсії здійснено Головним управлінням ПФ безпідставно та незаконно.

Щодо посилання Відповідача на порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, суд зазначає, що вказаний порядок не розповсюджує свою дію на спірні правовідносини після того, як Позивач переїхав на постійне місце проживання за кордон.

Крім того, припинення виплати пенсії у зв'язку з відсутністю пенсіонера за місцем проживання не відповідає вимогам Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що містять виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Таким чином, враховуючи приписи частини другої статті 9 КАС України щодо права суду на вихід за межі позовних вимог, суд вбачає за необхідне зобов'язати Головне управління ПФ поновити пенсійні виплати Позивачу.

Водночас, у задоволенні вимог до Управління ПФ необхідно відмовити, оскільки відповідний орган не є відповідальним за пенсійне забезпечення Позивача.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області (84406, Донецька область, м. Лиман, вул. Незалежності, 15, код ЄДРПОУ 20388259), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, код ЄДРПОУ 13486010) про зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01 грудня 2016 року.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 280 (одна тисяч двісті вісімдесят) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Повний текст рішення проголошений в судовому засіданні, виготовлений та підписаний 07 травня 2018 року.

Суддя Аляб'єв І.Г.