Вирок № 73832605, 07.05.2018, Семенівський районний суд Чернігівської області

07.05.2018

Провадження № 1-кп/744/2/2018

Єдиний унікальний № 739/2035/16-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2018 року Семенівський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого – судді Гнипа О. І.,

при секретарях судового засідання Шаповал Ю. В., Бородіній В. В.,

за участю:

прокурорів Карапути А. А., Сухенка Ю. В., Коломійця Д. С., Шевченка П. М.,

потерпілого ОСОБА_1,

представників потерпілого ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

обвинуваченого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Семенівка Чернігівської області обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням за номером Єдиного реєстру досудових розслідувань 12016270190000279 щодо

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, працюючого вальником лісу в ДП «Новгород-Сіверськрайагролісгосп», зареєстрованого та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України,-

В С Т А Н О В И В:

03 липня 2016 близько 01 години 50 хвилин ОСОБА_5, керуючи в стані алкогольного сп’яніння автомобілем марки «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Центральній села Печенюги Новгород-Сіверського району Чернігівської області в напрямку села Лизунівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області, поблизу будинку № 11, порушуючи вимоги п. п. 2.3 б) (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі), 2.9 а) (водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння або перебувати під впливом наркотичних чи токсичних речовин) Правил дорожнього руху, заснувши за кермом керованого ним автомобіля «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1, допустив виїзд за межі проїзної частини дороги на узбіччя та здійснив наїзд на придорожнє дерево. Внаслідок дорожньо-транспортної події пасажир автомобіля марки «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_1 отримав комплекс тілесних ушкоджень у вигляді, зокрема, поєднаної краніо-спінальної травми: ЗЧМТ, перелом склепіння черепа, забій головного мозку, забійні рани голови, ЗХСМТ, уламковий компресійний перелом тіла С7, гематомієлія на рівні С5-С7, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 84 від 12.09.2016 відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень з небезпекою для життя в момент заподіяння.

Своїми умисними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження, ОСОБА_5 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Зазначені вище з’ясовані судом обставини підтверджуються сукупністю належних та допустимих доказів, що отримані судом з досліджених у судовому засіданні таких процесуальних джерел доказів як показання, документи, висновки експертів.

Зокрема, допитаний як обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, визнав частково та дав показання про те, що він зі своїми знайомими з ініціативи потерпілого ОСОБА_1 вживав алкогольні напої. Пізно увечері біля Будинку культури в селі Печенюги Новгород-Сіверського району Чернігівської області сів у свій автомобіль «ВАЗ 2121» та поїхав додому. Нікого в машині не спостерігав. По дорозі заснув за кермом та з’їхав з дороги. Коли отямився, то почув стон потерпілого ОСОБА_1. Згодом викликав швидку допомогу. Він вважає, що ОСОБА_1 на момент події не був пасажиром його автомобіля, він просто заснув за кермом, а тому сповна себе винуватим у завданні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 він не вважає.

Допитаний як потерпілий ОСОБА_1 у судовому засіданні дав показання про те, що напередодні дорожньо-транспортної події він з компанією за участі обвинуваченого ОСОБА_5 два дні святкували на озері Узруй день народження потерпілого, вживали алкогольні напої. Увечері поїхали в село Печенюги Новгород-Сіверського району Чернігівської області, де, перебуваючи в Будинку культури, він захотів спати та пішов в машину ОСОБА_5, де заснув. Прокинувся вже тоді, коли після дорожньо-транспортної події його витягував з машини обвинувачений ОСОБА_5. Він наполягає на адекватному покаранні обвинуваченого та стягненні з нього коштів за цивільним позовом, адже внаслідок діяння ОСОБА_5 він став інвалідом і йому постійно потрібні кошти на лікування.

Допитані як свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судовому засіданні показали, що напередодні дорожньо-транспортної події вони відпочивали разом з компанією друзів біля озера в селі Узруй. До них приєдналася компанія, в якій були ОСОБА_1 та ОСОБА_5. Вони вживали спиртні напої, зокрема пиво. Бачили ОСОБА_1 та ОСОБА_5 біля магазину. Близько години були в Будинку культури та поїхали додому.

Допитана як свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні дала показання, що разом з компанією знайомих вона відпочивала біля озера в селі Узруй. До них приєдналася компанія, в якій були потерпілий ОСОБА_1 та ОСОБА_5. В компанії вживали алкогольні напої, зокрема пиво. Увечері, розмовляючи по телефону на ганку сільського Будинку культури, вона бачила як потерпілий ОСОБА_1 уліз до автомобіля ОСОБА_5, а через годину ОСОБА_5 сів в автомобіль та поїхав. Він був мабуть в стані алкогольного сп’яніння.

Допитаний як свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні дав показання, що він разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 й іншими людьми відпочивали біля озера в селі Узруй. Споживали алкогольні напої. Потім разом увечері поїхали до сільського Будинку культури села Печенюги Новгород-Сіверського району, де також вживали спиртне. Деталі того, коли та як поїхали додому ОСОБА_5 та ОСОБА_1, він не бачив.

Допитаний як свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні дав показання, що близько другої години ночі йому зателефонував ОСОБА_5 та повідомив, що вони з ОСОБА_1 потрапили в аварію. По приїзду на місце аварії він побачив, що в обвинуваченого ОСОБА_5 була розбита голова, а потерпілий ОСОБА_1 лежав на землі. При спробі його підняти закричав, що болить спина.

Допитана як свідок ОСОБА_11 показала, що вона як медичний працівник Новгород-Сіверського районного лікувального закладу приймала виклик про те, що сталося ДТП на автодорозі Печенюги-Лизунівка. Приїхали з бригадою швидкої допомоги. Автомобіль був у кущах. Голова та тулуб потерпілого ОСОБА_1 лежали на землі, а ноги були зажаті в машині здається деревом. Він був при свідомості. ОСОБА_1 ноги не відчував. В обвинуваченого ОСОБА_5 був струс мозку. Вона разом з іншими медичними працівниками відвозила ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до районної лікарні.

За даними поданого суду прокурором протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 03 липня 2016 року (з доданою план-схемою та ілюстративною фототаблицею) було оглянута ділянка місцевості неподалік проїзної частини автодороги в селі Печенюги Новгород-Сіверського району Чернігівської області, де були виявлені деформований автомобіль «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1, з рядом механічних пошкоджень (аркуші матеріалів кримінального провадження (кримінальної справи) (далі – а.с.) 111 – 119 з тому 2).

Відповідно до відомостей висновку експерта № 336 від 12 серпня 2016 року Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру на період проведення експертного огляду система рульового управління автомобіля марки «ВАЗ 2121», реєстраційний номер НОМЕР_1, знаходиться у частково відмовному стані через технічну несправність у вигляді деформації рульового колеса. Дана технічна несправність виникла внаслідок інерційної дії водія на рульове колесо. Зазначені пошкодження мають аварійний, а не експлуатаційний характер, та виникли під час контакту транспортного засобу з перешкодою (том 1, а.с. 70-75).

Згідно з даними наданого суду стороною обвинувачення висновку експерта № 84 від 12 вересня 2016 року Менського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи: у ОСОБА_1 встановлений комплекс тілесних ушкоджень у вигляді поєднаної краніо-спінальної травми: ЗЧМТ, перелом склепіння черепа, забій головного мозку, забійні рани голови, ЗХСМТ, уламковий компресійний перелом тіла С7, гематомієлія на рівні С5-С7, Франкель А, котрий міг виникнути від дії тупих предметів, не виключено в результаті дорожньо-транспортної пригоди (пасажир легкового автомобіля), враховуючи те, що всі описані вище тілесні ушкодження зумовлені комплексом однієї травми в умовах дорожньо-транспортної пригоди, оцінка ступеня тяжкості цих ушкоджень також повинна проводитись в сукупності. Отже, весь описаний вище комплекс тілесних ушкоджень в сукупності за ознакою небезпеки для життя в мить спричинення, відповідно до п. 2.1, 2.1.1 а, 2.1.2, 2.1,3а,б,д,е,є «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу МОЗ України №6 від 17.01.1995року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Комплекс тілесних ушкоджень, виявлений у ОСОБА_1, за давністю утворення може відповідати даті 03.07.2016, як на це вказано в постанові про призначення експертизи; судово-медичних даних, які б указували на факт отримання вказаних тілесних ушкоджень за інших умов, до настання дорожньо-транспортної пригоди немає (том 2, а.с. 129-131).

Відомості згаданих доказів у своєму взаємозв’язку дають достатні підстави вважати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні вказаного вище поставленого до вини кримінально караного діяння.

Оцінюючи приведені вище докази в їх сукупності, суд переконаний у належності й допустимості даних наведеного вище висновку експерта № 84 від 12 вересня 2016 року, визнати недопустимим який просив захисник (клопотання в томі 3 на а.с. 12а), адже аргументи клопотання захисника зводяться лише до формальних претекстів, зв’язаних з наданням доступу стороні захисту до матеріалів кримінального провадження, але при цьому у клопотанні не наводяться аніякі відомості про факти, що дані висновку експерта № 84 від 12 вересня 2016 року для сторони захисту у певний період часу нібито були недоступними чи на стадії досудового розслідування ОСОБА_5 в ознайомленні з вказаним висновком слідчим чи прокурорами у кримінальному провадженні чинилися перешкоди.

Суд також не убачає за цим вироком за потрібне робити висновки про не належність і не допустимість відомостей приведених вище показань ОСОБА_5 у судовому засіданні у частині часткового визнання ним своєї вини, позаяк це є його суб’єктивним ставленням до вчиненого, а сповіщення ним суду даних про те, що, на думку обвинуваченого, потерпілий під час події не був пасажиром автомобіля, є нічим іншим, аніж оціночним судженням самого обвинуваченого (узагальненим поглядом, переконанням, а не повідомленням відомостей про факти як про дискретні відрізки дійсності), яке не має нічого спільного з визначенням пасажира, наведеного у Правилах дорожнього руху та загальновідомим визначенням салона автомобіля.

Разом з тим, щодо наявності у потерпілого ОСОБА_1 під час дорожньо-транспортної події статусу пасажира суд зазначає про таке.

Як убачається з сукупності відомостей доказів, досліджених судом у кримінальному провадженні, потерпілий ОСОБА_1 під час ДТП перебував у салоні автомобіля, й до потрапляння в наведений вище Будинок культури переміщався тривалий час на автомобілі ОСОБА_5, не будучи його водієм.

Під салоном автомобіля слід розуміти загальний внутрішній простір автомобіля, призначений для розміщення або тільки пасажирів, або пасажирів і водія автомобіля й супутніх їм немістких речей. Натомість простором в автомобілі, що призначається для розміщення вантажу, запасного колеса та в деяких випадках паливного бака є багажник або багажне відділення.

Під пасажиром за визначенням п. 1.10 Правил дорожнього руху розуміється особа, яка користується транспортним засобом і перебуває в ньому, але не причетна до керування ним. При цьому ступінь користування транспортним засобом особою як пасажиром за даними Правил дорожнього руху не пов’язується з юридичними обставинами перебування в транспорті, а саме укладенням усного чи письмового договору (правочину) перевезення пасажира чи з титульним володінням ним транспортним засобом, бо це може бути й громадянин, який, приміром, вчиняє безбілетний проїзд тощо.

З огляду на такі обставини, суд констатує, що ОСОБА_1, котрий перебував в салоні автомобіля як спеціально призначеному місці для перевезення пасажирів, у випадку потрапляння його в дорожньо-транспортну подію був ніким іншим як пасажиром транспортного засобу під керуванням ОСОБА_5.

Разом з тим, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, суд приходить до висновку про недоведеність належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами частини зміненого прокурором у ході судового розгляду обвинувачення, пред’явленого ОСОБА_5, зокрема, стосовно порушення ним вимог п. 2.3 в) (на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголівники, ремені безпеки), слід користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки), та п. 12.1 (під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним) Правил дорожнього руху, адже вони не знаходяться у причинному взаємозв’язку із ДТП, бо за обвинуваченням не сказано якими саме ременями безпеки мав користуватися пасажир ОСОБА_1 й не наведено, чи були обладнані задні сидіння салону автомобіля «ВАЗ 2121», яким керував ОСОБА_5, згідно конструктивних особливостей транспортного засобу заводом-виробником ременями безпеки, а здійснення самого вибору швидкості, в тому числі й безпечної, при ДТП ОСОБА_5 не міг здійснити апріорі, бо на той момент заснув.

Однак суд вважає, що порушення поставленого до вини ОСОБА_5 п. 2.9 а) Правил дорожнього руху щодо керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння знаходиться у прямому причинному взаємозв’язку із дорожньо-транспортною подією, оскільки розглядувана ДТП пов’язана із втратою водієм контролю над транспортним засобом через стан самого водія, а відомими наслідками вживання алкоголю є зниження уваги та реакції чи їх втрата з боку водія.

Призначаючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, особу винного, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, здобув професійно-технічну освіту, одружений, працює вальником лісу в ДП «Новгород-Сіверськрайагролісгосп», раніше не судимий, стан його здоров’я, який є задовільним. Суд також бере до уваги наявність обумовленої п. 13 ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України однієї обтяжуючої покарання обвинуваченого обставини, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Суд також на підставі ч. 2 ст. 66 Кримінального кодексу України убачає за потрібне визнати у кримінальному провадженнями двома пом’якшуючими обставинами: а) молодий вік обвинуваченого (бо він є молодим громадянином, яким згідно ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» визнається громадян віком від 14 до 35 років); б) наявність на утриманні обвинуваченого малолітньої дитини та дружини, яка не працює.

За таких обставин суд приходить до висновку, що обвинуваченому має бути призначене основне покарання у виді позбавлення волі на строк у межах санкції ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України зі звільненням від відбування основного покарання з випробуванням з установленням певного іспитового строку на підставі ст. 75 Кримінального кодексу України, позаяк виправлення обвинуваченого можливе й без його безпосередньої ізоляції від суспільства. Разом з тим, в силу вимог ст. 76 Кримінального кодексу України на обвинуваченого слід покласти обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Приходячи до висновку про необхідність звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд враховує те, що ОСОБА_5 вже було призначене покарання з випробуванням у даному кримінальному провадженні, розглядуваному Семенівським районним судом Чернігівської області внаслідок постановлення ухвали Апеляційним судом Чернігівської області від 30 травня 2017 року, якою скасовано в цьому кримінальному провадженні вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2017 року із призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Однак, за вимогами ч. 2 ст. 416 Кримінального процесуального кодексу України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Воднораз, висновок про м’якість призначеного покарання в наведеній вище ухвалі Апеляційного суду Чернігівської області від 30 травня 2017 року не присутній (том 1, а.с. 155-161), адже попередній вирок суду першої інстанції за цією ухвалою скасовано внаслідок неможливості відтворення звукозапису проголошення вироку, застосування на порушення закону спрощеної процедури судового розгляду та допущення прорахунків при вирішенні цивільного позову потерпілого, а тому за даним вироком, суд переконаний, що він не вправі призначати обвинуваченому більш суворе покарання, аніж було йому призначене за скасованим судом апеляційної інстанції вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2017 року.

Поряд з основним покаранням, суд убачає неодмінним призначити обвинуваченому додаткове обов’язкове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на визначений законом строк (копія посвідчення водія в томі 1 на а.с. 87), зважаючи також на те, що потерпілому завдана невідворотна шкода й мало місце вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп’яніння.

Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_2 в інтересах потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_5 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА», виходячи з вимог ст. ст. 22, 23, 1166, 1168 Цивільного кодексу України, суд вважає за необхідне задовольнити частково з таких підстав.

За позовом доведена сума майнової шкоди потерпілого у виді витрат потерпілого на лікарські засоби (надані товарні чеки в томі 2 на а.с. 141-165) з урахуванням сум витрат, які не відносяться до лікування потерпілого (узагальнена таблиця, складена судом, з якою погодилися сторони та представники потерпілого, з посиланням на а.с. та найменування придбаного в томі 3 на а.с. 167-168) становить 17530 гривень 66 копійок.

За позовом також доведена сума грошового відшкодування моральної шкоди, але не більш ніж на 150000 гривень 00 копійок, бо це співвідноситься із ступенем моральних страждань потерпілого.

Остачу ж заявлених сум суд вважає завищеною, бо вона не відповідає як розміру завданої потерпілому майнової шкоди згідно підтверджуючих документів, так і тому, що судове рішення за своєю сутністю у будь-якому разі не може бути способом явного збагачення однієї особи на номінальних засадах за рахунок іншої, й тому, що оцінки грошового відшкодування моральної шкоди потерпілого суд робить на основах розумності і справедливості.

Предмет позову представника потерпілого вказує на необхідність стягнення грошових сум як з обвинуваченого, так й з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА», що не може бути сумісним із задоволенням позову у кримінальному провадженні, адже за даним позовом, заснованим на факті вчинення делікту (позадоговірного зобов’язання), пропонується, разом з іншим, стягнути кошти на виконання умов договору страхування (договірного зобов’язання), які не випливають із пред’явленого ОСОБА_5 обвинувачення, що протирічить класичним роз’ясненням, викладеним у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» та п. 24 Постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 02.07.2004 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» (обґрунтоване заперечення проти позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» в томі 2 на а.с. 92-95). Претензії потерпілого, пов’язані із договірними зобов’язаннями, мають бути оформлені окремим позовом, котрий підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, за цим вироком, зважаючи на те, що відповідачем за наведеним позовом про відшкодування шкоди, завданої злочином, є обвинувачений ОСОБА_5 з нього й підлягають стягненню 17530 гривень 66 копійок та 150000 гривень 00 копійок грошового відшкодування завданої потерпілому деліктом майнової та моральної шкоди відповідно.

Решта позовів у кримінальному провадженні ухвалами суду залишена без розгляду, а тому задоволена бути не може (ухвали в томі 3 на а.с. 4-9).

Через те, що обвинувачений підлягає визнанню винним у вчиненні злочину, з нього відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України на користь держави мають бути стягнені процесуальні витрати, пов’язані з проведенням експертизи технічного стану транспортного засобу, в розмірі 703 гривні 68 копійок, виходячи з даних наявного в кримінальному провадженні (кримінальній справі) розрахунку експерта на згадану суму (том 1, а.с. 69), який суд вважає вірним.

Рішення щодо предметів, визнаних у кримінальному провадженні речовими доказами (том 1, а.с. 60), суд убачає за потрібне ухвалити у відповідності з правилами ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Накладений за ухвалою слідчого судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 06 липня 2016 року арешт на автомобіль марки «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_12 (том 1, а.с. 117) за цим вироком необхідно скасувати та повернути автомобіль власнику, бо він не може бути реалізований на забезпечення цивільного позову, оскільки обвинуваченому ОСОБА_5 не належить.

Заходи забезпечення кримінального провадження, обумовлені п. п. 3 – 6, 8, 9 ч. 2 ст. 131 Кримінального процесуального кодексу України, в тому числі запобіжний захід обвинуваченому, у даному кримінальному провадженні через відсутність відповідних клопотань учасників судового провадження не застосовувалися.

Обирати при ухваленні вироку по суті з власної ініціативи обвинуваченому будь-який запобіжний захід до набрання вироком суду законної суд не убачає за можливе, через те, що у відповідності до ч. ч. 1 та 2 ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України під час судового розгляду, який включає у себе і момент ухвалення судом вироку, запобіжний захід щодо обвинуваченого обирається лише за відповідним мотивованим письмовим клопотанням, котре судом не одержувалося. Висловлення ж прокурором певної усної думки у судових дебатах про необхідність нібито обрання обвинуваченому певного запобіжного заходу не може розцінюватися судом як клопотання, адже останнє повинно мати, як уже зазначалося вище, певну процесуальну форму.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, та на призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_5 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі звільнити з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки з покладенням відповідно до ст. 76 Кримінального кодексу України обов’язків:

періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_2 в інтересах потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_5 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» про відшкодування шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, грошове відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, у розмірі 15000 (сто п’ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, грошове відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок злочину, у розмірі 17530 (сімнадцять тисяч п’ятсот тридцять) гривень 66 копійок.

В решті цивільного позову представника потерпілого ОСОБА_2 в інтересах потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_5 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» про відшкодування шкоди – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), на користь держави процесуальні витрати, пов’язані з проведенням експертизи технічного стану транспортного засобу, в розмірі 703 (сімсот три) гривні 68 копійок.

Накладений за ухвалою слідчого судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 06 липня 2016 року арешт на автомобіль марки «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5 – скасувати.

Речовий доказ, автомобіль «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1, який мав бути переданий органом досудового розслідування ОСОБА_5, – повернути власнику ОСОБА_12 після набрання вироком суду законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Чернігівської області шляхом подання апеляційної скарги через Семенівський районний суд Чернігівської області.

Суддя: О. І. Гнип