Ухвала суду № 73829940, 04.05.2018, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/7144/17

Провадження № 2-а/591/145/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2018 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі – Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії в якій зазначив, що у відповідності до ст.ст. 4, 5 Закону України від 20.10.2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та положень Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509, його було взято на облік у департаменті соціального захисту населення Сумської міської ради як особу, переміщену з району проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.10.2014 року № НОМЕР_1. Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи її місце проживання є зареєстрованим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач отримував трудову пенсію - пенсію за віком, яка призначена йому довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням серії №308200. З часу його переміщення до Сумської області з жовтня 2014 році він отримував належну йому пенсію за місцем перебування на обліку - у Сумському об»єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області (територіальному органу Пенсійного фонду України), проте з вересня 2017 року на його картковий рахунок Ощадбанку належна йому пенсія не надходить.

У зв»язку з цим позивачем було оформлено письмове звернення від 02.11.2017 року до відповідача (запит на отримання публічної інформації) про надання йому у письмовому вигляді: відомостей про номер та дату рішення керівника органу пенсійного фонду про припинення нарахування (виплати) пенсії, або якщо такого рішення не існує - реєстраційні дані (назва, номер, дата) розпорядчого документа, на підставі якого припинено нарахування (виплата) пенсії; відомостей про дату, з якої йому припинені нарахування та виплата пенсії.

На його звернення до Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України щодо підстав припинення нарахування і виплати йому пенсії він отримав відповідь від 10.11.2017 року №506/5, в якій зазначено, що рішенням Комісії по розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради від 14.09.2017 року за №35 йому припинено виплату пенсії за віком у зв»язку із скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з 31.008.2017 року. Раніше позивачу також усно повідомляли про те, що відновлення виплати пенсії можливе за умови прийняття відповідного рішення тією ж Комісією, але нараховувати йому пенсію будуть лише з дня звернення через шість місяців після припинення виплати пенсії, причому у разі відновлення виплати пенсії йому не сплатять заборгованість з місяця її припинення, тобто з 01.09.2017 року. На зазначені у його запиті питання конкретних відповідей по суті (про наявність рішення управління або розпорядчий документ, який слугував підставою для припинення виплати пенсії) відповідачем надано не було.

З такими діями відповідача - Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області позивач погодитись не може, тому просить суд визнати протиправними дії Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо припинення виплати позивачу нарахування і виплати пенсії з 01.09.2017 року та зобов»язати Сумське об»єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити йому нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії.

Позивач ОСОБА_1 про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, в письмовій заяві просить суд слухати справу у його відсутність, позов підтримує.

Представник відповідача - Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області в судовому засіданні позов не визнав повністю і пояснив суду, що відсутні підстави для виплати пенсії позивачу, а тому просить суд в позові відмовити.

Суд, вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали даної справи, вважає, що заява обгрунтована і підлягає задоволенню виходячи зі слідуючого:

Судом встановлено, що згідно посвідчення №308200 позивач ОСОБА_1 є пенсіонером.

29.10.2014 року ОСОБА_1 видано довідку №5924000717 про взяття його на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території Україна та районів проведення антитерористичної операції, а тому позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово непідконтрольної Уряду України території. У зв»язку зі здійсненням антитерористичної операції на Сході України, позивач змушений був виїхати до м. Суми, де зареєстрований, як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Суми, вул. Прокоф»єва, буд. №44/2, кв.№26, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та знаходиться на обліку в Сумському об»єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області та отримував пенсію.

Виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалася, а з 01.09.2017 року йому припинено виплату пенсії.

Позивач звернувся до Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області з заявою про надання інформації стосовно припинення виплати пенсії та просив її поновити.

10.11.2017 року листом за підписом першого заступника начальника управління позивачу повідомлено про наступне, що Рішенням комісії з питань призначення (відновлення/припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Департаментом соціального захисту населення від 14.09.2017 року припинена виплата пенсії за віком у зв»язку зі скасуванням з 31.08.2017 року дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд погоджується з протиправністю оскаржуваних дій відповідача.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За визначенням у ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII, для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов»язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

З 13.01.2016 року з урахуванням внесених Законом № 921-VIII від 24.12.2015 року змін статтею 4 Закону №1706-VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

За правилами ст.5 вказаного Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Положення ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону надають вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

14.06.2016 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, якою затверджено:

- Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам;

- Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Згідно з п.1 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат №365 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.п.2-5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат №365 документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Реєстрація місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи здійснюється в установленому законодавством порядку.

За приписами п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

При цьому комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (п.13 цього Порядку).

З огляду на наведені правові норми, відповідач зазначає, що виплата пенсії позивачу припинена правомірно у зв»язку з не підтвердженням фактичного місця проживання та скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд вважає, що такі дії відповідача не узгоджуються з приписами Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року.

У відповідності до ч.3 ст.4 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Закон регулює відносини, що виникають між суб»єктами системи загальнообов»язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ст.5 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, підстава припинення виплати пенсії має бути визначена безпосередньо законом, отже до спірних правовідносин застосуванню підлягає Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Закон України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», які мають вищу юридичну силу.

Припинення виплат через підстави, визначенні у підзаконному нормативному акті (зокрема через припинення дії довідки внутрішньо переміщених осіб), суд вважає необґрунтованим, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини, у контексті Європейської конвенції до майна належить, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).

У рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51). У. п.54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, 1959 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», згідно якої користування правами та свободами, визнаними Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної або юридичної особи мирно володіти своїм майном, та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішення в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», яке набрало статусу остаточного 08.07.2004 року, Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров»я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов»язання за ст.1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Таким чином, суд вважає необґрунтоване посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», так як вказані приписи підзаконного нормативно-правового акту, яким встановлено інші випадки припинення соціальних виплат, суперечать нормам ст. 49 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого виплата пенсії може припинятися виключно з підстав, встановлених законом.

З урахуванням встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, суд погоджується з позовними вимогами позивача про протиправність дій відповідача щодо припинення з вересня 2017 року виплату пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Законом України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», «Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування», ст.ст. 6-7, 72-79, 90, 139, 229, 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задоволити.

Визнати протиправними дії Сумського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3єва, буд.№44/2, кв.№26, ІПН НОМЕР_2), нарахування і виплати пенсії з 01 вересня 2017 року.

Зобов»язати Сумське об»єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4єва, буд.№44/2, кв.№26, ІПН НОМЕР_2), а також виплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до ст. 295 КАС України подається до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зарічний районний суд м. Суми протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи в порядку письмового провадження, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 07 травня 2018 року.

СУДДЯ КЛИМЕНКО А.Я.