Рішення № 7382991, 18.12.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.09 Справа № 21/105/09

Суддя

За позовом - Закритого акціонерного товариства “Трансмаш” (01011, м. Київ, вул.Арсенальна, 20)

до відповідача 1 - Бердянської міської ради Запорізької області (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. 1 Бердянської Ради, 2; код ЄДРПОУ 02313832)

до відповідача 2 - Бердянського державного заводу скловолокна (71116, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Кірова, 107; код ЄДРПОУ 00205015, розпорядник майна Василенко Р.В.-69001, м. Запоріжжя, бул. Центральний, 26, кв. 24)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1-Товариство з обмеженою відповідальністю “Привоз” (71100, Запорізька область, м.Бердянськ, вул.Комунарів, 57-А)

про визнання недійсною відмови від права постійного користування земельною ділянкою, про визнання недійсним рішення Бердянської міської ради Запорізької області в частині припинення права користування земельною ділянкою, про зобов’язання видати новий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою

суддя Черкаський В.І.

За участю представників сторін:

від сторін, від третьої особи - не з'явилися

                                        СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою від 17.08.2009 року позов Закритого акціонерного товариства “Трансмаш”, м. Київ до відповідача 1 - Бердянської міської ради Запорізької області, м. Бердянськ, до відповідача 2 - Бердянського державного заводу скловолокна, м. Бердянськ про визнання недійсною відмови від права постійного користування земельною ділянкою, про визнання недійсним рішення Бердянської міської ради Запорізької області в частині припинення права користування земельною ділянкою, про зобов’язання видати новий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою прийнято до розгляду та порушено провадження у справі, при цьому зупинено провадження у справі № 21/105/09 до розгляду Запорізьким окружним адміністративним судом адміністративної справи № 2а-4250/09/0870 за позовом ЗАТ “Трансмаш” до Бердянської міської ради Запорізької області, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-ВАТ “Компанія”Дніпрохолд” та третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-Бердянського державного заводу скловолокна про зобов’язання видати державний акт на право постійного користування земельними ділянками Бердянського державного заводу скловолокна:база відпочинку “Азовчанка”-земельна ділянка 25153,6 кв.м, база відпочинку (санаторій) “Меотида”-земельна ділянка 24850,69 кв.м.

Позивач обґрунтував позовні вимоги наступним. 09.06.2005 року за заявою УПФУ у м.Бердянську Запорізької області господарським судом Запорізької області було відкрито провадження по справі № 19/125 про банкрутство Бердянського державного заводу скловолокна. У встановлені чинним законодавством України терміни позивач пред’явив в судовому порядку грошові вимоги до БДЗСВ та просив визнати його конкурсним кредитором. Частина грошових вимог позивача була визнана судом і в цій частині рішення/постанови суду вже вступили в законну силу та позивач визнаний за ними конкурсним кредитором. Тобто, за позивачем визнано право вимоги/власності на певну грошову суму. Згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом" з моменту визнання позивача конкурсним кредитором він (позивач) має належні права, які дають йому змогу повернути належну та визнану судом суму грошових вимог. В квітні 2007 року позивач отримав лист Бердянської міської ради №176 від 05.04.2007 року. З тексту зазначеного листа позивачу став відомий факт припинення права постійного користування земельними ділянками БДЗСВ, а саме, відповідно до рішення Бердянської міської ради № 44 від 29.01.2004 року припинено право постійного користування Бердянського державного заводу скловолокна частиною земельної ділянки, площею 0,2700 га, розташованої по вул. Макарова, 79, наданою для розміщення та експлуатації бази відпочинку "Азовчанка" (пункт 1.7. вказаного рішення). Ознайомившись з вказаним рішенням № 44 від 29.01.2004 року позивачу стало відомо, що підставою для припинення прав постійного користування став лист БДЗСВ №2053 від 09.10.2003 року з відмовою від права постійного користування відповідною земельною ділянкою.Через такі дії з боку Відповідача-1 та БДЗСВ правам позивача, як конкурсного кредитора, створюється загроза, так як це приводить до зменшення вартості майнових активів БДЗСВ, що становить загрозу майновим інтересам позивача та держави. Предметом спору у даній позовній заяві є правочини та дії щодо права постійного користування земельною ділянкою та відновлення порушеного права, тобто існує спір про право. Право постійного користування земельною ділянкою          є          майном          (майновим          правом) БДЗСВ. Межі володіння, користування та розпорядження майном (майновими правами) встановлені для БДЗСВ Законом та статутом. БДЗСВ, як державне комерційне підприємство, не є власником майна, воно (майно) закріплюється за ним на праві господарського відання. Така сама норма міститься й у пункті 4.2. Статуту БДЗСВ, затвердженого Наказом Міністерства промислової політики № 343 від 31.07.2002 року. Право господарського відання передбачає можливість обмеження органу управління БДЗСВ, зокрема обмеження права розпорядження. Статутом БДЗСВ, а саме пунктом 4.6. встановлено, що БДЗСВ здійснює тільки –володіння і користування землею. Право розпоряджатись землею (правом постійного користування земельною ділянкою) у БДЗСВ відсутнє. БДЗСВ (його керівники) не отримували погодження Міністерства на відмову від права постійного користування земельними ділянками (тих, що є предметом спору). Більше того - БДЗСВ навіть не зверталось за таким погодженням до Міністерства. БДЗСВ, у відповідності з положеннями статті 24 Цивільного кодексу Української РСР, що був чинним на момент відмови БДЗСВ від прав постійного користування земельними ділянками, є юридичною особою - державним підприємством. У відповідності з положеннями статті 25 зазначеного Цивільного кодексу Української РСР, юридична особа діє на підставі статуту. Відповідно до положень статті 29 Цивільного кодексу Української РСР, що був чинним на момент відмови БДЗСВ від прав постійного користування земельними ділянками, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Листи БДЗСВ № 2660 від 08.12.2003 року та №2053 від 09.10.2003 року з відмовами від прав постійного користування земельними ділянками є односторонніми угодами. Пункт 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" прямо забороняв підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Стаття 48 Цивільного кодексу Української РСР, що був чинним на момент відмови БДЗСВ від прав постійного користування земельними ділянками, встановлює, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, а по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою. Підсумовуючи вищезгадане позивач дійшов висновку, що відмова від права постійного користування земельним ділянками БДЗСВ вчинена з порушенням чинних на той час: статей 31, 32, 33, 34, 37 Закону України "Про власність"; стаття 84 Земельного кодексу України; пункту 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності».Таким чином, наявний факт односторонньої угоди (листів-відмов), що не відповідає вимогам Закону, що передбачає наслідком визнання угоди недійсною. Стаття 50 Цивільного кодексу Української РСР, що був чинним на момент відмови БДЗСВ від прав постійного користування земельними ділянками, встановлює, що недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності, а до таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього Кодексу. Як видно зі Статуту БДЗСВ, пункт 2.2. названого Статуту містить одним з предметів і напрямів діяльності БДЗСВ (за КВЕД) 55.23.1 - надання місць для короткотермінового проживання в літніх будиночках, котеджах, квартирах, які здають під час відпускного періоду. Здійснюючи даний напрямок діяльності, БДЗСВ використовує базу відпочинку "Азовчанка" (Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Макарова, 79). Таким чином, відмова БДЗСВ від права постійного користування земельною ділянкою є угодою, що укладена в суперечності з встановленими цілями діяльності, тому до такої угоди застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 та 49 Цивільного кодексу Української РСР - угода визнається недійсною. Приймаючи рішення № 44 від 29.01.2004 року Відповідач-1 мав дослідити листи БДЗСВ № 2660 від 08.12.2003 року та № 2053 від 09.10.2003 року з відмовами від прав постійного користування земельними ділянками на предмет їх відповідності Закону.Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює перелік вимог, додержання яких є необхідною умовою для визнання правочину чинним, зокрема:зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України),наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України), наявність волевиявлення, яке б відповідало внутрішній волі учасника правочину (частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України).Як вже зазначалось, листи БДЗСВ №2660 від 08.12.2003 року та №2053 від 09.10.2003 року з відмовами від прав постійного користування земельними ділянками на момент їх вчинення не відповідали положення чинного на той час законодавства. Так само листи БДЗСВ №2660 від 08.12.2003 року та №2053 від 09.10.2003 року з відмовами від прав постійного користування земельними ділянками не відповідали вимогам чинного законодавства на момент винесення оскаржуваного рішення, зокрема:редакції Земельного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про власність", Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" в частині тих положень, що є доводами даного позову, не змінились; правові положення Цивільного кодексу України були аналогічні за змістом та правовим наслідкам, що й положення Цивільного кодексу Української РСР, що був чинним на момент відмови БДЗСВ від прав постійного користування земельними ділянками.Позивач вважає, що Відповідач-1, приймаючи оскаржуване рішення, не дотримався вимог частин 1, 2, 3 статті 203 Цивільного кодексу України, що має наслідком визнання оскаржуваного рішення недійсним у відповідності зі статтею 215 Цивільного кодексу України

Враховуючи зазначене, позивач просить суд визнати недійсною відмову Бердянського державного заводу скловолокна від права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,27 га, розташованою за адресою: Запорізька область, м.Бердянськ, вул. Макарова, 79, наданою для розміщення та експлуатації бази відпочинку "Азовчанка", вчинену листом №2053 від 09.10.2003 року; визнати недійсним рішення Бердянської міської ради № 44 від 29.01.2004 року в частині припинення права користування Бердянського державного заводу скловолокна частиною земельної ділянки, площею 0,27 га, розташованою за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Макарова, 79, наданою для розміщення та експлуатації бази відпочинку "Азовчанка" - пункт 1.7. вказаного рішення; зобов'язати Бердянську міську раду видати новий державний акт на право постійного користування земельними ділянками Бердянського державного заводу скловолокна - База відпочинку "Азовчанка" (Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Макарова, 79) - земельна ділянка 25153,6 м2.

Ухвалою від 28.09.2009 року провадження по справі поновлено, судове засідання призначено на 28.10.2009 року.

В судове засідання 28.10.2009 року представник Бердянської міської ради Запорізької області не з`явився, відповідач 1 та позивач не надали суду документи, витребувані ухвалою від 28.09.2009 р.

Бердянським державним заводом скловолокна надано суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 підтримав заявлені ЗАТ “Трансмаш” позовні вимоги стосовно земельної ділянки, на якій розташована база відпочинку “Азовчанка”, і просить суд визнати нечинним рішення Бердянської міської ради Запорізької області № 8 від 21.06.2007 року в частині припинення права користування Бердянського державного заводу скловолокна земельною ділянкою площею 2,25 га, розташованою по вул. Макарова, 79, наданою для розміщення та експлуатації бази відпочинку “Азовчанка”, та зобов`язати Бердянську міську раду видати Бердянському державному заводу скловолокна новий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,25 га по вул.Макарова,79.

Ухвалою від 28.10.2009 року відкладено судове засідання по справі № 21/105/09 на 16.11.2009 року.

В судове засідання 16.11.2009 року представники сторін не з’явилися.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 16.11.2009 року відкладено судове засідання по справі № 21/105/09 на 27.11.2009 року.

Відповідачем 1 17.11.2009 року наданий суду відзив на позов, в якому Бердянська міська рада Запорізької області просить суд відмовити в задоволенні позову та розглянути справу у відсутності відповідача 1.

Представники сторін в судове засідання 27.11.2009 року не з’явилися.

Ухвалою від 27.11.2009 в.о. голови господарського суду Запорізької області Немченка О.І. строк розгляду у справі продовжено до 30.12.2009.

Відповідно до довідки Управління Держкомзему у м.Бердянськ Запорізької області № 574 від 13.11.2009 року земельна ділянка по вул.Макарова,79, площею 0,2700 га передана ТОВ “Привоз” для будівництва та обслуговування туристичного притулку згідно рішення сесії № 26 від 28.10.2004 року, а рішенням сесії № 13 від 27.09.2007 року було поновлено договір оренди до 01.09.2012 року.

Ухвалою від 27.11.2009 року залучено Товариство з обмеженою відповідальністю “Привоз” до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1, відкладено судове засідання по справі № 21/105/09 на 11.12.2009 року.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 11.12.2009 року представників відповідача 1, третьої особи, невиконанням Управлінням земельних ресурсів у місті Бердянськ,Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації вимог суду ухвалою від 11.12.2009 року відкладено судове засідання по справі № 21/105/09 на 18.12.2009 року.

           В судове засідання 18.12.2009 року представники сторін, третьої особи не з’явилися, сторони,третя особа, Управління земельних ресурсів у місті Бердянськ не виконали вимог ухвали суду від 11.12.2009 року.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Ухвалу від 11.12.2009 року було спрямовано на адреси сторін, третьої особи, Управління земельних ресурсів у місті Бердянськ, які зазначені в позовній заяві та відомі суду, тобто їх слід вважати такими, що належним чином повідомлені про час і місце розгляду судом справи.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов’язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті.

Справу розглянуто в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 18.12.2009 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях представників позивача та відповідача 2,суд

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2004 року Бердянська міська рада на 19 сесії ХХІV скликання, розглянувши матеріали про припинення права користування земельними ділянками, керуючись ст. ст. 12, 120, 141 Земельного кодексу України, п.34 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” прийняла рішення № 44 “Про припинення права користування земельними ділянками”, відповідно до пункту 1.7 якого припинено право користування Бердянського державного заводу скловолокна (вул. Кірова,107) частиною земельної ділянки площею 0,2700 га, розташованої по вул.Макарова,79, наданою для розміщення та експлуатації бази відпочинку “Азовчанка”; підстава: лист від 09.10.2003 року № 2053; вказано на необхідність внесення змін до Державного акта на право постійного користування землею.

Відповідно до довідки Управління Держкомзему у м.Бердянськ Запорізької області № 574 від 13.11.2009 року земельна ділянка по вул.Макарова,79, площею 0,2700 га передана ТОВ “Привоз” для будівництва та обслуговування туристичного притулку згідно рішення сесії № 26 від 28.10.2004 року, а рішенням сесії № 13 від 27.09.2007 року було поновлено договір оренди до 01.09.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.06.2005 року було порушено провадження у справі №19/125(05) про банкрутство Бердянського державного заводу скловолокна, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майна. Ухвалою господарського суду від 05.12.2005 року визнано вимоги ЗАТ “Трансмаш” та внесено їх до реєстру вимог конкурсних кредиторів Бердянського заводу скловолокна в сумі 636738,00 грн., а ухвалою від 18.04.2008 року задоволено скаргу Закритого акціонерного товариства “Трансмаш” від 21.10.2005 № 59-05 (вх. 026/18168 від 24.10.2005) на рішення боржника про невизнання кредиторських вимог на суму 561812 грн. 14 коп.

За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 2 вказаного Кодексу визначено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Позивачами у справі є особи (які зазначені в статті 1 Господарського процесуального кодексу України), що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу ( стаття 21 цього Кодексу).

Стаття 20 ГК України, ст. 16 ЦК закріплюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним зі способів захисту цивільного права та інтересу є визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Отже, в розумінні зазначеної норми саме власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю в тому числі і шляхом визнання недійсним рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.

Аналізуючи наведені вище норми права, слід відмітити, що позивачем у справі є особа, яка звертається до господарського суду з метою захистити або відновити своє порушене право.

Як свідчать досліджені матеріали справи, з позовною заявою до суду про визнання недійсними рішень Бердянської міської ради, які стосуються земельних відносин, що існували між Бердянською міською радою та Бердянським державним заводом скловолокна, звернулось закрите акціонерне товариство “Трансмаш”- конкурсний кредитор у справі про банкрутство Бердянського державного заводу скловолокна.

Відповідно до приписів Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”конкурсним кредитором вважається юридична (або фізична) особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство; грошове зобов’язання –зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно –правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством.

Матеріали справи свідчать, що Бердянський державний завод скловолокна має грошові зобов’язання перед позивачем у сумі 1198550 грн. 14 коп.З матеріалів справи та наданих доказів вбачається, що позивач не має будь-якого відношення до земельної ділянку, про яку йдеться у спірному рішенні.

Більш того, на дату прийняття Бердянською міською радою спірного рішення від 29 січня 2004 року № 44 судом ще не було порушено справу про банкрутство Бердянського державного заводу скловолокна та ЗАТ “Трансмаш” не був визнаний конкурсним кредитором.

Акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні та індивідуальні, тобто такі, які породжують права і обов’язки саме у того суб’єкта (чи визначеного ним кола суб’єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації –позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Заявляючи вказаний позов, ЗАТ “Трансмаш”повинен був довести, що оспорюване рішення Бердянської міської ради стосується його прав та інтересів, порушує їх.

Оскільки матеріалами справи не підтверджується факт порушення спірним рішенням прав та законних інтересів позивача (який є конкурсним кредитором) на земельну ділянку площею 0,2700 га, що розташована по вул. Макарова, 79, слід відмовити йому в задоволенні позовних вимог до відповідачів.

На підставі ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст.1 ,2, 21, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                             ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя                                                                                 В.І. Черкаський

(рішення оформлене та підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України –18.12.2009)