Постанова № 73829826, 03.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3167/18

Номер справи місцевого суду: 523/1748/14-ц

Головуючий у першій інстанції Гудіна Н. І.

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.05.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Ліснік Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність за апеляційною скаргою ОСОБА_3, представника ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 червня 2014 року, ухваленого суддею Гудіною Н.І.

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність, посилаючись на те, що 03 серпня 2007 року між сторонами було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11193852000. Відповідно до умов вказаного договору відповідач отримала кредит в сумі 54000,00 дол. США, який зобов'язувалася повернути у повному обсязі в строк до 03 серпня 2037 року або достроково зі сплатою 12,50 відсотків річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Кредитним договором Іпотекодавець - ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно, квартиру, місцезнаходження застави: АДРЕСА_1; загальна площа: 37,4 кв.м; житлова площа: 18,1 кв.м., що підтверджується Іпотечним договором № б/н від 03 серпня 2007, укладеним між Банком та ОСОБА_2 Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, 03 серпня 2007 року, за реєстровим № 674. Обтяження нерухомого майна іпотекою було зареєстровано Банком у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек. На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» змінило назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. На підставі вказаного Договору до Позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора. Через неналежне виконання умов Договору про надання споживчого кредиту позичальника утворилась заборгованість у розмірі 98635,82 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 788396,10 грн., яка складається з: 52050,00 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 416035,65 грн. - заборгованість за кредитом; 46585,82 дол. США, що згідно з курсом НБУ складає 372360,45 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за комісією за користування кредитом. Позивач як новий кредитор та Іпотекодержатель має право вимагати виконання зобов'язання на свою користь та звернути стягнення на предмет іпотеки. За умовами Договору іпотеки, Іпотекодавець зобов'язувався не порушувати права Іпотекодержателя.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив задовольнити позов.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про слухання справи були повідомлені належним чином.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 червня 2014 року позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність задоволений. В рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 788396,10 грн. за Договором про надання споживчого кредиту № 11193852000 від 03 серпня 2007, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк». Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки, а саме, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 37,4 кв.м., житлова площа 18,1 кв.м. Припинено право власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа: 37,4 кв.м., житлова площа: 18,1 кв.м., в тому числі право володіння, користування та розпорядження вказаною квартирою. Виселено з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою. Витребувано від ОСОБА_2 та передано ПАТ «Дельта Банк» технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_3, представник ОСОБА_2 зазначає, що при винесенні судом спірного заочного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотеко держателю права власності на обтяжене іптекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань було неправильно застосовано ст. 37 Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому вважає, що рішення суду підлягає скасуванню.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

В порядку п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Аналогічні положення містяться в ст. 5 ЦПК України діючої редакції.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, та ст.263 ЦПК України діючої редакції).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, та ст. 264 ЦПК України діючої редакції).

Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як новий кредитор та Іпотекодержатель має право вимагати виконання зобов'язання на свою користь та звернути стягнення на предмет іпотеки, що визначено Законом України «Про іпотеку», а саме: статтями 33, 36, 37 та Договором іпотеки, яким визначено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та набуття Іпотекодержателем права власності на нього за вартістю, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, а оскільки відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, суд з метою захисту прав та інтересів позивача звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність.

Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 серпня 2007 року між сторонами укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11193852000.

Відповідно до умов вказаного договору відповідач отримала кредит в сумі 54000,00 дол. США, який зобов'язувалася повернути у повному обсязі в строк до 03 серпня 2037 року або достроково зі сплатою 12,50 відсотків річних за користування кредитом (а.с. 12-16).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Кредитним договором Іпотекодавець - відповідач передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; загальна площа: 37,4 кв.м; житлова площа: 18,1 кв.м., що підтверджується Іпотечним договором № б/н від 03 серпня 2007, укладеним між позивачем та відповідачем.

Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, 03 серпня 2007 року за реєстровим № 675 (а.с.30-34).

Обтяження нерухомого майна іпотекою було зареєстровано Банком у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ «Укрсіббанк» змінило назву на ПАТ «Укрсіббанк».

08 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

На підставі вказаного Договору до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Через неналежне виконання умов Договору про надання споживчого кредиту у позичальника утворилась заборгованість станом 14 червня 2013 року у розмірі 98635,82 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 788396,10 грн., яка складається з:52050,00 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 416035,65 грн. - заборгованість за кредитом;46585,82 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 372360,45 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за комісією за користування кредитом, згідно розрахунку заборгованості (а.с. 17-29).

Судом вірно встановлено, що відповідач неналежним чином виконувала свої зобов'язання за укладеним кредитним договором, у зв'язку з чим у ПАТ «Дельта Банк» виникло право вимагати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте, суд не звернув уваги на те, що цей спосіб захисту є позасудовим і не передбачений як спосіб захисту права шляхом звернення до суду ні статтею 16 ЦК України, ні Законом України «Про іпотеку», ні договором, укладеним між сторонами.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 2.1.3 договору іпотеки, укладеного 03 серпня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до пункту 2.1.4 договору іпотеки зазначено, що у разі порушення іпотекодавцем, обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідно до положень розділу 4 цього договору на умовах, передбачених цим договором.

В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.

Зокрема, у пункті 4.1.3 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення здійснюється у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором.

Відповідно до п.4.2 звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису; застереження про задоволення вимог впотекодержателя.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем слід зазначити наступне.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотеко держателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотеко держателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

У відповідності до ст. 263 ч. 4 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного суду.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постанові № 760/14438/15-ц від 21 березня 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права.

368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 386 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 червня 2014 року - скасувати. Ухвалити нове.

В задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір при поданні апеляційної скарги в розмірі 6 308 (шість тисяч триста вісім) гривень 10 копійок.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий ________ О.С. Комлева

Судді ________ О.Г. Журавльов

________ Ю.І. Кравець

Повний текст судового рішення складений 07 травня 2018 року.