Постанова № 73829268, 26.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2054/18

Номер справи місцевого суду: 504/2945/16-ц

Головуючий у першій інстанції Вінська Н. В.

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Ващенко Л.Г.

суддів Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участі секретаря - Тьосової Я.В.

з участю: позивачки ОСОБА_2 і її представника

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 24 травня 2017 року (суддя Вінська Н.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)

06.09.2016 року ОСОБА_2 звернулась із позовом до ОСОБА_3 провстановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири, і, остаточно уточнивши 16.11.2016 року позовні вимоги, просила: встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2006 року по 27.08.2016 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності цивільного подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3; поділити квартиру, що є об'єктом спільної сумісної власності цивільного подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв'язку із фактичним розірванням цивільного шлюбу; визнати за нею право власності на 1\2 частину спірної квартири; зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у користуванні 1\2 частиною спірної квартири.

Позов обґрунтовано тим, що з відповідачем позивачка знайома з 2004 року, з 2006 року вони стали жити у цивільному шлюбі, з травня 2007 року проживали в АДРЕСА_2 де орендували квартиру у ОСОБА_4 З початку спільного проживання позивачка мала постійне місце роботи, тоді як відповідач такої роботи не мав. У 2009 році, маючи достатньо коштів, за рахунок спільних коштів, вони з відповідачем вирішили придбати власне житло і 25.12.2009 року відповідач підписав із ОСОБА_5 договір про відступлення прав вимоги інвестора, а 31.12.2010 року додаткову угоду до договору інвестування квартири АДРЕСА_1 на загальну суму 150 125 гривень.

Договір інвестування оформлено на ім'я відповідача, оскільки позивачка йому на той

час довіряла. Вона разом із відповідачем контролювала хід виконання будівельних робіт, 27.08.2010 року нею власноручно складено акт технічного огляду стану новозбудованої квартири. Крім того, вхідні двері спірної квартири були встановлені за власний рахунок і заява до будівельної компанії також написана позивачкою власноручно. 31.12.2011 року ТОВ «Реал-Інвест», на підставі акту приймання-передачі, передав об'єкт інвестування - спірну квартиру, до якої вона і відповідач переїхали одразу та почали робити ремонт у квартирі за рахунок власних коштів. Значна частина коштів (більше половини) належала позивачці, оскільки вона мала постійну високооплачувану роботу, а відповідач брав участь у ремонті разовими випадковими вкладами, оскільки не мав постійної роботи.

З моменту вселення у квартиру усі витрати по її утриманню здійснювались в основному за рахунок позивачки, весь персонал керуючої компанії знав позивачку як співвласника квартири.

27.08.2016 року відповідач під час сварки вигнав позивачку з квартири і за фактом протиправних дій відповідача вона звернулась до органів поліції у присутності яких відповідач підтвердив факт спільного проживання протягом 10 років.

08.09.2016 року відповідач разом зі своїми знайомими вчинив насильницькі дії і вигнав з квартири матір позивачки й поміняв у квартирі замки.

Посилаючись на те, що вони з відповідачем тривалий час проживали однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу і під час спільного проживання придбали майно на суму 503 500 гривень, у тому числі спірну квартиру вартістю 420 000 гривень, цивільний шлюб припинив своє існування і виникло право на поділ спільного майна подружжя, позивачка просила позов задовольнити.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 24.05.2017 року позов задоволено: суд встановив факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2006 року по 27.08.2016 року; визнав квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ; поділив спільне майно сторін у вигляді спірної квартири і визнав за позивачкою та відповідачем, кожним із них, право власності на 1\2 частину спірної квартири. З відповідача на користь позивачки суд стягнув судові витрати.

(короткий зміст вимог апеляційної скарги)

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду від 24.05.2017 року скасувати і постановити нове рішення про відмову у позові, зазначаючи про незаконність рішення суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)

Апеляційна скарга відповідача містить наступне: суд відкрив провадження у справі без належної сплати позивачкою судового збору; уточнена позовна заява прийнята до розгляду з порушенням норм процесуального права; суд разом із позивачкою та ї представником вчинили відкладення розгляду справи 14.02.2016 року і не вирішили клопотання з порушення вимог ст.ст.197,198 ЦПК України; до матеріалів справи судом залучені неналежним чином завірені ксерокопії квитанцій, відсутні відомості про їх спосіб отримання судом; розгляд судом справи 24.05.2017 року і фіксування ходу судового процесу у цей день відбулися з порушенням вимог ст. ст. 197,198 ЦПК України; журнал судового засідання від 24.05.2017 року не зазначає про те, що саме у цей день суд проголосив рішення за результатами розгляду даної справи; позивач не довела, що квартира була набута за спільні кошти під час проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю; позивачкою не доведено, а судом не встановлено факт набуття спірного нерухомого майна саме за спільні кошти позивача і відповідача; суд не перевірив чи є підстави для застосування положень ч.7 ст. 75 СК України, якщо суд припускав, що відповідачу не вистачило особистих коштів на придбання та ремонт квартири; суд порушив вимоги закону щодо проголошення і виготовлення судового рішення; рішення суду не містить обґрунтувань того, чому суд не приймає до уваги доводи та заперечення відповідача; суд не надав належної оцінки доводам позивачки та наданим нею доказам; поза увагою суду залишились обставини того, що позивачка не була зареєстрована у спірній квартирі, у 2009 році реєстрація позивачки здійснювалась у Миколаївській області та в м. Одесі; допит свідків у суді мав місце з порушенням встановленого порядку; ніхто з допитаних свідків не був присутнім під час укладення інвестиційного договору і внесення грошових коштів та не знає про розміри внесених грошових коштів; позивач не довела, що у них був спільний бюджет та спільні видатки; пояснення свідків, зокрема ОСОБА_6 і матері позивачки ОСОБА_7 викладені в рішенні у спотвореному вигляді і з перекручуванням отриманої під час допиту інформації; ствердження позивачки, що вона мала доходи у розмірі 1 000 доларів США належними доказами не підтверджені; ствердження, що його доходи були меншими ніж доходи позивачки також є безпідставними; суд фактично не встановив обставини початку трудової діяльності позивачки та отримані нею у цей період доходи; позивачка не довела, що квартиру придбано на спільні сумісні кошти; фактично усі укладені договори інвестування укладались відповідачем у своїх інтересах і за кошти, які є його особистою власністю; факт інвестування грошових коштів підтверджується самим договором, а ствердження суду, що відповідач разом із позивачем інвестували будівництво квартири є припущенням суду; твердження батьків позивачки про проведення ремонтних робіт у квартирі не підтвердила позивачка; свідки - батьки позивачки і ОСОБА_6 є зацікавленими особами у вирішенні спору; свідок ОСОБА_8 не повідомила жодних обставин, що стосуються підстав набуття квартири; журнал судового засідання і фіксація судового процесу 24.05.2017 року не відповідають вимогам закону; рішення суду не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості; суд не встановив факт того, що спірне майно набуто за спільні кошти або спільну працю подружжя, а тому дійшов неправильного висновку про задоволення позову.

(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)

В запереченнях на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_2 зазначала про наступне: апеляційна скарга подана з порушенням строків на апеляційне оскарження; у скарзі відповідач посилається на формальні недоліки судового рішення, не надавши належної оцінки його змісту; відповідач вказує на факти свавілля суду, однак особисто жодного разу не приймав участі у розгляді справи, ігноруючи судові виклики та судові засідання; частина судового процесу дійсно здійснювалась за її клопотання без аудіофіксації; відповідач фактично спотворює обставини судового процесу, і, не приймаючи у ньому власної участі, ставить під сумнів об'єктивність, всебічність і повноту судового розгляду; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і питання щодо надання доказів або спростування доказів, наданих позивачем є обов'язком відповідача, а не суду; суд першої інстанції жодним чином не обмежив процесуальні права відповідача щодо надання доказів; до заперечень відповідач не надав належних доказів; під час оцінки пояснень свідків відповідач дійшов до суперечливих висновків; відповідач у поясненнях від 14.02.2017 року посилався на існування договору позики, однак зазначений доказ суду не надано; є рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16.03.2017 року про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 2 166 360 гривень, однак відповідач не повідомив Комінтернівський районний суд Одеської області про наявність цієї справи і накладення арешту на спірне майно; ствердження про недопустимість доказів, які знаходяться в матеріалах справи є абсурдними, оскільки докази, надані стороною позивача, разом з оригіналами цих документів досліджував суд, після чого вони були повернуті позивачу; посилання відповідача на порушення ст. 215 ЦПК України є надуманим; обсяг скарги та відсутність в ній змістовної аргументації свідчить про намагання відповідача скомпроментувати рішення суду та підкрипити свої доводи уявними «вимогами чинного законодавства».

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)

Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.

09.01.2006 року між ОСОБА_5 і ТОВ «Реал-Інвест» укладено договір №489/04-06 інвестування будівництва 2 кімнатної квартири загальною площею 81,5 м2 у с. Крижанівка Комінтернівського району Одеської області (а.с.32,33).

25.12.2009 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги інвестора, за умовами якого до нового інвестора перейшло право вимагати від учасника замість первісного інвестора, належного виконання ним своїх обов'язків в обсязі та на умовах, передбачених договором №489/04-06 про інвестування будівництва аж до передачі у власність нового інвестора об'єкта інвестування (п.2 договору). За відступлення права вимоги новий інвестор виплачує первісному інвестору загальну суму інвестиційних внесків, сплачену інвестором учаснику, підтверджену платіжними дорученнями (п.6 договору). Первісний інвестор передає новому інвестору документи , з яких випливає право вимоги, що відступається за цим договором: договір №489/04-06 про інвестування будівництва, додаткову угоду, додаток №1, додаток №2 до договору №489/04-06, платіжне доручення на загальну суму інвестиційних внесків, сплачену учаснику (а.с.16,35).

25.12.2009 року між ТОВ «Реал-Інвест» і ОСОБА_3 укладено угоду про заміну сторони за договором №489/04-06 про інвестування будівництва між ОСОБА_5 і ТОВ «Реал-Інвест» (а.с.34).

31.12.2010 року між ТОВ «Реал-Інвест» і ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №2 до договору №489/04-06 від 09.01.2006 року і акт приймання-передавання об'єкту інвестування - квартири АДРЕСА_1 (а.с. 14,15,36,43).

З червня 2010 року по квітень 2011 року ОСОБА_3 вніс до каси ТОВ «Реал-Інвест» 272 080 гривень грошових коштів у якості інвестиційних внесків за договором №489/04-06 (а.с.37-40).

За період з грудня 2009 року по квітень 2011 року (час внесення грошових коштів за об'єкт інвестування - квартири АДРЕСА_1) загальна сума доходів позивачки становила 17 846 гривень, що підтверджується довідками про її доходи (а.с.95,96).

Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.

Відповідач ОСОБА_3 в письмових поясненнях на позов від 19.05.2017 року зазначав про те, що спірну квартиру він придбав на особисті кошти, які він позичив ще у 2004 році у ОСОБА_9 з метою придбання нерухомого майна, при цьому, про наявність зазначеного боргу позивачці було відомо, однак остання приховала від суду цю обставину (а.с.111,112).

З наданих відповідачем суду першої інстанції доказів вбачається наступне.

03.04.2004 року відповідач ОСОБА_3 видав розписку ОСОБА_9 про позику 80 000 доларів США під 2% річних із обов'язком повернути у строк до 03.04.2016 року на придбання нерухомого майна (а.с.121).

03.02.2017 року ОСОБА_9 звернулась із позовом до суду про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 03.04.2004 року у розмірі 02 166 360 гривень (а.с.120).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16.03.2017 року з відповідача на користь ОСОБА_9 стягнуто заборгованість за договором позики від 03.04.2004 року у розмірі 02 166 360 гривень (а.с.119).

Між сторонами виникли правовідносини з права спільної сумісної власності подружжя та встановлення юридичного факту, які регулюються нормами СК України.

(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що сторони з 2006 року по серпень 2016 року проживали разом як подружжя, з 2006 року по 2009 рік вони збирали грошові кошти для придбання нерухомого майна, а у 2009 році, назбиравши необхідну кількість грошових коштів, внесли ці кошти на будівництво спірної квартири, і, оскільки спірну квартиру придбано на сумісні кошти позивача і відповідачки, вона є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу у рівних частках (а.с.136,137).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (ст. 74 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ст. 57 ч.ч.1,6,7 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Положення ст. ст. 57, 60 СК Українивстановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Разом з тим, з метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у ст. 60 СК України.

У розумінні ст. 60 СК України, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Тому, для правильного застосування ст. 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Встановлено, що у 2004 році відповідач отримав у позику на придбання нерухомого майна значну суму коштів - 80 000 доларів США. Позивачка стверджувала, що проживала з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2006 року по серпень 2016 року і у 2009 році, маючи достатньо коштів, за рахунок спільних коштів, вони з відповідачем вирішили придбати власне житло, спірну квартиру.

Факт наявності коштів для придбання квартири позивачка підтвердила поясненнями свідків і довідками про її доходи у період з 2009 року по квітень 2011 року (час інвестування коштів у придбання спірної квартири), які становили у цей період 17 846 гривень. При цьому, позивачка стверджувала, що на інвестування квартири саме вона внесла значну суму коштів, тоді як відповідач офіційно не працював і доходів не мав.

Відповідач, заперечуючи на твердження позивачки, зазначав, що на інвестування квартири він вносив свої особисті кошти, які отримав після укладення у 2004 році договору позики.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ч.1 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. ст. 77 ч.1, 79 ч.1, 80 ч.ч.1,2 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ч.ч.1,6 ЦПК України).

Позивачка, всупереч ст. ст. 76,77,79-82 ЦПК України, не надала достатніх доказів, які б у своїй сукупності дали змогу дійти висновку про наявність обставин справи, що входять до предмету доказування у даній справі, а саме, що спірне нерухоме майно набуте за спільні сумісні кошти або спільну працю її і відповідача ОСОБА_3

Разом з тим, не спростовані доводи та докази відповідача ОСОБА_3, що у останнього були кошти на інвестування спірної квартири, які він отримав у позику у 2004 році.

Зважаючи на те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна, позивачка не надала достатніх доказів для висновку про те, що спірне нерухоме майно набуте за спільні сумісні кошти або спільну працю її та відповідача ОСОБА_3, колегія суддів дійшла висновку про відмову у позові за недоведеністю вимог.

(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про порушення судом норм процесуального права під час фіксації судового процесу і прийняття судового рішення не заслуговують на увагу, оскільки в силу ст. 376 ч.3 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу розглянуто неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Інші доводи та аргументи відповідача у скарзі взяті до уваги судом апеляційної інстанції, який дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2

Доводи позивачки у запереченнях на апеляційну скаргу про те, що: скаргу подано з порушенням строків на апеляційне оскарження; відповідач фактично спотворює обставини судового процесу, не прийнявши у ньому власної участі, ставить під сумнів об'єктивність, всебічність і повноту судового розгляду; до заперечень відповідач не надав належних доказів; відповідач у поясненнях від 14.02.2017 року посилався на існування договору позики, однак зазначений доказ суду не надано; є рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16.03.2017 року про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 2 166 360 гривень, однак відповідач не повідомив Комінтернівський районний суд Одеської області про наявність цієї справи і накладення арешту на спірне майно; обсяг скарги та відсутність в ній змістовної аргументації свідчить про намагання відповідача скомпроментувати рішення суду та підкрипити свої доводи уявними «вимогами чинного законодавства», - не заслуговують на увагу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на приймав участі у судовому засіданні 24.05.2017 року під час проголошення судового рішення, яке є предметом апеляційного оскарження (а.с.134-135а).

У справі відсутні докази, що суд надсилав відповідачу рекомендованим повідомленням про вручення копію рішення від 24.05.2017 року.

08.06.2017 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву про видачу копії рішення суду від 24.05.2017 року.

Копію рішення суду від 24.05.2017 року відповідач отримав 12.06.2017 року, а 22.06.2017 року подав апеляційну скаргу на рішення суду від 24.05.2017 року. 07.08.2017 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява відповідача про поновлення строку для оскарження судового рішення, на підставі якої суд апеляційної інстанції 18.09.2017 року поновив строк на апеляційне оскарження (а.с.138-162, 170-175).

До суду першої інстанції відповідач 19.05.2017 року подав письмові пояснення на позов, до яких додав копію рішення від 16.03.2017 року, копію позовної заяви ОСОБА_9 і копію розписки від 03.04.2004 року, копію заяви ОСОБА_9 про забезпечення позову і заяву відповідача від 16.03.2017 року про визнання позову ОСОБА_9 (а.с.117-123).

Зазначеним поясненням відповідача і наданим ним доказам суд надавав оцінку, що вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду (а.с.137).

Всі інші доводи та аргументи пояснень і заперечень позивачки на скаргу (спотворення відповідачем фактичних обставин, обсяг скарги і аргументація доводів відповідача у скарзі про порушення судом вимог щодо фіксування судового процесу та змісту рішення суду), з врахуванням наведених доводів, не мають правового значення для правильного вирішення спору по суті.

Колегія суддів не бере до уваги ствердження позивачки і її представника у засіданні колегії суддів із посиланням на те, що факт набуття майна за спільні кошти також піжтверджується квитанціями про оплату за надані комунальні послуги та договором від 25.08.2011 року між ТОВ "Реал-Інвест" і ОСОБА_10 про інвестування будівництва, оскільки зазначені письмові докази, в силу ст. 77 ЦПК України, не є належними доказами на підтвердження факту набуття майна за спільні кошти позивачки і відповідача.

(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)

Оскільки позивачка не довела своїх позовних вимог, відсутні підстави для ствердження про порушення прав, свобод чи інтересів, за захистом яких позивачка звернулася до суду.

(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 376 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України).

Приймаючи до уваги, що суд, за відсутності належних, достовірних та достатніх доказів дійшов неправильного висновку про задоволення позову, що свідчить про невідповідність висновків суду обставинам справи і вимогам закону, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення щодо відмови у позові про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1\2 частину квартири з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуване рішення суду від 24.05.2017 року не містить обґрунтувань та висновків суду першої інстанції стосовно вимог про зобов'язання ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні 1\2 частиною спірної квартири

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України).

Зважаючи на те, що колегія суддів відмовляє ОСОБА_2 у позові, судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, які документально підтверджені, підлягають стягненню із позивачки на користь відповідача (а.с.153,165,166,169).

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 24 травня 2017 року - скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності, поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1\2 частину квартири.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІІН № НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІІН НОМЕР_2) судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 366 гривень 42 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 05.05.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

Л.М. Вадовська

Г.Я. Колесніков