Постанова № 73827550, 02.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/1740/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Головатий А.П.

Провадження № 22-ц/783/7305/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 33

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого – Павлишина О.Ф.,

суддів – Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретар Бохонко Е.Р.,

з участю представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 05 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-

ВСТАНОВИЛА:

20.07.2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та просив ухвалити рішення про визнання останньої такою, що втратила право користування житловим будинком №38 на вул. Сагайдачного в с.Верин Миколаївського району Львівської області. В обґрунтування позову посилався, що вказаний будинок належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину. Відповідачка - колишня дружина на даний час у будинку фактично не проживає, оскільки виїхала в Італію. Шлюб між ними розірвано у 2011 році.

Оскаржуваним заочним рішенням позов задоволено. Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: вул. Сагайдачного, 38, с. Верин, Миколаївський район, Львівська область. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у справі 243 гривні 60 копійок в користь позивача.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 17 листопада 2017 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 В апеляційній скарзі стверджує, що судом не повно з’ясовано обставини справи. Зазначає, що у судове засідання, в якому ухвалене оскаржуване заочне рішення вона не з’явилась з поважних причин, оскільки перебувала за межами України та не була повідомлена про розгляд даної справи. Вважає, що докази, на які вона посилається мають істотне значення для правильного та об’єктивного вирішення справи та такі судом безпідставно не були взяті до уваги. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, та посилання на те, що відповідачка відсутня в Україні з поважних причин – перебуванням на заробітках - в Ітадії, пояснення ОСОБА_4 про безпідставність вимог апеляційної скарги та посилання на те, що відповідачка в Італії створила нову сім»ю, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом встановлено такі обставини.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.12.2002 року позивач по справі є власником житлового будинку №38 на вул. Сагайдачного у с.Верин Миколаївського району Львівської області.

Згідно з довідкою від 17.07.2015 року у вищевказаному будинку зареєстрована відповідачка по справі.

Відповідно до рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 25.03.2011 року у справі №2-135/11 шлюб між сторонами по справі розірвано.

Згідно з актами обстеження господарства від 16.04.2015 року, 12.02.2015 року та 11.03.2015 року відповідачка по справі не проживає у вищевказаному будинку з 2007 року, особистих речей її у будинку не виявлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд перщої інстанції виходив з того, що відповідачка з 2007 року не проживає у будинку, а відтак відповідно до ст.71 ЖК України втратила право користування житлом.

Однак повністю з таким висновком погодитись не можна, так як суд, правильно встановивши дійсні обставини справи, неправильно визначив правовідносини, та положення закону, які їх регулюють.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім’ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України №6-709цс16 від 16.11.2016 року за змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім’ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім’ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім’ї власника без поважних причин понад один рік.

В зв»язку з викладеним, колегія суддів вважає, що поза увагою суду залишилось те, що ст.71 ЖК України не підлягає застосування до встановлених правовідносин, так як правовідносини виникли між власником та колишнім членом сім»ї, і до вказаних правовідносин слід застосовувати положення ст. 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України.

Враховуючи не проживання відповідачки по справі в спірному будинку без поважних причин з 2007 року, тобто понад один рік, колегія суддів вважає, що рішення суду слід змінити та вважати спір вирішеним на підставі ст.ст.150, 156 ЖК України, ст.405 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про поважність причин відсутності нічим не підтверджені.

Так, посилання на перебування за кордоном у зв»язку з працевлаштуванням не може прийматись до уваги, оскільки до поданого письмового доказу не долучено переклад з італійської мови на українську.

Крім того, сам лише факт працевлаштування за кордоном не може бути поважною причиною відсутності без доказів необхідності перебування за кордоном у зв»язку з такою роботою, або доказів відсутності роботи за фахом в Україні.

Також в апеляційній скарзі не наведено доказів, що спростовують висновок суду про не проживання відповідачки в будинку понад один рік.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 05 листопада 2015 року змінити та вважати спір вирішеним на підставі ст.ст.150, 156 ЖК України, ст.405 ЦК України.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень ст.389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 05 травня 2018 року.

Головуючий: Павлишин О.Ф.

Судді: Мікуш Ю.Р.

ОСОБА_5