Рішення № 73826823, 24.04.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/3628/17

пр.№ 2/464/247/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.04.2018 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Рудакова І.П.

за участю секретаря судового засідання Добрій О.-В.В.

справа № 464/3628/17

позивач ОСОБА_1,

відповідач ОСОБА_2 акціонерне товариство «Укртелеком»,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про поновлення на роботі,

за участю учасників справи: позивача – ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_3 (доручення №197/2 від 03.05.2017), представника відповідача ПАТ «Укртелеком» - ОСОБА_4 (довіреність №2928 від 28.12.2017), -

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача ПАТ «Укртелеком» з позовом, який був уточнений заявою від 23.10.17р., про визнання незаконними переведень іншу роботу, про скасування наказів про переведення, про поновлення на посаді, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтовується тим, що станом на 30 квітня 2014 року вона 9 років працювала на посаді старшого диспетчера електрозв'язку диспетчерської служби. З 01.05.2014 року наказом відповідача була переведена на посаду інженера електрозв’язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг. Таке переведення керівництво Львівської філії ПАТ «Укртелеком» обґрунтувало проведенням реформи на підприємстві та необхідністю заміни жіночої праці на посаді диспетчера на чоловічу. Додатково їй було роз’яснено, що це переведення спрямовано на подальше підвищення її по службі. З 06.11.2014 року під загрозою бути звільненою у зв’язку із скороченням штату відповідним наказом відповідача була переведена на посаду інженера електрозв'язку дільниці технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку метрології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту тимчасово на час відсутності основного працівника, у зв'язку із скороченням посади, яку вона займала. 9 грудня 2016 року була звільнена з тимчасових робіт з інженера електрозв'язку дільниці технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку метрології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту у зв’язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. Вважає переведення її на іншу роботу незаконними з тих підстав, що вони були дискримінаційними та здійснені під загрозою звільнення. Її звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України теж є неправомірним. Також їй завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях з приводу незаконного переведення. Просила визнати незаконними переведення на іншу роботу, скасувати накази про переведення, поновити на посаді старшого диспетчера електрозв'язку диспетчерської служби, виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоди в сумі 30000грн.

Ухвалою від 30 травня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач та її представник уточнені позовні вимоги підтримали повністю, підтвердивши обставини, викладені в уточненій позовній заяві, та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнала повністю, пояснивши, що переведення позивача на іншу роботу було проведене за її згодою, з дотримання вимог трудового законодавства. Звільнення позивача на підставі п.2 ст.36 КЗпП України теж є правомірним. Крім того, від дати переведення позивача з посади старшого диспетчера електрозв'язку диспетчерської служби до моменту звернення нею до суду з позовом пройшло понад три роки. Тобто позивачка пропустила строк звернення до суду з позовом. Обставин як поважних причин даного строку позивачем не наведено, заяви про поновлення строку не заявлено. В зв'язку з цим просила відмовити в задоволенні позову як в безпідставному, застосувавши наслідки пропуску строку позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що уточнений позов задоволенню не підлягає повністю з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач була прийнята на роботу 05 липня 1984 року після закінчення Львівського електротехнічного технікуму зв'язку по направленню Мінзв’язку УРСР.

Станом на 30 квітня 2014 року позивач працювала на посаді старшого диспетчера електрозв'язку диспетчерської служби.

З 01.05.2014 року наказом № 429-27/к від 30.04.2.014 року позивач переведена на посаду інженера електрозв’язку групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг.

З 06.11.2014 року наказом №1770-27/к позивач переведена на посаду інженера електрозв'язку дільниці, технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку, метрології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту тимчасово на час відсутності основного працівника.

Відповідно до наказу № 1633/к від 08.12.15р. позивач звільнена з роботи інженера електрозв'язку дільниці технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку, метрології у зв’язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Частиною першою ст.21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При прийнятті на роботу сторони за взаємною згодою визначають зміст трудової функції працівника, власник вправі запропонувати працівникові при прийнятті на роботу будь-який набір трудових обов'язків, який не суперечить правовим нормам охорони праці і виробничої санітарії.

Згідно ст.31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Відповідно до ч.1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавець не визначає яким чином повинна бути отримана згода працівника на переведення, однак така згода має відповідати дійсному волевиявленню працівника та однозначно сприйматись сторонами трудового договору. Надання працівником згоди зазвичай оформляється шляхом подання ним відповідної письмової заяви. Про свою незгоду на переведення на іншу роботу працівник може зазначити при ознайомленні з наказом про переведення та оскаржити в установленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 429-27к від 30.04.2014 року саме на підставі особистої заяви позивача та в зв'язку з виробничою необхідністю в розширенні групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг (далі ЦТП) Львівської філії ПАТ «Укртелеком» ОСОБА_1 було переведено на посаду інженера електрозв'язку 2 категорії вищевказаної групи ЦТП.

Дане переведення було ініційоване працівником, яка 29.04.2014 року звернулась із письмовою заявою з проханням перевести її на вищевказану посаду (а.с.41). Переведення було спрямоване на службове зростання, при цьому хоч посадовий оклад залишився на попередньому рівні, проте працівника переведено з категорії персоналу «фахівці» в категорію «професіонали». Оплата праці здійснювалась не нижче рівня оплати попередньої посади диспетчера. Позивач була ознайомлена з оскаржуваним наказом (а.с.40). Наказ підписано позивачем власноруч без будь-яких застережень. ОСОБА_1 приступила до виконання обов'язків на новій посаді та працювала на цій посаді тривалий час з 01.05.2014 року по 06.11.2014 року – близько півроку, претензій та зауважень щодо погіршення умов праці до адміністрації не мала. В КТС та суд це переведення позивачем не оскаржувалося.

Суд вважає, що в даному випадку за визначених умов мало місце переведення на підставі ч.1 ст.32 КЗпП України, тобто за згодою працівника.

Отже, на думку суду, спірним наказом не порушене право ОСОБА_1 на надання згоди на переведення на іншу роботу.

Аналізуючи обставини другого переведення, суд виходить з наступного.

Згідно з наказом відповідача № 543 від 16.10.2014р. про внесення змін до штатного розпису філій ПАТ Укртелеком з 16.10.2014 р. було введено до штатного розпису Львівської філії (Дод.№1) нові структурні підрозділи та посади (новостворені структурні підрозділи та посади).

На підставі даного наказу 06.11.2014р. позивач звернулась до адміністрації із заявою про переведення її на новостворену посаду інженера електрозв'язку на умовах строкового трудового договору на період відсутності основного працівника ОСОБА_5 на дільницю технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку метрології та ремонту служби експлуатації мережі технічного департаменту ЛФ ПАТ Укртелеком. Наказом від 06.11.2014р. №1770-27/к дане прохання працівника було задоволене – переведено на вищевказану посаду.

Переведення працівника з посади інженера електрозв'язку 2 категорії групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг (ЦТП) ЛФ ПАТ Укртелеком на посаду інженера електрозв'язку у дільницю технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку, метрології та ремонту служби експлуатації мереж технічного департаменту Львівської філії ПАТ «Укртелеком» на умовах строкового трудового договору, на період відсутності основного працівника ОСОБА_5 до фактичної дати виходу її на роботу із збереженням попереднього посадового окладу відбулось за особистою заявою ОСОБА_1 від 06.11.2014р. (а.с.44). Із заяви вбачається, що працівниця виявила бажання бути працевлаштованою в новій організаційній структурі Львівської філії ПАТ Укртелеком, визначеної рішенням наглядової ради ПАТ Укртелеком (протокол від 01.10.2014р.№ 226, наказом Укртелеком «Щодо організаційної структури філій ПАТ Укртелеком» від 01.10.2014р. №518 та наказом ПАТ Укртелеком від 16.10.2014р. №543 «Про внесення змін до штатного розпису філій ПАТ «Укртелеком»).

Згідно із наказом відповідача від 31.10.2014 року №583 Про скорочення чисельності та штату працівників ПАТ «Укртелеком» з 10.11.2014р. було скорочено чисельність та штат працівників ПАТ, внесені зміни до штатного розпису Львівської філії, а саме виведено структурні підрозділи та посади згідно додатку № 1.

Скорочення позивача не торкнулось, оскільки самі дії позивача (подання нею заяви про переведення 06.11.2014р.) були спрямовані на уникнення нею скорочення та відповідного звільнення. В зв'язку з цим покликання позивача на те, що вона взагалі не була попереджена про скорочення чисельності та штату працівників Львівської філії не береться судом до уваги.

Твердження позивачки про те, що вона мала переважне право на залишення на роботі не може братись до уваги, оскільки таке право враховується лише при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, а не при переведенні працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві. Законом не встановлено ніяких переваг на працевлаштування при переведенні на іншу роботу. Тобто переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці згідно зі статтею 42 Кодексу не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду.

Звернення позивача із заявою 06.11.2014р. та ознайомлення нею з наказом №1770-27/к про переведення від 06 листопада 2014 року розцінюється судом як її намір та бажання обіймати вказану посаду, а відтак і її згоду на таке переведення.

З пояснень сторін та з наданих доказів вбачається, що дане переведення було спрямоване саме на уникнення позивачем скорочення та відповідного звільнення. Оплата праці здійснювалась не нижче рівня оплати попередньої посади. Позивач була ознайомлена з оскаржуваним наказом (а.с.43об.). Наказ підписано позивачем власноруч без будь-яких застережень. ОСОБА_1 приступила до виконання обов'язків на новій посаді та продовжувала працювала на цій посаді.

Отже, на думку суду заява від 06.11.2014р. була подана працівником добровільно, наказ 1770-27/к про переведення позивачки на посаду інженера електрозв'язку на дільницю технічного обліку та паспортизації №134 м.Львів відділу обліку, метрології та ремонту служби експлуатації мереж технічного департаменту Львівської філії ПАТ «Укртелеком» був винесений Львівською філією ПАТ «Укртелеком» 06.11.2014р. підставно. З даним наказом працівниця ознайомлена 06.11.2014р., ніяких застережень та зауважень при особистому підписі не вчиняла.

Про той факт, що переведення було проведене зі згоди працівника свідчить і те, що позивачка приступила до виконання нових посадових обов'язків, працювала у вказаній дільниці ЛФ ПАТ Укртелеком тривалий час – до грудня 2015 року. В КТС та суд це переведення позивачем також не оскаржувалося.

В даному випадку мало місце переведення на підставі ч.1 ст.32 КЗпП України, тобто за згодою працівника.

На думку суду цим наказом також не порушене право ОСОБА_1 на надання і згоди на переведення на іншу роботу.

Отже, на думку суду приступлення позивача до виконання посадових обов'язків без будь-яких заперечень після видання та ознайомлення із наказом про переведення на іншу роботу, тривале виконання обов'язків на вказаних посадах в зв'язку з переведеннями, відсутність претензій працівника до адміністрації, не звернення до КТС та до суду у встановлений строк – свідчить про її згоду на кожне із зазначених переведень зокрема.

Позивач була звільнена 09.12.2015 року (а не 30.09.2016р. як зазначено в позовній заяві) в зв'язку із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України (наказ від 08.12.2015р №1633/к). З наказом працівник ознайомлена 09.12.2015 року під особистий підпис.

В день звільнення позивачці 09.12.2015 року за місцем її роботи у відповідності до ст.47 КЗпП України було видано належно оформлену трудову книжку.

Ні позивачем, ні її представником не надано суду жодних переконливих доказів того, що оскаржувані нею накази про переведення є неправомірними, а відтак і звільнення в зв'язку із закінченням строкового трудового договору теж є неправомірним. Жодних доказів на підтвердження факту примусу чи впливу з боку представників адміністрації відповідача на написання таких заяв позивачем не надано.

Таким чином, порушень чинного законодавства при переведенні ОСОБА_1 та при її звільненні судом не встановлено,

Щодо пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду.

За змістом ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Із змісту позовної заяви, уточненої позовної заяви та додатків до неї, пояснень сторін в суді, з наданих доказів судом встановлено початок перебігу строку позовної давності – момент коли позивач дізналась про порушення свого права – щонайменше з 30.04.2014 року. Таке порушення спричинене незаконним переведенням (на думку позивача) з посади старшого диспетчера Львівської філії ПАТ «Укртелеком» на посаду інженера електрозв'язку 2 категорії групи технічної експлуатації телекомунікаційних мереж Центру телекомунікаційних послуг (ЦТП) ЛФ ПАТ «Укртелеком» - із дати наказу про переведення № 429-27/к від 30.04.2014р., з яким працівник була ознайомлена під особистий підпис 30.04.2014р.

Отже, враховуючи наведене з 30.04.2014 року – моменту переведення 30.04.2014р (на думку позивача порушення її права) до моменту звернення до суду з даним позовом, 30.05.2017 року – дата відкриття провадження в справі, минуло понад три роки. Тобто, позивачка подала даний позов у строк, який в десятки разів перевищує тримісячний строк, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України для подачі позовів даної категорії. Заяви про поновлення строку не заявлено.

Зазначені позивачем причини пропуску строку звернення з позовом до суду, а саме: намагання нею добровільного врегулювати спір, виробнича травма, яка мала місце в серпні 2015 року та захворювання доньки в червні 2015року суд рахує як неповажні, виходячи з наступного.

Спроби добровільного врегулювання спору позивачем не передбачені законом як обов'язковий спосіб захисту порушених трудових прав.

Виробнича травма позивачки та захворювання її доньки (як основні причини неможливості звернутись за захистом своїх прав до суду) мали місце влітку 2015 року, а не влітку 2016р. Не дивлячись на вагомість несприятливих обставин в житті позивача влітку 2015 року, за часом настання вони ніяким чином не могли вплинути на спробу звернення позивачки до КТС чи до суду з питанням оскарження будь-якого із переведень чи поновлення на роботі.

Крім того, перше переведення відбулось 30.04.2014р. – працівник погоджувалася і працювала на новій посаді близько півроку, та не оскаржувала наказу. При цьому ні вона, ні її донька в цей період часу не хворіли.

Наступне переведення відбулось 06.11.2014 року, працівник погодилася з тим переведенням, працювала близько року, не оскаржувала його. При цьому позивач отримала травму лише в серпні 2015р. тобто через 10 місяців. Донька позивача захворіла і перебувала в реанімації в червні 2015 року – теж через 8 місяців і за півроку до звільнення. Отже, мав місце тривалий проміжок часу для оскарження наказів після останнього переведення і задовго до звільнення.

Після травматичний період позивачки тривав задовго до звільнення – 5 місяців, так що позивач мала змогу фізично відновитись, до моменту звільнення приступила до роботи після періодів непрацездатності. Таким чином, ці обставини не могли перешкодити позивачці звернутись до суду в місячний термін після звільнення 09.12.2015р. за захистом своїх трудових прав. Натомість позивач стала на облік в службу зайнятості і близько року активно шукала роботу на різних підприємствах – що теж в свою чергу не могло створити перешкоди для звернення до суду, оскільки вона могла і отримати різного роду консультації в тому числі в інспекції з питань праці.

За ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Згідно із п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, того, що позивачка дізналася і достовірно знала про переведення (на її думку незаконне) ще 29.04.2014р., погодилася з таким, а тому нею пропущений строк позовної давності без поважної причини, зазначені причини пропуску мали місце задовго після факту переведення і задовго до звільнення.

Тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними переведень іншу роботу, про скасування наказів про переведення, про поновлення на посаді, необхідно відмовити в зв’язку із пропуском строків звернення до суду без поважних причин.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд виходить з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно якого розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначити від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України «моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних - стражданнях, яких фізична особа зазнала у-зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Вини в порушенні трудових прав позивача не визнаємо, тому вважаємо що моральна шкода не підлягає задоволенню.

Суд не вбачає вини ПАТ «Укртелеком» в порушенні законних прав працівника, що було б наслідком для стягнення моральної шкоди. Твердження ОСОБА_1 про те, що вона досить страждає від пережитого приниження, у неї наявний стан безпорадності, стояла на обліку в центрі зайнятості протягом року, виконувала всі рекомендації, однак до сьогоднішнього дня не працевлаштувалась – не вказують на безпосередню винність дій ПАТ «Укртелеком», оскільки носять суб'єктивних характер (такий стан речей тривав близько трьох років), створені складності в організації життя є перебільшеними нічим не обґрунтованими та документально не підтвердженими. Розмір заявленої моральної шкоди 30000грн. не обґрунтований жодними міркуваннями і доказами.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством ст.233 КЗпП України має застосовуватися 3-місячний строк позовної давності (п.16. постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами).

Виходячи з фактичних обставин справи, того, що позивачка дізналася і достовірно знала про переведення (на її думку незаконне) ще 29.04.2014р., погодилася з таким, а тому нею пропущений строк позовної давності без поважної причини, зазначені нею причини пропуску строку мали місце задовго після факту переведення і задовго до звільнення.

Суд приходить до висновку, що позов в частині про відшкодування моральної шкоди теж не підлягає до задоволення в зв’язку із пропуском строків звернення до суду без поважних причин.

Позовні вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними вимогами від визнання переведень незаконними, про скасування наказів та про поновлення на посаді.

Оскільки суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог, то не вбачається підстав і для задоволення позову в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

На підставі ст.ст. 21, 31, 32, 33, 233, 234, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 265, ч.6 ст.268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» відмовити повністю, щодо кожної із позовних вимог.

Повне найменування (ім'я) сторін та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 (27.03.1965р.н., проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1);

відповідач: ОСОБА_2 акціонерне товариство «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766, адреса місцезнаходження: м.Київ, бульвар Шевченка, 18).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Сихівський районний суд м.Львова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 03 травня 2018 року.

Суддя Рудаков І.П.