Рішення № 73825748, 18.04.2018, Якимівський районний суд Запорізької області

Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 330/2392/17

2/330/66/2018

"18" квітня 2018 р. Якимівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Федорець С.В.

при секретарі – Капкановій Н.В.,

за участю представника відповідача – адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт Якимівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місце розташування: Україна, м.Київ, вулиця Грушевського,1-Д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: Україна, Запорізька області, Якимівський район, смт Якимівка, вул. Центральна,63/5, ІПН НОМЕР_1) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за наступними підставами.

Так, позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 22.12.2008 року, відповідач отримав кредит у розмірі 500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку діє картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Згідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати, згідно Умов. Як зазначає позивач у позові, у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 30.09.2017 року має заборгованість – 12061 гривень 01 копійку, яка складається з наступного: 309,82 грн. – заборгованість за кредитом; 6938,76 грн. – нараховано відсотків за користування кредитом; 4000,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. – штраф (фіксована частина); 562,42 грн. – штраф (процентна складова).

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.12.2008 року у розмірі 12061 гривень 01 копійок та судові витрати у розмірі 1600 гривень 00 копійок.

Надалі, користуючись своїм правом, у відповідності до статті 49 ЦПК України, позивач зменшив суму позовних вимог, посилаючись на те, що внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов'язань, продовжувалося нарахування процентів як відповідальність за таке невиконання. З урахуванням строку позовної давності, Банк просить стягнути з відповідачки на свою користь суму процентів, нарахованих в межах строку позовної давності, тобто за три роки до дати звернення до суду, а саме – з 31.10.2014 року по 31.10.2017 року – у сумі 6172,09 гривень.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні уточненого позову наполягав, пояснюючи, що згоден із застосуванням строків позовної давності щодо основного виду заборгованості за кредитом, однак наполягає на тому, що, оскільки зобов'язання за кредитним договором відповідачкою не виконані, Банк має право нараховувати відсотки і після закінчення строку дії договору. Тому, на його думку, підлягають стягненню з відповідачки проценти, нараховані в межах строків позовної давності, тобто за три роки, що передували зверненню позивача до суду. Згідно до наданого Банком розрахунку, представник позивача вважає, що у даному випадку стягненню підлягає сума нарахованих процентів з 31.10.2014 року по 31.10.2017 року – у розмірі 6172,09 гривень, а також наполягає на стягненні з відповідачки на користь позивача понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1600 гривень.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, вказавши, що позов не визнає повністю, посилаючись на наступне. Так, відповідач зазначає, що 22.12.2008 року вона підписала анкету-заявку про бажання отримати кредит у розмірі 500 гривень. Цією заявою вона підтвердила своє приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Також підтвердила факт неналежного виконання нею обов'язків по сплаті кредитних коштів за вказаним кредитним договором. Однак, при цьому стверджує, що строк дії договору (тотожній, згідно до умов договору, зі строком дії картки) сплив більш, ніж за три роки до звернення Банку до суду із вказаним позовом. Заяви про поновлення цього строку позивачем до суду не надано. Враховуючи викладене, просить відмовити у позові у зв'язку із спливом строку позовної давності. Також не погоджується з доводами позивача про наявність підстав для нарахування відсотків за прострочення виконання зобов'язань по кредитному договору після закінчення його дії, посилаючись на положення статті 1048 ЦК України. Крім того, звертає увагу суду на те, що розрахунок заборгованості, доданий позивачем до уточненого позову, є неналежним доказом, оскільки не містить жодних даних щодо особи, яка його склала, а на печатці, якою посвідчено розрахунок, зазначено про дійсність документів з такою печаткою тільки за умови підпису ОСОБА_3, хоча такого підпису документ, наданий позивачем, не містить. Враховуючи викладені у запереченнях доводи, відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав її позицію та просив, врахувавши викладені у запереченні доводи, у задоволенні позову відмовити у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачку та її представника у судовому засіданні, дослідивши заперечення відповідача та письмові пояснення представника позивача, вивчивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

За змістом статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Так, позивач стверджує, що 22.12.2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 500,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Ці факти підтверджені належними доказами та не заперечуються стороною відповідача.

У відповідності до довідки, наданої позивачем, строк дії картки, наданій відповідачці, сплив 31.12.2011 року.

Згідно до вимог статті 82 ч. 1 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Також відповідачка у судовому засіданні не заперечувала, що дійсно, повністю суму кредиту та відсотків у встановлені договором строки не повернула позивачеві.

Згідно до умов кредитного договору, укладеного між сторонами, строк його дії закінчився із закінченням строку дії картки, тобто 31.12.2011 року.

Представник позивача посилається на те, що після закінчення дії договору, оскільки зобов'язання відповідачкою за вказаним договором не були виконані у повному обсязі, цілком законним є нарахування процентів і після спливу дії договору. Свою позицію представник позивача обґрунтовує положеннями статті 1048 ЦК України. Також зазначає, що умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, передбачено пролонгацію його дії, якщо жодна із сторін не заявить про припинення дії договору.

Згідно до вимог статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Представник відповідача заперечує проти таких доводів, вказуючи на те, що стягнення процентів, передбачених договором, після закінчення строку його дії, є безпідставним, оскільки таке договором не передбачено. На його думку, після закінчення строку дії договору слід застосовувати положення невиконання частини другої статті 1048 ЦК України, де зазначено, що, якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Аналізуючи ці доводи сторін, суд приходить до наступного.

Так, ОСОБА_4 Верховного Суду 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 вказала на існування двох різних значень терміну «користування чужими грошовими коштами». Перше – це отримання боржником можливості правомірно платити кредитору борг протягом визначеного часу. Друге значення – прострочка грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, однак неправомірно не платить їх.

ОСОБА_4 Палата ВС прийшла до висновку, що наслідком неправомірного користування чужими коштами, тобто прострочки виконання грошового зобов'язання (як договірного так і не договірного), є нарахування процентів річних у відповідності до ч. 2 статті 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати виплату процентів, розмір яких визначено законом або договором за правилами ч. 1 статті 1048 ЦК України.

Враховуючи викладене, визначальним у застосуванні наведених вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання зобов'язання. До цього моменту можливо нарахування процентів як плати, згідно до частини першої статті 1048 ЦК України, після цього моменту нараховуються проценти річні у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України.

У даному випадку сторони погодилися з тим (і це зазначено у кредитному договорі, укладеному між сторонами), що кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом є термін дії картки, тобто 31.12.2011 року.

Таким чином, оскільки станом на 31.12.2011 року відповідачкою не було виконано зобов'язання за договором про повернення грошових коштів Банку, саме наступного дня після цієї дати починається незаконне володіння чужими грошовими коштами у світлі вище наведеної правової позиції ВП ВС.

Враховуючи наведене, після спливу строку виконання зобов'зання, наступає відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, згідно до положень якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або судом.

З огляду на наведене, позиція відповідача з приводу необхідності застосування у даному випадку положено частини другої статті 1048 ЦК України є хибною. Також помилковим є посилання сторони відповідача на правову позицію, викладену у рішенні ВСУ №6-2322цс16 від 09.08.2017 року, оскільки у даному рішенні ВСУ чітко визначив можливість застосування положень частини другої статті 1048 ЦК України після спливу дії договору, зазначивши однак про різницю термінів «строк дії договору» та «строк виконання зобов'язань». Аналогічно, висновок про різницю цих понять випливає і з аналізу правової позиції, викладеної у рішеннях ВСУ №6-61цс14 від 16.06.2014 року та №6-127цс14 від 22.10.2014 року.

Позивач же посилається на пролонгацію договору, у відповідності до п. 9.12 (а.с. 14) Умов та Правил надання банківських послуг.

Однак, в Умовах та Правилах надання банківських послуг, на які посилається позивач, не зазначено, які саме проценти повинні нараховуватися після спливу терміну виконання зобов'язання (а не його частини – чергового платежу).

Таким чином, у даному випадку, на думку суду, повинні застосовуватися нарахування саме трьох процентів річних від простроченої суми, у відповідності до положень частини другої статті 625 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що стороною позивача невірно обрано спосіб захисту про нарахування та стягнення з відповідача процентів у відповідності до статті 1048 ЦК України, оскільки строк виконання зобов'язання сплив 31.12.2011 року, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, оскільки в уточненому позові позивач визнав позицію відповідача щодо застосування строків позовної давності та обґрунтував свої уточнені вимоги саме з урахуванням цього строку, суд вважає, що питання про застосування строків позовної давності у даному разі вирішенню не підлягає.

Крім того, враховуючи те, що в ході розгляду справи зроблено висновок про необхідність відмовити позивачеві у задоволенні вимог, суд вважає, що судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, згідно до положень статті .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 184, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 256-258, 261, 525, 526, 527, 530, 615, 625, 629, 634, 1054 Цивільного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Запорізької області безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення – у той же строк з дня отримання копії рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Федорець С.В.