Рішення № 73822729, 27.04.2018, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/489/18

Провадження № 2/132/305/18

РІШЕННЯ

Іменем України

27.04.2018 року

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді СЄЛІНА Є.В.,

при секретарі судового засідання - КУЛИК Т.С.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 132/489/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_5 про повернення безпідставно набутого майна,

ВСТАНОВИВ:

12.02.2018р. до місцевого суду звернулась ОСОБА_4 із позовом до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5, де просить стягнути з відповідача на її користь вартість безпідставно набутого майна та послуг на суму 366 036,43грн. та судові витрати. В обґрунтування цих вимог зазначила, що 06.07.1996р. між нею та третьою особою ОСОБА_5, сином відповідача, був укладений шлюб, після реєстрації якого вони стали проживати у виділеній їм відповідачем ОСОБА_2 частині житлового будинку, що належить їй на праві приватної власності, за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки дана частина будинку знаходилась у непридатному стані для проживання, вона з метою приведення його у належний стан, зайнялась проведенням капітального ремонту за власні кошти, отриманими від здійснення підприємницької діяльності. Так, було здійснено прибудову ванної кімнати, проведено воду, виведено каналізацію, перекрито дах, замінено вікна, встановлено котел та нову систему опалення, побудовано огорожу. Вказані роботи організовувались та оплачувались нею особисто, на реалізацію яких було витрачено на придбання будівельних матеріалів на загальну суму 366 036,43грн. Таким чином, в результаті здійснених поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, вартість будинку істотно збільшилась. У зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин, вона була вимушена виїхати із вказаного будинку, а відтак всі зроблені нею покращення залишились відповідачу. Оскільки останні не можливо відокремити від будинку та повернути їй, посилаючись на вимоги ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, просить задовольнити позов.

Предмет та підстава позову не змінювались, позовні вимоги не збільшувались.

У відзиві на позовну заяву, відповідач ОСОБА_2 просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 відмовити, оскільки будь-якої домовленості на проведення ремонтних робіт та поліпшень в належній їй на праві власності частині будинку, між нею та позивачем не було. Всі ремонті роботи, які проводились в цьому будинку, здійснювались за її власні кошти, зароблені в Італії, які вона пересилала синові - третій особі ОСОБА_5, який ними розпоряджався. Будь-яких інших своїх особистих коштів, позивачка на ремонт цього будинку, не вкладала, а тому підстав для задоволення позову не існує.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, надавши письмову заяву в якій просить справу розглянути за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, її інтереси в суді буде представляти адвокат ОСОБА_1

Представник позивача - адвокат ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити, з підстав зазначених в ньому.

Відповідач - ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, з підстав зазначених у відзиві проти нього.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_3 підтримав позицію своєї довірительниці та просив у задоволенні позову позивачу відмовити.

Третя особа - ОСОБА_5 вважаючи позов необґрунтованим, оскільки ремонтні роботи відбувались за кошти відповідача, просив у задоволенні позову позивачу відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову позивачу необхідно відмовити, виходячи з наступних підстав:

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до вимог ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ст.1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 в період часу з 06 липня 1996 року по 07 лютого 2018 року перебувала в зареєстрованому шлюбі із сином відповідача - третьою особою ОСОБА_5.

Як вбачається з копії паспорту громадянки України НОМЕР_1, виданого 06 червня 1998 року Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області, позивач ОСОБА_4 з 10 червня 1998 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Даний житловий будинок № 7 з господарськими будівлями, згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого 05 квітня 1975 року нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Коваль Л.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1138, належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2.

З дозволу останньої, позивач ОСОБА_4 разом з чоловіком - третьою особою ОСОБА_5, певний період часу, а саме з червня 1998 року по жовтень 2017 року проживали у належному відповідачу будинку.

Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України).

Згідно ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

За ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до ч.1 ст.322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обовязки власника по забезпеченню схоронності жилого будинку (квартири) передбачені і у ст.151 ЖК України, зокрема громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобовязані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після звершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується (ст.152 цього ж Кодексу).

Брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту відповідно до ч.3 ст.156 ЖК України зобовязані і повнолітні члени сімї власника.

Виходячи з норм цих нормативно-правових актів, право на виконання ремонтних робіт у приватному будинку має лише його власник, інші особи можуть їх здійснювати лише з його згоди. Відсутність згоди власника житла на проведення таких робіт є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно позовної заяви, через незадовільний стан для проживання виділеної відповідачем ОСОБА_2 частини жилого будинку, позивачка ОСОБА_4 за особисті приватні кошти, що є її власністю, оскільки отримані від здійснення підприємницької діяльності, провела капітальний ремонт, а саме здійснила прибудову ванної кімнати, провела до будинку водопостачання, вивела каналізацію, перекрила дах, замінила вікна, встановила котел та нову систему опалення, побудувала огорожу, та загалом на всі ці поліпшення витратила 366 036,43грн.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Доказами відповідно до ст.76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.3, 4 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України).

У порушення зазначених норм закону, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Так, заявляючи вимогу щодо стягнення вартості безпідставно набутого майна, а саме витрат які понесені у зв'язку з придбанням будівельних матеріалів, обладнання та виконанням ремонтних робіт, за рахунок яких істотно збільшилась вартість майна відповідача, які не можливо відокремити та повернути, позивач в поданій позовній заяві у порушення вимог ст.ст. 77, 78 ЦПК України, не навела та в суді не довела належними та допустимими доказами те, коли (конкретний період часу), за рахунок яких будівельних матеріалів (їх конкретний перелік, найменування, кількість, вартість), та за чиєю допомогою (самостійно чи з допомогою найманих працівників) було здійснено прибудову ванної кімнати, проведено до будинку водопостачання, виведено каналізацію, перекрито дах, замінено вікна, встановлено котел та нову систему опалення, побудовано огорожу.

Оскільки позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, а її представник - адвокат ОСОБА_1 не змогла пояснити та зазначити всі ці деталі, суд вимушений при прийнятті цього рішення, виходити з наявних в справі доказів.

Як зазначено в позовній заяві, заявлена сума в розмірі 366 036,43грн., підтверджується наданими квитанціями, товарними чеками, рахунками, накладними.

Згідно ч.3 ст.77 ЦПК України, належність конкретного доказу для підтвердження заявленої вимоги обґрунтовує сторона.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_1 не змогла обґрунтувати які саме будівельні матеріали, їх перелік, найменування, кількість, а також обладнання, зазначені в цих документах, були фактично використанні під час тих чи інших ремонтних робіт, та де саме.

Відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що надані копії товарних чеків, рахунків та накладних не можуть бути належним доказом, оскільки вказані в цих документах товари (будівельні матеріали, обладнання) не використовувались під час ремонту її будинку. Крім того, ці документи не співпадають з періодом проведення ремонтних робіт, а кількість та характеристика будівельних матеріалів, не співпадає з фактично використаними матеріалами.

Представник позивача в суді не змогла спростувати дані твердження.

Для з'ясування цих обставин, на думку суду, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Судом, в ході підготовчого судового засідання, з метою реалізації сторонами своїх процесуальних прав, роз'яснювалось право на заявлення клопотання щодо призначення будівельно-технічної експертизи, однак позивач та його представник це право не реалізували та відповідне клопотання не заявили.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Даючи оцінку наданим доказом, слід зазначити, що рахунок (рахунок-фактура, накладна) це документ, що надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, послуг, робіт, їх кількість і пропоновану ціну, по яким вони можуть бути поставлені покупцеві у разі його згоди, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), умови постачання і відомості про відправника і одержувача. Виставлення цього документу, означає лише пропозицію продати певні товари, а не їх фактичний продаж та розрахунок за них. Документами, що підтверджують оплату, можуть бути: платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунка, квитанція до прибуткового касового ордера.

Відносно наступних документів: видаткової накладної № (н)0003942 від 19.11.2008р. (а.с. 17, 59); рахунку фактури № ГК-0001198 від 07.10.2013р. та платіжного доручення № 20 від 07.10.2013р. (а.с. 18-19); накладних № 21 17 09 від 17.09.2014р., № 11 31 10 від 31.10.2014р. (а.с. 20-21, 60, 61); товарних чеків № ЛВРНт-00004012 від 17.09.2014р., № ЛВРНт-00004016 від 17.09.2014р., № ЛВРНт-00006215 від 07.11.2014р., № ЛВРНт-00004464 від 26.09.2014р. (а.с.22-23); рахунку № 2511 від 28.07.2007р. (а.с. 25-28); рахунків № 2510/14 від 16.09.2014р., № 197/10 від 04.04.20-10р., № 301/11 від 17.03.2011р., № 1379/14 від 21.07.2014р., № 379/09 від 13.06.2009р. (а.с. 29-33); рахунку-фактури № 1398 від 06.06.2008р. (а.с. 34); рахунку № 1079/15 від 20.02.2015р. (а.с. 35); товарних чеків (а.с. 36), квитанцій (а.с. 62, 64, 67), корінця документа (а.с. 66), позивачем та його представником не доведено, що це за товар, його призначення (в якому конкретно виді ремонтних робіт та де саме він був використаний та в якому об'ємі).

При цьому, видаткова накладна № (н)0003942 від 19.11.2008р. (а.с. 17); накладні № 21 17 09 від 17.09.2014р., № 11 31 10 від 31.10.2014р. (а.с. 20-21); рахунок № 2511 від 28.07.2007р. (а.с. 25-28); рахунки № 2510/14 від 16.09.2014р., № 197/10 від 04.04.20-10р., № 301/11 від 17.03.2011р., № 1379/14 від 21.07.2014р., № 379/09 від 13.06.2009р. (а.с. 29-33); рахунок-фактура № 1398 від 06.06.2008р. (а.с. 34); рахунок № 1079/15 від 20.02.2015р. (а.с. 35), це документи, що містять лише перелік товарів, послуг, робіт, їх кількість і пропоновану ціну, по яким вони можуть бути поставлені покупцеві у разі його згоди, та не засвідчують факт їх купівлі, а отже не є документами, що підтверджують фактичну оплату.

Товарні чеки № ЛВРНт-00004012 від 17.09.2014р., № ЛВРНт-00004016 від 17.09.2014р., № ЛВРНт-00006215 від 07.11.2014р., № ЛВРНт-00004464 від 26.09.2014р. (а.с.22-23); товарні чеки (а.с. 36), квитанції (а.с. 62, 64, 67), не містять інформації щодо покупця, а тому не можуть засвідчувати належність позивачу ОСОБА_4 та посвідчувати факт використання зазначених в них товарів останньою.

Таким чином, долучені позивачем до позовної заяви: товарні чеки, рахунки та накладні, жодним чином не підтверджують обставини на підтвердження яких вони подані.

Натомість, допитані в суді відповідач ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_5, а також свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, зазначили що відповідач виїхала на заробітки до Італії, зокрема для того, щоб зібрати кошти для ремонту належного їй будинку. На протязі всього періоду перебування за кордоном, вона періодично, кожний рік, передавала певну суму грошей своєму синові ОСОБА_5, для виконання ремонтних робіт. Позивач своїх власних грошей в ремонт цього будинку не вкладала.

Свідчення зазначених осіб, підтвердили в залі судового засідання і свідки ОСОБА_10, та ОСОБА_11, які також досить тривалий термін перебувають на заробітках в Італії, через яких відповідач ОСОБА_2 передавала своєму синові ОСОБА_5 періодично значні розміри грошових коштів для виконання ремонтних робіт в належному їй будинку, зокрема на встановлення вікон - 5000 Євро, на перекриття даху - 8000 Євро, на огородження - 3000 Євро.

Аналогічні пояснення дав свідок ОСОБА_12, який проживає по сусідству, та допомагав виконувати певні ремонтні роботи в будинку відповідача, на виконання яких вона передавала грошові кошти з Італії.

Згідно письмової заяви ОСОБА_13, вона 30.12.2012р. передала синові відповідача ОСОБА_5 від матері 6000 Євро.

Посилання позивача ОСОБА_4 про те, що всі ремонтні роботи, перепланування та поліпшення в належному відповідачу ОСОБА_2 будинку, здійснювались за її особисті кошти, які є її власністю, оскільки отриманні в результаті підприємницької діяльності, спростовуються поясненнями її матері, свідка ОСОБА_14, яка в суді зазначила, що зароблених позивачем та її чоловіком грошей, хватало лише на харчування. Гроші на проведення ремонтних робіт в будинку відповідача своїй дочці вона надавала з власної кишені. Частину робіт в цьому будинку, безкоштовно виконав її чоловік ОСОБА_15.

Згідно письмових пояснень останнього, він у період часу з жовтня 2014 року по квітень 2016 року виконав в будинку відповідача наступні роботи: поштукатурив, встановив арматуру, замінив дверні косяки, проклав електричні кабелі, трубки, встановив вимикачі і розетки. Всі кабелі і трубки він придбав в Італії. Все це він зробив безкоштовно.

Дані пояснення підтвердили в залі судового засідання ОСОБА_16, ОСОБА_17

До пояснень свідка ОСОБА_14 в частині того, що всі ремонті роботи, які її дочка-позивач ОСОБА_4 здійснювала за грошові кошти, які надавала вона особисто, суд відноситься критично, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, крім того, спростовуються показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, а також письмовою заявою ОСОБА_13

Свідок ОСОБА_18 зазначив, що у вересні 2017 року заливав підлогу в будинку відповідача, та за дану роботу з ним розраховувалась позивачка ОСОБА_4

ОСОБА_19, будучи допитаним в залі судового засідання пояснив, що в будинку за адресою: АДРЕСА_1, встановлював систему опалення, всі необхідні матеріали для цього купував сам, на що витратив з урахуванням оплати по встановленню обладнання, загальну суму від 60 до 70 тис. грн., які йому особисто передала позивачка ОСОБА_4

Крім того, як встановлено вище, рахунок-фактура № ВН-0005231/ВН від 17.08.2017р. (а.с. 24) на поставку обладнання та аксесуарів для системи опалення, не є платіжним документом, а тому не може засвідчити факт, що цей товар був оплачений, доставлений та встановлений в будинку відповідача.

Зазначеним свідкам ОСОБА_18 та ОСОБА_19 не відоме походження даних грошових коштів, а сам факт проведення з ними розрахунку з боку позивача ОСОБА_4, не може свідчити про їх належність безпосередньо останній, як власних, не взятих із сімейного бюджету, та отриманих від відповідача через третю особу.

Від виклику та допиту свідків ОСОБА_15, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 сторони в судовому засіданні відмовились.

Визначаючи суму безпідставно набутого майна та послуг, яку позивач просить стягнути з відповідача, заявниця не врахувала, що вона цими речами за час проживання в зазначеному будинку користувалась, у зв'язку з чим вони втратили частину своїх якостей та властивостей в процесі експлуатації.

Оскільки неможливо встановити перелік придбаних будівельних матеріалів, обладнання та аксесуарів, через ненадання суду платіжних документів, які б посвідчували факт їх оплати, доставки та встановлення в будинку відповідача, а також встановити чи відповідає кількість заявлених витрат при будівельних роботах, які проводились в період з червня 1998 року по жовтень 2017 року в приміщенні будинку АДРЕСА_1, не надається можливим в зв'язку з неможливістю ідентифікувати дані рахунки, накладні, чеки та чи дійсно дані будівельні матеріали були використані та витрачені на ремонт проведений в приміщенні вказаного будинку.

Аналізуючи представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, не доведені та не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, 317, 322, 383, 405, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст.150, 151, 152, 156 ЖК України, ст.ст. 12, 80, 81, 82, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_5 про повернення безпідставно набутого майна - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги через Калинівський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: