Постанова № 73819239, 27.04.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2018 року

м. Рівне

Справа № 567/64/18

Провадження № 22-ц/787/581/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів:Хилевича С. В., Шеремет А. М.,

секретар судового засідання - Вихотень Я. В.

учасники справи:

апелянт - ОСОБА_3

скаржник - ПАТ «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів

фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум»

заінтересована особа - Острозький районний відділ державної виконавчої служби Головного

територіального управління юстиції у Рівненській області в особі

начальника Острозького районного відділу державної виконавчої

служби ГТУЮ в Рівненській області Думи Тетяни Павлівни

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2018 року в складі судді Венгерчук А.О., постановлену у м. Острозі Рівненської області,

в с т а н о в и в :

ПАТ «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» звернулося до Острозького районного суду Рівненської області з позовом до Острозького районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області в особі начальника Острозького районного відділу ДВС ГТУЮ в Рівненській області Думи Т.П.. В обґрунтування своїх вимог зазначало, що в провадженні Острозького відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області перебував на виконанні виконавчий лист № 2-349/10, виданий 05.07.2010 року Острозьким районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в сумі 95434,00 грн. на користь ПАТ «Банк Форум», проте

29.12.2017 року начальником Острозького районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області було винесено постанову ВП № 52213334 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» про повернення виконавчого документу стягувачу. Покликаючись на незаконність твердження державного виконавця про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише за виконавчим написом нотаріуса або відповідним рішенням суду (виключно рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки) просило постанову, винесену начальником Острозького районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області від 29.12.2017 року, скасувати.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2018 року скаргу задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову начальника Острозького районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Рівненській області Думи Тетяни Павлівни від 29 грудня 2017 року про повернення стягувачу виконавчого документу у справі № 2-349/10, виданого Острозьким районним судом Рівненської області 05 липня 2010 року по виконавчому провадженню № 52213334. Зобов'язано Острозький районний відділ державної виконавчої служби Острозького ГТУЮ у Рівненській області відновити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Острозьким районним судом Рівненської області 05.07.2010 року по справі 2-349/10. Звернуто увагу начальника Острозького відділу ДВС на необхідність дотримання Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанов.

Ухвала суду першої інстанції вмотивована тим, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві від 29.12.2017 року начальник Острозького відділу ДВС діяла не на підставі та у спосіб, визначений законом та прийшла помилково до висновку про повернення виконавчого документу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», так як чинне законодавство України дозволяє державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань. Суд взяв до уваги відсутність доказів щодо вчинення всіх передбачених законом дій з боку державного виконавця щодо примусового виконання рішення суду. Суд прийшов до висновку про передчасність повернення виконавчого документа та порушення в зв'язку з цим прав стягувача.

Вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, ОСОБА_3 оскаржила її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що державний виконавець цілком правильно дійшов висновку про наявність підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку з відсутністю майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення. Додає, що наявність у боржника-поручителя за кредитним договором майна, переданого в іпотеку, не дає підстав для звернення на нього стягнення у виконавчому провадженні на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів з поручителя, адже така можливість законодавством не передбачена. Зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Пояснює, що вона не є стороною кредитного договору, а є стороною договору поруки, і грошові кошти стягнуті з неї як з поручителя, а не іпотекодавця. Наполягає на тому, що факт передачі нею в іпотеку нерухомого майна не дає підстав для звернення на нього стягнення інакше, як в порядку, передбаченому ст. 22 Закону України «Про іпотеку» - на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яких немає в наявності. Покликаючись на те, що при зверненні стягнення на заставне майно державний виконавець зобов'язаний дотримуватись положень Закону України «Про іпотеку», просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні скарги.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що з метою примусового виконання виконавчого листа, виданого Острозьким районним судом Рівненської області 05.07.2010 року на підставі рішення Острозького районного суду Рівненської області від 17.06.2010 року у справі за позовом ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ПАТ «БанкФорум» отримало виконавчий лист про стягнення заборгованості за кредитним договором. За даним виконавчим листом Острозьким РВ ДВС Головного територіального управління юстиції 15.09.2016 року було відкрито виконавче провадження № 52213334 з примусового виконання виконавчого листа.

Після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем було вчинено ряд виконавчих дій, а саме: подано запити до Державної фіскальної служби України про джерела доходів боржника - фізичних осіб, до Пенсійного фонду України щодо роботи боржника за трудовими та цивільно-правовими договорами та про отримання пенсії, до державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності на праві власності боржнику, до територіального сервісного центру, Головного управління Держпродспоживслужби у Рівненській області про надання вичерпної інформації про наявність будь-якого майна, зареєстрованого за боржником, а також до Територіального сервісного центру № 5641 РСЦ МВС в Рівненській області про зареєстровані за боржником транспортні засоби.

21.07.2017 року начальником Острозького районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області складено акт, згідно з якими за адресою проживання боржника майна на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості не виявлено. Боржник за вказаною адресою не проживає.

У зв'язку з цим, постановою начальника Острозького РВ ДВС від 29.12.2017 року виконавчий лист повернуто стягувачу з підстав зазначених п.9 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Разом з тим, така позиція державного виконавця не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Державним виконавцем було встановлено, і це знайшло своє відображення у постанові від 29.12.2017р., що за ОСОБА_3 зареєстрований будинок, що знаходиться в іпотеці.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10376062 від 12.04.2006 року за ОСОБА_3 зареєстрований житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1

27.03.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк Форум»,укладений іпотечний договір № 0147/08/16-Z/S-1, за яким предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме будинок житловий з надвірними будівлями номер АДРЕСА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. А згідно із ч.7 цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з врахуванням положень ЗУ «Про іпотеку».

Отже, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.

Відповідно до ст.575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Зі змісту ст. ст. 10, 12, 51, 60 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що примусова реалізація майна за рішенням суду з прилюдних торгів не є правочином, а є виконанням рішення суду.

Наведені норми спростовують доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для звернення на предмет іпотеки інакше, як в порядку, передбаченому ст. 22 Закону України «Про іпотеку» - на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яких немає в наявності.

Норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». З огляду на це, покликання апелянта, що вона не є стороною кредитного договору, а лише стороною договору іпотеки, не заслуговують на увагу суду та не можуть слугувати підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 3 ст. 18 вищезазначеного Закону передбачено перелік прав виконавця під час здійснення виконавчого провадження.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Матеріалами справи та виконавчого провадження підтверджено, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві від 29.12.2017 року начальник Острозького відділу ДВС діяла не на підставі та у спосіб, визначений законом та прийшла помилково до висновку про повернення виконавчого документу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки чинне законодавство України дозволяє державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань.

Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про передчасність повернення виконавчого документа та порушення в зв'язку з цим прав стягувача, а тому скарга підлягає до задоволення. Окрім того, як вбачається із матеріалів справи державним виконавцем не було надано доказів щодо вчинення всіх передбачених законом дій щодо примусового виконання рішення суду.

Норми процесуального права передбачають, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б заслуговували на увагу і спростовували висновки суду, апелянтом не надано.

За наведених обставин, апеляційний суд приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 травня 2018 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Шеремет А. М.