Рішення № 73818830, 04.05.2018, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4265/17

провадження №2/619/346/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2018 року Дергачівський районний суд

Харківської області

у складі: головуючого судді Якименко Л.О.

за участю: секретаря судового

засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_2до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЧА» про поновлення на роботі, про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди.

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовомдо Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЧА» про поновлення на роботі, про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилається на те, що 01 вересня 2009 року вона була прийнята на посаду головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЧА».

21 листопада 2017 року наказом № 73 позивача було звільнено з займаної посади згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Вказане звільнення з посади головного бухгалтера позивач вважає незаконним та безпідставним, виходячи з наступного:

Відповідачем ТОВ «ТУЧА» було порушено порядок звільнення ОСОБА_2.

Позивач зазначає, що з наказом про звільнення з роботи вона ознайомлена не була, копія наказу їй не видавалась.

Вказані дії відповідача є порушенням ст. 47 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов’язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи, а також зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Причини звільнення позивача, наведені в наказі №73 від 21 листопада 2017 року (п. 1 ст. 41 КЗпП України), не відповідають дійсним обставинам справи.

П. 1 ст. 41 КЗпП України, яку зазначено у наказі про звільнення ОСОБА_2, передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, а саме одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

У вищезазначеній нормі не передбачено формулювання, яку визначено у наказі, як підстава звільнення позивача, а саме «в зв'язку з втратою довіри та неодноразовим порушенням трудової дисципліни».

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою ст. 41 КЗпП України, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої ст. 41 КЗпП України, - також вимог статті 43 КЗпП України.

Частина 3 ст. 40 КЗпП України гарантує, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Починаючи з 21 листопада 2017 року і по 29 листопада 2017 року позивач була відсутня на роботі з поважних причин, а саме знаходилась на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності від 21.11.2017 року серія АДВ №436754. Про хворобу було повідомлено директора ТОВ «ТУЧА».

Знаходячись на лікарняному позивачу стало відомо, що між засновниками ТОВ «ТУЧА» виник конфлікт, в результаті якого позивача було нібито звільнено. З даним питанням позивач звернулася до одного із засновників ТОВ «ТУЧА», а саме до ОСОБА_3

В перший робочий день після закінчення лікарняного, а саме 30 листопада 2017 року близько 9.00 год., разом із представником засновника ОСОБА_4, що діяв на підставі довіреності, посвідченої 10.11.2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за №1684, позивач з’явилася на своє робоче місце з метою приступити до виконання робочих обов’язків. Проте позивачу було повідомлено, що з 21 листопада 2017 року позивач була звільнена згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України і на місце позивача вже прийнято іншого головного бухгалтера. Крім того, за час знаходження позивача на лікарняному, керівництвом було укладено договір з охоронною фірмою, співробітниками якої позивача до робочого місця допущено не було, почати виконувати свої трудові обов’язки позивачу не дали можливості.

Близько 5 (п’яти) годин з 9 год. 00 хв. до 13 год. 30 хв. позивач разом із ОСОБА_4 намагалися з’ясувати підстави звільнення, отримати копію наказу про звільнення та трудову книжку. Лише після офіційного запиту з боку ОСОБА_4, як представника засновника, позивачу було видано лише копію наказу про звільнення №73 від 21 листопада 2017 року. Трудову книжку видано так і не було. Підтвердження, що копія вищезазначеного наказу та трудова книжка були надіслані на позивача адресу у день звільнення поштовим зв’язком також надано не було. Розрахунок із позивачем не проводився.

На заперечення позивача щодо незаконного звільнення із займаної посади, директором ОСОБА_6 позивачу було запропоновано звертатися до суду.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, звільнення позивача під час знаходження на лікарняному є грубим порушенням трудового законодавства, а тому звільнення позивача є незаконним.

Щодо зазначених у наказі у якості підстави звільнення нібито «неодноразових порушень трудових обов’язків та втрати довіри» позивач зазначає, що за час роботи у відношенні до неї жодного разу не застосовувалися дисциплінарні стягнення (відповіднодо ст. 149 КЗпП України стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівниковіпід розписку).

Таким чином, з викладеного вбачається, що відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов’язаний поновити позивача на попередній роботі.

В результаті незаконного звільнення позивача останній не було нараховано середньомісячну заробітну плату, тому відповідач зобов’язаний виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вказані дії з боку відповідача є порушенням законних прав на працю позивача, які завдали їй моральних страждань. Моральна шкода, завдана позивачу в результаті незаконного звільнення, полягає у наступному.

Згідно ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі та своїй дитині на життя. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, позивач втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя. Всі зазначені моральні страждання нанесені позивачу незаконними діями відповідача негативно відобразилися на позивача здоров’ї, в результаті чого вона була вимушена знову звернутися до лікаря-невропатолога та проходити відповідне лікування.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи викладені обставини, а також положення ст. 237-1 КЗпП України, відповідач повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду в сумі 7000 гривень.

У зв’язку з вищевикладеним позивач була вимушена звернутися за правничою допомогою до адвоката ОСОБА_7 та захищати свої порушені права у судовому порядку, та понесла додаткові витрати на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Таким чином, згідно положень чинного законодавства України відповідач зобов’язаний поновити позивача на попередній роботі та виплатити заробітну плату за весь час вимушеного прогулу починаючи з 21.11.2017 року, а також відшкодувати позивачу завдану незаконним звільненням моральну шкоду у розмірі 7 000 грн.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс і які очікує понести позивач у зв’язку із розглядом справи складається з правничих витрат в сумі 5000 грн.

Розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу:

ставка нарахованої заробітної плати - 3200 грн.

кількість днів вимушеного прогулу (на час подання уточненої позовної заяви) з 21.11.2017 р. по 24.01.2018 р. - 47 робочих днів;

середньоденна ставка - 106,67 грн.

заробітна плата за час вимушеного прогулу (на час подання нової редакції позовної заяви) 5013,49 грн., надання правничих послуг адвокатом згідно договору про надання адвокатських послуг - 5000 гривень; моральна шкода у розмірі 7 000 гривень.

Відповідач по справі – Товариство з обмеженою відповідальністю «ТУЧА» в особі директора ОСОБА_6 подав до суду відзив на позов, в яких зазначив, щопо суті позовних вимог та обставин зазначених позивачкою ОСОБА_2, необхідно зазначити, що обставини викладені нею в позовній заяві взагалі не відповідають дійсності, та позовна заява є такою що не підлягає задоволенню на підставі наступного: позивач ОСОБА_2 з 01.09.2009 року працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «ТУЧА». З 21.11.2017 року по 29.11.2017 року ОСОБА_2 була відсутня на роботі з невідомих для керівництва причин. 21.11.2017 року їй неодноразово на мобільний телефон, дзвонили довідатись про те, чому вона відсутня на робочому місці. За вищевикладених обставин та відсутності ОСОБА_2 на робочому місці, 21.11.2017 року було складено Акт про відсутність працівника на роботі, де зафіксована обставина того, що ОСОБА_2 була відсутня на роботі протягом усього робочого дня з 09.00 години по 18.00 годину. Про наявність поважних причин, що пояснюють відсутність на роботі ані на передодні, ані протягом усього робочого дня 21 листопада 2017 року ОСОБА_2 будь-яким способом (усно чи письмово) не повідомляла. На телефонні дзвінки не відповідала. Акт складено та підписано директором ОСОБА_6, юристом Орловим Сергієм Володимировичем та бухгалтером ОСОБА_8. В період з 22.11.2017 року по 29.11.2017 року як директор ТОВ «ТУЧА», так і юрист неодноразово намагались додзвонитись на мобільний телефон позивача, але безрезультатно, позивач не відповідала на телефонні дзвінки. 30.11.2017 року ОСОБА_2 з’явилась на роботі без будь яких пояснень, чому вона була відсутня на робочому місці протягом 9 днів. Керівником підприємства було запропоновано позивачці надати свої письмові пояснення з приводу прогулу, але позивач відмовилась, про що було складено відповідний акт. Починаючи з 30.11.2017 року лікарняний лист керівництву підприємства так і не було надано, тому про поважність причин пропуску роботи позивачкою невідомо.

Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_9 подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що ОСОБА_2 звільнена з посади головного бухгалтера ТОВ “ТУЧА” на підставі наказу від 21.11.2017 року №73. Звільнення відбулося на підставі п. 1 ст. 41 КЗпПУ із зазначенням в наказі «в зв'язку з втратою довіри та неодноразовим порушенням трудової дисципліни». Здійснення будь-яких телефонних дзвінків не може бути належним та допустимим доказом дотримання роботодавцем обов'язку стосовно встановлення поважної причини відсутності на роботі працівника. При цьому, в письмових поясненнях, наданих до суду, вказано, що пропозиція надання письмових пояснень щодо відсутності на роботі була здійснена саме 30.11.2017 року. Стаття 149 КЗпПУ прямо передбачає, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Будь-яких доказів того, що директором ТОВ “ТУЧА” до 30.11.2017 pоку, а тим більше до 21.11.2017 pоку, пропонувалось ОСОБА_2 надати письмові пояснення щодо відсутності на роботі, до суду не надано. В наданих до суду поясненнях директор ТОВ “ТУЧА” підтверджує той факт, що лише після отримання із суду позовної заяви з додатками до неї, на адресу ОСОБА_2 був направлений лист з пропозицією надати письмові пояснення. Будь-які акти, складені адміністрацією ТОВ “ТУЧА” після 21.11.2017 pоку, тобто після розірвання з ОСОБА_2 трудового договору, не мають жодного юридичного значення, оскільки вже відбувся факт звільнення. До письмових пояснень надано завірену копію наказу про звільнення ОСОБА_2 Наказ №73 датований 21.11.2017 року, де ОСОБА_2 звільнена з 21.11.2017 року за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ (прогул без поважної причини). З боку директора ТОВ “ТУЧА” при видачі вказаного наказу не дотримані норми ч. 3 ст. 40 КЗпПУ, яка передбачає пряму заборонуна звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Факт перебування ОСОБА_2 на лікарняному в період з 21.11.2017 року до 29.11.2017 року включно підтверджується наданою копією листка непрацездатності. Твердження відповідача про ненадання листка непрацездатності не відповідає дійсності. 30.11.2017 року директором ТОВ “ТУЧА” було повідомлено про відмову від отримання вказаного листка непрацездатності у зв'язку з розірванням трудового договору з ОСОБА_2 Відповідно до ст. 147 КЗпПУ звільнення є одним з видів дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до працівника у випадку порушення трудової дисципліни. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Ця вимога дотримана не була. Таким чином, навіть не зважаючи на заміну попереднього наказу від 21.11.2017 року №73 звільнення ОСОБА_2 є незаконним і з підстав недотримання обов'язкового порядку застосування дисциплінарних стягнень, а саме: до застосування дисциплінарного стягнення не відібрані письмові пояснення від працівника по суті порушень, за які передбачалось застосування дисциплінарного стягнення; відсутні докази оцінки тяжкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди, обставин, за яких вчинено проступок, і попередньої роботи працівника; наказ про застосування дисциплінарного стягнення (про звільнення) не був оголошений під розписку. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів” правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст.40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність. У п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів” зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Враховуючи наведене, документально підтвердженим є факт незаконного звільнення ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера ТОВ «ТУЧА».

У судове засідання позивач та її представник - адвокат ОСОБА_10 не з’явилися, адвокат ОСОБА_10 подала до суду заяву в якій зазначила, що позов підтримує в повному обсязі, а справу просила розглядати за їх відсутністю.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЧА» ОСОБА_11 не з’явилася, згідно наданої суду заяви просила відмовити позивачу ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а справу розглядати за її відсутністю.

Суд, вважає можливим справу розглянути за відсутності сторін по справі. На підставі ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, як докази, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом було достовірно встановлено, що 01 вересня 2009 року ОСОБА_2була прийнята на посаду головного бухгалтера до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЧА».

21 листопада 2017 року наказом № 73 ОСОБА_2була звільнена з займаної посади згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України в зв'язку з втратою довіри та неодноразовим порушенням трудової дисципліни. (а.с. 5).

З 21 листопада 2017 року і по 29 листопада 2017 року ОСОБА_2знаходилась на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності від 21.11.2017 року серія АДВ №436754 (а.с. 6).

Згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, а саме одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

У вищезазначеній нормі не передбачено формулювання, яку визначено у наказі, як підстава звільнення позивача, а саме в зв'язку з втратою довіри та неодноразовим порушенням трудової дисципліни.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 долучено копію наказу № 73 від 21 листопада 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2» за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом. (а.с. 73).

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою ст. 41 КЗпП України, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої ст. 41 КЗпП України, - вимог статті 43 КЗпП України.

Частина 3 ст. 40 КЗпП України гарантує, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплiнарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати вiд порушника трудової дисциплiни письмовi пояснення. За кожне порушення трудової дисциплiни може бути застосовано лише одне дисциплiнарне стягнення. При обраннi виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступiнь тяжкостi вчиненого проступку i заподiяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, i попередню роботу працiвника. Стягнення оголошується в наказi (розпорядженнi) i повiдомляється працiвниковi пiд розписку. Факт застосування до позивача дисциплінарного стягнення не найшло підтвердження в судовому засіданні.

Таким чином, з викладеного вбачається, що відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень ст. 235 КЗпП України зобов’язаний поновити позивача на попередній роботі.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до ч. 5 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачається, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N348).

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звільнена із займаної посади згідно п. 1 ст. 41 КЗпП України 21 листопада 2017 року згідно наказу №73 від 21 листопада 2017 року.

Розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу:

ставка нарахованої заробітної плати - 3200 грн.

кількість днів вимушеного прогулу з 21.11.2017 року.

середньодневна ставка - 106,67 грн.

Кількість робочих днів, які підлягають оплаті за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2017 року по дату винесення рішення, тобто по 04 травня 2018 року, що становить 5 місяців 13 днів. Таким чином, загальна сума яка належить до виплати позивачу за вимушений прогул становить 17386 грн. 71 коп.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 237-1 КЗпП України, а саме відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, так як жодних належних і допустимих доказів про завдану моральну шкоду та понесені витрати на правничу допомогу позивач ОСОБА_2 суду не надала.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судові витрати у розмір 1762,80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 40, 41, 47, 116, 149, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 13, 15, 76, 77, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_2– задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2на роботі на посаді головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЧА»з 21 листопада 2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЧА» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 17386 грн. 71 коп.

Відповідно до приписів ст. 264 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на раніше займаній посадіголовного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЧА».

В іншій частині в задоволенні позова ОСОБА_2 – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУЧА»судовий збір на користь держави в сумі 1762 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Харківської області в 30-денний строк з моменту оголошення рішення, а особами, які приймають участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення, у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Учасники справи:

позивач:

ОСОБА_2, прож: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 1-А, ідентифікаційний код: НОМЕР_1.

відповідач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТУЧА», місцезнаходження: 62300 Харківська область м. Дергачі вул. Сумський шлях (колишня Петровського) №109, ЄДРПОУ 32005921.

Суддя Л. О. Якименко