Рішення № 73816604, 26.04.2018, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/8210/16-ц

Номер провадження 2/404/250/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м. Кропивницький

Кіровський районний суд м.Кіровограда в складі:

головуючого судді –Панфілової А.В.

при секретарі - Мосійчук А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 треті особи приватний нотаріус ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6 та приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання недійсними довіреностей та договору купівлі- продажу, визнання права власності на 1/2 частину квартири за заповітом, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними довіреностей та договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на 1/2 частку квартири за заповітом і витребування її із чужого незаконного володіння, стягнення моральної шкоди.

Надалі уточнила шляхом подання відповідної заяви і просила : визнати недійсними довіреності , визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири , визнати її право власності на 1/2 частку даної квартири по заповіту, усунути перешкоди їй у користуванні 1/2 часткою квартири шляхом виселення ОСОБА_2Ю без надання їй іншого житла , стягнути з ОСОБА_3 на її користь заподяну моральну шкоду 10000грн. та з ОСОБА_4 на її користь 10000грн.( а.с. 187-189 т.1).

В обґрунтування позову зазначено, що квартира АДРЕСА_1 (на той час місто Кіровоград) належала ОСОБА_8 (який там же і був зареєстрований) і його дружині ОСОБА_9 в рівних частках на праві спільної сумісної власності за договором дарування від 22 квітня 1994 року.

7 лютого 1997 року ОСОБА_8 припинив шлюб з ОСОБА_10

17 жовтня 2005 року ОСОБА_8 склав на ім 'я позивача заповіт, після чого позивач 11 років доглядала за ОСОБА_8. Він фактично став членом родини , вели з ним спільне господарство. ОСОБА_8 залишив на зберіганні належні йому кошти та документи.

ОСОБА_8 мав низку хронічних захворювань. З 2008 року мав інтелектуально-містичні порушення, страждав на атеросклеротичний кардіосклероз, хронічний пієлонефрит, був на обліку з хронічною приглухуватістю, неодноразово лікувався в медичних закладах. З 2014 року ОСОБА_8 знаходився в безпорадному стані, мав тяжке психічне захворювання, не розумів, що з ним відбувалося, майже втратив слух, фактично не виходив із дому. Позивач працювала, навідувалась до нього вранці і ввечері, приносила їжу, чисту одежу, прибирала. Почала збирати документи для встановлення над ним опіки.

При невстановлених обставинах приблизно в квітні 2015 року ОСОБА_8 познайомився з ОСОБА_11 На запитання хто до нього приходить дідусь відповідав, що приходить ОСОБА_12 і що він узяв у дідуся і зробив йому дублікат ключів безкоштовно. Обіцяв посприяти отримати кошти до дня Перемоги. Оскільки розуміла, що дідусь не може розпорядитися своєю часткою житла, тому що вона не виділена в натурі і тому вважала, що таким чином він захищений від посягань на його житло.

Погрожуючи судом, ОСОБА_4 та ОСОБА_11 вимагали кошти дідуся та документи, які він залишив на зберігання. Вважаючи, що дідусю загрожує небезпека, намагалася забрати його, але ОСОБА_3 відштовхнув її, зачинив двері машини і вони поїхали в невідомому напрямку. Негайно повідомила про це в міліцію.

Завдяки втручанню міліції і прокуратури стало відомо, де утримують ОСОБА_8 Крім того повідомили, що ОСОБА_11 скоїв низку злочинів по яким велося слідство.

25 червня 2015 року разом з трьома свідками і дільничним інспектором с. Богданівки знайшли ОСОБА_8 в с. Богданівка Кіровоградського району. Він жив в нелюдських умовах у сараї. Його погано годували, не переодягали, закривали на замок. За словами хазяїв дома, ОСОБА_3 привіз дідуся до них додому і попросив, щоб деякий час він пожив у них, а потім відключив телефон і вони не могли з ним зв 'язатися. Вони забрали дідуся до Кіровограда. Сам він стверджував, що квартиру не продавав, як опинився в селі не пам 'ятає, хто до нього приходив не знає. Був голодний, брудний і дуже заляканий. Плакав, просив відвести його додому. Пояснив ,, що ОСОБА_3 сказав йому, що він із соцзахисту, дідуся хочуть відправити в санаторій на лікування і тому необхідно підписати документ про згоду на поїздку в санаторій. Підписуючи документ, він вважав, що підписує згоду на лікування. Квартиру він нікому не продавав і не збирався продавати.

1 липня 2015 року невідомо яким чином ОСОБА_8 був знятий з реєстрації Державною міграційною службою. Його документи на той час знаходились у позивача, сам він заяви на зняття його з реєстрації не писав .

26 червня 2015 року слідчим відділом міського відділу УМВС України в

Кіровоградській області було відкрито кримінальне провадження

У&1215120020005694, за фактом вчинення шахрайства, тобто злочину

передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, в якому ОСОБА_8 було визнано

потерпілим. З матеріалів справи вбачається, що квартира вибула із

власності (зокрема із володіння) ОСОБА_8 не з його волі, а

шляхом вчинення стосовно нього шахрайських дій.

15 вересня 2015 року в рамках кримінального провадження була проведена судово-психіатрична експертиза, відповідно до висновку якої ОСОБА_8 під час підписання довіреностей 7 травня та 2 червня 2015 року за своїм психічним станом не усвідомлював своїх дій і не міг ними керуватись. Крім того було підтверджено, що ОСОБА_8 страждає на атеросклеротичну деменцію.

23 вересня 2015 року виконавчий комітет Кіровської районної ради погодив кандидатуру на призначення опікуном ОСОБА_8 і направив подання до суду про визнання дідуся недієздатним, тому 19 жовтня було відкрите провадження по справі . 12 листопада 2015 року Кіровський районний суд виніс ухвалу про призначення судово-медичної експертизи відносно ОСОБА_8 , яка була проведена в установлений законом строк. Суд не прийняв рішення про визнання дідуся недієздатним тому, що 12 січня 2016 року після психологічної травми та тяжкої хвороби ОСОБА_8 помер . Його похованням займалася позивач

27 січня 2016року позивач подала заяву про прийняття спадщини .

12 липня 2016року ввійшла в право спадщини за заповітом. Заповіт, який залишив ОСОБА_8 чинний.

2 грудня 2016 року Головним управлінням Національної поліції в Кіровоградській області позивача було визнано потерпілою по кримінальній справі 1215120020005634 від 26.06.2015 року, порушеної за ч. 1ст. 190 КК України. (Додаток 16).

Стверджує, що у зв'язку з діями ОСОБА_3 і ОСОБА_4 отримала тяжку психологічну травму, довгий час знаходилась в глибокій депресії, що впливало на стосунки в родині. Раніше ніколи не скаржилася на стан здоров 'я, а в зв'язку з нервовими стресами, пов'язаними з викраденням ОСОБА_8, з його пошуками, ослабився імунітет, 10 жовтня 2015 року її було госпіталізовано в Кіровоградський онкологічний диспансер, де було зроблено операцію.

Вважає, що ці події і хвороба мають причинний зв'язок, тому що до цього не хворіла і не мала проблем зі здоров'ям.. Все вищезазначене свідчить про спричинення моральної шкоди.

Відповідачі позов не визнали повністю.

Відповідач ОСОБА_4 на обґрунтування заперечень зазначила, що у 2004 році через погіршення стану здоров'я її бабуся ОСОБА_10 розлучилась із ОСОБА_8 і переїхала на постійне місце проживання до дочки - ОСОБА_13, вул. Профінтерна, 64-а м. Кіровоград. Єдиний екземпляр договору дарування залишився у квартирі АДРЕСА_2 у володінні ОСОБА_8, який за його словами був викрадений невідомими особами.

Після чого він звернувся до співвласниці і вони разом отримали 14.09.2005 року дублікат, який наданий позивачем.

На протязі 2005-2014 р.р. ОСОБА_8 неодноразово самостійно приїздив до помешкання ОСОБА_13, де проживала ОСОБА_10 І просив взяти його на утримання, взамін обіцяючи переоформити іншу 1/2 частину квартири на ОСОБА_13, жодним чином не згадуючи про існування якогось заповіту або особи, яка за ним наглядає, допомагає по господарству, тощо.

Пізніше до ОСОБА_10 телефонувала сусідка по будинку де жив ОСОБА_8 яка казала, що він багатьом сусідам і навідь продавчиням із магазину навпротив обіцяв переписати квартиру взамін на утримання. В вересні 2010 року ОСОБА_8 несподівано пропав, його не бачили кілька днів, двері у квартиру ніхто не відкривав і ОСОБА_10 попросила її знайти його, оскільки сусідка бачила, що якась жінка із двома чоловіками проникла у його квартиру через вікно (квартира розташована на першому поверсі). Через день розшуку, з'ясувала, що за сприяння дільничного лікаря ОСОБА_8 направлено на санаторно-курортне лікування. Після цього випадку ніхто не дивувася, коли ОСОБА_8 зникав, а потім з'являвся, заявляючи, що їздив лікуватися. Ні в 2005, ні в 2014 році ОСОБА_8 недієздатним не був, всі свої дії усвідомлював, проте в силу психологічних особливостей характеру різним людям повідомлював ті відомості, які вважав за необхідне.

ОСОБА_10 у 2010 році, маючи намір розпорядитися своєю частиною квартири, звернулася до нотаріуса, який пояснив, що для здійснення будь-яких дій необхідно мати оригінал Договору дарування. ОСОБА_10 звернулась до ОСОБА_8 і він заявив ій, що дублікат 14.09.2005 р. знов вкрадено жінкою, яка йому допомагала по господарству. Тоді вона , як представник ОСОБА_10 звернулась до Державного нотаріального архіву в Кіровоградській області із заявою про видачу дубліката Договору дарування за №3-1013 від 22.04.1994 р., оплатила 20 грн. за оформлення документів та надала Довідку про належність нерухомого майна №53799 із Кіровоградського ООБТІ. 23.12.2010 року державним нотаріусом Першої Кіровоградської нотаріальної контори ОСОБА_14 було вручено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Зі змісту резолютивної частини постанови витікає, що відмова у наданні дублікату викликана виключно тим, що у справі відсутня заява іншого обдарованого - ОСОБА_8, а в приватній бесіді нотаріус повідомала, що це вже третій дублікат, який видається по цьому договору .

Не погодившись із даною позицією, як представник ОСОБА_10 звернулась у 2011 році до Ленінського районного суду м. Кіровограда, а потім і до Апеляційного суду Кіровоградської області, оскарживши відмову нотаріуса. Позов було задоволено, і 08.07.2011 році було отримано четвертий дублікат Договору дарування №3-10113, який 01.08.2011 року був зареєстрований у Кіровоградському КОБТІ.

25.10.2013 року померла ОСОБА_10 і того ж дня поїхала повідомити ОСОБА_8 за місцем його проживання про день та час похорону. Він впізнав, впустив в квартиру розмовляв і поводився адекватно, сказав, що на поховання не поїде. Про те, що його хтось утримує, допомагає по господарству, він не говорив, навпаки жалівся, що важко самому ходити в магазин і він не часто виходить з квартири, через те, що в нього болить нога.

На підставі договору дарування №3-10113 та заповіту №775 від 07.06.2011 р., ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_10 28.02.2014 р. подала заяву про прийняття спадщини, згодом прийнявши її.

Перед травневими святами 2015 року до ОСОБА_13 прийшов ОСОБА_3 і запропонував викупити 1/2 квартири, яка належала ОСОБА_10, мати відповіла, що спадкоємцем бабусі є не вона, а надала її телефон. ОСОБА_3 звернувся до неї із пропозицією викупити частку, оскільки ОСОБА_8 має бажання укласти договір довічного утримання із ним або продати квартиру і переїхати у село, проте не має можливості через належність йому тільки частки квартири.

Безпосереждньо сама поцікавилась його повноваженням, на що він надав для ознайомлення оригінал Довіреності №397 від 07.05.2015 р. посвідченого нотаріусом ОСОБА_7 на представництво інтересів та збір документів. Наступного дня, особисто зайшла до нотаріуса ОСОБА_7 і поцікавилась обставинами надання довіреності. Нотаріус запевнила, що ОСОБА_8 вона бачила двічі, він був чисто одягнутий, усвідомлював значення виданої довіреності, на питання відповідав адекватно і підстав сумніватися у наданих повноваженнях у неї немає, тому погодилась.

В середині травня, ОСОБА_3 заявив, що всі документи готові, дідусь вирішив продавати квартиру, призначив дату 01.06.2015 р. Проте на той час ще не отримала свідоцтво про право на спадщину, тому дату укладання було перепризначено на 04.06.2015 р. Оскільки спадкова справа ОСОБА_10 знаходилась у нотаріуса ОСОБА_6, запропонувала ОСОБА_3 укласти Договір купівлю-продажу квартири у того ж нотаріуса, ніхто не заперечував.

За 4 години до укладення договору звернулась до ОСОБА_5, аби дізнатися, чи має ОСОБА_3 повноваження, чи пересвідчився нотаріус у дійсному волевиявленні ОСОБА_8 Нотаріус підтвердила, що вчора ОСОБА_8 перебував у неї сам, без пристуності ОСОБА_3 дав нотаріусу чітку відповідь на формальні запитання і підтвердив свій намір на видачу довіреності і розпорядження його майном. Під час підписання Договору купівлі-продажу 04.06.2015 року вперше побачила і познайомилась із ОСОБА_2 та її чоловіком, підписання договору від імені ОСОБА_8 здійсьнював ОСОБА_3

Через кілька днів, близько 20 години, зателефонував чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_11 і повідомив, що якась ОСОБА_11 заважає їм вантажити речі ОСОБА_8, заявляє, що вони належать їй, викликала міліцію і заявляє, що вони вбили ОСОБА_8 Проте після пред'явлення договору купівлі-продажу міліція поїхала, а позивачка погрожуючи йому і ОСОБА_3, який теж приїхав, пішла додому, сказавши що всі документи діда вона все одно забрала і їй належить вся квартира і вона це доведе в суді.

Відповідач ОСОБА_4 стверджувала , що вона разом із ОСОБА_15 та ОСОБА_8 на протязі червня 2015 року приїздила до дому до ОСОБА_1, аби довести, що дідусь живий і здоровий із проханням повернути йому паспорт, пенсійне посвідчення, медичну картку та не заважати його переїзду до села. Проте позивач заявляла, що вона спадкоємиця і має право утримувати ці документи і нікому їх не віддасть. На пояснення, що спадкування може відбуватися тільки після смерті ОСОБА_8, а зараз вона незаконно утримує чужі документи і дідусь не може переоформити пенсію та знятися із реєстрації, вона схопила і почала тягнути ОСОБА_8 із машини. В результаті, пересвідчившись у неможливості нормального врегулювання спору , вони поїхали. Через кілька днів ОСОБА_15 подав заяву у міліцію про викрадення документів, і дізнався, що позивачка теж подала заяву про викрадення дідуся. Знов довелося їхати до міліції і давати пояснення. Одночасно зі нею слідчий в тому ж кабінеті відібрав власноручні пояснення у ОСОБА_8, якого особисто привозив ОСОБА_15 Померлий виглядав нормально, одежа була чиста, був веселий, посміхався, жартував із слідчим, казав, що живе на природі, навколо дерева, зелень і йому це дуже подобається проте до цього часу не може отримати пенсію.

Пізніше, спілкуючись із родиною ОСОБА_2, дізналась про те, що вони зняли з реєстрації ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_3 ум. Кіровограді на підставі Договору купівлі-продажу, за власною заявою, як нових власників майна. Жодних протиправних дій не вчиняла, під час огляду квартири, яка продавалась, ОСОБА_8 завжди самостійно відкривав квартиру, ОСОБА_15 ключів від квартири не мав, сам ніколи туди не заходив, документи на квартиру отримав і надав нотаріусу тільки напередодні оформлення договору купівлі-продажу.

Зважаючи на інформацію, яка міститься у Висновках судово-психіатричної експертизи №460 від 15.09.2015 року ОСОБА_8 був поміщений на стаціонарне лікування 10.07.2015 року — тобто після того, як позивач забрала його документи, а згодом і його самого до себе. До цього ні померлий, ні сама позивачка за допомогою до Психіатричної лікарні не зверталися, вважаючи стан ОСОБА_8 достатньо адекватним для складання Заповіту 17.10.2005 р. і отримання за нього пенсійних виплат та утримання його особистих документів.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заявили, що обставини викладені у позові не відповідають дійсності, є неправдивими і мають на меті неправомірно позбавити власника майна, яке належить йому за на підставі договору купівлі-продажу, який на момент подання позову не визнано в установленому порядку недійсним, вирок у кримінальному провадженні №12015120020005694 від 26.06.2016 р. на якій посилається позивач відсутній.

ОСОБА_8 за життя не було визнано обмежено дієздатним, дійсність довіреностей, виданих нотаріусами ОСОБА_5, висновки судово-медичних експертиз не спростовують та не є належним доказом у даній справі.

Вважають, що у позові має бути відмовлено і зважаючи на невірно обраний спосіб захисту, а саме неможливість поєднання в одній позовні заяви негаторного і вендикаційного змісту, що неодноразово підтверджено судовою практикою, а також правовою позицією Постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року.

Посилаються на положення частини першої статті 216 ЦК України, що не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Одночасне пред'явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов'язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно, тому просять у позові відмовити повністю.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

На час укладення оспорюваних довіреностей та договору власниками квартири АДРЕСА_1 (на той час місто Кіровоград) були ОСОБА_8 та ОСОБА_4

17 жовтня 2005 року ОСОБА_8 склав на ім 'я позивача заповіт, у зв»язку з укладенням договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири ОСОБА_8 ОСОБА_2 позивач вважає , що порушене її право на спадкування майна ( а.с. 14 т.1).

27.05.15 року ОСОБА_8 надав довіреність ОСОБА_3 на вчинення дій щодо поновлення втрачених документів ( а.с. 16) , а 02.06.2017 року довіреність на вчинення дій в т.ч. і на відчуження належного майна ( а.с. 17).

04.06.2015 року було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу з однієї сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що діяв по довіреності та ОСОБА_2 з другої строни ( а.с. 207-209 т.1).

13.01.2016 року ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва апро смерть ( а.с. 25 т.1).

Відповідно до ч. З ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною і сторонами) вимог, що встановлені частинами 1-3,5 та б ст. 203 ЦК У країни.

Згідно ст. 225 ЦК України та п. 16 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від (/6.11.2009 р.«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, який дієздатна ,особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені, ОСОБА_16 справи вирішуються судом з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України. Відповідно до змісту ст. 225 ЦК України, такий правочин належить до правочинів, в яких воля особи на його вчинення відсутня, а внутрішнє волевиявлення відображає не її волю, а волю іншої особи, яка здійснила вплив на цього учасника правочину.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник майна має право на витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно за відплатним ооговором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). Власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, "не з їхньої волі іншим шляхом.

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 321 право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та п. 14 Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, затвердженого постановою КМУ №35 від 16.01.03 р. - зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням...).

У відповідності до ч.2 ст. 54 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1992 року, нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідченої ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Частиною 1 ст. 46 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Дослідивши матеріали справи , заслухавши покази свідків, оцінивши докази в їх сукупності , суд дійшов висновку , що позов не підлягає задоволенню.

Щодо відповідача ОСОБА_3 вчинення ним шахрайських дій по відношенню до потерпілої ОСОБА_1 не встановлено судом , оскільки вирок у кримінальній справі по його обвинуваченню ще не винесено.

Щодо відповідача ОСОБА_4 , остання мала законне право на розпорядження належною їй часткою в квартирі , що вона і зробила відповідно до свого волевиявлення. Суду не надано жодних доказів , що якісь дії відповідача ОСОБА_4 призвели до порушень прав позивача.

Щодо відповідача ОСОБА_2 , в суді не було зазначено жодного доказу щодо вчинення неправомірних дій відповідача по відношенню до ОСОБА_8 чи позивача . В розумінні ст. 388 ЦК України відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем і відповідно , у даної особи не може бути витребуване майно.

Суд погоджується з позицією відповідача ОСОБА_4, що одночасне пред'явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов'язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Позиція позивача , що нотаріус зобов 'язаний був на підставі п. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» відмовити у вчиненні нотаріальної дії щодо посвідчення довіреності на розпорядження квартирою, тому що це суперечило законодавству України, а саме ч. 1 ст. 238 та ст. 1003 ЦК України, і зміст довіреності не відповідав вимогам закону є необґрунтованою .

Законом не заборонено використання як доказу по справі висновків експертиз, проведених відповідно до вимог закону при розгляді інших справ. Але, надані як докази у справі два висновки експертиз з матеріалів про визнання особи недієздатним та з матеріалів кримінальної справи не є доказом у даній справі, оскільки питання визнання особи недієздатним ставилось вже після укладення оспорюваного договору, а висновку в межах кримінальної справи не була надана правова оцінка судом , оскільки вирок у даній справі ще не винесено судом.

Покази свідків заявлених позивачем ОСОБА_17 , ОСОБА_18, ОСОБА_16 в судовому засіданні підтверджували участь позивача у житті ОСОБА_8 Зазначені факти жодним чином не спростовують і не доводять її право на спадкування , яке мало б здійснюватись після смерті особи в даному випадку відповідно до заповіту та не є доказами на підтвердження обставин , що стали б підставою для визнання довіреностей, договору недійсними, виселення ОСОБА_2, чи доведення в межах даної справи вчинення шахрайських дій кимось з відповідачів, оскільки зазначені обставини досліджуються в межах кримінального провадження.

Покази свідків відповідачів ОСОБА_13, ОСОБА_12 підтвердили факт , що померлий ОСОБА_8 мав специфічний характер та обставини пов»язані з укладенням оспорюваного договору безпосередньо у нотаріуса , відповідно до яких не підтверджуються обставини , викладені позивачем у позові.

Вимоги , щодо відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню оскільки в суді не було доведено наявності причинного зв»язку між діями відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та наслідками , які настали для позивача ОСОБА_1 для настання відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди в розумінні ст. 1167 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене , суд приходить до висновку щодо безпідставності та необгрунтованості заявленого позову та відмови в його задоволенні повністю.

Відповідно до ст. ст. 134-138 ЦПК України у зв»язку з відмовою в задоволенні позову позивача , судові витрати залишити по їх фактичному понесенню сторонами.

На підставі ст. 203, 215, 225, 316, 319, 321, 388, 1167 ЦК України,, керуючись ст. ст. 134-138, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 треті особи приватний нотаріус ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6 та приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання недійсними довіреностей та договору купівлі- продажу, визнання права власності на 1/2 частину квартири за заповітом, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Судові витрати залишити по фактичному їх понесенні сторонами .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення .

Суддя Кіровського А. В. Панфілова

районного суду

м.Кіровограда