Постанова № 73816315, 03.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8066/16-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/1472/18 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 4 03.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 травня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Журби С.О., Лівінського С.В., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

01 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із названим позовом, де, з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог та ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2017 року про залишення її позовних вимог без розгляду, просила,

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, розміром 0,1342 га, за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер НОМЕР_1,

визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 64 кв.м.,

визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4, загальна площа 450 кв. м.,

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5, площею 0,1342 га., кадастровий номер НОМЕР_1.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 16 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано шлюб, який зареєстрований 27 вересня 1969 року Уманським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану.

Сторони не змогли дійти згоди щодо спільного сумісного майна, набутого за час вказаного вище шлюбу та у сторін з цього приводу існує спір.

Разом з цим, 02 лютого 2017 року, не погоджуючись з первісним позовом, ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, де просив,

виділити у приватну власність ОСОБА_3 житловий будинок в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району по АДРЕСА_4, житловою площею 178,9 кв.м., загальною площею 451,9 кв.м.,

квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 29,80 кв.м.. загальною площею 65,20 кв.м.,

автомобіль марки "Mercedes Benz", модель Е 320 4М, 2005 року випуску,

виділити ОСОБА_2 у приватну власність квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 128,40 кв.м., житловою площею 62,50 кв.м.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення місцевий суд, зазначив, що позовні вимоги за первісним та за зустрічним позовом суперечать вимогам Сімейного кодексу України, згідно якого частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Тобто, все майно, що було набуто сторонами під час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності, а отже кожному з них належить по 1/2 частині від даного майна.

В той же час, сторонами заявлені позовні вимоги з відступленням від рівності часток подружжя, спірне майно розподілено ними по його вартості, без надання належних, допустимих та достовірних доказів про вартість майна та, відповідно, без погодження вартості всього майна що підлягає поділу.

Суд, у відповідності до правил диспозитивності, визначених ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих суду, тобто суд не вправі виходити за межі позовних вимог що були заявлені за первісним та зустрічним позовом.

Не погоджуючись із ухваленим рішення, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року скасувати в частині поділу спільного майна подружжя по її уточненій позовній заяві і визнати право власності на квартиру АДРЕСА_4 за собою та визнати право власності за ОСОБА_3 на будинок по АДРЕСА_4 а в решті рішення залишити без змін.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 27 вересня 1969 року Уманським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, актовий запис №440 ( а.с. 160 т. 1 ).

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований 27 вересня 1969 року Уманським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 440, було розірвано ( а.с. 3, 4 т. 1 ).

Сторонами по справі, під час перебування у шлюбі, було набуте наступне майно, зокрема, майно з приводу якого заявлені позовні вимоги:

земельна ділянка, розміром 0,1342 га, за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер НОМЕР_1, яка була набута у власність на підставі договору купівлі-продажу від 16 березня 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за №1281 ( а.с. 64-65 т. 1 ),

житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4, загальна площа 450 кв. м., який був набутий у власність на підставі договору купівлі-продажу від 16 березня 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за №1277 ( а.с. 7, 95-96 т. 1 ),

квартира за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 64 кв.м., яка відповідно до свідоцтва від 31 березня 2008 року належить ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення ( а.с. 94 т. 1, 62-64 т. 2 ),

автомобіль марки "Mercedes Benz" , модель Е 320 4М, 2005 року випуску, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15 лютого 2005 року належить ОСОБА_2 ( а.с. 97 т. 1 ).

Однак, в добровільному порядку сторони не досягнули згоди щодо поділу спільного майна подружжя, у зв'язку з чим вони звернулися до суду із названими позовами ( а.с. 1-2, 41-42, 53-54, 78-82, 123-126 т. 1 ).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено ( а.с. 264-268 т. 1 ).

При цьому, з точки зору другої інстанції, місцевий суд вірно зазначив, що позовні вимоги за первісним та за зустрічним позовом суперечать нормам Сімейного кодексу України, згідно якого частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Тобто, все майно, що було набуто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, а отже кожному з них належить по 1/2 частині від даного майна.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів з приводу вартості спірного майна, що унеможливлює вирішення спору в заявлений сторонами спосіб.

Разом з цим, суд в силу вимог ст. 13 ЦПК України позбавлений можливості відхилитися від заявлених вимог та вирішити спір в інший спосіб.

Окрім іншого, за зустрічним позовом заявлена вимога щодо розподілу, зокрема, квартири АДРЕСА_3, загальною площею 128,40 кв.м., житловою площею 62,50 кв.м.

Однак, зазначене майно, на момент розгляду справи, не перебуває у спільній власності подружжя, що підтверджується договором дарування від 09 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за №680 та який є правомірним правочином у відповідності до норм ст. 204 ЦК України ( а.с. 183-184, 185 т. 1 ), а відтак, спірна квартира не може бути розподілена, як спільна власність подружжя.

За таких обставин, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 10-13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів через їх необґрунтованість.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на думку апеляційного суду та у силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції і спростовуються зазначеними по справі доказами.

Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_3 не збільшував його частки в спільно нажитому під час шлюбу майні за рахунок наявних боргових зобов'язань, з точки зору суду другої інстанції, правового значення не має, оскільки запропонований сторонами розподіл майна неможливий у силу зазначених причин, а відтак немає необхідності їх враховувати.

Інші доводи, викладені в апеляції, зведені до переоцінки обставин зазначених в позовній заяві, які були дослідженні судом першої інстанції в повній мірі та, на переконання апеляційного суду, не спростовують висновки суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог і не є підставою, в силу викладеного, для задоволення апеляційних вимог.

При цьому, доводи відзиву ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ( а.с. 67-69 т. 2 ), зокрема, про те, що він не погоджується із запропонованою вартістю спірного майна, при недосягненні згоди слід виходити з дійсної його вартості на час розгляду справи, з точки зору суду другої інстанції та з врахуванням викладеного, є обґрунтованими, спростовують зазначені апелянтом доводи з цього приводу та свідчать про наявність правових підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

С.В. Лівінський