Рішення № 73814786, 26.04.2018, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

вул. Сосновського,38 м. Коростень Коростенський район Житомирська область Україна 11500

провадження №2/279/243/18

Справа № 279/3833/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м.Коростень Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Прокопчук І.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача адвоката ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, розглянувши цивільну справу №279/3833/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Добролежа Людмила Григорівна, про визнання договору дарування житлового будинку удаваним, застосування наслідків договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на частину житлового будинку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом про визнання договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 15.05.2001 року відповідачем ОСОБА_5 (далі: відповідач-2) як дарувателем та відповідачем ОСОБА_3 (далі: відповідач-1) як обдарованою удаваним договором, застосування наслідків договору купівлі-продажу, визнання його права власності на 1/2 частину будинку (в редакції уточненої позовної заяви від 26.12.2017 року). Вказав, що 15.05.2001 року було нотаріально посвідчено договір дарування, укладений відповідачами, який не відповідав фактичним відносинам, які склались між сторонами договору. Під договором дарування відповідачі приховали правові відносини за договором купівлі-продажу житлового будинку. З відповідачем-1 з 26.08.2000 року та до 19.04.2016 року він перебував в офіційному шлюбі, а фактично проживав без реєстрації шлюбу з 1994 року. Власного житла вони не мали, винаймали квартири, тому мали потребу у придбанні власного житла, збирали кошти на його придбання. В період 1996-1999 року винаймали квартиру у гр.ОСОБА_7. Коли ОСОБА_7 провідомила, що будинок їй потрібен для власних потреб, то її чоловік повідомив їх про те, що відповідач-2 продає житловий будинок АДРЕСА_1. Він намагався домовитись з відповідачем-2 про придбання будинку, однак вона висунула вимогу про сплату суми, еквівалентної 6500 доларів США, що його не влаштувало. Через рік після перших перемовин відповідач-2 запропонувала придбати будинок за ціну, еквіваленту 5200 доларів США, на що він погодився та сплатив їй аванс в сумі 2500 доларів США, зобов'язання про сплату решти суми були оформлено розпискою. Наступного дня після отримання авансу відповідач-2 зареєструвала його в будинку (14.12.1999 р.), де він зареєстрований та проживає і до даного часу. Для повного розрахунку з відповідачем-2 за будинок він продовжував працювати в м.Київ та м.Москва, передавав кошти відповідачеві-1, яка розраховувалась з відповідачем-2. Після сплати решти суми в розмірі 2700 доларів США, відповідачі 15.05.2001 року замість договору купівлі-продажу уклали договір дарування, відповідач-1 забрала у відповідача-2 написану ним розписку про зобов'язання провести повний розрахунок. Укладення договору дарування було вигідно відповідачам, оскільки відповідач-2 звільнялась від сплати обов'язково внеску до Пенсійного фонду, відповідач-1 отримувала право одноособової власності на будинок. Відповідачі діяли свідомо, приховуючи договір купівлі-продажу під договором дарування. Оскільки фактично відповідачами було укладено договір купівлі-продажу під час його з відповідачем-1 шлюбу, то до спірного договору слід застосувати наслідки договору купівлі-продажу, визнати його право власності на 1/2 частину придбаного під час шлюбу будинку.

Просив визнати договір дарування від 15.05.2001 року удаваним, застосувати наслідки договору купівлі-продажу, визнати за ним право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали, пояснили, що з 1994 року позивач та відповідач-1 проживали однією сім'єю, у серпні 2000 року зареєстрували шлюб, винаймали квартири, тому мали потребу у придбанні власного житла. Коли ОСОБА_7 у 1998 році вказали на необхідність звільнення їх будинку, то повідомили про те, що відповідач-2 продає будинок, який знаходиться неподалік. Позивач провів з нею перемови, однак його не влаштувала висока ціна. Через рік вже сама відповідач ОСОБА_5 запропонувала позивачеві придбати в неї будинок за зменшену ціну. Домовившись про купівлю будинку, позивач передав ОСОБА_5 половину суми, а решта, як вони домовились, мала виплачуватись частинами до оформлення договору. 14.12.1999 року відповідач-2 зареєструвала позивача в будинку, влітку 2000 року позивач та відповідач-1 перейшли проживати в будинок. Щоб віддати решту суми, позивач виїхав працювати в м.Москва, зароблені гроші передавав дружині, а та віддавала їх відповідачеві-2. У травні 2001 року була сплачена решта суми. На той час він знаходився в м.Москва, де працював до 2006 року. Повернувшись з заробітків він проживав у с.Хотинівка, де утримував домашнє господарство для родини. В грудні 2015 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 виник сімейний конфлікт, під час якого вона заявила про те, що він не має ніяких прав на будинок та має його звільнити. Тоді він дізнався про те, що придбання будинку було оформлено не договором купівлі-продажу, а договором дарування, що порушує його права, оскільки придбане під час шлюбу майно має статус спільного майна подружжя, а подароване є одноособовою власністю. Фактично, він, будучи особою похилого віку, залишився без житла. До цього про оформлення угоди придбання будинку як договору дарування він не знав, документів на будинок не бачив, на момент його укладення в Україні був відсутній. Підтвердженням домовленості з ОСОБА_5 про придбання будинку є те, що вона зареєструвала його в будинку після отримання авансу, оформлення на нього рахунків зі сплати комунальних послуг. ОСОБА_3 в будинку була зареєстрована лише у 2005 році.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та пояснила, що позивач не був стороною договору, тому не може ставити питання про його удаваність. Воля сторін договору була спрямована саме на укладення договору дарування, про його укладення позивач знав. Вони перебували в шлюбі, власного житла не мали, разом були на заробітках в м.Москва. Вона повернулась в м.Коростень, а позивач залишився, проживав там з іншою жінкою, повідомив, що хоче розлучитись, а через три роки повернувся і вони продовжували проживати разом. ОСОБА_8, яка була в гарних стосунках з нею, пожаліла її, бо в неї не склалась доля, не було власного житла, та подарувала їй будинок, який дістався у спадщину, був занедбаний. Позивача було зареєстровано в будинку, щоб він міг поновити втрачені документи. Доказів удаваності договору дарування позивач не надав, про його укладення дізнався ще у 2001 році. Відповідачем була зроблена заява про застосування позовної давності.

Сторона позивача заперечила факт пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що про укладення договору саме дарування він довідався лише в грудні 2015 року. До цього проживав в будинку, був у ньому зареєстрованим, факт обізнаності свідків щодо існування спірного договору не доводить того факту, що про це був обізнаний сам позивач. Його право було порушено в той час, коли відповідач ОСОБА_3 заявила про своє одноособове право на будинок.

Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала та пояснила, що дізнавшись про те, що відповідача ОСОБА_3 розлучилась, була без житла, пожаліла її, прописала в спірному будинку позивача, а потім подарувала будинок ОСОБА_3. Будинок залишився їй у спадщину від жінки, яку вона доглядала, у 1995 році. Домовленості про його продаж не було, грошей їй ніхто не передавав, вимог про їх передачу вона не висувала.

Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази, проаналізувавши їх в сукупності, суд дійшов висновку про наступне:

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо удаваності договору дарування, який було укладено між відповідачами 15.05.2001 року.

Враховуючи час укладення оспореного договору, правовідносини регулюються Цивільним кодексом України 1963 року.

Відповідно до ст.58 ч.2 ЦК України (1963), якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваною є угода, укладена з метою приховання іншої угоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 243 ЦК України (1963) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Статтею 224 ЦК України (1963) передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (постанова втратила чинність на підставі постанови Верховного СудуУкраїни від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»), встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до частини другої статті 58 ЦК Української РСР визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню в даній справі, є дійсна спрямованість волі сторін - відповідачів, при укладенні оспореного договору дарування, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший а саме: договір купівлі-продажу. На відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, тому з?ясуванню підлягає і те, чи були у дарувальника будь-які підстави дарувати квартиру обдаровуваному (правова позиція ВСУ у справі № 6-1026цс16 від 07.09.2016р.).

Позивач в спірному будинку зареєстрований до укладення спірного договору з грудня 1999 року, на момент його укладення 15.05.2001 року в м.Коростень був відсутнім.

Свідки позивача ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_13 дали показання про те, що відповідач-2 мала намір продати належний на той час їй спірний будинок, однак покупців не знаходилось через високу ціну на нього. Про те, що будинок продається подружжю ОСОБА_1-ОСОБА_3 до оформлення ними шлюбу повідомили подружжя ОСОБА_7. Про придбання будинку з відповідачем-2 домовлявся позивач. Першого разу домовленості не відбулось, оскільки позивач та відповідач-2 не дійшли згоди щодо вартості майна. Через певний час відповідач-2 зменшила ціну, сторони погодили порядок розрахунку за будинок, обумовили валюту розрахунку, позивач передав їй як аванс до оформлення договору половину вартості. Гарантією укладення договору в майбутньому була реєстрація позивача в будинку. Через підвищення курсу долара США позивач намагався відмовитись від угоди, однак відповідач-2 відмовилась повернути отриманий завдаток, оскільки витратила його. Позивач, будучи на заробітках в м.Москва, передав зароблені кошти відповідачеві-1 для сплати решти вартості будинку. В родинних чи будь-яких інших близьких стосунках між собою відповідачі не перебували, відповідач-2 мала двох дітей, онуків, тривалий час намагалась продати спірний будинок.

Так, свідок ОСОБА_14 свідчила про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_3 знімали в неї житло. Саме вона повідомила їх про те, що ОСОБА_5 продає будинок. Тій гроші були потрібні для придбання житла для своєї дочки. Подругами відповідачі ніколи не були. ОСОБА_10 домовився про купівлю будинку. Від ОСОБА_3 вона дізналась, що вони домовились про розстрочку оплати, що дали ОСОБА_5 завдаток. Щоб сплатити решту суми ОСОБА_10 поїхав на заробітки до м.Москва та передавав зароблені кошти ОСОБА_3, яка віддавала їх ОСОБА_5. Про це їй відомо, бо ОСОБА_10 телефонував на її телефон та повідомляв, що через знайомих передає кошти. Олена ж говорила, що ті гроші заносила ОСОБА_5. Потім повідомила, що було оформлено договір дарування будинку. В той час ОСОБА_10 знаходився в м.Москва. Олена ділилась з нею, що ОСОБА_1 тяжко працює та живе в поганих умовах.

Свідок ОСОБА_10 дав показання про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_3 довгий час проживали на зйомних квартирах, збирали гроші на власне житло. Брат працював, збирав гроші на будинок. Коли вони жили у ОСОБА_7, то поряд з їх будинком продавався будинок, але на нього була висока ціна, тому не знаходилось покупців. Домовившись з ОСОБА_5, зробили перший взнос 2500 дол.США. Коли курс долара виріс, то брат пропонував ОСОБА_5 решту суми віддавати по старому курсу, однак та відмовилась. Коли ж він запропонував їй повернути йому завдаток, то та також відмовилась, бо вже витратила його на придбання квартири для дочки. Тому брат був змушений віддавати решту суми за новим курсом валюти. Знає про те, що ОСОБА_5 пред'являла братові претензії щодо розрахунку. ОСОБА_10 передавав ОСОБА_3 зароблені в Москві кошти. Коли вся сума була сплачена, то відповідачі домовились укласти договір дарування, щоб нести менші витрати при його оформлені. В цей час брат був відсутній. Про це він дізнався пізніше.

Свідок ОСОБА_9 свідчила, що до та після одруження з ОСОБА_3 її брат ОСОБА_10 їздив на заробітки, збирав кошти на придбання власного житла. Домовився про купівлю будинку з ОСОБА_5, сплатив їй перший внесок понад 2000 доларів, за які та придбала квартиру для своєї дочки. Коли курс долара зріс, то брат хотів відмовитись від угоди, однак ОСОБА_5 відмовилась повернути завдаток, тому брат був змушений сплачувати решту суми за новим курсом, довгий час працював у м.Москва. Після сплати за будинок ОСОБА_3 оформила на себе договір дарування, про що повідомила дружину їх брата. В той час брат був у Москві.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 показали, що працювали разом з ОСОБА_10, тому знають про те, що всі зароблені гроші він віддавав як оплату за будинок. Дружина неодноразово приїздила за грошима. Сам ОСОБА_1 погано харчувався та вдягався, бо його головною метою було розрахуватись за будинок. Нещодавно він повідомив, що в нього намагаються відібрати будинок.

Показання свідків позивача є послідовними, взаємопов'язаними, тому не викликають сумнівів в їх правдивості.

Відповідачі ж не лише не спростували показання вказаних свідків, а навіть їх не заперечили.

Свідки відповідача ОСОБА_16 та ОСОБА_17 дали показання про те, що відповідач ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 будинок, бо співчувала її нещасливій долі.

На підставі аналізу представлених сторонами доказів, суд дійшов висновку про те, що під спірним договором дарування відповідачі приховали договір купівлі-продажу. Договір дарування було оформлено після фактичної виплати подружжям ОСОБА_1-ОСОБА_3, які на той час перебували в шлюбі, вартості будинку. Відповідачі ні в родинних, ні в інших близьких стосунках не перебували, тому у відповідача-2 були відсутні будь-які підстави передавати право на цінне майно відповідачеві-1 безоплатно.

Також суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки про порушення свого права він дізнався в грудні 2015 року, коли відповідач-1 довела до його відома, що він прав на спірний будинок не має і повинен виселитись з нього. Позивач зареєстрований та проживає в будинку з 1999 року. Відповідачем-1 не доведено, що позивач був обізнаним з тим, що право власності на будинок оформлено не договором купівлі-продажу, а договором дарування, чи давав згоду на оформлення права власності на будинок таким способом.

Прийшовши до висновку, що укладений відповідачами договір дарування є удаваним правочином, оскільки при його укладенні волевиявлення відповідачів (як зовнішній прояв волі) не відповідало їх внутрішній волі, суд визнає його договором купівлі-продажу, який фактично було укладено відповідачами. При цьому, відповідач-1, перебуваючи на момент укладення договору в шлюбі з позивачем, діяла і в його інтересах. Тому, придбане під час шлюбу за договором майно набуло статусу спільного сумісного майна подружжя. За таких обставин, позивач набув право на житловий будинок, який є предметом спірного договору, як спільне сумісне майно подружжя. Оскільки позивачем не заявлено вимогу про поділ спільного майна подружжя, то вимога про визнання за ним права власності на 1/2 його частину підлягає частковому задоволенню шляхом визнання його права на житловий будинок як спільне сумісне майно подружжя без визнання права на його певну частку.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідачів в дольовому порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст..263-265 ЦПК України, ст.58 ЦК України (в ред.1963 р.),

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги про визнання договору дарування житлового будинку удаваним, застосування наслідків договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на частину житлового будинку задовольнити частково.

Договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 як дарувальником та ОСОБА_3 як обдарованою, укладений 15.05.2001 року в м.Коростень Житомирської області, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Добролежею Л.Г., зареєстрований за №3151, визнати удаваним договором купівлі-продажу.

Визнати право власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 як спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 по 302 (триста дві) гривні 20 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня складання повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .

Сторони та учасники:

Позивач ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_3, місце проживання: АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_5, місце проживання: АДРЕСА_2.

Третя особа Приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Добролежа Людмила Григорівна, місце проживання: , АДРЕСА_3.

Повне рішення виготовлено 05.05.2018 року.

Суддя Волкова Н.Я.

Копія згідно оригіналу