Постанова № 73811305, 24.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1969/17

Категорія: 3 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М. Час і місце ухвалення: 14:08, м. Херсон

Дата складання повного тексту: 30.01.18 р.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів - Лук'янчук О.В.

- Ступакової І.Г.

при секретарі - Лавришині А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до командира військової частини А1836, третя особа Міністерство оборони України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до командира військової частини (далі ВЧ) А1836 (з урахуванням уточненої позовної заяви) про:

- визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні із військової служби;

- зобов'язання командира ВЧ А1836 видати наказ про звільнення ОСОБА_3 з військової служби на підставі п."а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року Міністерство оборони України залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідач неправомірно відмовляється звільнити його з військової служби та в односторонньому порядку продовжив термін дії контракту до закінчення дії особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. Позивач вважає, що на нього не можуть розповсюджуватись нормативні акти, а саме: п.2 ч.9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 06 жовтня 2015 року, Указ Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року та інші, дія яких розпочалась після укладення позивачем Контракту 09 серпня 2013 року, враховуючи те, що він не є військовослужбовцем строкової служби, не був мобілізований. Посилаючись на ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, позивач зазначає, що вказані нормативно-правові акти не мають щодо нього зворотної дії в часі, оскільки накладають додаткові обов'язки, які не були предметом Контракту.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що контракт позивача продовжено до оголошення демобілізації, відмітив, що станом на момент звернення позивача до командира ВЧ А1836 з рапортом про звільнення його з військової служби, в Україні діяв особливий період, а рішення про демобілізацію Президентом України не приймалось. Позивач не належить до жодної з категорій осіб, визначених ч.8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якими встановлені випадки звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії особливого періоду.

Представник третьої особи у судовому засіданні зазначив, що позивач дізнався про порушення своїх прав у зв'язку із відмовою у звільненні за закінченням дії контракту, що оформлене відповіддю від 09 листопада 2017 року на рапорт позивача про звільнення із військової служби від 02 листопада 2017 року. Частиною 3 ст. 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) передбачено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення. Позивач звернувся до суду 15 грудня 2017 року, пропустивши зазначений строк, просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2018 року відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до командира ВЧ А1836, за участю третьої особи - Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також що у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначено, що підстави для відмови у звільненні вважає такими, що не розповсюджуються на нього, оскільки нормативно-правові акти прийняті після укладення ним контракту, в силу ст. 58 Конституції України не мають зворотної дії в часі. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог законодавства, розглянув дану справу в порядку спрощеного провадження.

У відзиві командира В/Ч А1836 на апеляційну скаргу вказується, що у зв'язку з наявністю в Україні особливого періоду, дію контракту було продовжено законно та обґрунтовано. Також зазначає про безпідставність доводу апелянта про те, що справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносяться до справ незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

09 серпня 2013 року ОСОБА_3 та Міністерство оборони України в особі командира ВЧ А1836 уклали контракт, відповідно до якого ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних силах України строком на три роки.

02 листопада 2016 року позивач подав командиру військової частини рапорт щодо звільнення його з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії вищевказаного контракту.

У відповідь листом від 09 листопада 2017 року командир повідомив, що відповідно до п.2 ч.9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", термін дії контракту позивача продовжено до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

24 листопада 2016 року позивач вдруге подав командиру військової частини рапорт щодо звільнення його з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії вищевказаного контракту.

У відповідь листом від 08 грудня 2017 року командир вдруге відмовив у звільненні із аналогічних підстав.

Не погоджуючись з таким рішенням (діями) відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не належить до жодної з категорій осіб, для яких передбачена можливість звільнення з військової служби під час дії особливого періоду і перелік яких наведений у ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-14, 73, 74, 77, 78 КАС України, ч.ч.1, 2 ст. 2, ч.ч.2, 9 ст. 23, ч.ч.6, 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №1126-VІІ.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час підписання позивачем контракту) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Строки військової служби визначаються у ч.2 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

Згідно ч.6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (п.а).

Водночас, відповідно до ч.9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених ч.8 ст. 26 цього Закону.

Стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначає особливий період як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Отже, особливий період настає, зокрема, з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується з виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.

17 березня 2014 року Президентом України прийнято Указ "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №1126-VІІ (набрав чинності з дня його опублікування - 18 березня 2014 року).

За таких обставин, коли особливий період настав з 18 березня 2014 року, тобто під час дії контракту позивача, а законодавець пов'язує продовження дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації не з часом дії особливого періоду, а вказує, що з моментом його настання діє особливий порядок продовження контракту військовослужбовців, то дія контракту позивача продовжується понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації.

При цьому, судова колегія зазначає, що позивач не належить до жодної з категорій осіб, для яких передбачена можливість звільнення з військової служби під час дії особливого періоду і перелік яких наведений у ч.8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Таким чином, підстави для звільнення військовослужбовця ОСОБА_3 з військової служби відсутні.

Крім того, судова колегія погоджується с висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання позивача на ст. 58 Конституції України як на підставу незастосування до нього нормативно-правових актів, що передбачають продовження дії контракту позивача понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації, оскільки позивачу було роз'яснено порядок дії Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, та Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", шляхом ознайомлення під розпис із розпорядженням командира військової частини від 14 листопада 2014 року №155, від 03 березня 2016 року №47, від 24 березня 2016 року №67, що підтверджується його особистим підписом у відомості про ознайомлення особового складу, а також позивач засвідчив особистим підписом у відомості про ознайомлення його із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців та деяких інших осіб" від 16 березня 2017 року №1952.

Також, судова колегія вважає необґрунтованим довід апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

Згідно ч.6 ст. 12 КАС України, справами незначної складності є справи, зокрема, щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Частиною 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Отже, судом першої інстанції не порушено норми процесуального права при розгляді справи за правилами спрощеного провадження.

Відповідно до п.2 ч.5 ст. 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 04 травня 2018 року.

Головуючий суддя Бітов А.І.Судді Лук'янчук О.В. Ступакова І.Г.