Рішення № 73809971, 20.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 квітня 2018 р. № 820/6510/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.,

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача Луценко О.І.,

представників відповідача Косовської І.В, Відіньової Л.М., Губської В.В., Миргород О.А., Концаренко Є.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ДП "Завод імені В.О.Малишева" до Головного управління ДФС України у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

встановив

Позовні вимоги, з урахуванням уточнень, заявлені до ГУ ДФС України в Харківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2017 року № 0002531402,0002541402, в частині, що залишилися не скасованими рішенням ДФС України № 27958/6/99-99-11-01-01-25 від 29.11.2017 року, податкове повідомлення-рішення ГУДФС України у Харківській області від 05.01.20185 року № 0000061402, податкові повідомлення-рішення ГУДФС України в Харківській області від 05.09.2017 року № 002561402, 002571402, 0002581402, 000651404, 0003171316, 0003191316 в повному обсязі та від 20.06.2017 року № 0003201316 в частині застосування штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 26.12.2017 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче засідання. 15.03.2017 року з урахуванням положень ч.7 ст.181 КАС України підготовче провадження у справі закрито та розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі пославшись на те, що не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки та вважає неправомірним донарахування позивачу податкових зобов'язань та штрафних санкцій, оскільки позивач мав законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат сум за господарськими відносинами з контрагентами. Позивач зазначив, що бухгалтерський та податковий облік підприємства здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Податкового кодексу України. Укладені позивачем угоди, є дійсними, спрямовані на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за якими відбулося фактичне отримання поставленого товару, його переробка та подальша реалізація, проведені розрахунки. Отримані первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення позиція, яких повністю збігається з викладеною в судовому засіданні, де вказав, що при проведенні перевірки позивача були взяті до уваги висновки актів перевірок ДПІ на обліку у яких знаходилися контрагенти позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже позивачем неправомірно сформовані показники податкової звітності, внаслідок чого йому донараховані грошові зобов'язання та визначені штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи.Основним видом діяльності підприємства за КВЕД є виробництво військових транспортних засобів (а.с.36-37, т.1)

У період з 15.06.2017 року по 13.07.2017 року фахівцями податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства, валютного законодавства та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року. За результатами перевірки складено акт від 10.08.2017 року № 9545/20-40-14-02/14315629, яким зафіксовано порушення п.138.2, 138.8 ст.138, п.п.1324.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2011 року за № 138 ; п.188.1 ст.188, пп.198.3 ст.198, п.201.1 , 201.7 ст201 ПК України, п.201.10 ст.201, п.1201.1 ст.1201 ПК України; ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»; ст.321, 322 розділу ХV ПК України; п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637; пп. «б» п.176.2 ст.176 ПК України; пп.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України, ст.6-7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування « від 08.07.2010 року № 2464-VI; ст.161 підрозділу 10 ПК України; п. 87.9 ст.87 , п.54.2 ст.54, п.п.168.1.2.п..168.1.4, 168.15 п.168.1 ст.168; п.16 1підрозділу Х розділу ХХ ПК України, п.87.9 ст.87, п.54.2 ст.54, п.п.168.12, пп.168.1.4, 168.1.5 п.181.1 ст.181, п.176.2 (а) ст.176 ПК України, п.87.9 ст.87, пп.168.1.2 п.,161.5, п.168.1 ст.168, пп "а" п.176.2 ст.176, пп. «г» п.176.2 ст.176, п.16 1підрозділу Х розділу ХХ ПК України; п.1 ч.2 ст.6 , абз.2 ч.8 ст.9 закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 05.09.2017 року № 0002531402, яким підприємству збільшену суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2287525 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 571881.25 грн., № 0002541402, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 17325286.00 грн.; № 0002551402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій на суму 13715865.00 грн. та визначено штрафну санкцію у розмірі 3428966.25 грн.; № 0002561402, яким застосовано штрафні санкції за порушення граничного терміну реєстрації податкових накладних у розмірі 17269.22 грн.; № 0002571402, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100042465.00 грн.; № 0002581402, яким застосовано штрафні санкції за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 1254.32 грн.; № 0000651404, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 620894.60 грн.; № 0003171316, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені у сумі 830702.16 грн.; № 0003191316, яким застосовано штрафні (фінансової) санкції у розмірі 510.00 грн.; № 0003201316, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків і зборів, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені у розмірі 176999181.24 грн.; від 20.062017 року № 0003201316, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 176999181.24 грн., від 05.01.2018 № 0000061402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "чистий прибуток " у розмірі 13715865.00 грн. без застосування штрафних санкцій.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, підприємство скористалося правом адміністративного оскарження, визначеного ст.56 ПК України та оскаржило до ДФС України податкові повідомлення рішення від 05.09.2017 року № 0002561402, № 00002581402, № 0002571402, № 0002531402, № 0002541402, № 0002551402, № 0000651404.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 29.11.2017 року № 27958/6/99-99-11-01-01-25 (а.с.27-34, т.1 ) скасовані податкові повідомлення рішення від 05.09.2017 року № 0002531402, 0002541402,0002551402 в частині донарахувань по операціях за 2015 рік - І квартал 2017 року, щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником грошовими коштами на користь контрагента та не встановлено наявності дебіторської заборгованості за 2015 рік- І квартал 2017 року і у відповідній частині штрафні санкції, скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.09.2017 року № 0002551402 в частині 3428966.25 грн. застосованих штрафних санкцій, а в іншій частині вказані податкові повідомлення рішення та податкові повідомлення-рішення від 05.09.2017 року №0002561402, 0002581402, 0002571402 ,0000651404 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивачем також подано скаргу на податкові повідомлення рішення від 05.09.2017 року №№ 0003171316, 0003201316, 0003191316. За результатом розгляду вказаної скарги рішенням ДФС України від 28.11.2017 року №27802/6/99-99-11-02-01-15 рішення залишені без змін, а скарга без задоволення.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Стосовно податкових повідомлень-рішень від 05.09.2017 року № 0002531402, яким підприємству збільшену суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2287525 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 571881.25 грн., № 0002541402, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 17325286.00 грн.; № 0002551402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій на суму 13715865.00 грн. та визначено штрафну санкцію у розмірі 3428966.25 грн.., від 05.01.20108 року № 0000061402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "чистий прибуток " у розмірі 13715865.00 грн. без застосування штрафних санкцій

Відповідно до положень п. 60.1.2, п.60.3, 60.6 ст.60 ПК України, пп.2 п.1 р. 5 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Мінфіну від 28.12.20125 року № 1204 податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу. Податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги. Якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

Отже, з урахуванням до вимог ст.60 ПК України податкове повідомлення-рішення від 05.09.2017 року № 0002551402, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій на суму 13715865.00 грн. та визначено штрафну санкцію у розмірі 3428966.25 грн. є відкликаним, та відповідно на момент розгляду справи відсутній предмет спору в цій частині позовних вимог.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996-ХІУ господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Дослідивши зазначені документи суд встановив, що між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами укладено договори на придбання ТМЦ.

На підтвердження фактичного надходження товару в розпорядження позивача та його подальше використання позивачем у господарській діяльності надані видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, податкові накладні; зобов`язання по оплаті вартості придбаного у контрагентів товарів виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжних доручень. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявність у позивача та контрагента спільного інтересу щодо їх отримання матеріали справи не містять.

Фізичне переміщення товару, взяття придбаних ТМЦ на облік, використання у подальшій діяльності підтверджується товарно-транспортними накладними, накладними на внутрішнє переміщення матеріалів, видатковими накладними, приходними ордерами, відомостями обліку видачі (повернення) спецодягу, вимогами на порізку матеріалів, талонами лімітно-заборними картами, сертифікатами якості товарів, актами списання ТМЦ , копії яких містяться у матеріалах справи.

На підтвердження реальності господарських операцій за договорами підряду позивачем надані КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт". Вказані типові форми розповсюджуються на будівельні організації, будівельні структурні підрозділи підприємств всіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, які виконують будівельні та монтажні роботи, по капітальному та поточному ремонту споруд та будівель та інші підрядні роботи незалежно від форм власності даного підприємства, затверджені спільним наказом Державного Комітету Статистики України та Державного комітету України з будівництва та Архітектури № 237/5 від 21.06.02 р. "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві", які являються актом приймання виконаних підрядних робіт підрядчиком та в яких відображаються всі витрати підрядника: прямі (вартість матеріалів, виробів та конструкцій, заробітна плата, вартість експлуатації машин), загальновиробничі витрати, додаткові витрати, тощо, а також акти Форми №КБ-3, які складаються для визначення вартості виконаних об'ємів будівельних робіт і відображаються понесені витрати підрядника по будові, пропусками на ввіз матеріальних цінностей.

Вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704.

У судовому засіданні, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, представник відповідача послалася на податкові інформації, складені податковими органами на обліку в яких перебувають контрагенти позивача, відповідно до яких вказані підприємства не мають відповідних потужностей для реального здійснення господарських операцій .

З цього приводу суд відмічає, що в силу закону, отримання контролюючим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація щодо контрагентів не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні ст. ст.73-74 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачами не подано до суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно п. 36.5 ст.36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, відповідно до п.1.2 Результатів опрацюванні зібраної податкової інформації вони складені або внаслідок неможливості проведення перевірки підприємства, що у свою чергу виключає можливість дослідження первинних документів, поданих на спростування викладених в них висновків, або для подальшої перевірки контрагента позивача

Із долучених до матеріалів справи розрахунків податкових повідомлень-рішень по контрагентам (а.с.189 т. 18), судом встановлено, що відповідачем за результатами перевірки від 10.08.2017 року «знята» з позивача сума податкового зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Техномаркет» у розмірі 6003.30 грн.

Проте із наявної у матеріалах справи постанови Харківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року № 820/3023/17 вбачається, що судом скасовано податкове повідомлення - рішення відповідача №0009681202 від 05.07.2017 р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 583560,00 грн., до якої в т.ч. входить сума ПДВ у розмірі 6003.30 грн. (накладна № 37 від 14.04.2016 року) по взаємовідносинам з ТОВ «Техномаркет». Отже, відповідачем по справі двічі зменшено показник з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Техномаркет»

Щодо посилань контролюючого органу на наявність інформації в Єдиному реєстрі судових рішень щодо ухвал про досудові розслідування в кримінальних провадженнях стосовно контрагентів підприємств, з яким позивачем укладено договори, як підстави нереальності господарських операцій, то суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, відповідачем не надано суду будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам зазначених вище контрагентів, безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що відповідач в порядку ст.77 КАС України не довів наявності обґрунтованих та достатніх сумнівів у вчиненні платником податків порушення діючого податкового законодавства по взаємовідносинам з вказаними вище контрагентами, а отже податковим органом не доведено обґрунтованості висновку щодо порушення позивачем пп. «а» п.1981, абз.1,2 п.п.198.3 ст.198, п.201.1,201.7 ст.201 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту на загальну суму ПДВ 5748301.11 грн. та відповідно пп.138.2,138.8 ст.138 ПК України внаслідок чого відбулося заниження витрати на загальну суму 200523.59 грн. та п.п. 134.1.1 п.134. ст.134 ПК України на суму 23948851,06 грн.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III ПКУ. Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України податок на прибуток підприємств нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною ст. 136 ПК України, від бази оподаткування, визначеної згідно зі ст. 135 ПКУ.

Об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III ПКУ (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Пунктом 2 ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996) передбачено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 Закону № 996 бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі відповідності доходів і витрат. Отже, для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем включено у додатку РІ до декларації з податку на прибуток за 2015 рік по рядку 1.2.1 «Сума розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 статті 138 розділу III Податкового кодексу України» (різниці, на які зменшується фінансовий результат) розрахункової суми амортизації 11 групи, яка відображена у додатку АМ до рядка 1.2.1 до додатку РІ у сумі 3455887 грн.

При проведенні перевірки встановлено, що значення рядка 1.2.1 «Сума розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 статті 138 розділу III Податкового кодексу України (пункт 138.2 статті 138 розділу III Податкового кодексу України)» додатка РІ до Декларації встановлено, що підприємство відобразило суму амортизації, яка переноситься із графи 5 рядка 1.2.1 додатка АМ з врахування значення р. А11 цієї графи. У додатку АМ групах основних засобів до їх складу включено також малоцінні необоротні матеріальні активи (група 11).

Судовим розглядом встановлено, що наказами позивача від 24.02.2012 № 244 та від 29.06.2016 № 621 про облікову політику передбачено, що при зарахуванні на баланс об'єкт основних засобів оцінюється по собівартості, що складається з витрат на його виробництво, або придбання. Витрати, що включаються у первісну вартість об'єкту, визначається згідно з п.8 П(С)БО 7. Одиницею обліку вважати окремий об'єкт. Термін одержання майбутніх економічних переваг від їх експлуатації понад 1 рік. Класифікація по групах у відповідність з п.5 П(С)БО 7: будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти прилади інвентар, нематеріальні активи, малоцінні необоротні матеріальні активи (далі -МНМА). Вартісна межа для предметів, що входять до складу МНМА (із терміном користування понад 1 рік) в розмірі: виробничий інвентар та господарчий інвентар, інструмент та оснастка, спеціальний одяг, бібліотечні фонди, спеціальний інструмент та оснастка до 2500 грн. Ведення облік МНМА передбачено на бухгалтерському рахунку № 11. Амортизацію МНМА нараховувати в розмірі: виробничий та господарський інвентар -100% у першому місяці використання, спеціальний одяг -100% у першому місяці використання, бібліотечний фонд - 100% у першому місяці використання, інструмент та оснастка -50% у першому місяці використання та 50% у місяці виключення їх зі складу активів, спеціальний інструмент та спеціальна оснастка -100% у першому місяці використання.

Підпунктом 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено вартісні критерії віднесення до основних засобів. Так, основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що, оскільки малоцінні необоротні матеріальні активи не належать основних засобів, то різниці, які визначаються згідно зі ст. 138 ПК України , за такими активами у платника не виникають.

Отже, позивачем в порушення вимог п.138.2 ст.138 ПК України завищено різницю, яка виникає відповідно до Податкового кодексу України за 2015 рік у сумі 3455887 грн.

Оскільки судовим розглядом встановлена реальність вчинення господарських операцій з зазначеними в акті перевірки контрагентами, то суд вважає безпідставними висновки контролюючого органу стосовно того, що сплачені за вказаними договорами кошти є безповоротною фінансовою допомогою, яка призводить до зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів, а отже повинна відображатися у складі витрат поточного періоду та враховуватися при розрахунку фінансового результату до оподаткування.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з перелічених підпунктом ознак. Зокрема, відповідно до підпункту "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу під безнадійною заборгованістю розуміється заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності (пп. "а" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Підпунктом "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України не встановлюється будь-яких додаткових умов для визнання заборгованості за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, безнадійною. Ця норма Кодексу не передбачає необхідності здійснення платником податку - кредитором будь-яких заходів щодо стягнення заборгованості, зокрема у судовому порядку, визнання боржника банкрутом тощо. Тож, виключним та достатнім критерієм для визнання заборгованості безнадійної згідно з підпунктом "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу є сплив строку позовної давності зобов'язаннями щодо такої заборгованості, незалежно від того звертався кредитор до суду з метою її стягнення чи ні.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша ст. 257 ЦКУ).

Судовим розглядом встановлено, що позивачем у складі доходу від будь-якої діяльності визначений за правилами бухгалтерського обліку не врахована наявна протермінована кредиторська заборгованість перед ВАТ «Авва», податковий номер 31439386 на суму 305830,76 грн., перед ПП «АСС_А», податковий номер 35973414 на суму 13100 грн.; перед ТОВ «Елітбетон» податковий номер 38002093 на суму 53075 грн., перед ДП «Зовнішторгвидав України», податковий номер 2426097 на суму 21492,22 грн., перед Харківське районне бюро технічної інвентаризації , податковий номер 3355040 на суму 13704,38 грн., перед Управління пожежної безпеки МНС у Х/о, податковий номер 8588961 на суму 1382677,05 грн, перед АТЗТ «Еласт», податковий номер 21 171556 на суму 279355,53 грн., перед ТОВ ТД «Есат», податковий номер 37187340 на суму 624,35 грн., перед ТОВ ТД «Євромет», податковий номер 37575023 на суму 5769,92 грн., перед ТОВ ПК Індустрія, 37363627 на суму 119987,32 грн., перед ТОВ «Компані плазма», податковий номер 36226451 на суму 137371,09 грн., перед ТОВ НПП «Метрика», податковий номер 36569396 на суму 11274 грн., перед ТОВ «Укрніхром», податковий номер 32613928 на суму 11135,15 грн., перед ТОВ «Укррадіопром», податковий номер 37659223 на суму 25629,57 грн., перед Охріменко на суму 40000 грн., перед СПДФО ОСОБА_8. код НОМЕР_12 на суму 7368,25 грн., на загальну суму 3145064,51 грн., визначених у фінансової звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, по ряд 02 податкової декларацій з податку на прибуток за 1 квартал 2017 року на загальну суму 2428395 грн.

Проте, суд зауважує, що відносно позивача триває провадження по справі про банкрутство, порушене ухвалою господарського суду Харківської області від 27.12.2011р., якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (справа № 5023/10655/11).

Отже, виконання грошового зобов'язання, так само як і списання простроченої заборгованості, в інший спосіб, ніж передбачено чинним законодавством, зокрема абз. 2 ч. 4 ст. 12, ст. 31 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ в редакції від 04.11.2012р., яка розповсюджується на позивача згідно п. 1-1 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4212-УІ від 22.12.2011р., не допускається.

З огляду на зазначене вказана сума не повинна враховуватись при визначенні доходу підприємства і не повинна обліковуватись у складі інших операційних доходів.

Судом також встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.01.2013р. затверджено реєстр конкурсних кредиторів по зазначеній справі про банкрутство. Згідно цієї ухвали кредиторська заборгованість перед Головним територіальним управлінням МНС України у Харківській області у сумі 1 382 677,05 грн. включена до четвертої черги реєстру конкурсних кредиторів.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що адміністративний позов в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.09.2017 року № 0002531402, № 0002541402 в частині, що залишилася не скасованою рішенням ДФС України від 29.11.2017 року № 27958/6/99-99-11-01-01-25 є таким, що підлягає частковому задоволенню, в іншій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 0003171316, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені у сумі 830702.16 грн.; № 0003191316, яким застосовано штрафні (фінансової) санкції у розмірі 510.00 грн.; № 0003201316, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків і зборів, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені у розмірі 176999181.24 грн., то суд зазначає наступне

Податок на доходи фізичних осіб (далі ПДФО) врегульовано розділом IV ПК України.

Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. (п.163.1 ст.163 ПК України).

У відповідності до пп.164.1, 164.2 ст.164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Підпунктом 165.1.9 п.165.1 ст.165 ПК України визначено, що вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", спеціального (форменого) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах. Порядок забезпечення, перелік та граничні строки використання спеціального (у тому числі форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України та/або галузевими нормами безоплатної видачі працівникам спеціального (форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту. Норми забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними йому харчовими продуктами, газованою солоною водою, мийними та знешкоджувальними засобами розробляються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Згідно ст.166 КЗпП України на роботах із шкідливими умовами праці працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

Статтею 7 Закону України «Про охорону праці» передбачено право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Зокрема, працівники, зайняті на роботах з важкими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктам.

Обов'язковим харчуванням згідно із законодавством забезпечуються такі категорії працівників: на роботах із шкідливими умовами праці (молоко або інші рівноцінні харчові продукти безоплатно), на роботах з особливо шкідливими умовами праці, на роботах у гарячих цехах і на виробничих дільницях, на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, на роботах із роз'їзним характером.

Порядок безплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робітникам та службовцям, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, затверджений постановою Держкомпраці від 16.12.87 р. № 731/П-13.

Перелік виробництв, професій та посад, робота в яких дає право на безкоштовне отримання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці визначені у листі МОЗ СРСР від 04.31.87 р. №4430-87.

Відповідно до роз'яснень Мінпраці України, наданих в листі від 05.05.2008 р. № 62/13/82-08 «Щодо порядку безоплатної видачі працівникам лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці» нині питання безоплатної видачі працівникам лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці регулюється трьома нормативними актами, затвердженими постановою Держкомпраці СРСР та Президії ВЦРПС від 07.01.77 р. № 4/П-1, що є чинними на території України в частині, що не суперечить Конституції і законам України, а саме: перелік виробництв, професій та посад, зайнятість в яких дає право на безкоштовне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці; раціони лікувально-профілактичного харчування і норми безоплатної видачі вітамінних препаратів; правила безкоштовної видачі лікувально-профілактичного харчування.

Під час організації лікувально-профілактичного харчування на підприємстві слід дотримуватися таких умов: молоко видається по 0,5 л за зміну, незалежно від її тривалості, в дні фактичної зайнятості працівника в шкідливих умовах (за Переліком); не допускається оплата молока грошима, заміна його товарами та продуктами (крім рівноцінних), а також видача молока за кілька змін та відпуск додому; працівникам, що отримують безоплатно лікувально-профілактичне харчування в особливо шкідливих умовах праці, молоко не видається.

Суд погоджується з твердженням позивача, що забезпечення працівників підприємства молоком у межах трудових відносин та відповідно до існуючого законодавства є компенсацією за важкі та шкідливі умови праці, проте, зазначає, що гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості й небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу визначено, що шкідливі умови праці характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. Віднесення до категорії робіт із шкідливими умовами праці можливе тільки на підставі результатів атестації робочих місць за умовами праці, яка проводиться згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 р. № 442.

Перевіркою встановлено, що згідно карт умов праці по цеху 3 дільниця 1 номер робочого місця 1 за професією -вантажник, цеху 3 дільниця 1 номер робочого місця2 за професією вантажник, цеху 960 диспетчерська група складського господарства номер робочого місця 4 за професією вантажник, цеху 960 диспетчерська група складського господарства номер робочого місця 5 за професією вантажник, цеху 960 диспетчерська група складського господарства номер робочого місця 6 за професією вантажник за оцінкою технічного та організаційного рівня робочі місця відповідають умовам НОП, згідно атестації робочого місця на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці та аудиту шкідливих умов праці факторів шкідливості не встановлено.

Відповідно зазначені робочі місця до затвердженого переліку робочих місць із шкідливими умовами праці не ввійшли.

Згідно п.3.19 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 року № 5 не включається до фонду заробітної плати вартість виданого згідно з діючими нормами спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування або відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу та інших засобів індивідуального захисту в разі невидачі їх адміністрацією.

Віднесення витрат соціального характеру у грошовій і натуральній формі, в тому числі оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях до фонду оплати праці передбачено п.2.3.4 Інструкції

Отже, видача молока зазначеним вище робітникам підприємства-позивача, хоча і передбачена колективною угодою між адміністрацією підприємства та трудовим колективом (додаток 21 до Колективного договору), проте за своєю суттю є витратою соціального характеру, додатковим благом, оскільки наявність шкідливих умов праці, як передумова застосування положень пп.165.19 п.165.1 ст.165 ПК України, не підтверджена атестацією робочого місця.

Положеннями п.164.2 ст.164 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку в тому числі включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту)

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що якщо видача молока працівникам, яка здійснюється за домовленістю сторін, в рамках умов колективного договору та відповідає іншим умовам доходу у вигляді заробітної плати його вартість має оподатковуватися за правилами, встановленими для заробітної плати.

Відповідно до статті 163 КЗпП України, ст.8 Закону України «Про охорону праці» визначено, що на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці. що на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Пунктом 5 Переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №994 із змінами та доповненнями (далі - Постанова №994), передбачено забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та іншими ЗІЗ відповідно до встановлених норм (включаючи забезпечення мийними засобами та засобами, що нейтралізують небезпечну дію на організм або шкіру шкідливих речовин, у зв'язку з виконанням робіт, які не виключають можливості забруднення цими речовинами).

Судовим розглядом встановлено, що протягом ревізує мого періоду працівникам підприємства видавалися футболки, бейсболи, куртки теплі, костюми брезентові, валянки.

Відповідно до пункту 1.4 Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 2.03.2008 року № 53 засоби індивідуального захисту - спорядження, що призначається для носіння користувачем та/або забезпечення його захисту від однієї або кількох видів небезпеки для життя чи здоров'я видаються працівникам тих професій і посад (професійних назв робіт), що застосовуються у відповідних виробництвах, цехах, дільницях, а також під час виконання певних робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, що пов'язані із забрудненням, або тих, що здійснюються в несприятливих метеорологічних умовах, та передбачені у нормативно-правових актах з охорони праці за нормами безоплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших ЗІЗ, які встановлюють для роботодавця обов'язковий мінімум безоплатної видачі ЗІЗ з визначенням захисних властивостей ЗІЗ та строків їх використання/носіння. Зазначений вище одяг не має ознак засобів індивідуального захисту, визначених Положенням № 53 та не є форменим одягом працівників підприємства.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 165.1.9 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, вартість спеціального (форменого) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах.

Доказів надання вказаного одягу роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах матеріали справи також не містять.

Відповідно до положень п.п.2.2.11 п.2.2. ст.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 року № 5 до фонду додаткової заробітної плати включаються вартість безкоштовно наданого працівникам форменого одягу,обмундирування, що може використовуватися поза робочим місцем та залишається в особистому постійному користуванні, або сума знижки у разі продажу форменого одягу за зниженими цінами

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що якщо видача одягу працівникам, яка здійснюється за домовленістю сторін, в рамках умов колективного договору та відповідає іншим умовам доходу у вигляді заробітної плати його вартість має оподатковуватися за правилами, встановленими для заробітної плати.

Судовим розглядом встановлено, що в ході проведеної перевірки позивача встановлено, що останнім при видачі своїм працівникам ТМЦ податок на доходи фізичних осіб нараховано, утримано та сплачено не було, що є прямим порушенням п.п.168.1.1 та п.п.168.1.4 п.168.1 ст.168 ПК України, якими визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподаткований дохід на користь платника податку зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку визначену в ст.167 кодексу, що з урахуванням вищевказаної обставини є законною та правомірною підставою для визначення позивачеві відповідних податкових зобов'язань по ПДФО.

Пунктом 161 підрозділу 10 Інших перехідних положень ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Об'єктом оподаткування збором є доходи, що визначені ст.163 цього Кодексу (п.п.163.1.1загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід).

Тож, беручи до уваги, що позивачем не здійснено у спірному періоді нарахування, утримання та сплату податку на доходи фізичних осіб, то правомірним є також рішення відповідача про визначення підприємству суми грошового зобов'язання за платежем - військовий збір.

Оскільки судовим розглядом встановлена неправомірність дій позивача щодо визначення податку на доходи фізичних осіб, то суд приходить до висновку про порушення підприємством пп.б п.176.2 ст.176 ПК України, відповідно до якого особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів в тому числі зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.

Відповідно до приписів п.119.2 ст.119 ПК України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Щодо посилань позивача на відсутність акту 9845/20-40-14-02/14315629 від 10.08.2017 року, на підставі якого винесені вказані вище податкові повідомлення-рішення, то суд зазначає, що вказана помилка, є технічною опискою. Невірно вказаний номер акту перевірки не впливає на сутність встановлених порушень під час проведення останньої, інші реквізити оскаржуваного рішення дозволяють ідентифікувати дату проведення перевірки та встановлені під час її проведення порушення податкового законодавства.

Враховуючи викладене вище , суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні доведено правомірність оскаржуваних рішень, а отже в цій частині вимог адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Стосовно податкового повідомлення рішення від 05.09.2017 року № 0002581402, яким застосовано штрафні санкції за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 1254.32 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та Корпорацією Zistos укладено зовнішньоекономічний контракт від 31.03.2016 року № 181дп щодо поставки відеобороскопа для огляду важкої гармати та міномету. На виконання умов контракту позивачем здійснено попередню оплату на суму 31787.00 дол. США, що підтверджується платіжними документами від 01.11.2016 року № 24 та від 17.02.2017 року на суму 15382.50 дол. США.

Відповідно до положень ст..1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185 та п.1 постанови правління НБУ від 14.09.2016 року № 386 «про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» граничний строк поставки товару становив відповідно 01.03.2017 року та 17.06.2017 року відповідно.

Поставка товару на митну територію України здійснено 02.03.2017 року, що засвідчено відміткою митного органу на інвойсі до міжнародної авіанакладної від 02.03.2017 року № 778498560680 «під митним контролем».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994 року, імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. №185 не розкриває поняття "строк виконання імпортної операції".

Разом з тим, нормативне визначення такого терміну міститься в ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" №959-XII від 16.04.1991 року, в силу якого: моментом експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України, або момент переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується від продавця до покупця. А моментом здійснення експортного (імпортного) контракту є момент, на який здійснено всі обов'язки за зазначеним контрактом. Момент здійснення експорту (імпорту) - момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до статті 10 Митного кодексу України №4495-VІ від 13.03.2012 року, межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджено постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 р. №136 здійснення поставки визначено, як оформлення МД (у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню) або виконання нерезидентом усіх зобов'язань щодо поставки, покладених на нього за договором (в інших випадках).

Частиною 2 ст.321 МК України передбачено, у разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Положеннями ч.3 ст. 198 Митного кодексу України передбачено, що якщо за умовами перевезення митне оформлення товарів у повному обсязі здійснюється не в місці перетину митного кордону, а перевезення здійснюється із зміною транспортного засобу у пункті пропуску через державний кордон України, органу доходів і зборів у пункті пропуску через державний кордон України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари, достатні для їх ідентифікації та необхідні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що момент перетину товаром митного кордону України не ставиться у залежність від необхідності проходження всіх процедур митного оформлення даного товару, завершення яких дає право для подальшого їх використання власником на вільний розсуд.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ первинним є перетин товаром митного кордону України, як умова здійснення імпорту, митне оформлення товарів, як наступна подія, має інше правове значення.

Суд зауважує, що відповідно до приписів ч.3, 11 ст.233 МК України орган доходів і зборів, у зоні діяльності якого розташований пункт пропуску через державний кордон України, здійснює пропуск вантажу експрес-перевізника на митну територію України на підставі поданого експрес-перевізником єдиного транспортного документа, який одночасно є документом контролю доставки з пункту пропуску через державний кордон України до центральної сортувальної станції, та направляє його під митним контролем до органу доходів і зборів призначення. При надходженні міжнародного експрес-відправлення до митниці призначення посадова особа цієї митниці здійснює підтвердження з відміткою на супровідних документах, що експрес-перевізник виконав узяті на себе зобов'язання щодо доставки та пред'явлення цього експрес-відправлення. Допускається з дозволу органу доходів і зборів та під його контролем зберігання експрес-перевізником або його повіреним експрес-відправлень до завершення їх митного оформлення.

Із долучених до матеріалів справи міжнародного транспортного документа від 23.02.2017 року № 778498560680, мастер авіаційної накладної від 01.03.2017 року № 566-13630050 судом встановлено, що придбаний за зовнішньоекономічним контрактом з Корпорацією Zistos товар надійшов на митну територію України 01.03.2017 року, про що свідчить відповідний штамп Київської митниці ДФС від 01.03.2017 року № 207.

Посилання відповідача на відсутність запису про авіанакладну № 566-13630050 у гр..44 МД від 14.03.2017 року № UA807210/2017/300181, яка подано відносно відобороскопу та містить відповідні запис про транспортні (перевізні) документи, не спростовує факту перетину товаром митної території України -01.03.2017 року у складі консолідованого вантажу.

Враховуючи викладене вище,суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено в судовому засіданні правомірності оскаржуваного рішення, а отже в цій частині вимог адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 05.09.2017 року № 0000651404, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 620894.60 грн., суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що за наслідками проведення планових виїзних документальних перевірок філій позивача: Житлово-побутового комплексу (акт перевірки від 20.07.2017 року № 8006/20-40-14-01-08/14312571) та Комбінату громадського харчування (акт перевірки від 20.07.2017 року № 8007/20-40-14-01-08/01550837) встановлено порушення приписів п.2.6 Положення ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 року № 637, в частині неповного /несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів у касі підприємства у розмір 119434.75 грн. та 4744.17 грн. відповідно.

В судовому засіданні представник не заперечував факту не проведення готівки у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків, проте зазначив, що вказане порушення не свідчить про факт ненадходження коштів та не є порушенням у вигляді не оприбуткування готівки, вказані дії вказують лише на недотримання порядку ведення КОРО.

Проте суд не погоджується з такою позицією позивача та завчає, що пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України від 15.04.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 визначено, що оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, КОРО.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку (абзац другий пункту 2.6 Положення).

Згідно з пунктом 7.15 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (розрахункової книги (далі - РК)), визначено в пункті 2.6 цього Положення.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци другий, третій пункту 2.6 Положення).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що у разі проведення готівкових розрахунків з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 Положення оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у касових ордерах та відображення на їх підставі готівки у касовій книзі. У випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО.

Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу №436/95).

Виходячи з викладеного, доводи позивача, що ним було забезпечено належне оприбуткування готівки суперечать вищенаведеним положенням чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 23.01.2018 року у справі 2а-12605/11/2670, постановах ВС України від 01.04.2014 справа № 21-54а14, від 04.11.2015 справа №825/554/15-а

Статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» № 436/95 від 12.06.1995 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

На підставі викладеного вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі доведено обґрунтованість оскаржуваного рішення, а отже в цій частині вимог адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Стосовно податкового повідомлення рішення від 05.09.2017 року № 0002561402, яким застосовано штрафні санкції за порушення граничного терміну реєстрації податкових накладних у розмірі 17269.22 грн., суд зазначає наступне.

Згідно пп. 14.1.60 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України , Єдиний реєстр податкових накладних -реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється до Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010р. № 1246 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» (із змінами і доповненнями, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2015р. №20).

Положеннями п.201.10 ст.201ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків в тому числі: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені

Актом перевірки встановлені порушення термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.148-149, т.2), що в силу приписів ст..1201 ПК країни є підставою для нарахування фінансових санкцій.

Позивач не заперечує проти встановленого факту порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних.

Щодо посилань представника позивача на наявність ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство від 27.12.2011 року у справі № 5023/10655/11, якою встановлено мораторій на застосування фінансових санкцій та нарахування пені за невиконання, неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, як підстави задоволення позовних вимог в частині скасування нарахованих штрафних санкцій в тому числі по податковому повідомленню рішенню від 20.06.2017 року № 0003201316, від 05.09.2017 року № 0000651404, від 05.09.2017 року № 0003171316, від 05.09.2017 року № 0003191316, від 05.09.2017 року № 0002561402 , від 05.09.2017 року №0002531402, від 05.09.2017 року № 0002571402, від 05.09.2017 року № 0002581402 суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону № 2343-ХІІ, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Таким чином, що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання.

Тож, оскільки, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Відповідно, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону № 2343-XII лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 23 травня 2006 року (справа № 21-104во05) , від 7 листопада 2006 року (справа № 21-772во06), від 26 лютого 2013 року (справа 21-34а13).

Відповідно до ст.ст.7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2ст. 77КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірності оскаржуваних рішення, а отже вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку визначеному ст. 139 КАС України

Керуючись ст. ст.257,258,262,246, 255, 295 КАС України, суд -

вирішив

Адміністративний позов задовольнити частково

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.09.2017 року № 0002531402 в частині, що залишилася не скасованою рішенням ДФС України від 29.11.2017 року № 27958/6/99-99-11-01-01-25

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.09.2017 року № 0002541402 в частині, що залишилася не скасованою рішенням ДФС України від 29.11.2017 року № 27958/6/99-99-11-01-01-25, окрім суми донарахувань у розмірі 4958551,37 грн., яка складається з протермінованої суми кредиторської заборгованості по взаємовідносинам з Управлінням пожежної безпеки МНС, ТОВ ПК "Індустрія" та амортизаційних нарахувань

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.01.2018 року № 0000061402

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 05.09.2017 року № 0002581402

В іншій частині вимог адміністративний позов залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У повному обсязі рішення виготовлено 02.05.2018 року

Суддя Зоркіна Ю.В.