Рішення № 73809487, 24.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 р. Справа№805/856/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Михайлик А.С.

при секретарі судового засідання Лопушанському Д.О.

розглянув в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправними індивідуальних актів, -

за участю:

позивач - ОСОБА_1,

від позивача - ОСОБА_2,

від відповідача - Голуб П.А., Фольварчук Ф.М., Костіцин С.В.

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці в Донецькій області про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держпраці в Донецькій області, здійснених у формі інспекційного відвідування суб'єкта господарювання - ОСОБА_1 у період часу з 21.12.2017 по 22.12.2017; визнання протиправними та скасування акту перевірки № 05-23-3283/100, припису № 05-23-3283/100-0002 від 05.01.2018 та постанови № 05-23-3283/1000-0002 від 05.01.2018 про накладення штрафу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що інспекційне відвідування, за наслідком якого прийнято оскаржувані акти індивідуальної дії, проведено безпідставно. Позивачу невідомо про будь-які рішення вповноважених органів, на підставі яких міг бути проведений захід контролю. Отже, його наслідки є нікчемними. До цього ж, за наслідком інспекційного відвідування складено акт перевірки, що не відповідає проведеному заходу. Також позивач зауважив на тому, що перевірку проведено поза межами об'єкту регулювання, оскільки дослідження під час здійснення заходів контролю цивільно-правових договорів не належить до компетенції відповідача, дія законодавства про працю на відносини, що виникли між позивачем та його контрагентами за цими договорами, не розповсюджується. Таким чином, відповідач протиправно втрутився у господарську діяльність позивача. Крім іншого в позові зазначено, що акт за наслідком інспекційного відвідування у його останній день складений не був, на підпис позивачеві не надавався.

Щодо суті виявлених посадовими особами відповідача порушень частин першої та третьої статті 24 КЗпП України, а саме: допущення позивачем до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботу працівників в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, позивач вказав наступне. Статтею 265 КЗпП України відповідальність у вигляді штрафу встановлюється за: а) фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту); б) оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві; в) виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків. Невиконання обов'язку повідомити територіальний орган Державної фіскальної служби про прийняття на роботу найманих працівників не є підставою для застосування таких штрафів.

Відповідачем не доведено наявності трудових відносин між позивачем та фізичними особами, з якими укладено цивільно-правові договори, з огляду на таке. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це договір (добровільна угода) між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу або фізичного особи, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, із підпорядкуванням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організація або уповноважений ним орган або фізична особа зобов'язується виплатити працівнику заробітну плату. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» № 4312-VІ від 12.01.2012 працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. У той же час, при використанні цивільно-правових договорів для оформлення взаємин між підрядником - фізичною особою та замовником - суб'єктом господарювання, слід керуватися положеннями ЦК України які регулюють відносини підряду (глава 61) або надання послуг (глава 63). Дія законодавства про працю на такі відносини не розповсюджується, а підрядники за такими договорами не є робітниками, в розумінні Закону України № 4312-VІ. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Згідно із ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки і порядку установлені договором. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Враховуючи, що на правовідносини між позивачем та виконавцями робіт за цивільно-правовими договорами не поширюється КЗпП України, позивачем не порушено жодних норм законодавства про працю, а отже спірні припис та постанова підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення вимог заперечував, надав до суду відзив із викладеною в ньому незгодою із позовом.

За змістом викладеного у відзиві вбачається, що під час проведення інспекційного відвідування позивача окрім посадових були крім посадових осіб відповідача присутні співробітники Національної поліції та Прокуратури Донецької області, які здійснювали обшук приміщення та допит в якості свідків осіб, які знаходились в цеху та займались виготовленням керамічних виробів. Як вбачається з протоколу про допит свідків, особи, із якими позивачем укладено договори про надання послуг, зокрема, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які зазначили, що вони працюють у ФОП ОСОБА_1, він виступає їх безпосереднім керівником, до їх обов'язків належить виконання певних робіт з виробництва кераміки, графік роботи - з 8:00 до 17:00, робочі дні - з понеділка по п'ятницю, вихідні - субота, неділя, заробітна плата - 500,00 грн. за робочий тиждень (100,00 грн. за день). Також до перевірки надані договори про надання послуг, укладені позивачем із ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 Відповідачем встановлено, що між позивачем та вказаними особами окрім цивільно-правових також відбулись трудові відносини, оскільки такі особи фактично підпорядковані правилам внутрішнього розпорядку; в наданих до перевірки договорах не визначений певний обсяг робіт - матеріальних результат; однією з умов договорів є можливість розірвання цих договорів в односторонньому порядку, попередньо повідомивши про це іншу сторону за 15 днів, що також притаманно трудовим відносинам. Таким чином, до позивача правомірно застосовано штраф за допущення до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботи працівників в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, що є порушенням частин першої та третьої статті 24 КЗпП України. Стосовно додержання правил інспекційного відвідування вказано, що акт складається в останній день перевірки, відсутність позивача на час закінчення складання акту унеможливила його вручення. Акт направлено рекомендованим листом позивачу поштою, ним його отримано, однак не повернуто із власним підписом відповідачу, через що останнім складено акт про відмову від підписання та того ж дня винесено припис, який також направлено суб'єкту господарювання поштою.

Позивачем також надано суду відповідь на відзив, де знов зауважено на безпідставності проведення інспекційного відвідування (оскільки документи, що могли бути його підставою, до його матеріалів не долучено) та некоректній формі акту, складеного за наслідком проведення заходу контролю. Крім цього, у наказі на проведення заходу адресою об'єкта перевірки визначено АДРЕСА_1, у той час як інспекційне відвідування проведено за адресою АДРЕСА_2. Зазначено також аналогічне викладеному у позові стосовно наявності між позивачем та особами, із якими укладено договори, цивільно-правових відносин, а не трудових. Вказано про безпідставність прийняття відповідачем оскаржуваних припису та постанови.

Крім цього, позивачем зауважено на недопустимості доказів в частині акту перевірки та наданих відповідачем суду протоколів допиту свідків, складених правоохоронними органами.

Відповідачем суду надані заперечення на відповідь позивача на відзив, де вказано, що законодавством не визначено обов'язку по зазначенню у наказі та направленні на проведення інспекційного відвідування адреси такого відвідування. Так, у вказаних документах було визначено адресу проживання позивача, однак, відповідач не був обмежений у тому, щоб провести інспекційне відвідування за адресою цехів з виробництва кераміки, де провадить господарську діяльність позивач, та яка повідомлена відповідачу правоохоронними органами. Зокрема, захід контролю був призначений керівником відповідача саме за повідомленням правоохоронних органів. Щодо форми акту, складеного за наслідком інспекційного відвідування, відповідач пояснив, що така форма акту була затверджена чинним на час проведення перевірки Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390. Із посиланнями позивача на те, що між позивачем та особами, із якими ним укладено договори, відповідач не погоджується, оскільки за ознаками такі договори є трудовими, а не цивільно-правовими.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні, підготовче засідання по справі призначено на 28 лютого 2018 року. Ухвалою від 28 лютого 2018 року закрито провадження у справі в частині вимог фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Донецькій області про визнання протиправним акту перевірки № 05-23-3283/100, судове засідання відкладено на 19 березня 2018 року. В підготовчому засіданні оголошувалася перерва до 29 березня 2018 року. Ухвалою від 29 березня 2018 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 квітня 2018 року. В судовому засіданні оголошувалася перерва до 24 квітня 2018 року.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач - ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1, здійснює діяльність згідно КВЕД 23.41 Виробництво господарських і декоративних керамічних виробів (основний), та 68.20 Надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

В період з 21 по 22 грудня 2017 року посадовими особами Головного управління Держпраці в Донецькій області - головним державним інспектором відділу контролю північного напрямку управління з питань праці головного управління Держпраці у Донецькій області Фольварчуком Ф.М. та головним державним інспектором відділу контролю північного напрямку управління з питань праці головного управління Держпраці у Донецькій області Кузнецовою О.В. на підставі направлення № 042/1272 від 21 грудня 2017 року проведено інспекційне відвідування з питань дотримання вимог законодавства про працю, загальнообов'язкове державне соціальне страхування та зайнятість населення фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1). В направленні № 042/1272 від 21.12.2017 (арк. справи 23) підставою здійснення інспекційного відвідування визначено рішення органу контролю, оформлене наказом від 21.12.2017 № 2220 за повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю - лист прокуратури Донецької області від 20.12.2017 № 17/1-4503-вих. 17 (арк. справи 123).

22 грудня 2017 року за результатом здійснення інспекційного відвідування посадовими особами Держпраці в Донецькій області складений акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 05-23-3283/100 (арк. справи 34-46).

Як вбачається з акту під час проведення перевірки встановлено порушення частин першої та третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, стосовно яких в акті зазначено наступне. Перевіркою встановлено відсутність в ОСОБА_1 журналів реєстрації наказів, розпоряджень про прийняття, звільнення працівників; журналів реєстрації трудових та цивільно-правових договорів. В ході відвідування встановлено, що фактична чисельність працівників ФОП ОСОБА_1 відповідно до звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску, які надаються до органів ДФС за 2017 рік складає за вересень 2017 року - 8 осіб, жовтень 2017 року - 8 осіб, листопад 2017 року - 7 осіб. В зазначені періоди працівники, які б надавали послуги чи виконували роботи за договорами цивільно-правового характеру - відсутні.

Відповідно до наданих трудових договорів з працівниками на момент проведення перевірки фактична чисельність працівників ФОП ОСОБА_1 становить 6 осіб, а саме: ОСОБА_15 (відливальник фарфорових та фаянсових виробів 2 розряду), прийнятий за наказом № 1-К від 25.09.2017, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які прийняті за наказом № 2 к від 26.09.2017 живописцями 2 розряду, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 прийняті за наказом № 2-К від 26.09.2017 оправниками чистильниками 1 розряду.

Крім цього, ФОП ОСОБА_1 до перевірки надані договори про надання послуг із ОСОБА_21 договір від 18.12.2017 строком дії до 22.12.2017, ОСОБА_10 договір від 18.12.2017 строком дії до 22.12.2017, ОСОБА_9 договір від 18.12.2017 строком дії до 22.12.2017, ОСОБА_7 договір від 19.12.2017 строком дії до 25.12.2017, ОСОБА_12 договір від 19.12.2017 строком дії до 25.12.2017, ОСОБА_8 договір від 21.12.2017 строком дії до 27.12.2017. Умовами укладених із зазначеними особами договорів передбачалося надання ними певних послуг за плату та здійснення оплати наданих послуг на підставі актів виконаних робіт.

Також в ході перевірки встановлено наявність цивільно-правового договору на надання послуг від 19.09.2017, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_13 Умовами зазначеного договору передбачено надання послуг «По здаванню звітів до Слов'янської ОДПІ в електронному вигляді». На час проведення інспектування акти виконаних послуг за цим договором та документи, що підтверджують здійснення оплати послуг не надані.

На підставі наведеного відповідач дійшов висновку, що між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7 , ОСОБА_12, ОСОБА_8, та ОСОБА_13 окрім цивільно-правових відносин відбувалися трудові відносини, належним чином документально не оформлені, а саме: фактичне підпорядкування працівників правилам внутрішнього трудового розпорядку, певна тривалість робочого часу, оскільки відповідно до наданих пояснень особами, з якими укладені цивільно-правові договори, вони працюють повний робочий день при п'ятиденному робочому тижні, з перервою на обід та вихідними субота та неділя; за договорами про надання послуг ФОП ОСОБА_1 надаються наступні види послуг: відливання керамічним глікером у гіпсові форми, (відливальник фарфорових та фаянсових виробів), глазурувальник фаянсових та фарфорових виробів, оформлювання фарфорових чи фаянсових виробів, оформлення керамічних виробів (живописець), оправляти та чистити керамічні вироби (оправщик чистильник керамічних виробів), формування та подача звітності в електронному вигляді, послуги по здачі звітності до Слов'янської ОДПІ. При цьому, у наданих договорах не визначено певного матеріального результату, обсягу робіт. Окрім цього, договори з видом послуг «формування та подача звітності в електронному вигляді», «послуги по здачі звітності до Слов'янської ОДПІ» не містять уточнення обсягів (кількості, назви документів та інше), а тому мають ознаки трудових відносин.

Акт перевірки також містить посилання на проведення допиту працівниками відділу УЗІ в Донецькій області ДЗЕ НАУ ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_18

Посилаючись на наведені вище обставини в акті перевірки зазначено про те, що ФОП ОСОБА_1 допущені до роботи ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботи працівників в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, що є порушенням частини першої та третьої статті 24 КЗпП України.

05.01.2018 на підставі акту відповідачем прийнято припис № 05-23-3283/100-0002, яким відповідно до пункту 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017, зобов'язано позивача усунути виявлені прошення частин першої та третьої статті 24 КЗпП України у строк до 09.02.2018 (арк. справи 47).

22.01.2018 начальником Головного управління Держпраці в Донецькій області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 05-23-3283/100/18, яким на позивача накладено штраф в розмірі 672 000,000 грн.

При прийняття постанови та визначенні суми штрафу позивач виходив із положень п. 1 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (30*3200 грн.*7 працівників) (арк. справи 134).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 38 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ядерної та радіаційної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до абзацу першого пункту 7 вказаного Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з абзацами 1 та 3 пункту 1 Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області, затвердженого Наказом Державної служби України з питань праці від 07 травня 2015 року № 16, Головне управління Держпраці у Донецькій області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 15 пункту 4 вказаного Положення та підпунктом 15 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340, передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, що визначено п. 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).

Згідно з пп.пп. 3, 4 п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.

Підставою проведення спірного інспекційного відвідування стало рішення органу контролю, оформлене наказом від 21.12.2017 № 2220 за повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю - листа прокуратури Донецької області від 20.12.2017 № 17/1-4503-вих. 17 (арк. справи 121, 123).

Стосовно проведення інспекційного відвідування за адресою АДРЕСА_2, а не визначеною у наказі та направленні на проведення заходу контролю - АДРЕСА_1, слід зазначити, що у наведених документах визначено адресу проживання позивача, втім відсутня вказівка щодо проведення інспекційного відвідування саме за цією адресою. Чинним законодавством не визначено вимог про необхідність зазначення у наказі та направленні на перевірку окрім адреси місцезнаходження суб'єкту господарювання, зокрема усіх адрес провадження ним діяльності.

Тобто, при здійсненні інспекційного відвідування відповідач діяв у межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством, а отже позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Держпраці в Донецькій області, здійснених у формі інспекційного відвідування суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1 у період часу з 21.12.2017 по 22.12.2017, задоволенню не підлягають.

Як вбачається з акту, складеного за наслідком інспекційного відвідування, при проведенні останнього відповідачем встановлено порушення позивачем вимог законодавства про працю, а саме: ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, а саме: допущення позивачем до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботи працівників в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Суд зауважує, що вказаним пунктом не передбачено можливість накладення штрафу на підставі акту про порушення виявлення під час інспекційного відвідування, а не під час перевірки. Так, за приписами Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 295, інспекційне відвідування є формою державного контролю за додержанням законодавства про працю, а перевірка - формою державного нагляду.

В ході розгляду справи відповідачем надано пояснення, що ним проведено саме інспекційне відвідування, однак складено за її наслідком акт перевірки, а не акт інспекційного відвідування. При цьому відповідач пояснив, що така форма акту була затверджена чинним на час проведення перевірки Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390.

Стосовно суті викладених у акті порушень суд зазначає, що аналіз змісту статті 265 КЗпП України та положень Порядку № 509 дозволяє дійти висновку про можливість накладення штрафу на суб'єкта господарювання саме за фактичний допуск працівника до виконання службових обов'язків без укладення трудового договору та лише за умови встановлення факту вчинення порушення вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13 здійснювали надання послуг ФОП ОСОБА_1 за цивільно-правовими договорами, тобто не можна вважати, що такі особи залучалися до виконання службових обов'язків без укладення трудового договору.

Так, позивачем до перевірки надавались договори про надання послуг із ОСОБА_21 договір від 18.12.2017 строком дії до 22.12.2017, ОСОБА_10 договір від 18.12.2017 строком дії до 22.12.2017, ОСОБА_9 договір від 18.12.2017 строком дії до 22.12.2017, ОСОБА_7 договір від 19.12.2017 строком дії до 25.12.2017, ОСОБА_12 договір від 19.12.2017 строком дії до 25.12.2017, ОСОБА_8 договір від 21.12.2017 строком дії до 27.12.2017, ОСОБА_13 від 19.09.2017 строком дії до 31.12.2017 (арк. справи 56-76).

За умовами укладених із зазначеними особами договорів (п. 1) передбачалося надання ними позивачу певних послуг в обсязі і на умовах передбачених даним договором, а саме: ОСОБА_9 - послуги живописця по оформленню керамічних виробів, ОСОБА_21 - відливальника фарфорових та фаянсових виробів (у гіпсовій формі), ОСОБА_10 - глазурувальника фаянсових виробів, ОСОБА_7 - оправщика-чистильщика керамічних виробів, ОСОБА_12 - послуги по оформленню керамічних виробів, ОСОБА_8 - живописця по оформленню керамічних виробів, ОСОБА_13 - по формуванню та поданню звітів до Слов'янської ОДПІ в електронному вигляді.

Пунктами 2, 3 договорів передбачалось, що виконавець зобов'язаний вчасно надавати послуги замовнику, вживати необхідних заходів, потрібних для належного виконання своїх зобов'язань за договором, підписувати і передавати замовнику акти про надані послуги, а замовник - надавати виконавцю на його вимогу інформацію, яка потрібна для належного виконання зобов'язань з надання послуг за договором, за потреби - забезпечити виконавця всім необхідним для виконання зобов'язань за договором належним чином, приймати від виконавця послуги, що надаються зо договором, оплачувати надані послуги на умовах та в порядку, визначеному договором.

За п. 4 договорів вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання і фіксується в актах про надані послуги. Замовних зобов'язується оплатити визначену в акті про надані послуги вартість послуг у певних розмірах (ОСОБА_13 - 3 200 грн., іншим - 500 грн.).

Сторони договорів несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договорами відповідно до чинного законодавства. За недотримання строків оплати наданих послуг, визначених у п. 4 договорів, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення. Всі спори, що виникають з договорів сторони вирішують шляхом переговорів, а у разі неможливості досягти згоди - сторона має право звернутись до суду (п. 5 договорів).

Пунктом 6 договорів передбачалось, що вони можуть бути розірвані за взаємною згодою сторін. Одностороннє розірвання договорів допускається лише у випадках, передбачених договорами та законодавством України. Будь-яка зі сторін має право розірвати договори в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомивши про це іншу сторону за 15 днів.

На підтвердження виконання робіт та прийняття їх без зауважень суду надані акти приймання-передачі виконаних послуг, підписані між сторонами договорів.

У судовому засіданні 24 квітня 2018 року в якості свідків судом допитані ОСОБА_13, ОСОБА_9 та ОСОБА_7

Так, ОСОБА_13 пояснено, що у зв'язку з терміновою необхідністю позивача у бухгалтерських послугах, нею укладено договір з ФОП ОСОБА_1 про надання послуг, згідно якого свідок мала подавати електронну звітність до Слов'янської ОДПІ Донецької області, що також включає оформлення працівників, сплату єдиного внеску, складання табелю обліку робочого часу та нарахування заробітної плати. Працювала вона дистанційно, у вільний час від основної роботи. Домовленістю між сторонами визначено нагороду у розмірі 3200,00 грн. 31 грудня 2017 року сторонами складено акт виконаних робіт та підписано сторонами без зауважень.

На запитання представника відповідача щодо місця роботи свідок пояснила, що основним її місцем роботи є Житлово-будівельний комплекс № 39 «Уют», тому вона не мала потреби у працевлаштуванні. На запитання представника відповідача щодо визначеного обсягу роботи в договорі, свідок пояснила, що обсяг в договорі було визначено не в кількісному розмірі, тобто не кількістю звітів, а періодом виконання роботи, що обумовлено особливостями надання послуги.

Також зазначила, що під час проведення перевірки на неї здійснювався тиск співробітниками контролюючого органу.

ОСОБА_9 під час допиту зазначено, що у зв'язку з великим обсягом замовлень та малою кількістю працівників, між свідком та позивачем укладено договір про надання послуг, а саме оформлення 1000 одиниць керамічних виробів за певним зразком за винагороду у розмірі 500 грн. Свою роботу свідком організовано самостійно. Позивач її безпосереднім керівником не виступав. Після виконання укладено та підписано сторонами акт виконаних робіт без зауважень. Також, свідок зазначила, що була допитана правоохоронними органами, які в той же день, що й відповідач проводили перевірку. Показання правоохоронним органам давала зазнаючи значного хвилювання, через що її пояснення могли мати неточності.

Допитана ОСОБА_7 зазначила, що з позивачем було укладено договір на виконання робіт, а саме з оброблення 1200 виробів посуду. У зв'язку з необхідністю спеціального обладнання, робота свідком виконувалась у приміщеннях позивача, час роботи визначався самостійно свідком. Позивачем надані всі умови для виконання роботи, а саме інструменти та місце для виконання роботи. Після виконання робота відповідача прийнята позивачем без зауважень.

Представником відповідача після допиту свідків у судовому зауважено, що у договорах та в актах виконаних робіт до них не встановлено обсяг робіт, на що зокрема свідком ОСОБА_9 вказано, що обсяг робіт відображено тільки в заяві, яка була подана до складання договору (оферті).

Щодо допиту свідка ОСОБА_13 представник відповідача зазначив, що обсяг виконаних послуг взагалі є невизначеним, співпадає з функціями бухгалтеру, так як характером професії бухгалтер не може бути передбачено весь обсяг функції.

Суд зауважує, що в матеріалах справи наявні пропозиції (оферти), які отримані позивачем від контрагентів за договорами перед їх укладенням. У вказаних пропозиціях на підставі ст. 641 Цивільного кодексу України, особами, що в подальшому виступили контрагентами позивача за вищенаведеними договорами, запропоновано позивачу укласти ці договори на виконання послуг. У зв'язку з наявними у цих осіб навиками вказано про можливість виконати для позивача роботи: ОСОБА_9 - по оформленню керамічних виробів у кількості 1000 одиниць з оплатою не менше 500 грн. у строк 5 днів з дати укладення договору, ОСОБА_21 - з відливання фарфорових та фаянсових виробів у кількості 700 одиниць з оплатою не менше 500 грн. у строк 5 днів з дати укладення договору, ОСОБА_10 - з глазурування фарфорових та фаянсових виробів у кількості 1500 одиниць з оплатою не менше 500 грн. у строк 5 днів з дати укладення договору, ОСОБА_7 - з оправки-чистки керамічних виробів у кількості 1200 одиниць з оплатою не менше 500 грн. у строк 5 днів з дати укладення договору, ОСОБА_12 - по художньому оформленню керамічних виробів у кількості 1000 одиниць з оплатою не менше 500 грн. у строк 5 днів з дати укладення договору, ОСОБА_8 - також по художньому оформленню керамічних виробів у кількості 1000 одиниць з оплатою не менше 500 грн. у строк 5 днів з дати укладення договору, ОСОБА_13 - по формуванню та поданню бухгалтерської та фінансової звітності до Слов'янської ОДПІ у період з 19 вересня по 31 грудня 2017 року.

У офертах зазначено, що у разі прийняття позивачем пропозицій у триденний строк він має надати вказаним особам для підписання проекти договорів на виконання робіт-послуг.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Стаття 21 КЗпП України визначає, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини 1 статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

При цьому за змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виходячи з наведених нормативно-правових актів, можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства України виконання робіт, особою може як виконуватись певна роботу на підставі трудового договору (стаття 21 КЗпП України) так і здійснюватися надання послуг на підставі цивільно-правових договорів (ЦК України).

Оскільки чинним цивільним законодавством не визначено обов'язкових випадків укладання трудових договорів при отриманні послуг характеру, який мали ті, що надані позивачу ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13, та не містить норм щодо недопустимості отримання таких послуг за цивільно-правовими договорами, суд дійшов висновку, що сторони договору (замовник та виконавець) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення своїх відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, обставин, які вказували на нікчемність договорів, укладеними позивачем з ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13 не встановлено.

Відповідач в ході розгляду справи посилався на неможливість надання послуг з ведення бухгалтерського обліку особами, які не належить до переліку осіб, визначених ч. 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зазначив, що оскільки ОСОБА_13 не зареєстрована в якості підприємця, вона фактично здійснює обов'язок штатного бухгалтера.

Згідно з цією нормою для забезпечення ведення бухгалтерського обліку

підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або підприємством, суб'єктом підприємницької діяльності, самозайнятою особою, що провадять діяльність у сфері бухгалтерського обліку та/або аудиторської діяльності; самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

У той же час, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Таким чином з наданих ОСОБА_13 пояснень судом встановлено, що обсяг послуг, які вона надає позивачеві, є вужчим за поняття ведення бухгалтерського обліку та полягає лише у наданні звітів суб'єкта підприємницької діяльності, що перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Отже, доводи відповідача щодо неможливості кваліфікації відносин позивача із ОСОБА_13 як цивільно-правових є необґрунтованими.

Посилання відповідача щодо ненадання до перевірки доказів сплати позивачем послуг за цими договорами суд до уваги також не приймає, оскільки перевірка виконання умов цих договорів не належить до питань, що належать до сфери контролю відповідача, а також не є предметом розгляду даної справи. Крім цього, станом на момент інспектування строк дії більшості з наведених договорів не сплинув.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що факт допущення позивачем до роботи без належного оформлення трудових відносин ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13 не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази виникнення між позивачем та цими особами саме трудових відносин, зокрема доказів підпорядкування вказаних осіб певному керівникові, контроль з його боку за їх роботою, дотримання особами правил трудового розпорядку чи будь-яких інших організаційних документів, отримання заробітної плати, надання особам певних гарантій, у вигляді, наприклад, щорічної оплачуваної відпустки, соціальних, навчальних відпусток; встановлення скороченого робочого часу для певних категорій працівників; зниження норм праці для осіб, що належать до певних категорій; надання гарантійних і компенсаційних виплат та інших соціально-трудових пільг тощо, що могло б свідчити про наявність між позивачем та вказаними особами трудових відносин. Крім цього, метою цивільно-правового договору є отримання певного матеріального результату, а оплаті підлягає не процес праці, а її результат. Так, обсяг робіт (надання послуг), що мали бути виконані за договором, визначені у офертах. Доводи відповідача щодо ненадання позивачем посадовим особам оферт під час проведення ними інспекційного відвідування суд не приймає, оскільки в матеріалах такого відвідування відсутні документи, що свідчать про те, які саме документи відповідачем пропонувалось позивача надати та які були надані.

Перебування будь-яких осіб у цеху з виготовлення кераміки саме у часи роботи останнього не свідчать про їх підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, оскільки як встановлено з пояснень, отриманих судом в ході розгляду справи, для належного виконання послуг зручно та доцільно було їх здійснювати саме у цеху, у той час як в інші години цех закрито. При цьому зазначені вище особи не були обмежені у виборі місця виконання послуг. До цього ж, з акту перевірки не можливо встановити чи взагалі були присутні наведені вище особу у цеху безпосередньо під час проведення інспекційного відвідування.

Надані ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 показання правоохоронним органам під час допиту в якості свідків, що зафіксовано в протоколах такого допиту в межах досудового розслідування по кримінальному провадження № 42017051720000053 від 1 березня 2017 року, яке перебуває у провадженні першого слідчого відділу управління прокуратури Донецької області, суд до уваги їх не приймає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

У відповідності до ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Суд зазначає, що сам по собі протокол допиту є документом, який лише підтверджує факт проведення допиту особи. У свою чергу, відомості, що містяться у протоколі, по суті є показаннями особи.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 91 КАС України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Таким чином, показання особи судом отримуються безпосередньо під час розгляду адміністративної справи (так, в судовому засіданні 24 квітня 2018 року пояснення від ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_13 судом отримано).

Отже, протокол допиту не можна однозначно віднести до письмового доказу у розумінні ст. 94 КАС України.

Надані відповідачем суду протоколи допиту свідків складені працівниками правоохоронних органів під час проведення слідчої дії.

У свою чергу, законом який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Так, у разі складення протоколу допиту з порушенням закону, тобто без дотримання вимог КПК України, такий доказ не може бути віднесений до належних та допустимих доказів.

Питання дотримання приписів КПК України при отриманні показань свідків в рамках проведеної слідчої дії може бути вирішено виключно під час розгляду кримінальної справи та дослідження таких показань.

Відтак, оскільки кримінальне провадження № 42017051720000053 триває, станом на теперішній час надані відповідачем протоколи допиту свідків, отримані на стадії досудового розслідування, не можна вважати належними та допустимими доказами в адміністративній справі.

У розумінні ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню лише обставини, встановлені у вирок суду в кримінальному провадженні.

Отже, надані відповідачем протоколи допиту свідків не є допустимими та належними доказами в розумінні КАС України.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, а отже оскаржувані припис та постанова є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 1 762 грн. за квитанцією 0.0.953260162.1 від 31.01.2018, в сумі 6 720 грн. згідно квитанції 0.0.953259742.1 від 31.01.2018 та у сумі 1762 грн. за квитанцією 0.0.953260488.1 від 31.01.2018.

Сума сплаченого судового збору у розмірі 8 482 (6 720 + 1 762) грн. підлягає стягненню з бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене вище, на підставі положень Конституції України, Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Закону України «Про охорону праці», Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Кодексу законів про працю України, Цивільного кодексу України, Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області, затвердженого Наказом Державної служби України з питань праці від 07 травня 2015 року № 16, Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295, Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправними індивідуальних актів,- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати припис № 05-23-3283/100-0002 від 05.01.2018 про усунення виявлених порушень.

Визнати протиправним та скасувати постанову № 05-23-3283/100/18 від 22.01.2018 про накладення штрафу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 8 482 (вісім тисяч чотириста вісімдесят дві) гривні 00 копійок.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у присутності представників сторін.

Повний текст рішення складений та підписаний 4 травня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Михайлик А.С.