Рішення № 73806566, 18.04.2018, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

ЄУН 337/4186/15-ц

2/337/31/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Мурашової Н.А.

за участю секретаря - Бессарабової Т.П.

представника позивача – ОСОБА_1

представників відповідачки – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа - ЗАТ СК «ІНГОССТРАХ», про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 21.02.2008р. між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ZPS0GA0000000056, відповідно до умов якого банк надав, а відповідачка отримала на споживчі цілі кредит у розмірі 31 165,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 22.02.2023р. та зі сплатою відсотків за користування ним. Відповідачка неналежним чином виконувала свої зобов’язання за кредитним договором, у зв’язку з чим станом на 14.07.2015р. виникла заборгованість в загальному розмірі 28 625,51 доларів США, яка складається з заборгованості за тілом кредиту – 20897,52 долари США, заборгованості за відсотками – 4109,77 доларів США, заборгованості за комісією – 122,20 доларів США, пені – 2122,06 доларів США. Також банком нараховані штрафи: фіксована частина -11,38 доларів США, процентна складова – 1362,58 доларів США.

Просить стягнути з відповідачки вказану суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору.

В ході судового розгляду позивач збільшив позовні вимоги і просить стягнути з відповідачки заборгованість за вказаним кредитним договором, яка утворилась станом на 17.03.2016р., в загальному розмірі 33365,54 доларів США і складається з заборгованості за тілом кредиту – 20 854,93 доларів США, заборгованості за відсотками – 5990,30 доларів США, заборгованості за комісією – 183,73 доларів США, пені – 4738,87 доларів США, штрафу (фіксована частина) – 250,00грн., штрафу (процентна складова) – 42639,88грн.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав повністю та суду пояснив, що кредитний договір між сторонами було укладено в письмовій формі, як того вимагає закон, він підписаний сторонами, в т.ч. уповноваженим представником банку, і є укладеним. Підстав вважати його нікчемним немає. За кредитним договором видача кредиту передбачалась в іноземній валюті, що не суперечить вимогам діючого законодавства. При цьому, ПриватБанк має право на постійній основі здійснювати діяльність з видачі кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії. Відповідачка була ознайомлена з умовами кредитування та своїм підписом засвідчила згоду з ним. На виконання кредитного договору банк видав відповідачці грошові кошти в сумі 25 000,00 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки. Повернення кредиту повинно було здійснюватись шляхом внесення щомісячних платежів в розмірі 310,63 доларів США згідно з графіком, який сторони також погодили та підписали. Для зарахування сплачених коштів банк відкрив відповідачці рахунок №29097059043797, що передбачено п.8.2 кредитного договору. Після сплати відповідачкою на цей рахунок щомісячних платежів кошти розподілялись на погашення встановлених договором платежів згідно з визначеною черговістю. Також умовами кредитного договору було передбачено, що кошти в сумі 6165,00 доларів США надаються відповідачці як кредит на сплату страхових внесків за договором про особисте страхування та договором страхування майна, які були укладені між ЗАТ СК «ІНГОССТРАХ» та ОСОБА_3 у зв’язку з укладанням кредитного договору. Оскільки відповідачка своєчасно не здійснила оплату страхових внесків за вказаними договорами страхування, банк в порядку п.2.1.3, 2.2.7 кредитного договору протягом 2009-2014р. сплачував страховій компанії щорічний страховий платіж, у зв’язку з чим розмір кредитних коштів збільшувався. Сплата страхових платежів підтверджується наданими платіжними документами, тобто належними доказами. Під час дії кредитного договору була збільшена відсоткова ставка у зв’язку із зміною коньюктури ринку грошових ресурсів в Україні, про що відповідачка була повідомлена листом від 05.09.2008р. Оскільки відповідачка не звернулась до банку з запереченнями щодо збільшення відсоткової ставки, вважається, що вона знала про це і погодилась з цим, в подальшому продовжувала сплачувати щомісячні платежі. Щодо винагороди за надання фінансового інструменту, то це є фактично комісією за управління кредитними коштами. Згідно з ст.47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Умови щодо сплати відповідачкою винагороди узгоджені в кредитному договорі, який вона підписала добровільно та свідомо. Протягом певного часу відповідачка здійснювала погашення кредиту, тобто була згодна з умовами кредитного договору і не заперечувала свого обов’язку за ним. З позовом про визнання кредитного договору недійсним не зверталась. На підтвердження розміру заборгованості банк надав не тільки розрахунок заборгованості, але й виписку з банківського рахунку №29097059043797, відкриття якого передбачено п.8.2 кредитного договору. Така виписка є первинним бухгалтерським документом і відповідно належним доказом. Вважає заявлені позовні вимоги законними та доведеними. Просить позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що кредитний договір вона підписувала особисто, однак перед підписанням договору довідку про умови кредитування не отримувала. В Банку вона отримала лише 25 000,00 доларів США, в той час, коли за кредитним договором розмір кредиту вказано 31165,00 доларів США. Страхові платежі за договором страхуванням вона сплачувала особисто кожного року. Про те, що Банк сплатив за неї страховий платіж, її не повідомляли. Кредит сплачувала через касу банку в гривнях. Останній платіж внесла десь в березні 2014р. З розміром заборгованості вона не згодна, він є невірним.

Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що кредитний договір не містить належного графіку платежів. Долучений до договору додаток №2 – Графік не відповідає схемі анутетних платежів, яка запропонована банком, тому є недійсним, відповідно істотні умови договору є неузгодженими, а кредитний договір – неукладеним. Крім того, Банком не надано належних доказів видачі кредиту, а саме первинного бухгалтерського документу, який би відповідав вимогам ст.9 ЗУ «Про бухгалтерській облік та звітність в Україні». Видача готівки в іноземній валюті здійснюється фізичним особам за заявою на видачу готівки з їх поточного рахунку, який відкривається банком на підставі окремого письмового договору про відкриття банківського рахунку. Такого договору позивачем не надано. Додана позивачем копія заяви на видачу готівки не є належним доказом з огляду на те, що кошти видані банком з позичкового, а не поточного рахунку. За ст.1054 ЦК України до кредитних правовідносин застосовуються положення глави 71, де згідно з ст.1046 ЦК України договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей. Оскільки належним чином кредитні кошти банком не видані, кредитний договір також є неукладеним. Ті кошти, що отримала відповідачка, є безпідставно набутим майном і їх повернення повинно здійснюватись на підставі ст.1212 ЦК України. Також зазначив, що кредитний договір є нікчемним, оскільки банком не дотримані вимоги закону щодо письмової форми. Так, кредитний договір від імені банку підписаний ОСОБА_4, однак в ньому не зазначена її посада і на підставі чого вона дії. Документів, які б підтверджували повноваження ОСОБА_4 на підписання цього договору, суду не надано. В кредитній справі їх також немає. Печаткою Банку підпис не засвідчений. Та печатка, що міститься на договорі, Приватбанку не належить, оскільки містить інший код МФО, який є обов’язковим реквізитом печатки юридичної особи. Надані позивачем ОСОБА_5 про Шевченківське відділення ЗРФ ПАТ КБ «Приватбанк» та Запорізьке регіональну філію ПАТ КБ «ПриватБанк» не затверджені, не зареєстровані в установленому законом порядку, тому є неналежними доказами повноважень особи, яка підписала кредитний договір. На підтвердження своїх повноважень на здійснення фінансових операцій в іноземній валюті позивач не надав суду відповідної ліцензії як на момент укладання кредитного договору, так і на момент подання позову. Згідно з ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» перед укладанням кредитного договору Банк зобов’язаний був надати позичальнику доступну, достовірну, повну інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту. Однак така інформація відповідачці надана не була, через що вона була позбавлена об’єктивної можливості визначитись з доцільністю отримання такого кредиту. Кредитний договір містить несправедливі умови, зокрема, в частині встановлення винагороди за надання фінансового інструменту, за резервування ресурсів, проведення фінансового моніторингу, в той час, коли банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити банку за дії, які банк здійснює на власну користь або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Тому підстав для стягнення з відповідачки цих видів платежів немає. Протягом дії договору банк жодного разу не повідомив в письмовій формі відповідачку про зміну в сторону збільшення вартості іноземної валюти у співвідношенні до гривні, що призвело до значного фінансового навантаження на споживача. Саме збільшення курсу іноземної валюти зробило неможливим виконання відповідачкою свого зобов’язання за договором. Банк незаконно збільшив суму кредиту на суму страхових платежів, оскільки відповідачка самостійно сплачувала їх окремими платіжними документами. Надані страховою компанією платіжні документи є фальшивими, тому належних доказів сплати банком замість ОСОБА_3 страхових платежів не надано. Крім того, сплата страхових платежів за договором особистого страхування передбачена в гривнях, в той час, коли Банк перераховував їх в іноземній валюті і саме в іноземній валюті зарахував їх в заборгованість. Розмір заборгованості за кредитом належними доказами не підтверджений. Первинних бухгалтерських документів на підтвердження розміру заборгованості банк не надав. Протягом дії кредитного договору банк незаконно, не отримавши згоди відповідачки, збільшив відсоткову ставку. Вважає, що підстав для задоволення позову немає.

Представник третьої особи - ЗАТ СК «ІНГОСТРАХ» подав письмові пояснення та в судовому засіданні пояснив, що 21.02.20087р. між страховою компанією та ОСОБА_3 був укладений договір страхування майна № ZPS0GA0000000056. Обьєктом страхування стали майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуваннм, розпорядженням квартирою за адресою: м.Запоріжжя, вул..Воронезька, 26/389. Вигодонабувачем є ПриватБанк. Договір набуває чинності з моменту надходження повної суми відповідної частки страхового платежу в сумі 1444,30грн. У разі несплати або повної сплати відповідної частки страхового платежу цей договір не набуває сили і ніякі страхові відшкодування за ним не здійснюються. Оскільки страхова компанія не отримала жодного страхового платежу за цим договором, він не набрав законної сили. Крім того, 21.02.2008р. між страховою компанією та ОСОБА_3 було укладено договір особистого страхування № ZPS0GA0000000056. Обьєктом страхування стали майнові інтереси, пов’язані із життям, здоров’ям, працездатністю страхувальника. Страховий платіж становив 631,25грн. Вигодонабувачем є ПриватБанк. Строк дії цього договору становив з 21.02.2008р. по 20.02.2009р. і щорічно лонгується на такий же строк до повного погашення кредитної заборгованості. За договором особистого страхування страхова компанія отримала безпосередньо від ОСОБА_3 страховий платіж 21.02.2008р.. В подальшому страхові платежі сплачувались ПриватБанком за рахунок кредитної лінії: 20.02.2009р. – 631,25грн. або 71,73 долари США, 19.02.2010р. – 631,25грн або 78,81 доларів США, 18.02.2011р. – 631, 25грн або 79,40 доларів США, 20.02.2012р. – 631,21грн або 78,91 доларів США, 20.02.2013р. – 631,25грн або 77,93 доларів США, 20.02.2014р. – 631,25грн або 70,93 доларів США. Загалом було отримано платежів на суму 4 418,75грн., з яких особистий платіж ОСОБА_3Г, - 631,25грн., за рахунок кредитної лінії – 3787,50грн або 457,71 доларів США. Через несплату наступного чергового страхового платежу цей договір припинив свою дію з 21.02.2015р.

Суд, вислухавши пояснення сторін, третьої особи, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Так, відповідно до ст.11,14 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають, зокрема, із договорів. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

За змістом ст.3,6,627,629 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.525-526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається в письмовій формі. Договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу, що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суд встановив, що 21.02.2008р. між сторонами було укладено кредитний договір №ZPS0GA0000000056 (арк..9-15 т.1, арк..124-132 т.3), відповідно до якого Банк зобов’язується надати позичальникові ОСОБА_3 кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 21.02.2008р. по 21.02.2023р. включно у вигляді не поновлюваної лінії (далі – кредит) у розмірі 31 165,00 доларів США на наступні цілі: у розмірі 25 000,00 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 6165,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів в розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів.

Кредитні кошти в сумі 25000,00 доларів США були отримані відповідачкою ОСОБА_3 21.02.2008р. в касі банку, про що свідчить заява на видачу готівки №1 від 21.02.2008р. (арк..14 т.1, арк..133 т.3).

Крім того, відповідно до п.2.1.3 кредитного договору позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до Договорів страхування, укладених відповідно до п.2.2.7 даного Договору, і доручає Банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно Договорів страхування. Банк за наявності вільних коштів здійснює перерахування кредитних коштів, у випадку непред’явлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел, до дат їхньої сплати, передбачених договорами страхування. Перерахування коштів на сплату чергових страхових платежів здійснюється в національній валюті України. Якщо кредит надається в іноземній валюті, то позичальник доручає Банку одержати з каси банку суму іноземної валюти готівкою, необхідну для сплати чергового страхового платежу на підставі договорів страхування, здійснити продаж у касі банку готівкою іноземної валюти за курсом купівлі банку даної іноземної валюти, встановленому на день виконання даного доручення, отримані від продажу іноземної валюти кошти зарахувати від імені позичальника на сплату чергових страхових платежів. Зазначене доручення не підлягає виконанню банком тільки у випадку пред’явлення позичальником банку документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дат їх сплати, передбачених договорами страхування.

Відповідно до п.2.2.7 у випадку неподання позичальником банку підтверджуючих документів про сплату чергового страхового платежу за договором страхування, банк сплачує страхові платежі за рахунок кредиту відповідно до п.2.1.3 цього договору, а позичальник зобов’язується погасити суму кредиту, направлену на оплату чергового страхового платежу, і сплатити відсотки за його користування не пізніше 30 днів з дня перерахування банком страхового платежу. У разі непогашення вона вважається простроченої і позичальник зобов’язаний сплатити пеню відповідно до п.5.1 цього договору.

21.02.2008р. між ЗАТ «СК «ІНГОСТРАХ» та ОСОБА_3 був укладений договір страхування майна № ZPS0GA0000000056 (арк..118-120 т.1, 163-164 т.3), вигодонабувачем за яким виступив ПриватБанк. Об’єктом страхування за цим договором є майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням, розпорядженням квартирою за адресою: м.Запоріжжя, вул..Воронезька, 26/389. Страховий платіж 1444,30грн. дата оплати 21.02.2008р., строк дії договору – до 20.02.2009р.

Згідно з п.11.5,11.7 договору він набирає чинності з моменту надходження повної суми відповідної частки страхового платежу. У разі несплати або неповної сплати відповідної частки страхового платежу договір не набуває сили.

Судом встановлено, що жодний страховий платіж на виконання вказаного договору страхування здійснено не було, тому він не набрав чинності.

21.02.2008р. між ЗАТ «СК «ІНГОСТРАХ» та ОСОБА_3 було укладено договір особистого страхування № ZPS0GA0000000056, (арк..121-123 т.1, 161-162 т.3), вигодонабувачем за яким виступив ПриватБанк. Об’єктом страхування за цим договором є майнові інтереси, пов’язані із життям, здоров’ям, працездатністю страхувальника або застрахованої особи – ОСОБА_3. Страховий платіж 631,25грн. Дата оплати 21.02.2008р., строк дії договору – до 20.02.2009р.

Згідно з п.12.5,12.6 договору він набирає чинності з моменту надходження повної суми відповідної частки страхового платежу. У разі несплати або неповної сплати відповідної частки страхового платежу договір не набуває сили (або припиняє свою дію).

21.02.2008р. ОСОБА_3 сплатила ЗАТ «СК «ІНГОСТРАХ» страховий платіж в сумі 631,25грн. (арк..124 т.1).

20.02.2009р. ПриватБанк перерахував ЗАТ «СК «ІНГОСТРАХ» за рахунок кредитних коштів ОСОБА_3 страховий платіж в сумі 631,25грн або 71,73 доларів США (арк..125-126 т.1), 19.02.2010р. – 631,25грн або 78,81 доларів США (арк..127-128 т.1), 18.02.2011р. – 631, 25грн або 79,40 доларів США (арк..129-130 т.1), 20.02.2012р. – 631,21грн або 78,91 доларів США (арк..131-132 т.1), 20.02.2013р. – 631,25грн або 77,93 доларів США (арк..133-134 т.1), 20.02.2014р. – 631,25грн або 70,93 доларів США (арк..135-136 т.1), усього 3787,50грн або 457,71 доларів США.

В подальшому страхові платежі не вносились, тому договір особистого страхування припинив свою дію з 21.02.2015р.

Відповідно до п.8.1 кредитного договору та Графіком погашення кредиту (Додаток №2 до кредитного договору) позичальник ОСОБА_3 зобов’язана здійснювати повернення кредиту шляхом внесення щомісячного платежу в розмірі 310,63 доларів США, що складається з кредиту, відсотків, винагороди, комісії, в період з 21 по 26 число кожного місяця.

Згідно з п.8.2 кредитного договору для виконання даного договору банк відкриває позичальнику рахунок №29097059043797 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам. Позичальник доручає банку провадити погашення заборгованості в передбачені даним договором строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку, що відповідає платіжній картці, емітованій банком. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком у випадку пред’явлення позичальником документа, що підтверджує сплату заборгованості іншим способом.

Черговість зарахування сплачених на погашення кредиту коштів визначена п.3.2 кредитного договору.

Згідно розрахунку заборгованості та виписки з рахунку №29097059043797 (арк..4-7, 51-66 т.1) станом на 14.07.2015р. (на момент звернення до суду з цим позовом) заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором становить 28 625,51 доларів США і складається з заборгованості за тілом кредиту – 20897,52 доларів США, заборгованості за відсотками – 4109,77 доларів США, заборгованості за комісією – 122,20 доларів США, пені – 2122,06 доларів США, штрафу: фіксована частина -11,38 доларів США, процентна складова – 1362,58 доларів США.

Згідно розрахунку заборгованості та виписки з рахунку №29097059043797 (арк..228-234 т.1, 238-243 т.1, 1-20 т.2) станом на 17.03.2016р. заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором становить 33365,54 доларів США і складається з заборгованості за тілом кредиту – 20 854,93 доларів США, заборгованості за відсотками – 5990,30 доларів США, заборгованості за комісією – 183,73 доларів США, пені – 4738,87 доларів США, штрафу: фіксована частина – 250,00грн., процентна складова – 42639,88грн.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв’язку, суд вважає встановленим та доведеним, що сторони, діючи вільно, на власний розсуд, уклали кредитний договір.

При цьому, суд виходить з того, що за змістом ст.638,639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Якщо договір укладається в письмовій формі, він є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з ст.1054,1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі і його істотними умовами, як правило, є розмір кредитних коштів, процентів за користування ними, інших платежів, умови його надання та повернення, інші права та обов’язки сторін.

Отже, моментом укладання кредитного договору є момент підписання сторонами письмового документу, в якому містяться істотні для даного виду договорів умови.

Як встановлено судом, укладений між сторонами 21.02.2008р. кредитний договір № ZPS0GA0000000056 оформлений письмовим документом, підписаний сторонами, як того вимагають ст.207,1055 ЦК України.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що сторонами обумовлена сума кредитних коштів, розмір відсотків за користування ними, порядок їх надання Банком позичальнику, а також строк, порядок та умови повернення кредиту позичальником, тобто усі істотні умови кредитного договору.

Суд вважає, що в даному випадку сторони передбачили усі істотні умови кредитного договору відповідно до вимог чинного на той час законодавства і підписанням даного договору підтвердили досягнення згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, розуміння його змісту, зокрема, їх прав та обов’язків, наслідків їх невиконання. Жодних доказів того, що сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору відповідачка та його представник суду не надали.

При цьому, суд враховує, що факт звернення до банку з метою отримання кредиту, надання для цього необхідних документів (арк..141,146-158 т.3), а також особистого підписання кредитного договору відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні не оспорювала, у зв’язку з чим на підставі ч.1 ст.82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.

При ухваленні рішення суд не бере до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_2 про те, що кредитний договір укладений з порушенням вимог про його письмову форму, оскільки не підписаний уповноваженим представником Банку, а невідомою особою, тому є нікчемним.

Судом встановлено, що кредитний договір укладений ПриватБанком, від імені якого діє особа, зазначена у п.9.1 цього Договору, - в даному випадку ОСОБА_4. Підпис вказаної особи на договорі засвідчений печаткою Банку.

На момент укладання вказаного договору ОСОБА_4 займала посаду керуючої Шевченківським відділенням філії «Запорізьке регіональне управління «ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке є структурним підрозділом Банку та діє від його імені шляхом надання банківських послуг, передбачених ОСОБА_5 про Шевченківське відділення філії «Запорізьке регіональне управління «ЗАТ КБ «ПриватБанк», затвердженим рішенням Правління банку (протокол №31 від 16.08.2007р.), у межах отриманих банком від НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу. Керівник відділення діє на підставі довіреності (арк.236-242 т.3, арк.14 т.4)

Відсутність в матеріалах справи довіреності, якою б банк уповноважував ОСОБА_4 на укладання та підписання кредитних договорів, не свідчить, що Банком не дотримані вимоги щодо письмової форми кредитного договору.

Крім того, судом встановлено, що перед укладанням кредитного договору відповідачка ОСОБА_3 у письмовій формі у повному обсязі отримала від Банку інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, щодо особи кредитодавця, кредитні умови, орієнтовну сукупну вартість кредиту тощо. При укладенні кредитного договору відповідачка також мала можливість пересвідчитись в повноваженнях представників Банку, сумнівів щодо відсутності у представника Банку повноважень на підписання кредитного договору у неї на той момент не виникало, від договору вона не відмовлялась і підписала його.

Щодо доводів представника відповідача ОСОБА_2 про включення до кредитного договору несправедливих умов, зокрема, в частині встановлення винагороди за надання фінансового інструменту, за резервування ресурсів, проведення фінансового моніторингу, суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.11 та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно з ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Беручи до уваги, що умови щодо сплати відповідачкою винагороди (комісії банку за надані послуги) узгоджені в кредитному договорі, який вона підписала добровільно та свідомо, а також відсутність ознак істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду відповідачки, підстав вважати зазначені умови кредитного договору несправедливим немає. Крім того, несправедливі умови кредитного договору можуть бути визнані недійсними лише за позовом споживача, в той же час відповідачка ОСОБА_3 з позовом про визнання кредитного договору або окремих його частин недійсними з будь-яких підстав до суду в установленому законом порядку не зверталась.

Також суд не бере до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_2 про те, що кредитний договір є неукладеним в силу того, що кошти в іноземній валюті в сумі 25000,00 доларів США були видані відповідачці ОСОБА_3 з порушенням умов кредитного договору та порядку, встановленого діючим законодавством для операцій в іноземній валюті.

В даному випадку суд виходить з того, що видача кредиту в іноземній валюті не суперечила діючому на той час законодавству.

Так, відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200.

Відповідно до цих нормативно-правових актів банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті.

При цьому, відповідно до ст.1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Як встановлено судом, кредитний договір між сторонами було укладено в іноземній валюті – доларах США. Договір був підписаний сторонами. Його правомірність у зв’язку з укладанням в іноземній валюті відповідачкою не оскаржується.

Крім того, як вже зазначалось, перед укладання договору відповідачка була повідомлена про всі наявні в банку форми кредитування, їх умови. Суд вважає, що своїм підписом відповідачка погодилася на запропоновані умови кредитування як такі, що її влаштовували, зокрема щодо отримання і повернення кредитних коштів саме в доларах США, а також з тим, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе саме вона, що узгоджується з вимогами ст.1046,1054 ЦК України.

Також суд вважає, що при укладені кредитного договору були дотримані вимоги законодавства щодо надання позивачем – ПАТ КБ «Приватбанк» кредиту в іноземній валюті, оскільки банк має відповідну банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України для здійснення кредитних операцій у валюті (арк.48-50 т.1).

Судом встановлено, що кредитні кошти в сумі 25 000,00 доларів США були видані відповідачці готівкою через касу банку, що відповідає умовам п.1.1, 8.1 кредитного договору.

Факт видачі відповідачці ОСОБА_3 кредиту в розмірі 25 000,00 доларів США підтверджується заявою на видачу готівки №1 від 21.02.2008р., яка надана суду позивачем в копії і оригінал для огляду. Вказаний документ містить усі обов’язкові реквізити первинного бухгалтерського документу, на ньому міститься підпис ОСОБА_3 як отримувача із зазначенням серії та номеру її паспорту, тому він є належним та допустимим доказом.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 не заперечувала факту отримання вказаної суми, пояснила, що в подальшому здійснювала повернення отриманих коштів у визначеному кредитним договором розмірі та строки, що в свою чергу, свідчить про те, що отримання та повернення грошових коштів здійснювалось нею саме як кредиту.

До того ж суд зазначає, що укладання кредитного договору не пов’язується з моментом передання грошових коштів Банком позичальнику. Невиконання Банком обов’язку по видачі грошових коштів позичальнику є порушенням умов кредитного договору на стадії його виконання і не має наслідком визнання кредитного договору неукладеним.

Таким чином, суд вважає кредитний договір №ZPS0GA0000000056 від 21.02.2008р. таким, що відбувся, тобто є укладеним, і на момент його вчинення були дотримані вимоги ст.203 ЦК України, оскільки він був укладений в письмовому вигляді, як це передбачено ст.208 ЦК України, за взаємною згодою сторін та відповідно до вимог чинного законодавства; при його укладенні сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, про що свідчать підписи сторін у кредитному договорі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору. Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, грошові кошти видані Банком позичальнику, остання певний період часу здійснювала їх повернення.

Отже, кредитний договір є чинним і обов’язковим для виконання.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 порушила умови укладеного кредитного договору, оскільки належним чином не виконувала свого зобов’язання щодо сплати в рахунок повернення кредиту щомісячних платежів, вносила платежі в меншому розмірі та несвоєчасно, у зв’язку з чим утворилась заборгованість.

В судовому засіданні відповідачка та її представник цих обставин фактично не заперечували, підтвердили, що відповідачка припинила сплачувати банку кошти, останній платіж здійснила в березні 2014р. і це узгоджується з наданими позивачем розрахунками заборгованості та виписками з банківського рахунку.

У зв’язку з виникнення заборгованості Банк на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України та п.2.3.3, 2.3.7 кредитного договору скористався правом вимоги дострокового повернення кредиту та інших нарахованих платежів, яка добровільно відповідачкою не була задоволена, тому Банк звернувся до суду з цим позовом.

Так, звернувшись до суду 30.07.2015р., позивач просив стягнути заборгованість, яка виникла станом на 14.07.2015р. і становила загалом 28625,51 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становила станом на 14.07.2015р. 628 616,24грн.

В ході судового розгляду позивач збільшив позовні вимоги і просить стягнути заборгованість, яка виникла станом на 17.03.2016р., в загальному розмірі 33365,54 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 17.03.2016р. – 895 530,99грн.) і складається з заборгованості за тілом кредиту – 20 854,93 доларів США, заборгованості за відсотками – 5990,30 доларів США, заборгованості за комісією – 183,73 доларів США, пені – 4738,87 доларів США, штрафу (фіксована частина) – 250,00грн., штрафу (процентна складова) – 42639,88грн.

Суд вважає, що розмір заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією (винагородою) підтверджується відповідним розрахунком та випискою з банківського рахунку №29097059043797, наданими позивачем, які суд вважає повними, чіткими, об’єктивними, вони узгоджується з умовами кредитного договору, тому суд вважає їх належними та допустимими доказами і бере за основу при винесенні цього рішення.

При цьому, суд враховує, що визначений позивачем розмір заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією (винагородою) відповідачкою та її представником не спростований, належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про неправильність розрахунку вони суду не надали.

Ухвалюючи рішення, суд не бере до уваги доводи представника відповідачки ОСОБА_2 про те, що банком первісно невірно було визначено розмір щомісячного платежу на погашенні кредиту в сумі 310,63 доларів США, такий платіж не відповідає формулі ануїтетного платежу, який повинен бути заснований за умовами кредитного договору.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цього відповідачка та її представник суду не надали, зокрема, клопотання про призначення економічної експертизи з метою з’ясування цього питання не заявляли.

Також суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що банком безпідставно в односторонньому порядку було збільшено заборгованість за кредитом на суму сплачених страхових платежів за договором особистого страхування, укладеним 21.02.2008р. між ОСОБА_3 та ЗАТ «СК «ІНГОСТРАХ».

Як встановлено судом, умова укладеного кредитного договору сторонами передбачено право Банку у випадку ненадання позичальником, тобто ОСОБА_3, документів про самостійну сплату нею чергового страхового платежу, здійснити таку сплату за рахунок кредиту, після чого у позичальника виникає обов’язок повернути сплачену суму Банку, сплатити нараховані на цю суму проценти, а у випадку прострочення – пеню.

В судовому засіданні відповідачка та її представник пояснили, що ОСОБА_3 кожного року самостійно здійснювала сплату страхового платежу за договором особистого страхування. Разом з тим, жодного належного та допустимого доказу (в даному випадку - платіжного документу) суду не надала і доводів позивача про сплату ним замість неї зазначених платежів не спростувала.

В той же час, сплата банком на користь ЗАТ «СК «ІНГОСТРАХ» за ОСОБА_3 протягом 2009-2014р. страхових платежів за договором особистого страхування підтверджується копіями відповідних платіжних документів, наданих представником третьої особи, а також розрахунком заборгованості та випискою з банківського рахунку №29097059043797, наданими позивачем. Суд вважає вказані документи належними та допустимими доказами, тому бере їх до уваги при вирішенні спору.

Крім того, суд вважає, що сплата страхових платежів здійснена банком відповідно до умов п.2.1.3 кредитного договору – без окремого доручення позичальника, шляхом одержання в касі банку готівкових коштів в іноземній валюті в розмірі, еквівалентному розміру чергового страхового платежу, продажу іноземної валюти і перерахування отриманих від цього коштів національній валюті на сплату страхового платежу.

Щодо доводів представника відповідача ОСОБА_2 про незаконність одностороннього збільшення відсоткової ставки, суд зазначає, що таке право надано банку п.2.3.1 кредитного договору, за яким банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні коньюктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме, зміні курсу долара США до гривні більше, ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання кредитного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд, зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті. При цьому, банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Так, 05.09.2008р. Банк направив на адресу ОСОБА_3 лист № 20.1.3.2/6-3242356, в якому повідомив про зміну з 27.10.2008р. відсоткової ставки за укладеним кредитним договором з 12% річних на 15,12% річних (арк.76 т.1).

Вказані умови кредитного договору та відповідні дії позивача не суперечили вимогам діючого законодавства на момент укладання кредитного договору, оскільки зміни до ЦК України щодо заборони Банкам в односторонньому порядку змінювати фіксовану проценту ставку за кредитним договором були внесені Законом України №661 від 12.12.2008р., який набрав чинності з 10.01.2009р. і в силу вимог ст.58 Конституції України застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ними чинності.

Крім того, за умовами кредитного договору збільшення процентної ставки передбачено не шляхом підписання додаткової угоди, а шляхом повідомлення позичальника. У зв’язку з незгодою із збільшенням процентної ставки відповідачка ОСОБА_3 до банку не зверталась, продовжувала сплачувати кредитні кошти, тобто вчинила дії, які відповідно до ст.642 ЦК України свідчать про прийняття нею пропозиції банку щодо зміни процентної ставки.

Таким чином, стягненню з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивача підлягає заборгованість за тілом кредиту – 20 854,93 доларів США, за відсотками – 5990,30 доларів США, за комісією (винагородою) – 183,73 доларів США, усього 27 028,96 доларів США.

В даному випадку, беручи до уваги, що кредит був правомірно наданий в іноземній валюті, вимога банку про стягнення заборгованості за кредитом, відсотками та комісією в іноземній валюті також є правомірною і відповідає змісту ч.3 ст.533 ЦК України, а також роз'ясненням, наданим у п.14 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», п.12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказаний позов в частині дострокового повернення суми кредиту та нарахованих відсотків, комісії поданий позивачем з дотриманням діючого законодавства, тому підстав для відмови в позові в цій частині суд не знаходить.

Відповідні доводи відповідачки та її представника суд вважає безпідставними, недоведеними і такими, що спростовуються вищевикладеними обставинами.

Вирішуючи питання про стягнення пені, суд виходить з того, щоза правилами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання.

Факт порушення відповідачкою ОСОБА_3 свого зобов’язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів знайшов своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

Умовами кредитного договору (п.5.1,8.4) передбачено право Банку у разі прострочення строків повернення кредиту та нарахованих процентів вимагати від позичальника сплати пені в розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожний день прострочення, але не менше 1,00грн.

З розрахунку заборгованості та виписки з банківського рахунку вбачається, що Банк за несвоєчасне погашення кредитних коштів за період з 21.02.2008р. по 17.03.2016р. нарахував пеню в розмірі 4738,87 доларів США, що становить за офіційним курсом НБУ станом на 17.03.2016р. 127213,50грн.

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Беручи до уваги вищевказане, з урахуванням того, що позивач з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, в т.ч. пені, звернувся до суду 30.07.2015р. (штамп на поштовому конверті), суд вважає, що заборгованість по пені підлягає стягненню на користь позивача в межах 1-річного строку позовної давності, а саме за період з 30.07.2014р. по 17.03.2016р. (в межах заявлених позовних вимог). З вимогами про стягнення пені за період з 21.02.2008р. по 29.07.2014р. позивач звернувся до суду поза межами 1-річного строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Так, згідно розрахунку заборгованості за період з 30.07.2014р. по 17.03.2016р. банком нараховано пеню в розмірі 4613,97 доларів США, що становить за офіційним курсом НБУ станом на 17.03.2016р. 122 469,77грн.

Оскільки на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України, положення Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не поширюються, пеня підлягає стягненню у національній валюті України - гривні.

Крім того, при ухваленні рішення, суд враховує, що Банком заявлено вимогу про стягнення з відповідачки штрафів в сумі 250,00грн. (фіксована частина), 42639,88грн. (процентна складова)

Вирішуючи це питання, суд виходить з того, що цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків, як заходу цивільно-правової відповідальності, має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Як вже зазначалось, відповідно до п.5.1, 8.4 кредитного договору позичальник сплачує Банку пеню у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом, а відповідно до п.5.3 - штраф в розмірі 250,00грн. та 5% від суми позову при порушенні строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених кредитним договором більш, ніж на 30 днів.

Таким чином, умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено штраф і пеню за одне й те саме порушення – порушення позичальником строків внесення платежів, тому вимога позивача про їх одночасне стягнення з відповідачки свідчить про застосування подвійної відповідальності, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України. За вказаних обставин підстав для стягнення штрафу (як в фіксованому, так і процентному вигляді) суд не знаходить і в цій частині позову слід відмовити.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає необхідним позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Так, судом прийнято рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, відсотками, винагородою в сумі 27028,96 доларів США або за офіційним курсом НБУ станом на 17.03.2016р. 725 584,08грн., та пені в сумі 122 469,77грн., загалом в національній валюті 848 053,85грн, що складає 76% заявлених вимог (895 530,99грн. х 100% : 848 053,85грн).

За подання первісного та уточненого позову позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 13 432,96грн. Судовий збір, який підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, пропорційно задоволеним вимогам на суму 848 053,85грн. становить 10 209,05грн (13 432,96грн х 76% : 100%).

Керуючись ст.3,6,11,15,16,207,208,526,530,549,610,627,629,638,1049,1050,1054 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141, 258, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа - ЗАТ СК «ІНГОССТРАХ», про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, 23.07.1973р.н. РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: м.Запоріжжя, пр..Юбілейний, б.26 кв.389, на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження: м.Київ, вул.Грушевського, буд.1-Д, заборгованість за кредитним договором № ZPS0GA0000000056 від 21.02.2008р. в загальному розмірі 27 028,96 доларів США (двадцять сім тисяч двадцять вісім доларів 96 центів США), пеню в розмірі 122 469,77грн. (сто двадцять дві тисячі чотириста шістдесят дев’ять гривень 77 копійок), в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 10 209,05грн. (десять тисяч двісті дев’ять гривень 05 копійок).

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02.05.2018р.

Суддя Н.А.Мурашова

18.04.2018