Постанова № 73794106, 05.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/23302/17

Провадження № 22-ц/772/735/2018

Категорія: 32

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гриневич В. С.

Доповідач:Марчук В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2018 рокуСправа № 127/23302/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючої: Марчук B.C.

Суддів: Денишенко Т.О., Сопруна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року ухвалене в залі Вінницького міського суду Вінницької області під головуванням судді Гриневича В.С. у цивільній справі № 127/23302/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» про відшкодування моральних та матеріальних збитків, повний текст оскаржуваного судового рішення складено 09.02.2018 року,-

В с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулась у Вінницький міський суд Вінницької області з вказаним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.11.2015 року біля 09:30 год. водій ОСОБА_4, керуючи тролейбусом «ЗІУ-9», інвентарний номер 275, маршрут №11 за напрямком «Князів Коріатовичів - Залізничний вокзал», рухаючись по проїзній частині площі Привокзальної у м. Вінниці у напрямку Залізничного вокзалу, під час під'їзду до тролейбусної зупинки «Залізничний вокзал» застосував екстрене гальмування, внаслідок чого ОСОБА_3, яка була пасажиром даного тролейбуса та стояла в салоні, тримаючись руками за поручень, не втримала рівноваги та впала на підлогу салону тролейбуса, в результаті чого отримала тілесні ушкодження.

Того ж дня, 07.11.2015 року ОСОБА_3 доставили до приймального відділення міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де її оглянули лікарі: черговий травматолог, хірург та терапевт. Під час обстеження позивачці також було зроблено рентген ОГК та встановлено діагноз: закрита травма грудної клітки, забій грудної клітки зліва. У зв'язку із отриманими травмами ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні у період з 07.11.2015р. по 24.11.2015р.

29.01.2016 року ОСОБА_3 було зроблено рентгенографію, а 01.02.2016 року останньою було пройдено обстеження, з якого вбачався Лучезивний плеврит зліва (стан після закритої травми грудної клітки) та лівобічний гемоторакс.

З 21.07.2016 року по 27.07.2016 року, в зв'язку із погіршенням самопочуття, ОСОБА_3 перебувала на лікуванні у ЦПМСД №2, а з 09.12.2016 року остання перебувала на стаціонарному лікуванні до 13.12.2016 року.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи №1416/1437 від 11.11.2016 року (яка була проведена в рамках кримінального провадження №12015020010008079 від 28.11.2015 р.) ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритої травми грудної клітки - закритих переломів 7-го, 8-го, 9-го ребер зліва, гемотораксу, синця нижче кута лопатки та в ділянці попереку зліва. Вказані травми належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, оскільки за своїм характером спричинили тривалий розлад здоров'я.

Позивач зазначила, що внаслідок ДТП вона зазнала, як матеріальної так і моральної шкоди. Матеріальна шкода полягає у витрачених нею коштах саме на лікування та поновлення стану свого здоров'я, яке погіршилося за обставин описаних вище та складає 5934,00 грн., з яких: 5134,00 грн. - загальна сума за придбані ліки, 300 грн. - рентген знімки, 500 грн. - томографія. Моральна шкода завдана позивачу полягає у наступному: позивач є людиною похилого віку, яка пережила важкі душевні страждання після ДТП, вона зазнала фізичного болю та страждань в зв'язку з ушкодженням її здоров'я; тривалий час вимушена була звертатися до лікарів по допомогу та змінити ритм свого життя; втратила соціальні зв'язки зі знайомими; де тільки можливо шукала гроші на лікування, постійні нервування та небажання відповідачів допомогти із лікуванням ще більш поглибили душевні страждання.

В силу викладених обставин, ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом у якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_4 та КП "Вінницька транспортна компанія" на її користь 5934,00 грн. матеріальної шкоди та 100000,00 грн. моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року позов задоволено частково. Вирішено: стягнути з Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, 2000,00 грн. (дві тисячі) моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; у задоволенні позову, в частині вимог до ОСОБА_4, відмовлено.

Суд обгрунтував своє рішення наступним. Вимоги щодо ОСОБА_4 не підпадають до задоволення з огляду на норму ст.1172 ЦК України та в силу обставин, що ОСОБА_4 на час ДТП перебував у трудових відносинах з другим відповідачем - КП «Вінницька транспортна компанія».

Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди з юридичної особи КП «Вінницька транспортна компанія», яка полягає у витратах на лікування та відновлення стану здоров'я позивачки, то на думку суду, ці витрати ОСОБА_3 не були доведені належними та допустимими доказами.

Розмір моральної шкоди суд визначив з урахуванням встановлених обставин справи щодо отримання позивачкою середньої тяжкості тілесних ушкоджень, в результаті падіння у тролейбусі, та вимог ст. ст. 23, 1167 ЦК України; Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_5, оскаржила його в апеляційному порядку, як незаконне та необґрунтоване. Просила суд скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.02.2018 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 В у повному обсязі.

На апеляційну скаргу надійшов відзив від КП «Вінницька транспортна компанія», в якій відповідач -2 просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.02.2018 залишити без змін.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України).

Як видно з матеріалів справи, ціна позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та КП «Вінницька транспортна компанія», з урахуванням стягнення матеріальної та моральної шкоди, складає 105 934 тис. гривень.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу. А ст. 369 ЦПК України передбачає, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (176 200 тис. грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ч.13 ст.7 ЦПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, оскаржуване рішення суду та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підпадає, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що близько 9:00 год. 07 листопада 2015 року у місті Вінниця, ОСОБА_3, будучи пасажиром тролейбуса, рухалася маршрутом №11 напрямком «Князів Коріатовичів - Залізничний вокзал».

Біля 09:30 год. водій тролейбуса ОСОБА_4, керуючи вищевказаним тролейбусом «ЗІУ-9», інвентарний номер 275, за маршрутом №11 напрямком «Князів Коріатовичів - Залізничний вокзал», рухаючись по проїзній частині площі Привокзальної у м. Вінниці в напрямку Залізничного вокзалу, під час під'їзду до тролейбусної зупинки «Залізничний вокзал» застосував екстрене гальмування, внаслідок чого ОСОБА_3, яка являлась пасажиром даного тролейбуса та стояла в салоні, тримаючись руками за поручень, не втримала рівноваги і впала на підлогу в салоні тролейбуса.

Як слідує із Добового рапорту про роботу трамвая, тролейбуса та автобуса КП "Вінницька транспортна компанія" за 07 листопада 2015 року, "о 09:25 год. на ОСОБА_6. Вокзал перед пішохідним переходом, щоб уникнути наїзду на невідомого пішохода, водій 275 тролейбуса ОСОБА_4 прийняв екстрене гальмування під час якого у салоні тролейбуса впала пасажирка ОСОБА_3, яка була доставлена ШМД у другу міську лікарню з діагнозом - забій лівої половини грудної клітини. Надана медична допомога. Відпущено додому. Претензій до водія тролейбуса не має. Пасажирка надала розписку." (а.с. 4).

16 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Вінницького відділу поліції ГУНМ у Вінницькій області з повідомленням про отримання тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за наслідками розгляду якого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження №12015020010008079 від 28.11.2015 р. за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

В ході проведення досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження, на підставі постанови слідчого Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області лейтенанта ОСОБА_7 від 27.08.2016р., було призначено судово-медичну експертизу стосовно тілесних ушкоджень отриманих ОСОБА_3

Згідно з висновком експерта №1416/1437 Вінницького обласного бюро судово - медичної експертизи від 11.11.2016 року, у ОСОБА_3 мали місце тілесні ушкодження: "закрита травма грудної клітки - закриті переломи 7-го, 8-го, 9-го ребер зліва; гемоторакс; синець нижче кута лопатки та в ділянці попереку зліва". Вказані ушкодження у ОСОБА_3 належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, оскільки за своїм характером спричинили тривалий (понад 21 день) розлад здоров'я, виникли від дії тупого предмету (предметів), давністю утворення, можливо, в строк та за обставин, вказаних у постанові про призначення експертизи - 07 листопада 2015 року. (а.с 52-54)

Постановою слідчого СВ ВВП ГУ НП у Вінницькій області майора поліції ОСОБА_8 від 27.06.2017 року, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015020010008079 від 28.11.2016 року, закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, в діях водія ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 48-49).

З даної постанови слідує, що причиною падіння в салоні тролейбуса пасажира ОСОБА_3 стало різке гальмування даного транспортного засобу, яке водій ОСОБА_4 застосував з метою уникнення ДТП, запобігши наїзду на невстановленого пішохода, при цьому в діях, як водія тролейбуса ОСОБА_4, так і пасажира ОСОБА_3 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України, які знаходилися у причинному зв'язку з наслідками у вигляді отримання останньою тілесних ушкоджень, оскільки обидва учасника дорожнього руху діяли відповідно до Правил дорожнього руху України. (ап/с 48-49).

Враховуючи встановлені обставини, які сторонами не спростовуються, суд прийшов до вірного висновку, що в результаті падіння ОСОБА_3 07.11.2015р. в салоні тролейбуса «ЗІУ-9» інвентарний номер 275, маршрутом №11 напрямком «Князів Коріатовичів - Залізничний вокзал», під керуванням водія ОСОБА_4, позивач зазнала тілесних ушкоджень.

Відповідно до норм ч.1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Разом з тим, при встановлених правовідносинах, суд правильно керувався нормами ст. 1187 ЦК України, яка регламентує відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Так, у ч.1ст. 1187 ЦК України зазначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.

У ч.2 ст. 1187 ЦК України вказано, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З пояснень представника відповідача КП «Вінницька транспортна компанія» у суді першої інстанції та відповідача ОСОБА_4; Добового рапорту про роботу трамвая, тролейбуса та автобуса за 7 листопада 2015 року слідує, що ОСОБА_4, на час подій, встановлених у справі щодо отримання ОСОБА_3 07.11.2015 року тілесних ушкоджень перебував у трудових відносинах з КП «Вінницька транспортна компанія», був водієм тролейбуса цієї юридичної особи.

Таких обставин ніхто зі сторін у справі не спростовує.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», зокрема, у її п. 2 сказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, оскільки тілесні ушкодження у позивачки, які призвели до погіршення її здоров'я, є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, то відсутність вини водія тролейбуса, відповідача ОСОБА_4, не має значення.

Проте, у п.4 вказаної Постанови зазначено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управляння або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела.

Таким чином, суд правомірно та підставно відмовив у задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача ОСОБА_4

При цьому, як уже було зазначено, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», говорить про те, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок незалежно від наявності вини цієї особи, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки.

Тому, у даному випадку, належним відповідачем по відшкодуванню шкоди є КП «Вінницька транспортна компанія», як і визначився суд першої інстанції.

Майнова шкода, заявлена позивачкою, полягає у її грошових витратах на лікування та відновлення здоров'я після ДТП, яка сталася 07.11.2015 року.

Як правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Про це зазначено у ст. ст. 12, 81 ЦПК України, як і вказав суд у своєму рішенні.

З огляду на це, позивачка, в тому числі, має довести належними, допустимими та достовірними доказами і заподіяння шкоди, і її розмір.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду про те, що надані позивачем квитанції на придбання ліків, не є належним доказом майнової шкоди, оскільки вони є нечитабельні та не містять інформації про їх ціну; кому вони призначені, ким і для лікування яких хвороб (а.с. 13-20а); що надані ОСОБА_3 медичні документи, які були вивчені судом, не вказують на наявність причинно-наслідкового зв'язку між падінням позивачкою 07.11.2015 року у тролейбусі та її захворюваннями, зазначеними у цих документах.

Ст. 77 ч.1 ЦПК України, говорить, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

Ст. 79 ЦПК України зазначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Твердження апелянта про те, що дата наданих квитанцій співпадає з датою лікування позивачки ОСОБА_3 є голослівним і не спростовує вказаного висновку суду.

А враховуючи, що ОСОБА_4 під час перебування разом з позивачкою 07.11.2015 року у приймальному відділенні міської клінічної лікарні швидкої допомоги, надав їй 400 грн. для проведення рентгенівських досліджень та на придбання ліків; того що позивачка написала розписку про те, що у неї відсутні претензії до водія, суд вважає, що майнова шкода позивачці відшкодована. Протилежного вона дійсно не довела.

Стосовно моральної шкоди, то суд у своєму рішенні правильно керувався нормами ст. ст.23, 1167 ЦК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». При цьому судом були враховані встановлені обставини, характер та обсяг страждань позивачки; її стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, всі інші критерії, зазначені у вказаних нормативних актах і, на думку апеляційного суду, правильно визначився з тим, що позивачці було завдано моральної шкоди та з розміром її відшкодування.

Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, врахованих судом, тому не спростовують судового рішення.

Не спростовує рішення суду першої інстанції і заява ОСОБА_3, яка надійшла до апеляційного суду 11.04.2018 року за №3431, оскільки вона не є доказом у справі.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені згідно з вимогами процесуального закону та узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права, які судом правильно застосовано. Доводи апеляційної скарги рішення суду не спростовують.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга залишається без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі наведенного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 284 ЦПК України, суд, -

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, яким є 05.05.2018 року.

Судді/підписи/

Згідно з оригіналом

суддя: В.С. Марчук