Рішення № 73792375, 04.05.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.05.2018р. Справа №905/2559/17

за позовом Компанії «MINOVA HOLDING GMBH», Німеччина

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна», Мар'їнський

район, сел.Новоселидівка

до відповідача 2 ОСОБА_1, м.Дніпро

про визнання правочинів недійсними

Суддя Г.В. Левшина

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

В засіданні суду оголошувались перерви з 08.02.2018р. по 28.02.2018р., з 28.02.2018р. по 22.03.2018р., з 22.03.2018р. по 28.03.2018р., з 12.04.2018р. по 03.05.2018р., з 03.05.2018р. по 04.05.2018р.

СУТЬ СПРАВИ:

Компанія «MINOVA HOLDING GMBH», Німеччина, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна», Мар'їнський район, сел.Новоселидівка, до відповідача 2, ОСОБА_1, м.Дніпро, про визнання недійсними:

- договору купівлі-продажу спецтехніки від 17.01.2014р., укладеного відповідачами;

- договору купівлі-продажу спецтехніки від 10.02.2014р., укладеного відповідачами;

- договору купівлі-продажу спецтехніки від 14.02.2014р., укладеного відповідачами;

- договору купівлі-продажу спецтехніки від 03.03.2014р., укладеного відповідачами.

Ухвалою від 08.11.2017р. порушено провадження по справі №905/2559/17.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (Розділи 1-3)» внесено зміни, зокрема, до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 15.12.2017р.

Згідно п.9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ухвалою суду від 18.12.2017р. призначено справу №905/2559/17 до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення його корпоративних прав, внаслідок укладання відповідачами оспорюваних правочинів, зокрема, права на отримання прибутку та права на участь в управлінні ТОВ «Мінова України». При цьому, як вказує позивач, договори не відповідають вимогам закону у зв'язку з їх підписанням від імені відповідача 1 директором без попереднього погодження загальними зборами відповідача 1, з перевищенням повноважень, наданих статутом.

17.01.2018р. до суду надійшла заява від 17.01.2018р. позивача про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно та грошові кошти відповідача 1.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.01.2018р. відмовлено в задоволенні заяви від 17.01.2018р. позивача про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно та грошові кошти відповідача 1.

06.02.2018р. до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача 2.

06.02.2018р. позивачем заявлене клопотання про витребування у відповідача 2 доказів оплати товару, отриманого за спірними правочинами.

29.03.2018р. до суду від позивача надійшли додаткові пояснення щодо внесення змін до статуту відповідача 1. До вказаних пояснень позивачем додано: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» станом на 12.03.2018р., копію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна», затвердженого протоколом №1 установчих зборів учасників товариства від 03.03.2008р., копії змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» від 17.06.2008р. №12731050004005550, від 05.04.2012р. №12731050009005550, від 04.12.2014р. №12731050014005500. У вказаних додаткових поясненнях позивач наголошує, що із наданих документів та інформації з ЄДР, статуту у редакціях вбачається, що протягом періоду, в який здійснювалось укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, діяли обмеження повноваження директора внесені змінами до установчих документів від 05.04.2012р. №12731050009005550.

02.04.2018р. до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Відповідач 1 надав відзив на позов від 04.12.2017р., в якому позовні вимоги не визнав. При цьому, відповідач 1 стверджує про відсутність в нього відомостей щодо проведення загальних зборів відповідача 1, на яких було б погоджено підписання зазначених договорів та відсутність в нього оригіналів оспорюваних правочинів. Одночасно, відповідач 1 посилається на продовження користування ним майном, що було предметом продажу за спірними договорами.

08.02.2018р. до суду надійшло клопотання відповідача 1 про долучення доказів до матеріалів справи. У вказаному клопотанні відповідач 1 повідомив суд, про неможливість підтвердити чи спростувати факт реєстрації великотоннажних транспортних засобів, які були предметом спірних договорів купівлі-продажу, з огляду на те, що така інформація/документи були залишені на непідконтрольній українській владі території або були втрачені під час термінової евакуації підприємства. Крім того, як зазначає відповідач 1, ним направлені адвокатські запити до територіальних органів Держпраці у областях України щодо реєстрації транспортних засобів за відповідачем 2, згідно відповідей на які останнього повідомлено про відсутність відомостей про реєстрацію транспортних засобів за відповідачем 2.

22.03.2018р. від відповідача 1 до суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач 1 зазначає, що надані відповідачем 2 суду квитанції до прибуткового касового ордеру від 08.05.2014р., 12.03.2014р., 14.02.2014р., 17.04.2014р. до спірних договорів купівлі-продажу не є належними та допустимими доказами, адже, з 2011р. на підприємстві готівкові операції не здійснюються та касові ордери не надаються, підписи, які містяться на вказаних квитанціях, не відповідають підпису особі, яка перебувала на посаді головного бухгалтера підприємства відповідача 1.

У підготовчому засіданні 22.03.2018р. відповідачем 1 заявлені клопотання про витребування у відповідача 2 оригіналів квитанцій до прибуткових касових ордерів від 08.05.2014р., 12.03.2014р., 14.02.2014р., 17.04.2014р.; про виклик свідка в судове засідання.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.03 .2018р. відмовлено в задоволенні клопотань від 22.03.2018р. відповідача 1 про витребування у відповідача 2 оригіналів квитанцій до прибуткових касових ордерів від 08.05.2014р., 12.03.2014р., 14.02.2014р., 17.04.2014р.; виклик свідка в судове засідання.

12.04.2018р. відповідачем 1 надано суду заяву від 12.04.2018р. про визнання позову позивача.

Ухвалою від 04.05.20018р. судом відмовлено у прийнятті визнання позову відповідачем 1.

Відповідач 2 у відзиві на позов від 15.01.2018р. проти позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність будь-яких порушень прав позивача. При цьому, як вказує відповідач 2, звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено наявністю спору між відповідачами в касаційній інстанції щодо стягнення відповідачем 2 з відповідача 1 заборгованості за договорами найму на суму 5598474,37 грн.

26.02.2018р. та 16.03.2018р. до суду надійшли клопотання відповідача 2 про залучення документів до матеріалів справи.

04.05.2018р. на електронну адресу суду від відповідача 2 надійшло клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання доказів по справі.

Суд вказане клопотання відповідача 2 залишає без задоволення, враховучи, що згідно із ст.80 Господарського процессуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За змістом ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у разі необхідності витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

За висновками суду, всупереч вказаних норм клопотання відповідача 2 не містить відомостей щодо доказу, який може бути поданий, обґрунтованих причин, з яких такий доказ не був поданий раніше тощо.

Як наслідок, належні підстави для відкладення або оголошення перерви у судовому засіданні відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Між відповідачем 1 та відповідачем 2 були підписані договори купівлі-продажу спецтехніки

- від 17.01.2014р., за яким відповідач 1 зобов'язався передати у власність відповідача 2 кран гусеничний РДК-25-1, заводський номер 5554, 1978 року випуску, а відповідач 2 прийняти та оплатити товар на умовах договору. За домовленістю сторін продаж товару здійснюється за ціною 650000,00 грн. (п.2.1 договору);

- від 10.02.2014р., за яким відповідач 1 зобов'язався передати у власність відповідача 2 вилковий навантажувач KOMATSU FD30Т 16, а відповідач 2 прийняти та оплатити товар на умовах договору. За домовленістю сторін продаж товару здійснюється за ціною 400000,00 грн. (п.2.1 договору);

- від 14.02.2014р., за яким відповідач 1 зобов'язався передати у власність відповідача 2 вилковий навантажувач САТ DP18NT, серійний номер T16D-70129, а відповідач 2 прийняти та оплатити товар на умовах договору. За домовленістю сторін продаж товару здійснюється за ціною 250000,00 грн. (п.2.1 договору);

- від 03.03.2014р., за яким відповідач 1 зобов'язався передати у власність відповідача 2 вилковий навантажувач САТ DP30NT, серійний номер T14Е-35271, а відповідач 2 прийняти та оплатити товар на умовах договору. За домовленістю сторін продаж товару здійснюється за ціною 300000,00 грн. (п.2.1 договору).

Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги до відповідачів про визнання недійсними даних правочинів, посилається на порушення останніми його корпоративних прав як учасника ТОВ «Мінова Україна» (володіє часткою у розмірі 90% у статутному капіталі останнього), зокрема, права на отримання прибутку та на участь в управлінні товариством.

Так, відповідно до п.п.28 п.9.2.6 статуту ТОВ «Мінова Україна», затвердженого протоколом №1 від 28.03.2012р., до виключної компетенції загальних зборів ТОВ «Мінова Україна» належить попереднє погодження будь-яких правочинів щодо обладнання, що використовується у виробництві товариства (включаючи, але не обмежуючись, будь-яких договорів щодо відчуження обладнання), незалежно від суми такого правочину.

Крім цього, за змістом п.п.12 п.9.2.6 статуту ТОВ «Мінова Україна» до виключної компетенції загальних зборів учасників також належить попереднє письмове погодження розпорядження грошовими коштами товариства (включаючи перерахування коштів) та майном товариства, вартість якого перевищує еквівалент 50000 євро за курсом НБУ на день вчинення операції.

Таким чином, як вказує позивач, в обох випадках попереднього письмового погодження загальних зборів учасників ТОВ «Мінова Україна» отримано не було, внаслідок чого спірні договори вчинені директором ТОВ «Мінова Україна» з перевищенням повноважень, наданих йому статутом товариства.

В подальшому, як вказує позивач, продані товари були передані відповідачу 1 в оренду, що є невигідним для відповідача 1, оскільки вартість трирічної оренди проданого обладнання більше ніж втричі перевищує кошти, отримані від реалізації цього обладнання. Тобто, за думкою позивача, без укладання договорів та договорів найму відповідач 1 так само мав можливість користуватися майном, не сплачуючи за них орендну плату.

Крім цього, за твердженням позивача, оскільки відповідач 2 не здійснив фактичної оплати товару на користь відповідача 1 зменшилася вартість корпоративних прав, виникла заборгованість за договорами оренди товарів та, відповідно, було порушено інтереси позивача як мажоритарного учасника у статутному капіталі відповідача 1.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги позивача частково правомірними, з огляду на таке:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент звернення позивача з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

За змістом п.4 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

Як встановлено, позивачем як учасником ТОВ «Мінова Україна» заявлені позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, які були укладені безпосередньо господарським товариством (відповідачем 1) та відповідачем 2, який не є підприємцем (підтверджується відповідним витягом з Єдиного державного реєстру).

Частиною 1 ст.167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до статей 12, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав, зокрема, прав суб'єктів господарювання, визначений частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, однак, не є вичерпним і суд може захистити цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права (частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 20 Господарського кодексу України) підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що є частиною національного законодавства з 1997 року, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тобто такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України відповідно до постанов від 21.05.2012 року у справі №6-20цс11 та від 15.04.2015 року у справі №6-55цс15.

Відповідно до ч.1 ст.140 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.50 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент державної реєстрації ТОВ «Мінова Україна») товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має стутутний капітал, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Виходячи зі змісту наданих до матеріалів справи статуту ТОВ «Мінова України», витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань учасниками ТОВ «Мінова Україна» є позивач з часткою у статутному капіталі 90% та ПП «Центр сучасних технологій» з часткою у статутному капіталі 10%.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства мають право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку,визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).

Таким чином, виходячи з того, що підставою для звернення до суду з даними вимогами позивачем визначено саме порушення його корпоративних прав (права на управління та право на отримання прибутку), суд дійшов висновку про підвідомчість даного спору господарському суду.

Відповідно до ст.145 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент підписання оспорюваних правочинів) вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; 3) створення та відкликання виконавчого органу товариства; 4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; 5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; 6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; 7) виключення учасника із товариства; 8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Відповідно до п.5.7 статуту ТОВ «Мінова Україна» учасники товариства мають право брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному даним статутом, брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину тощо.

При цьому, за змістом п.9.1 статуту управління товариством здійснюють вищий орган товариства - загальні збори учасників, виконавчий орган - директор.

За змістом розділу 9.2 статуту вищим органом управління товариством є загальні збори його учасників, на яких мають право брати участь усі учасники товариства. Збори скликаються не рідше 1 разу на рік. Про скликання зборів учасники товариства повідомляються особисто у термін не менш, ніж за 30 днів до дати проведення зборів.

Як вказувалось вище, обгрунтовуючи порушення таких прав позивач посилається на наявність обмежень у статуті ТОВ «Мінова Україна» щодо укладання правочинів щодо обладнання товариства його директором.

В якості доказів наявності даних обмежень позивачем до справи додано копію статуту ТОВ «Мінова Україна», затвердженого протоколом №1 установчих зборів учасників від 03.03.2008р.

Згідно титульної сторінки даного статуту містяться відмітки державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів відповідача 1 17.06.2008р., 05.04.2012р., 04.12.2014р. (тобто, зі змінами, які були зареєстровані після підписання оспорюваних правочинів).

Як встановлено, представлена позивачем редакція статуту відповідача 1 зі змінами 04.12.2014р. не містить обмежень на укладання правочинів директором товариства, про які стведжує позивач.

Дані обмеження містяться у доданій позивачем до справи копії змін до статуту ТОВ «Мінова Україна», зареєстрованих 05.04.2014р.

Одночасно, за змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.10.2017р. містяться наступні відомості щодо змін до установчих документів юридичної особи, змін відомостей про юридичну особу:

- 05.04.2012р. внесення змін до установчих документів юридичної особи; зміна видів діяльності, інші зміни, зміна складу або інформації про засновників;

- 26.04.2012р. внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; зміна відомостей про керівника юридичної особи, зміна відомостей про підписантів;

- 04.12.2012р. внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах; зміна видів діяльності;

- 04.12.2014р. державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників.

Статуту ТОВ «Мінова України» як єдиного документа в редакції, яка діяла на момент укладання сторонами оспорюваних правочинів, позивачем до матеріалів справи не надано.

При цьому, позивачем також не надано копій змін до відомостей про юридичну особу, які вносилися в період з 05.04.2012р. (зміни, якими було встановлено обмеження на укладання правочинів) по 04.12.2014р. (зміни з урахуванням яких позивачем додано відповідну повну редакцію статуту).

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Згідно із ст.4 даного Закону державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Обов'язковій державній реєстрації підлягають зміни до установчих документів юридичної особи, шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

За приписом ст.8 Закону установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід'ємною частиною відповідних установчих документів.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що встановлення виключної компетенції загальних зборів визначається установчими документами, враховуючи, що відповідні зміни вносилися до установчих документів лише 05.04.2012р. та 04.12.2014р., суд приймає надану позивачем до справи повну редакцію статуту ТОВ «Мінова Україна» зі змінами від 05.04.2012р.

Тобто, станом на дату укладання договорів від 17.01.2014р., 10.02.2014р., 14.02.2014р., 03.03.2014р. відповідач 1 діяв згідно статуту (зі змінами), зареєстрованими 05.04.2012р. державним реєстратором виконавчого комітету Макіївської міської ради Мещеріною Ольгою Миколаївною за №12731050009005550.

У відповідності до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст.215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначалось вище, статут відповідача 1 містив положення, які обмежували повноваження директора товариства щодо укладання договорів, зокрема, встановлено обов'язковість попереднього погодження загальними зборами товариства договорів щодо розпорядження майном на суму, що перевищує еквівалент 50000 Євро.

Таким чином, за висновками суду, попереднє письмове погодження загальними зборами розпорядження майном товариства на момент підписання договору купівлі-продажу спецтехніки від 17.01.2014р. на суму 650000,00 грн., що еквівалентно 59808,16 Євро (згідно офіційного курсу НБУ станом на 17.01.2014р. 100 Євро=1086,8082 грн.) було обов'язковим.

При цьому, виходячи з того, що вартість майна, яке було відчужене відповідачем 1 відповідачу 2 за рештою оспорюваних позивачем правочинів, не перевищує еквівалент 50000 Євро, що підтверджено сторонами, дія вказаних обмежень не розповсюджується на повноваження директора відповідача 1 при підписання правочинів від 10.02.2014р., 14.02.2014р., 03.03.2014р.

Доказів наявності письмового попереднього погодження загальними зборами ТОВ «Мінова Україна» відчуження директором товариства на користь відповідача 2 майна на суму 650000,00 грн. матеріали справи не містять.

Відповідно до п.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Пункт 3 даної статті передбачає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

При цьому, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги той факт, що укладаючи будь-яку угоду, за звичаями ділового обороту сторони мають з власної ініціативи перевіряти наявність у представника контрагента повноважень за статутними документами чи іншими документами щодо представництва на укладення того чи іншого правочину, виходячи з того, що договір купівлі-продажу від 17.01.2014р. містить у собі посилання на статут відповідача 1, суд дійшов висновку про обізнаність відповідача 2 з приводу зазначених вище обмежень Аверкіна І.В. чи, принаймні, про те, що відповідач 2 не міг не знати про такі обмеження.

Згідно зі ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п.3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст.241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

В матеріалах справи відсутні докази схвалення відповідачем 1 спірного правочину.

На підставі викладеного, виходячи з того, що договір купівлі-продажу від 17.01.2014р. був підписаний від імені ТОВ «Мінова Україна» особою, яка не була уповноважена на вчинення вказаних дій, тобто, з порушенням норм закону, вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Згідно із ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору купівлі-продажу від 17.01.2014р., останній є таким з моменту його вчинення.

За таких обставин, враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання недійсним договору від 17.01.2014р. купівлі-продажу спецтехніки підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог в частині визнання недійсними договорів від 10.02.2014р., 14.02.2014р., 03.03.2014р. у зв'язку з порушенням вимог п.п.28 п.9.2.6 статуту відповідача 1 суд виходить з наступного.

Так, відповідно до п.п.28 п.9.2.6 статуту ТОВ «Мінова Україна», затвердженого протоколом №1 від 28.03.2012р., до виключної компетенції загальних зборів ТОВ «Мінова Україна» належить попереднє погодження будь-яких правочинів щодо обладнання, що використовується у виробництві товариства (включаючи, але не обмежуючись, будь-яких договорів щодо відчуження обладнання), незалежно від суми такого правочину.

Таким чином, відповідне обмеження діє виключно щодо обладнання, яке використовується у виробництві відповідача 1. При цьому, зміст слова «використання» передбачає певний процес, отримання користі при застосуванні такого обладнання у виробництві відповідача 1.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Всупереч вказаних вимог, позивачем не доведено факту використання відповідачем 1 обладнання, яке є предметом оспорюваних правочинів у виробництві товариства. Додані позивачем до справи балансові документи (оборотно-сальдова відомість, звіт про рух товарно-матеріальних цінностей, протокол інвентаризації тощо) можуть підтверджувати облік певного майна на балансі підприємства, проте, не є доказом використання товариством цього майна.

При цьому, судом враховано ті обставини, що за змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.01.2014р. видами діяльності відповідача 1 серед іншого є також, оптова торгівля машинами й устаткування для добувної промисловості та будівництва.

Доказів, які б надавали можливість виокремити призначення спірної техніки (для використання у виробництві відповідача 1, чи-то для продажу відповідачем 1) позивачем до справи не надано.

Посилання позивача на інші обставини укладання спірних правочинів, їх невигідні умови, невиконання відповідачем 2 даних правочинів суд не приймає, враховуючи, що ці обставини не є предметом розгляду у даній справі та можуть бути підставою для звернення позивача з іншим позовом до суду.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спецтехніки від 10.02.2014р., 14.02.2014р., 03.03.2014р., укладених між відповідачами, підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спецтехніки від 17.01.2014р. підлягає розподілу між відповідачами порівну.

Судовий збір за вимогами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спецтехніки від 10.02.2014р., 14.02.2014р., 03.03.2014р підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 81, 129, 236-241, Перехідними положеннями Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Компанії «MINOVA HOLDING GMBH», Німеччина до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна», Мар'їнський район, сел.Новоселидівка, ОСОБА_1, м.Дніпро про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спецтехніки від 17.01.2014р., 10.02.2014р., 14.02.2014р., 03.03.2014р. задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу спецтехніки від 17.01.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» (85610, Донецька обл., Мар'їнський р-н, с.Новоселидівка, ЄДРПОУ 35833631) та ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_1).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» (85610, Донецька обл., Мар'їнський р-н, с. Новоселидівка, ЄДРПОУ 35833631) на користь Компанії «MINOVA HOLDING GMBH» (45307, Німеччина, Essen, Am Techlogiepark 1, HSBC Trinkaus & Burkhardt AG (Sort Code 300 308 80) 001 4087 001, IBAN: DE89 3003 0880 0014 0870 01, SWIFT-BIC: TUBDDEDD) судовий збір у сумі 800,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Компанії «MINOVA HOLDING GMBH» (45307, Німеччина, Essen, Am Techlogiepark 1, HSBC Trinkaus & Burkhardt AG (Sort Code 300 308 80) 001 4087 001, IBAN: DE89 3003 0880 0014 0870 01, SWIFT-BIC: TUBDDEDD) судовий збір у сумі 800,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 04.05.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 05.05.2018р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина